Глава 11. Гнів Іларіона

Огри миттєво напружилися. Від цього одинокого скелета віяло справжньою смертю. Не тою, яка загрожує після побиття чи переламаних кісток в тілі, а справжньою, безнадійною та безпощадною. Чорний Камінь миттю застиг, в той час як Грохт наважився підняти свою руку та розтрощити типову нечисть на шматочки. Замах був настільки сильним, що в печері аж пішла вітрова хвиля.

Клац! Щелепа зімкнулась і такий неймовірний удар з легкістю був заблокований витягнутою кістлявою рукою. Здавалося, що вся могутність огра була розбитою. Грохт смикнув руку та відійшов на два кроки. Вперше в житті він побачив, як комусь вдалося витримати лавовий удар кам’яною рукою. Іларіон почав випускати жаркий пар, що заполонив печеру. Страшна атмосфера мотивувала огрів повернутися та почати тікати.

Іларіон ще раз подивився на майже мертву дівчину та заревів, як примітивний монстр. Він трохи зігнув ноги в колінах та одним різким стрибком та змахом меча відсік кілька голів ворога. Вони попадали, як каміння після невеличкого землетрусу. Скелет опустив щелепу, розчленовуючи тіла печерних жителів. Крові було багато. Чавкаючи кістлявими стопами, скелет продовжував дорогу в глибину всіх цих печер. Чорному Каменю та Грохту вдалося оминути долю своїх побратимів. Злякані, як кошенята, грізні повелителі підземелля пасували перед одиноким скелетом.

Десь там, на свободі прийшов до тями Мусті. Він доторкнувся до грудної клітки. Зламано кілька ребр. Він повільно сів та почав заліковувати свої рани. Не розуміючи, що сталося потім, ельф почув грізний рев. Таке було лише один раз – коли Іларіон змагався зі зграєю віверн. Він здогадався, що десь там знаходиться і Міранда та перестав заліковувати себе.

Ельф став. Тримаючись за грудну клітку, почалапав в сторону крику. Пощастило, що крихітна струйка крові дозволяла не заблукати. Мусті зі страхом розумів, що це кров Міранди. Тільки її огри могли тягнути за собою. Уважний ельф повільно дійшов до необхідного місця та побачив ледь живого гобліна та розтрощену вщент печеру. З неї лунали жахливі крити та рев Скелета. Хлопець побачив, що кров закінчувалась перед самим входом в печеру. Він спокійно пройшов повз гобліна та перескочив через деякі кам’яні глиби. Тільки почав оглядатися, як помітив тіло дівчини в кількох метрах від діри.

За долю секунди вся біль в його тілі зникла. Він підбіг до Міранди та акуратно взяв на руки. Побите тіло, все в синцях та в крові. Злість переповнювала ельфа, але черговий рик скелета повернув його до тями.

- Іларіон з ними розбереться, - повільно піднявся та виніс Міранду на свіже повітря. – О боже, це жорстоко. Прийдеться витратити всі сили, що маю, щоб залікувати найжахливіші рани.

Іларіон повільно йшов по широкий печері та раз за разом перетворював в фарш всіх огрів. Його не хвилювали нанесені удари чи розтрощені кістки. Тримаючись на ногах, він регулярно опиняється на траєкторії здоровенних ручищ та ніг монстрів. Але все це не приносить ніякого результату. Рука? Відсікається! Нога? Відрубана!

Повільно Іларіон сяючими блакитними очима дістався до найбільшої печери, де ще знаходилось з десяток огрів. Грохт заревів на скелета. Відчай та паніка змусили його перейти в стан справжнього божевілля. Повільно менш слабкі огри також почали рикати в сторону Скелета, який навіть не планував зупинятися.

Один огр несамовито налетів на Іларіона, але одним змахом опинився розчленований навпіл. Інший з закритими від страху очима сам на клинок наштрикнувся.

Несподівано Грохт підіймає вгору свою лавову ручищу та починає накопичувати палаюче-червону магію. Ситуація перейшла всі допустимі межі. Всі печери опинилися в трупах огрів, крові море, але цього недостатньо, щоб усмирити гнів Скелета.

Клац щелепою, і вогники в очних ямках миттю стали палати червоним. Він трохи присів та прийняв хвостату стійку. З такої позиції легше всього провести нищівну атаку знизу вгору по діагоналі. В печері різко почало все плавитися. Рука Грохта набрала достатньо магії та почала переливатися лавовими відтінками. Він гупнув двома ногами, щоб зафіксувати стійку та не відлетіти від власної атаки за із риком наносить удар. Пролунав вибух, після якого гора, під якою були всі печери затрусилась.

Мусті зрозумів. Що зараз не варто знаходитися так близько до місця, яке зараз штурмує Іларіон. Він встиг трохи облегшити стан Міранди, що та навіть прийшла до тями. Він взяв її на спину та почав відходити.

- І його захвати з собою, - ледве вимовила дівчина. – Це – Турус, друг Буя.

- А, чорт, - подивився на гобліна, який вже здавався мертвим. – Добре.

Мусті взяв за комір гобліна та поволік за собою. Пролунав ще один сильний звук, після якого, з вершини гори почали скочуватися каміння. Із останніх сил, Мусті зумів подолати кількасот метрів. Дібравшись до перший товстих дерев, він акуратно поклав Міранду та гобліна. Продовжив лікувати.

- Я вже в нормі, - тицьнула пальцем в щоку ельфу і ледве посміхнулась. – Трохи полікую його.

Ельф фиркнув, але виконав прохання дівчини. тільки-но Турус зумів прийти до тями, як Мусті переключився на Міранду. Пролунав ще один несамовитий рик, а гора повільно перетворювалась в груду каміння.

- Ельф? Ельф мене врятував, - прийшов до тями Турус.

- Дякуй не мені, а цій дівчині, - продовжував використовувати магію зцілення на Мінанді.

- Міранда, - і знову втратив свідомість.

Скелет тримав перед собою клинок, намагався відбити грізні удари огра. Грохт з риком, регулярно наносив нищівні атаки, але миттєво блокувався зачарованим клинком Іларіона. Ударна хвиля від зіткнення знищувала скелі з середини. Поступово почали зверху падати здоровенні каміння. Кілька огрів намертво придавило. Чорний Камінь використав момент та зник в найближчому проході. Він дурний, але все одно здогадався, що загадкова нечисть лише грається з його вожаком.

- Грооооохт, - заричав вождь та різко схопив в кліщі скелет.

Він підняв його на два метра та почав різко здавлювати. Пролунав хрускіт кісток, що змусив Іларіона пробудити червону магію. Різко одна очна ямка почала горіти червоним полум’ям. Ручищами орг відчув неймовірний жар, що пропалював буквально до м’яса. Він випустив скелета з рук та заревів.

Миттю Іларіоні в клинок почав переливатися двома кольорами. Він зімкнув щелепу та з риком наніс діагональний удар з яскраво червоним слідом. Грохт завмер, перестав рухатися. За секунду плюхнувся на коліна, а потім розвалився на дві частини. Внутрішні органи розпливлися в густій крові огра прямо перед ногами кістяка. Він опустив щелепу та тяжко видихнув, немов захекався.

Роздивився тіло та помітив кілька повністю розрощених ребр, кілька тріщинок на гомілкових кістках і на передпліччі. Клинок перестав сяяти, а сам скелет почав випускати темно-сірий пар з пошкоджених місць.

Він подивився в прохід, де хвилиною раніше зник останній огр та почав йти. Начхати, що вожак переможений, начхати, що більше нікому не загрожує небезпека. Дивне бажання продовжувати вбивати переповнила його тіло. Здавалося, що зараз він випустить кишки всім, хто зустрінеться на дорозі.

Він розвів руки в сторону та закричав з неймовірною силою. Такої звукової хвилі скеля точно не витримала і остаточно обвалилась.

Чорному Каменю в останню мить вдалося вибратися з цієї смертельної пастки. Майже цілий, без серйозних поранень огр вже нагострив лижі тікати, але помітив в сотні метрів від себе тих самих огидних полонених, через яких і сталася вся ця біда.

Відчуваючи їхню слабкість, він без вагань почав набирати швидкість. Мусті віддав майже всі сили, щоб затягнути рани Міранди і не відразу помітив огра. Через кілька він почав в буквальному сенсі з гнівом та риком бігти на знесилених полонений. Міранда у відключці, Турус – теж не має змогу стати. Мусті з останніх сил підвівся та став перед ними й виставив залишений один ельфійський меч.

- Блін, а сил то не залишилося, - і закрив очі.

Несподівано він чує як щось здорове падає. Відкрив очі та побачив, як здоровенна туша повільно опинилась перед ногами. В спині монстра стирчав яскравий червоний клинок. Клац! Прямо біля завалу стояв Іларіон. Було видно, що він запустив зі всієї сили клинок прямо в ворога. Подібне він вже проворачував, тому попасти в ціль було нескладно.

Скелет повільно підійшов до ще живого огра та витягнув зброю. Мовчки, без всякого співчуття останнім ударом зносить голову Чорному Каменю. Мусті продовжував стояти та дивитися на Іларіона.

- Фух, якщо чесно, думав, що помру тут. Але тобі, Іларіоне, навіть такі грізні вороги по плечу. До сих пір дивуєш.

- Мені начхати, хто вийте проти мене. Я вб’ю кожного, хто наважиться нашкодити сім’ї, - після цього підійшов до Міранди та взяв на руки. – Візьми гобліна.

- Так-так. – підійшов до гобліна та скривив обличчя. – Боже, як можна бути такими противними.

- А як тобі вдалося так швидко знайти Міранду?

- Кров, вона привела мене до печери.

- Ясно, а я, - трохи засмутився. – Виявився лише баластом.

- Ти – сім’я, - промовив монотонно Скелет.

Повільним кроком вони почали йти назад.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.