Глава 9. Сутичка з ограми

Міранда швиденько наздогнала Мусті та показала кірку. Ельф уважно роздивився, покрутив над головою та задумався.

- Нема ніяких думок?

- Не схоже на гоблінську роботу, занадто витончений клинок.

Міранда розв’язала один з ременів на чоботях та обвила незрозумілу зброю. Легким рухом перекинула за спину. Ця кірка ідеально лягла вздовж футляра зі стрілами. Вони продовжували йти по створеному слизом проході. Гидкий сморід змусив натягнути на обличчя хустки. Дівчина задоволеними очима подивилась на Мусті та згадала врятованих ним гоблінів.

- Та годі тому, якби не було шансів, то я кинув би їх відразу в ту ж мить, коли ця слизька штука виникла.

- Ну да, я так і подумала.

Місцями гілки хрустіли під ногами, але за милим діалогом нікому не прийшло в голову, що вночі в цій зоні можуть знаходитися ще небезпечні істоти. Розслаблені перемогою вони продовжували спілкуватися. Одночасно з цим, в руках Мусті виник крихітний блокнот та перо.

- Боже мій, ти знову про своє? Нащо ти тягаєш за собою це?

- Я прожив багато століть і багатого не знаю про світ. Краще записувати цінні знання, які отримуєш. От сьогодні я впишу про слиз та як його можна умертвити.

- Твоя справа, але я гадаю, що це дурне діло.

Тільки вони замовкли, як знову до вух долинав дивний звук. Мусті різко протягнув блокнот та перо Міранді та дістав мечі. Коли кроки ставали трохи гучнішими, то миттю приказав дівчині вискочити на дерево. Стрибок і через мить обоє вже були приховані в листі. Спостерігаючи за місцем, де слиз повалив всі дерева, вони помітили два здоровенних силуети. То були справжні огри. В одного зі спини та рук стирчали зі шкіри чорне каміння, а в іншого – зелені. Їхній поступ провокував невеличкі потрясіння. З кожним кроком абсолютно всі дерева починали колихатися.

Міранда поклала блокнот Мусті в карман, який знаходився з внутрішньої сторони чобіт, прямо поруч з ножом. Дістала стрілу та почала цілитися, але ельф рукою показав, що не варто. Чорний камінь рикнув та показав в одну сторону.

- Туди іди, я тут перевірю.

- Так бос.

Чорний Камінь завмер на місці та продовжував роздивлятися той безлад, який був розведений слизом. Здоровенні очі бігали по більшості крон, ігноруючи кущі та дерева. Міранда уважно прицілилась та проти волі Мусті випускає стрілу прямо в одне око.

Пролунав грізний рев. Огр з чорним камінням в шкірі вив від болю. Він різко дістав стрілу та зі всієї сили тупонув ногою. Пішла досить свіжа хвиля, що спричинила землетрус. Міранда від такої несподіванки не встигла відреагувати та падає на землю. Вона хотіла в друге око поцілити, зробити його сліпим, тому загралась та не встигла вчасно оцінити ситуацію.

Огр побачив, як в декаді метрів від нього з дерева упало якесь тіло. Замовчав та почав підходити. Якби не заняття Мусті щодо правильного групування під час падіння, то точно щось встигла б зламати. Вона обперлась на руки та покачала головою.

- От же зараза, лук зламала. Артур тепер точно прочуханку мені влаштує.

Вона підняла голову та побачила перед собою кремезного монстра, що вже планував прибити її, як мошку. Але несподівана атака Мусті з дерева прямо на спину огру змусила промахнутися. Той знову заревів. На цей раз із іншого місця пролунало щось подібне.

- Чорт, походу той із зеленим камінням повертається, треба цього кінчати, - намагаючись втриматися на спині огра, заявив Мусті.

Він над головою покрутив мечем, який почав світитися зеленим та зі всієї сили намагається проткнути ворогу спину. Несподівано Міранда почула дивний дзвін та подивилась на збентеженого Мусті, який продовжував балансувати на спині огра. Клинок від такого удару просто розлетівся на невеличкі осколки. Розгублений Мусті відразу ж сплигує з монстра та хватає Міранду за руку.

Вони починають бігти. Доки Чорний Камінь приходив до тями від нападу ельфа, то вдалося відірватися на кілька десятків метрів. Сидячи в кущах, мусті тримав рукоятку меча, але тепер без клинка. В очах виник певний гнів.

- Що ж далі нам робити? Як поступати? До бар’єру далеко. Не думаю, що нам вдасться втекти, - взяла за передпліччя Міранда ельфа.

- Мій меч, він розтрощив мій меч, - думав про одне Мусті.

- Так, - приклала руки до щоки. – Зберися. Нам треба якось врятуватися.

Мусті подивився в очі дівчини, яка з останніх сил намагається триматися. Заспокоївся. Десь там тупіт продовжувався. Огри виявилися дуже складними ворогами.

На жаль їхня хвилинка відпочинку закінчилась раніше очікуваного. Прямо ззаду загадковим способом, як якийсь легенький метелик, опиняється огр з зеленим камінням. Здоровенна рука миттю виводить зі строю Мусті. Придавлений до землі чоловік втрачає свідомість. Міранда оціпеніла від жаху. Якщо раніше приходилося справлятися з ворогами самотужки, то була впевненість, що Іларіон прийде на допомогу. Але тут…

Вона хотіла вистрелити із лука, але згадала, що той зламався. Дівчині вдавалося лише очима бігати по всьому здоровенному тілу огра, який вже робить другий замах. Руки не слухаються, ноги не хочуть вставати. А тут ще й Мусті треба якось врятувати.

Рука огра вже була в найвищому положенні. Несподівано, дівчина повертає здатність рухатися. Вона ногою штовхає Мусті, який закотився під кущ, а сама за допомогою перевороту опинилась на ногах.

З нижньої губи дівчини потекла кров, так же само, як і на одному із зубів виникла червона плівка. Вона страх переборола біллю. Щоб повернути тілу здатність рухатися, зі всієї сили прикусила губу. Не маючи ніякої зброї, дівчині потрібно вивести огрів або до бар’єру. Або в протилежну сторону від Мусті бігти.

Часу на роздуми нема, тому Міранда миттю розвернулась та почала біти в протилежну сторону. Здавалося. що цього достатньо, щоб дурнуватих огрів відволікти на себе. А там вже за допомогою дерев відірватися від них. План був непоганим, але…

Дівчина не встигла пробігти й трьох метрів, як врізається в Чорного Каменю. Два здорових огра окружили дівчину. Зелений Камінь лише стояв, коли чорний зменшував потенційне кільце. В сторони вона бігти не здогадалася, тому що кремезні довгі руки огрів навряд змогли б пропустити її так легко.

- Це дівка. Пощастило, - пробурчав Чорний.

Здивована Міранда взагалі не розуміла, що відбувається. Як діяти? Ризикнути та проскочити через товсті ручища огрів чи тягнути час, доки вони самі не дадуть можливість їй вирватися з кільця.

На жаль, думати багато як не судилося. Болючий удар в спину від Зеленого і Міранда втрачає свідомість.

- От буде веселуха, а то одні гобліни та гобліни. Верне вже від них. А де другий?

- Я його розмазав по землі.

- Шкода. Ладно, - Чорний Камінь бере за ногу дівчину без свідомості та закидає за спину. – Повертаємося.

Буй сховався за одним деревом, прямо на границі дії бар’єру. Він уважно подивився на пробиту раніше діру в стовбурі та злегка посміхнувся.

- Не треба боятися, Рара, вони сильні. Вони допоможуть.

- Та ж людинка така тендітна. Як вона може протистояти проти огрів?

- Ну, Турус, наший вождь, також невеликий, правильно? А он, як зміг протистояти монстрам. Навіть одного повалив. Дитинко, річ не в тому, хто як виглядає. І на вигляд слабкий, здатний покласти на лопатки сильного.

- Ну тоді, коли вони прийдуть, то я їм подякую, - посміхнулося дитя.

- Ха-ха-ха, обов’язково.

В голові в Буя була справжня каша, адже ніч давно наступила, місяць в зеніті, а ніхто не повернувся. Від ночі віяло прохолодою. Буй обійняв дівчинку, щоб трохи зігріти. Рара заснула.

Навіть уві сні в неї бурчав живіт, що викликало схвильованість в Буя. Він в буквальному сенсі не розумів, як діяти. наважитися піти без Міранди та ельфа до будинку? Але ж там той страшний скелет. Несподівано з жорстким приземленням перед гобліном опинився Іларіон. Клац щелепою і грізний погляд миттєво змусили дитинку пробудитися від сну та злякано заплакати.

- Закрий їй рота, - грізно приказав.

- Т-т-так, Раро, тихіше. Так він страшний, але нам не буде робити боляче.

- Де Міранда? Минуло багато часу. Вона повинна вже дібратися до будинку.

- Я не знаю. Вона сказала, щоб ми чекали їх тут. Коли нам вдалося знайти дівчинку, то невідомо звідки напав слиз. Ельф відволік ого на себе, а Міранда допомогла дістатися бар’єру. Потім вона сказала, що піде на допомогу другу і зникла.

- От же неслухняна дівчина, - прохрипів скелет.

Клац щелепою і він повільно почав йти до кінця бар’єру. Крок за межі і його очі миттєво спалахнули синіми вогнями. Неймовірна кількість небезпечних істот блукала поблизу їхньої території. Іларіон миттю зрозумів, що його сил відлякують монстрів та чудовиськ від охопленого бар’єром місця. На жаль, йому не вдалося відчути ні ауру Мусті, ні Міранду.

Вперше за довгий час він почав виходити з себе. Щелепа опустилася і з рота почав йти пар. Він дістав з піхов меч та повільно почав йти вперед. Сильний, неймовірний та безсмертний скелет тепер знаходиться в пошуках.

Постійне хрипіння змушувало слабких гоблінів вжатися в стовбур дерева та не рухатися. Іларіон розвернувся до зеленошкірих.

- До будинку ідіть. Скажіть людині, що я вийшов на пошуки. Він за головного. Без моєї присутності, бар’єр зможе підтримувати Артур за допомогою монолітів.

- Так, - автоматично відреагував Буй.

Він взяв дівчинку на спину та чимдуж побіг в назначеному напрямку. Захеканому, знесиленому Бую вдалося подолати два кілометри за якихось десять хвилин. Він різко влітає в будинок, де лежав на дивані Артур. Він більшу частину дня працював над черговими артефактами, тому ледве тримався. Здавалося, що зараз він засне міцним сном.

- Скелет сказав, що пішов на пошуки, - пробудив Артура Буй.

Хлопчина від несподіванки упав з дивана та перепитав. Вислухавши історію крихітного гобліна, він звернув увагу на злякане дитятко. Щоб не продовжувати загострювати ситуацію, Артур спокійно запропонував повечеряти.

Коли гобліни доїдали те, що знаходилося на тарілках, Артур спокійно підкладав дрова в камін. Домашня атмосфера миттю запанувала в будинку. Буй навіть трохи забувся, перестав хвилюватися. Хоч його поселення тепер залишилося в історії, його душу гріла Рара. Дитя уплітало за дві щоки звичайнісіньку печену картоплю. Їй здавалося, що в світі нема нічого кращого.

Коли на столі залишилося кілька гарячих картоплин, то Рара крихітними ручками відклала на іншу тарілку:

- А це сестричці залишу, - натякаючи на Міранду.

- Точно! Пане людино, - звернувся Буй.

- Я – Артур, можеш мене називати так.

- Добре, пане Артуре, чому ви такі спокійні? Скелет сказав, що вийшов на пошуки ельфа та дівчини. хіба це не якийсь знак для вас, щоб до чогось готуватися?

- Забудь, якщо в ділі вже Іларіон замішаний, то все точно буде добре, - махнув рукою хлопчина.

- Так скелет пішов рятувати сестричку? – перепитала Рара.

- Так, крихітко, - посміхаючись нахилився Артур.

Артур пішов до кузні та взяв чотири невеличкі камінці, що сяяли неймовірним насиченим блакитним сяйвом. Повернувся в будинок та показав Рарі.

- Ух ти, які гарні, -заблищали оченятка.

- Їх треба віднести в певні місця. Це допоможе тримати територію в безпеці, - ласкаво промовив Артур, а потім звернувся до Буя. – Це артефакти, які заряджені такою ж силою, як Іларіон. Прийдеться зробити останній ривок та вставити їх в моноліти.

- Я – гордий воїн племені, якщо це дозволить захистити Рару, то я витримаю, - і приклав кулак до серця.

Артур жбурнув Бую невеличку накидку, в якій раніше ходила Міранда. Він розповів, де знаходиться інший моноліт. Адже один він знає де. Буй присів біля Рари, яка слухняно склала ніжки на диванчику та спостерігала за дорослими.

- Любонько, я ненадовго відійду. Не будеш боятися? Цей будиночок в безпеці і нікому сюди не пробратися.

- Так, я буду як Сестричка, смілива і сильна, - кивнула Рара.

- Все, давай, швидше закінчимо справу. Хто знає, скільки часу Іларіон не буде в зоні бар’єра.

- Так, я готовий. Але мене все одно не покидають хвилювання. Огри дуже сильні, а скелет дійсно зможе врятувати Міранду та ель… та Мусті?

- Не сумнівайся, ця неймовірна нечисть в соло заколола зграю справжніх віверн. Що йому якісь там огри…

Здивований такою інформацією Буй ледь не упав на сідниці. Він ніколи неб бачив віверн, але знав з розповідей, що це ще ті жахливі істоти, які дуже схожі на драконів. Він ще раз подивився на Артура та по виразу обличчя побачив – це не прості слова для спокою, це правда. Буй зціпив зуби, адже втома вже вижимала з нього останні сили. Але заради Рари він підскочив, неначе повний сил.

Артур скинув з себе всі тяжкі елементи коваля (фартух, перчатки та тяжкі чоботи). За лічені секунди став на кілограмів десять легше. Після цього вийшов на поріг та з неймовірною швидкістю рвонув в сторону полів та степів.

- Ого, а він швидкий. Але я – гоблін, славний воїн племені Туруса не програю людині в швидкості, - та миттю зник з порогу, відправившись в сторону лісу, де стоїть вже знайомий моноліт.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.