Глава 3. Міранда

Пекуче сонце просушувало землю. Дивлячись в горизонт, здавалося, що все плавиться, згорає в вогнях. Одинокий скелет, постійно повторюючи одне і теж слово продовжував повільну дорогу. Неважливо хто і що буде на дорозі. Він знищить все, справиться з будь-якою жахливою стихією. Щоразу, коли всі кістки ламалися, то через кілька хвилин все одно він повертався до життя. Повільно йому вдалось вийти за межі бар’єру столиці та найближчих територій. Надалі лише степи, річки та гори. Куди вій йде? Що за дім? Ніхто не може зрозуміти. Командир Священного Ордену зарікся не піднімати це питання.

Поблизу дельти невідомої річки розташувалося крихітне поселення. Хатинок з десять, не більше. Люди спокійно обживались. Деякі добудовували конюшні, інші займалися перекопуванням землі, парочка дітлахів безтурботно гралися біля водойми. Справжній рай… З лісу, що галантно огортав селище з півночі, вийшло кілька мужніх чоловіків, які тримали в руках підстрелену здобич. Всі працювали, ніхто не ледарював. Але це невеличке поселення опинилося на дорозі Скелета. Він без зниження швидкості ступав вперед.

- Мірандо, дивись, яка незвичайна риба плаває. Раніше її тут не бачив, - усміхаючись заговорив хлопчина.

- Де, ану покажи, - почала вглядатися.

- Ги-ги, - злісно посміхнувся Всеволод та штовхнув її в ріку.

- А-а-а, холодно, - миттєво вискочила. – нащо так робити. Тепер я вся промокла.

- Ха-ха-ха, та годі тобі, - і сам плюхнувся в річку.

- Ей, дітлахи, - закричав якийсь чоловік. – Швидко закінчуйте прати білизну. Сонце занадто пекуче, а то можете потрапити під сонячний удар.

- Так, дядечко Ронан, - в унісон вимовили.

- М-мірандо, - несподівано зляканими очима почав дивитися по ту сторону крихітної річки хлопчина.

- Що там? - і сам повернулась.

Дітлахів миттєво пройняв страх, адже повільно до ріки підходив моторошний монстр. Скелет тримав в руках здоровенний меч та постійно видихав із себе пар. Вони з криками чкурнули від річки, що розхвилювало дорослих.

- Що там таке?

- М-м-мерці нападають, - із жахом пролунало на все поселення.

За кілька хвилин дорослі з вилами та сокирами стояли перед берегом, де виходив Скелет. Людям він здавався неймовірно великим та моторошним. Вони злякано, з тремтячими руками намагалися хоча б трохи відкинути скелета назад, але не вдавалося.

- Ану геть, мерзотна нечисть! – закричав чолов’яга та різко вискочив з мечем.

- Тату, - посміхнулась Міранда.

- Я лицар першого рангу і не дам тобі знищити мій дім.

Чоловік накопичує величезну кількість магії та трощить Скелет одним рубаним ударом. На жаль, посмішки на обличчях селян миттєво зникнули, коли із найближчого пагорбу, прямо в голову лицарю влітає стріла. Чоловік замертво падає, а меч перестає світитися. Збентежені люди розгубилися, почали хаотично бігати, намагатися сховатися від невідомої загрози.

Прикриваючи рота Міранді, староста в конюшні намагався розгледіти ту напасть, що одним пострілом зуміла згубити єдиного лицаря поселення. дівчинка плакала, адже на її очах батько стікав кров’ю, не подавав ніяких ознак життя. Вона плакала, але міцна рука чоловіка за п’ятдесят не дозволяла проскочити ні звуку. За мить він з відчаєм відкрив рота та обперся на стінку. Він почав труситися, що помітили дітки. Хватка ослабла і Міранда вже хотіла бігти до місця, де лежало тіло батька. Але жах старости поселення її трохи зупинив…

- Забирайте все, що має цінність! Якщо помітите красиву дівчину, теж забирайте, - гордо пролунало з уст величного лицаря, що сидів на коні.

З пагорба, на поселення почало бігти кілька десятків тяжко озброєних воїнів. Це були не бандити, не варвари, навіть не нечисть, а доблесні воїни, що знаходяться на стражі королівського трону. Вони безжалісно палили, будинки, а всіх знайдених селян збирали в центрі.

- Швидко, нам ще до наступного поселення рушати. Якщо повезе, то хоча б щось отримаємо з цього крихітного хутору, - і зліз з коня.

Кремезний муж в блискавичних обладунках почав роздивлятися всіх полонених селян. Потім підійшов до вбитого лицаря та підняв меч. Провів пальцями по бічній стороні та залихвацьки сказав:

- О, а це непогана зброя. Собі візьму, як трофей. Все одно з цього огидного поселення нічого не вдалось цінного витрясти, Хоча… - і його погляд упав на біловолосу Міранду. – Тут є ще скарби…

Командуючий групою лицарів підняв клинок догори та приказав всім взяти зляканих людей в кільце. Після цього підійшов до старости, що до сих пір обіймав дівчинку й приказав стати в повний зріст. Староста відпустив руки та тихо на вушко теж повторив слова. дівчинка тремтіла від страху, сльози розливалися по щоках. Але на прохання старого чоловіка відреагувала миттєво. Один крок зробила та вирівнялась. Дивлячись на мертве тіло батька, очі почали повільно наливатися гнівом. Вона, як відчайдушна дівчинка, розуміла, що будь-яка ворожа активність і її нашпигують стрілами.

Вона зробила ще кілька кроків на зустріч покидьку в лицарських обладунках. Здавалося, що її жертвою вдасться врятувати поселення. Інші селяни покірно стояли на колінах та молилися за власні життя.

- Так-так-так, яка красуня виросте, - огидно вичавив зі свого рота командуючий. – Інших вбити!

Дівчина миттєво втрачає дар мовлення. На її обличчі виникає безмежний страх та гнів. За якусь секунду всі жителі молодого поселення перетворилися в мерців. Кров почала повільно просочуватися в землю. Лицарі із задоволенням протикали вже мертві тіла простих людей. Міранда упала на коліна. Ніякого звуку – одні лише сльози. Дівчина не знала, як реагувати на таку жахливу несправедливість. Здавалося, що найменший поштовх і вона порине в справжнє божевілля. Вона не відривала очей від людських тіл, які кількома хвилинами раніше посміхалися, кликали на вечерю, заплітали коси, розповідали історії про гордих та величних лицарів-захисників королівства.

- За що? – повільно почула дівчинка з гори трупів.

З проткнутою грудною кліткою з-під тіла старости виглянув Ронан. Він подивився на збентежену Міранду та протягнув руку.

- Тікай, біжи зві… - і тут без всякої жалості в спину входить блискавичний клинок одного з воїнів.

- О, тут був ще один, - дістає клинок та починає його витирати о сорочку вже мертвого хлопчиська.

Міранда застигла на місці, тільки жорсткий удар ногою від командуючого зумів привести до тями. Він тримав коня поруч та дивився збоченим поглядом на дівчинку.

- Ти тепер моя, якщо не будеш слухатися приказів, посаджу на меч. Зрозуміла, паскудо?

Дівчинка почала плакати, тепер емоції її розривали. Вона в конвульсіях билася головою об землю, рила рученятками, зламала нігті. Кров з пальців викликала сильну біль. Завдяки їй, Міранда змогла не збожеволіти.

- Благаю… допоможи… - єдине, що вдалось вимовити дівчинці.

- Що? Ти там щось вякнула, тварюко? Кажи дякую, що в тебе личко гарненьке, а то і ти б пішла на корм черв’якам, - пролунало ледь не по всьому поселені, що повільно почало палати, як найяскравіше заклинання вогню.

- Будь ласка, хоч хтось, допоможіть.

Всі стали навколо понівечених тіл селян та реготали над бідною дівчинкою, що кликала когось на допомогу. Командуючий підійшов та зі всієї сили сталевим чоботом вдарив Міранду в груди. Та закашляла… Відхаркнувши на руки кров, вона різко зрозуміла, що опинилась поруч з тілом батька.

Дівчинка в стані афекту витягнула із його поясу невеличкий ніж та поставила перед собою. Ще раз кашлянула кров’ю на землю. Очі злипалися. вона розуміла. Що зараз втратить свідомість. А ті огидні лицарі продовжували сміятися над бідненькою. Здавалося. Що тепер їй не жити, адже командуючий лицар змінився на обличчі. Гнів переповнював його. Він зневажливо викинув з рук меч батька Міранди та дістав свій. Не встиг чоловік зробити крок, як завмер від страху. Дівчина здивувалася, адже вона була готова зустріти смерть.

Заодно з Командуючим в оціпенінні знаходилися й інші лицарі. Вона повільно повернула голову та побачила, як над нею стояв Скелет. В ту мить він здавався їй величезним. Грізний рев пролунав по всій площі. Аж вітер змінив напрямок. З кожної кістки виходив пар, а в черепі, на місті очей виникли два голубі вогники. Нечисть зробила один крок та зрівнялась з Мірандою.

Він повільно повернув голову та подивився на дівчинку, що продовжувала тримати в руках крихітний ніж. Повільно нахилився… Міранда закрила очі, але замість очікуваної смерті відчула, що кістяк просто вибив з руки ніж. Після цього він знову вирівнявся та вже направився на лицарів. Пар йшов тепер тільки з відкритої щелепи. Трохи деформований меч, яким він махав і раніше на пустинній землі, почав світитися блакитним світлом.

Міранда здивовано подивилась вже в спину нечисті, а потім перевила погляд на розгублених лицарів.

- З-з-звідки тут взялась нечисть? Останню армію ж знищив Священний Орден? – злякався командуючий. – Так. Слухай мою команду, лицарі королівства. Знищіть виниклу нечисть.

Починається жорстока бійня. Блакитне світло оповило весь кістяк, завдяки чому всі атаки нечестивих лицарів не наносили ніякого урону. Щелепа скелета зімкнулась, а разом з нею був проведений широкий замах мечем паралельно землі в районі стегон. Лише одна секунда, одна мить і тепер земля почала всмоктувати брудну буру кров воїнів.

Скелет опустив щелепу та видав ледь почуте гарчання. За один удар він відправив на той світ всіх підлеглих командуючого. Той зі страху випустив клинок з рук та упав на сідниці. Обладунки почали цокотіти від різких рухів воїна, що намагався відповзти від повільного, але такого небезпечного скелета.

Кістяк протягнув руку до голови командуючого та з легкість пом’яв шолом. Пролунав відчайдушний крик, біль від подібного змушувала ще кілька хвилин назад сміливому воїну брикатися, немов останнє стерво. Він взяв його в кліщі та поволік до Міранди. Стопи кістяка забруднилися кров’ю воїнів. Він обходив стороною селян, що помітила дівчинка, але байдуже відкидавав ногами солдатів. Різким рухом жбурнув командуючого, як бляшанку перед Мірандою.

Той від болю, не міг нічого зробити. Лише без результату намагався послабити шолом. Йому здавалося, що його голова зараз лусне. Заворожено дівчина дивилась на нечисть, яка вела себе занадто нелогічно. В казках же інше було! Скелет підійшов до меча батька дівчинки та взяв і жбурнув поблизу Міранди.

- Дім? - і показав рукою на спалені хатинки та вбитих жителів.

- Т-т-так.

- Дім, - потім з іншою інтонацією повторив Скелет. – Візьми батьків меч та вбий.

- Я, я не можу, - з відчаєм проговорила Міранда.

- Візьми батьків меч та постись, - хрипів скелет, але з трохи приказковою інтонацією.

Міранда злякалась, тому взяла в руки батьків меч. З його допомогою підвелась. Він був важким. Дівчинка ледве змогла його відірвати від землі. Здавалося, що достатньо його підняти над останнім лицарем і відпустити, він тоді сам проткне його без зайвих зусиль.

Скелет підійшов та без емоцій взяв за голову мерзотника:

- Вбий, помстись за коханих. Не дай йому завтра знищити ще одне поселення, - хрипів.

Дівчина подивилась на гору загиблих людей. В голову відразу ж пролізли добрі спогади. Дівчина рукавом витерла сльози та стала в повний зріст. Страх перестав сковувати її рухи. Вона зціпила зуби та підняла меч.

- Не треба, благаю, - стояв на колінах лицар.

Але ні скелет ні дівчинка не звертали уваги на його слова. Міранда зробила два кроки та з криком встромила в відкриту горлянку воїну. Кров бризнула та забруднила сорочку дівчини. лицар похилив голову та видав останній подих. Скелет різким рухом відкинув вже мертве тіло на кілька метрів назад. Міранда тримала меч, з якого капала ще тепла кров.

Скелет остаточно перестав світитися блакитним світлом. Він розвернувся та почав йти.

- Дім, - продовжував повторяти кістяк.

Він спокійно почав покидати вже спалене поселення. Дівчинка подивилась на весь цей жах, зняла футляр для батькового клинка та сховала клинок. Перекинула через плече та побігла в сторону, куди пішов Скелет. Вона акуратно зупинилась за три метри позаду Скелета та почала йти в його темпі.

Повільно до скелета почала повертатися пам’ять. Він йшов не підсвідомо, а до конкретного місця. Незважаючи на часткове повернення власного розуму, нормально розмовляти через відсутність рота та язика він не міг. те, що йому вдавалося провернути в невеличкому поселенні – вийшло завдяки загадковій магії, яка дозволила за раз поділити на нуль огидних лицарів. Він залишав після себе класичні сліди, де було видно лише схематичне зображення стопи.

Міранда повільно йшла позаду. Вона не відчувала страху чи переживання. Їй здавалося, що ця нечисть ніколи не зробить їй погано. Завдяки скелету, вона зуміла підняти меч та взяти під контроль власні емоції і… завершити перше вбивство. Напевне, це єдине, що гризло дівчинку з самого серця. Вона боялась, що вбивати їй почне подобатися. Довгі два дні вони були в дорозі. Дівчинка знаходилась на межі втрати свідомості.

Це скелету начхати на сон та втому. Він – лише груда кісток. Інколи опускаючи щелепу, щоб випустити пар, Скелет поглядав назад. Несподівано він почув, як тіло дівчинки впало. Він зупинився та намертво завмер на місці. Міранда втратила свідомість, почала спати, щоб хоч якось відновити сили. Пощастило, що дорогою інколи потрапляли деякі фрукти та струмки. Вона не відчувала спрагу чи голод, лише смертельну втому. Скелет розвернувся та акуратно підійшов, схопив виснажене тіло дівчинки та закинув на кістляве плече, як мішок капусти.

Ніяких емоцій чи співчуття. Він просто ніс її до першого дерева. Зупинився та кинув дівчинку поруч зі стовбуром. Вона ойкнула, але не прийшла до тями. Скелет оглянув територію та почалапав вздовж невеличкої посадки кущів. Використавши трішечки власної сили, скелету вдалось зрозуміти, як можна контролювати себе. Він наситив клинок магією і той засвітився блакитними відтінками. Після цього він повільно, але з постійною швидкістю почав йди далі. Різкий замах і меч полетів прямо в мимо пробігаючу тваринку. Пролунав писк, що так же швидко і зник.

Скелет підійшов та без роздумів підняв вбиту тваринку. Витягнув клинок та розвернувся назад, до дівчинки. Через хвилину він кидає перед ослабленою Мірандою дичину.

- Їж, - прохрипів.

Від такого тону вона навіть змогла прийти до тями. Перше, що вона побачила своїми червоними оченятками, так це ще тепле тіло кролика, що було поруч з її головою. Вона злякано підірвалась та відлізла на метр.

- Їж, щоб були сили, потрібна плоть, а не рослини, - ледве видав Скелет.

Якщо завчасно використати на щелепу магію, то й говорити стає нескладно. Скелет підпер ногою кролятину та повторив свої слова. Міранда підозріло подивилась на мерця, але погодилась взяти в руки тушку. Доки Скелет знаходився на полюванні, їй вдалось трохи відпочити. Добре, що швидкість його пересування не перевищує черепаху.

- Так, не треба. Сирим його їсти небезпечно, - вперше заговорила нормально дівчинка.

- Гр, - зумів лише видати скелет.

- М’ясо набагато смачніше, якщо його приготувати на вогні… мені так… мама казала.

Тут різко найближча суха трава загорілась від одного лише дотику Скелета. Він розвернувся та, як вкопаний спиною до дівчинки. Міранда почала розривати тушку кролика, потім дістала невеличкий ніж, рукоятка якого досі знаходилась в крові та продовжила розрізати м’ясо. Завдяки тому, що скелет був повільним, вся кров з тушки витекла, і залишалося розібратися лише з потрохами. Міранда була навченою дівчинкою. Мама до своєї смерті від хвороби, встигла її навчити кільком речам. Дівчинка хоч і дванадцятирічного віку, але вже без огидного обличчя могла різати птицю, шити, випікати хліб та прати.

Дивне полум’я ніяк не затухало. Палало з постійною температурою, на що підказував постійний жовтогарячий колір. Вона зі всієї сили зуміла підтягнути два великих каменю, щоб зробити опору. Дістала батьків меч та поклала його так, щоб найширша частина знаходилась під вогнем.

- Вибач мене татку. Я пам’ятаю, що треба з повагою відноситися до зброї, як ти вчив, але інакше я не зможу.

Дівчина розклала тушку крільчатини на бічній стороні клинка та почала чекати. Повільно роздалося шкварчання. Дівчина взяла двома пальчиками та різко перевернула свою вечерю. Через високу температуру, жар миттєво обшпарив їй кінчики пальців, через що, Міранда приклала їх до мочок вух. За годину м’ясо повністю було посмажене. Дівчина розуміла, що вогонь все одно не затухне, тому акуратно на завчасно розкладені листочки з дерева, перекинула м’ясо. Меч поки що залишила остивати, тому прийнялась із апетитом їсти. коли залишилось одне невеличке стегно, то вирішили віддати Скелету. Дівчинка постійно дивилась на те, як нечисть без рухів стояла протягом цих кількох годин. Вона повільно підійшла та почала роздивлятися череп Скелета.

- Дивний якийсь, татко… - трохи засумувала. – Так. Стоп, я не повинна впадати у відчай, інакше я не зможу стати такою сильною, як мама. Як же цей скелет рухається?

Не встигла вона пальчиком доторкнутися до стегнової кістки, як Скелет миттю ожив, виниклі в черепі блакитні очі. Вона злякалась та відскочила. Було видно, що скелет прийняв бойову готовність а його особистий меч почав світитися блакиттю.

- Н-на, тримай, я тобі залишила, - швидко прийшла до тями Міранда та виставила перед собою одну руку зі шматочком.

Скелет клацнув щелепою, ледь загорівся блакитний вогник і пролунало:

- Мені не потрібна їжа.

- Ну я ж старалась, - надулась дівчинка.

Вона остаточно зрозуміла, що цей скелет для неї не буде небезпечним. Вона відвела погляд в сторону і далі протягнула руку зі крільчатиною. Скелет ще раз клацнув щелепою та повільно двома кістлявими пальцями взяв шматочок. Після цього мовчки поклав його до рота. за якусь мить м’ясо зникло, а замість нього череп на кілька секунд засвітився жовтим сяйвом.

- От бачиш, і тобі також підходить така їжа.

- Гр, - загарчав скелет, що викликав, на диво, в дівчинки наївну посмішку.

- Сонце спускається, - ніякого було. – Можна мені трішечки поспати, щоб назавтра мати сили йти далі?

Скелет лише зімкнув щелепу та кивнув головою, після цього завмер. Дівчинка зраділа, що зараз має трохи часу відпочити. Вона нарвала листя з дерева, щоб простелити. Все зробила поближче до вогнища, яке до сих пір не перетворилось в жар. Дівчинка скрутилась калачиком спиною до жовтогарячого костра та продовжувала дивитися на скелета. Він намертво стояв, як справжній страж. Ніяких зайвих рухів чи проявів життя. Скелет більше нагадував декорацію. Міранда сховала в піхви клинок та пригорнула до себе. Завдяки вогню, вона не відчувала прохолоду серед ночі. На диво, спати було досить легко. Ніхто не заважав, не лякав.

Близько до сходу сонця, Міранда прокинулась та сильно потягнулась. Вона побачила. Що Скелет вже знаходився в іншому місці. Крихітні краплинки на клинку підказували, що він реагував на будь-яку небезпеку, яка могла загрожувати дівчинці.

Вона стана в повний зріст. Ситна вечеря та багатогодинний сон придали їй багато сил. Здавалося, що вона зараз зможе без перерви багато кілометрів пройти. Вона згребла листочки ближче до стовбура дерева та закинула за плече клинок в футлярі. Незважаючи на сповнене силами тіло, її ще розривали з середини недавні події. Вона втратила всіх і зараз прямує невідомо куди за мерцем. Більш смутного майбутнього годі й чекати.

Вона підійшла трішечки ближче до скелета та помітила, як в великій гомілковій кістці стирчав здоровенний зуб. Дівчинка подивилась на череп, а потім доторкнулась до кістки. Скелет не реагував. Після цього рученятками схопила зуб невідомої тварюки та за один ривок витягнула. Скелет все ще не реагував. Дівчина побачила, як місце прокусу повільно затягувалося.

- Клац!

І череп тепер дивився на дівчинку зверху вниз. Від несподіванки, вона аж відкрила рота. лише в цей момент вона помітила, що навколо місця, де спала легко накреслити коло, за межами якого знаходяться різні трупи хижаків.

- Так ти мене захищав? – мило прийшла до тями Міранда.

Вона зробила один крок до скелета, який продовжував дивитися на неї. Потім ще один крок, і вона обійняла скелет за пояс. Страху ніякого не було. Хоч це і скелет, призвана нечисть, але зараза для крихітки це не грало ніякої ролі. Вона відчувала себе в безпеці з ним. Він ще раз клацнув зубами, а в очних ямках виникли два блакитних вогники. Він спустив пар та повільно почав рухатися далі. Дівчинка швиденько його відпустила, поправила сорочку та клинок батька. Наздогнала скелет та ненав’язливо взяла його за руку.

- Дім, - прохрипів скелет.

- Та я вже здогадалась, що ми йдемо до твого дому, - і усміхнулась. – Я теж хочу побачити, де ти живеш. А то… мені все одно нема куди йти.

Скелет клацнув зубами та продовжував йти незважаючи на слова Міранді.

- Так, так, я вже здогадалась, що ти не особливо говірливий.

Тільки вона хотіла почати розповідати щось про себе, як за мить скелет спалахнув блакитним полум’ям. Він різко відштовхнув від себе дитину та дістав меч. Клинок добре відбивав сонячне світло, а на землі нескладно помітити сонячних зайчиків.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.