Глава 20. Схватка

Іларіон за якісь години подолав неймовірну швидкість і опинився вдома. Розлючений, в червовому вогні влітає в захисний бар’єр, як куля. Скелет опинився перед будинком, з якого спокійно вийшов Мусті. Смачненько позіхнувши, він побачив перед собою Іларіона, який знаходився в бойовому режимі.

- Що? Іларіоне, якого ти тут?

- Червоний паладин, - і клацнув щелепою.

- Червоний… хто? – перепитав ельф. – Заспокойся, а то злякаєш всіх гоблінів, - і показав рукою на кілька будинків неподалік від кузні.

- Сильний ворог наближається до нашого дому. Чутки говорять, що по мій череп вирушив якийсь Червоний Паладин.

- Та ну, серйозно… - трохи облегшив обстановку. – Я регулярно міняю кристали в монолітах. За ті дні, коли тебе не було, жодна істота не наважилась порушити кордон.

Ельф поправив волосся і дістав нові, створені Артуром, парні мечі.

- Якщо хтось наважиться напасти, то ми відіб’ємося. Ти ж знаєш, що я не слабкий, ну і Турус з Холодним Туманом не найслабкіший противник.

- Може я і перехвилювався, чутки в Ліберті про нас не найкращі.

- Чутки? - здивувався. – А… ти про ті казочки про скелета Погибелі. Я давно про це чув. Мабуть з рік назад. Заспокойся, це ж лише чутки, - безтурботно мовив Мусті.

Гобліни повільно повернулися до різної роботи. Несподіване прибуття пана Іларіона трохи нагнало страху, але нічого страшного не відбувалося. Поселення повільно поповнювалося гоблінами. В найближчих землях про поселення, де є можливість нормально жити та не боятися, мова розходилась досить швидко.

Мусті поправив синій жакет.

- Походу варто розповісти про це раніше. А то тепер Артур та Міранда самі залишилися в Ліберті. А це не найкраще місто в світі. Може тобі повернутися наз…

Різко бар’єр з поселення спав. Іларіон миттю насторожився та розвернувся в сторону потенційної загрози. В двох кілометрах від поселення була неймовірна сила, яку вдавалося відчувати навіть крихітним гоблінам. Всі завмерли в страху. Здавалося. що повітря стало тяжким. Ноги не слухалися. З кожною секундою це невідома сила наближалась прямо до поселення.

- Мусті, - різко розгорівся червоним полум’ям Іларіон. – Збери всіх та сховай в кузні. Артур спеціально будував її так, щоб вона витримувала найсильніші прояви магічної сили. А я… в мене виникло діло, - і повільно почав йти в напрямку моноліту, який перестав працювати.

Він зімкнув щелепу, але через крихітні тріщинки пар продовжував виходити. Через концентрацію сили, скелету складніше рухатися. Трохи сповільнився. Сила переповнювала кожну кістку. Він дістав меч, який за мить ледь не плавився від магічної сили.

Мусті швидко покликав Туруса та наказав зібрати всіх жителів в кузні.

- Слухай мене, - закричав Турус і всі гобліни різко завмерли. – Ніякої метушні, всі направляйтеся до кузні Артура. Володарю, що це за сила така?

- От же, ніяк не звикну до того, що гобліни мене володарем називають, - продовжив. – Повернувся Іларіон в поселення, а тут невідомо звідки ще одна загадкова сила виникла. По відчуттям, здається. що вона ніскільки не уступає силі Іларіона.

- Так… чого ж ми ховаємося? Треба ставати на захист повелителя поселення.

- Ні, - махнув рукою Мусті. – Сила ідентична по своїй природі з могутністю Іларіона. ми будемо лише заважати.

- Але ж… Ну добре, - миттю організовував евакуацію.

Скелет повільно добирався до потрібної точки і незнайома сила наближалась. Десь там вдалечині Іларіон помітив яскраво червоний силует. Саме з нього виривається та неймовірна сила, що за мить розтрощила зачарований моноліт. Скелет клацнув щелепою та зі всієї сили метнув клинок вперед. Пролетівши сотню метрів, він вткнувся в землю. Від меча в протилежні сторони різко сформувалося дике, неконтрольоване полум’я. Іларіон через секунду також приготувався до стрибка. Тяжке приземлення і скелет ступнями зробив досить широку воронку в десяти метрах від незнайомого ворога.

Два кроки і схопив клинок, покрутив його навколо своєї осі, завдяки чому полум’я зімкнулося в кільце.

- Я не люблю непрошених гостей. Дарма ти сунувся на мою територію.

Незнайомець в яскравих червоних обладунках навіть не думав зупинятися. Він продовжував дорогу, скоротив відстань до Скелета до десяти метрів. Мовчки дістав меч та приготувався до атаки.

- Огидна нечисть. Не дарма тебе боїться сам Імператор. З тебе виходить огидна, скривлена сила. Як доблесний лицар, я зобов’язаний тебе покарати за ті жахи, що ти накоїв, - почувся скрип рукоятки меча від стиснутої руки. – А ще… Анна! Ти поплатишся за те, що вбив дорогу мені людину.

- Начхати, - і клацнув щелепою та прийняв власну стійку.

- Тоді відправляйся в пекло, огидна нечисть!!

Червоний Паладин різко рушив вперед та наніс неймовірний удар. Таким раніше він відрубав Химері голову. Але замість очікуваного результату побачив, як заряджена магія полетіла до небес та вибухнула. Іларіон зумів заблокувати атаку і в ту ж мить, зробивши крок назад наситив власний меч червоними елементами магії. З кожної кістки, крізь вівернівські обладунки почав виходити пар. Іларіон клацнув щелепу та грізним спадним ударом відштовхнув паладина на кілька десятків метрів. Знову щелепа опустилась, а з неї прямо виривався пар. Іларіонові очі повністю залилися червоними язиками вогню, він почав повільно підходити до ворога, накопичуючи магію для чергового удару.

Червоний Паладин зумів вистояти від подібної атаки та згрупувався, щоб вдало приземлитися.

- Як і казав король, - пересвідчився паладин. - Це ти знищив ті села кілька років тому. Це від твого існування страждає імперія. І… Це від твоїх рук загинула кохана, - злість переповнила Зіфа.

З кожним наступним ударом, Червоний Паладин все менше і менше міг втримати емоції під контролем. Удар, другий… колосальні магічні сили великого воїна імперії з кожним ударом розвіювалась десь в небесах. Іларіон продовжував відтісняти недруга з власної території. Кільце вогню теж переміщалося. Здавалося, що Іларіон знаходиться в центрі полум’я.

Емоції Зіфа давно не знаходяться під контролем, тому і удари не настільки сильні, як перший. Іларіон повільно рухався в сторону паладина. Пар з тіла скелета почав не просто виходити, а вилітати, немов гейзери. Тільки йому вдалося видавити незнайомого ворога за межі моноліту, як несподівано зупинився.

- Якщо прийдеш з мечем до рідного дому ще раз, я тебе знищу.

Іларіон повільно почав йти в потиженному напрямку. Різким змахом руки він повністю потушив вогонь.

Відчайдушний Зіф з обпеченими руками, розтрощеним мечем стояв та в істериках намагався спровокувати продовження бою.

- Огидна нечисть, мерзотна паскуда, ти поплатишся за те, що вбив мою дружину. Я ніколи цього не пробачу. Об побачиш, я вб’ю кожного, хто тобі дорогий, - ледь не впав в божевілля. – О так, я знищу все, що ти любиш.

Тут несподівано скелет зупинився. Повернув черепушку, в ній палали два яскраві червони вогні. Зіф помітив, що вдалось спровокувати ворога та зухвало посміхнувся. Він став в повний зріст та продовжив сипати загрози.

- О так, і твою сучу дівку я також буду різати до тих пір, доки вона не спусте останнього подиху. І мерзотний ельф отримає своє. О так, я заколю його з неймовірним задоволенням. Ти думаєш, що я нічого про тебе не знаю, - бризкав слиною Зіф.

Іларіон знову повернувся до червоного паладина. Клац щелепою, і за долю секунди він опинився в сантиметрах від людини. Яскравий блиск меча над головою змусив Зіфа згадати всі найкращі моменти з життя. Неймовірний удар підняв навколо всю пилюку. Іларіон зімкнув щелепу та продовжив стояти в одній позі. Удар не дістався цілі. Скелет зумів відчути якусь перепону, яка окутала Червоного Паладина.

- Я ж просив тебе відмовитися від цього, - десь ззаду викрикнув до Зіфа Грегор.

- Друже, - миттю прийшов до тями Зіф та відскочив від Іларіона.

В десяти метрах знаходився Світоч та Грегор. Тільки-но Зіф відійшов від траєкторії удару скелета, як із захеканим обличчям на коліна впав командир Священного Ордену.

- Я втратив майже всі сили, цей удар був неймовірним.

Тільки-но бар’єр зник, як в кількох метрах від трійки людей, вздовж промайнула найсильніша силова хвиля. Розгубленими очима, Зіф побачив, як сотні метрів від них, позаду густі зелені насадження розділилися.

Грегор кашлянув кров’ю, що розхвилювало Світоча. Він провів посохом навколо та створив власний захисний магічний бар’єр. Зіф миттю підскочив до товариша, щоб не дати остаточно впасти.

Скелет завмер на місці. Побачив перед собою чергових людей, але не атакував. Світоч концентрувався на бар’єрі. Грегор за допомогою Червоного паладина зумів вирівнятися. Тремтячими руками він показав скелету, що не має намірів атакувати.

Іларіон опустив остаточно меч.

- Ей, ти ж пам’ятаєш мене?

- Ні, краще не наближайтеся до мого дому. Якщо побачу вас тут ще раз, перестану стримуватися, - пригрозив Іларіон.

- Стримуватися? – розсердився Зіф. – Та як ти…

- Зіфе, не треба, - і схопив друга, що вже хотів вирватися за межі бар’єру.

- Але ж, - тримаючи меч напоготові. – Давай Грегоре, втрьох ми його зможемо здолати!

Тільки Зіф це вимовив, як Іларіон почав накопичувати магію в мечі.

- Ще крок, і я спопелю вас, - попередив скелет.

- Все-все, ми не маємо намірів, - а потім до Зіфа. – Він щойно одним ударом зніс благословенний щит! Прийди до тями, Зіфе. Я щойно ледь кінці не віддав від того натиску, який був на щиті, а ти кажеш, що ми втрьох з ним розберемося?

- Зіфе, командир правий, - зняв за секунду щит Світоч.

- Дідько! – сплюнув Зіф та сховав меч.

Скелет мовчки стояв тримаючи заряджений клинок. Коли бар’єр мага зник, він повторив.

- Ризикнете втрутитися в моє поселення, спопелю! – розвернувся та пішов до розтрощеного моноліту.

В межах особливого магічного круга, неподалік королівського двору, миттю опинився Грегор, Світоч та Зіф. Останніх двох вирвало.

- Вибачте, сил вистачило лише на перенесення в це місце.

- Нічого страшного, все добре, - витер рота Грегор. – Я що тобі казав? Якого дідька те мене не послухав?

- Я… я думав, що ти перебільшуєш, - прийшов в нормальний стан Зіф. – Раніше ж ти ніколи не розповідав з обережністю про нечисть, та й за останні кілька століть не було жодного мертвяка, якому вистачило сил протистояти членам найсильніших орденів.

- Цей скелет… Ми зі Світочем його намагались знищити, але… - і його знову вирвало.

- Командир хоче сказати, що знищивши того скелета ти не переможеш, бо він все одно повністю відновиться, - стукнув по каменю чародій. – Ех, не розумію я лицарів. Що не розвивають концентрацію в період навчання. А тепер щоразу приходиться дивитися на таку огидну сцену. Телепортація – це вам не іграшки.

- Та ну тебе, - викинув Грегор.

- В-вибач, Грегоре. Просто моя дружина… Моя кохана… Я старався до моменту зустрічі з вбивцею тримати голову в спокої. Тільки я побачив того скелета, то чомусь з мене вирвався той гнів, та злість. Я не зміг її захистити, - вперше за багато років розплакався Зіф. – Я не зміг. Який з мене Червоний Паладин, захисник імперії, якщо я найдорожчу людину не зміг захистити?

Грегор змінив сердитість на спокій та став. Зробив два середніх кроки та мовчки протягнув руку. Він не розумів, як підбадьорити товариша. Тому наважився лише до такого.

- Ти ж не забувай, що в тебе є Олаф, - потираючи чорний камінь в посохі, мовив Світоч. – Він має непогані дані, щоб стати повноцінним магом.

- Щось я розм’як, ти правий – є ще син.

- Як добре, що ти переніс нас в цей магічний круг з каміння, - підкреслив Грегор.

- А? Ти про що?

- Тут ми можемо нормально поговорити, без ризиків та страху, що хтось щось прослухає.

- Що ти маєш на увазі?

- Ну, якось все досить дивно… До мене не встигла долетіти звістка про вбивство твоєї дружини, як з-під королівського стягу тобі вже надають всю інформацію про скелета.. – приклав великий палець до підборіддя Грегор.

- Ти хочеш сказати, що хтось все це влаштував? – здивувався Зіф.

- Я нічого не кажу, але все дивно. Скелет, нечисть в столиці, в місці, де найсильніші воїни імперії і замість того, щоб вбити тебе, вбивають беззахисну Анну… Я хотів про це поговорити з тобою раніше, але ти вже відправився на завдання. Імперія знаходиться на краю прірви, - з серйозним обличчям заявив Грегор.

- Що тоді робити? Хто тоді вбив мою дружину?

- Я не знаю, але краще бути обережнішими. Чесно кажучи, я не можу навіть своєму ордену довіряти. Лише вам двом.

- Ну, і що зараз пропонуєш робити? – подивився на командира Світоч. – Не думаю, що нам достатньо для повноцінного розслідування. Та і інтелект прокачаний лише в мене…

- Ги-ги, - різко посміхнувся Грегор.

- Ні-ні, навіть не думайте про це, капітане, я не зможу обманювати короля.

- Друже, я ж зараз прошу в тебе не як командир, а як товариш. Можливо, що хтось має плани прибрати трон до рук. Хіба це не привід почати діяти?

- Ну, я все одно не впевнений в правоті твоїх слів. Це ж може бути простим збігом.

- Я зможу, - втрутився Зіф. – Я проведу розслідування, але… пообіцяйте, що захистите сина, якщо діло запахне смаженим.

- Він буде знаходитися під моїм крилом, нікому не хватить сміливості кинути мені виклик, - впевнено заявив Світоч. – Добре, тоді я проведу ще одну телепортацію…

- Ні! Ні, не треба, ми краще так, на своїх двох дійдемо, - миттю відмовились лицарі.

- Тоді до зустрічі, - і використавши кристал, чародій зник.

- Я ніколи не звикну до цих чортових стрибків в просторі, - а потім звернувся до Грегора. – Якщо ти правий, значить справжній вбивця в столиці, так?

- Можливо. Я сам не на сто відсотків впевнений у власних думках, - замовк на секунду. – Просто не розумію, як на таке може піти той скелет? Коли я вперше з ним зіткнувся, то він не проявляв агресію, а просто пройшов повз… Він не пам’ятає цього, але я як зараз можу розповісти все про цього скелета. Я майже впевнений, що він не спричинив би шкоди тим, кого не вважатиме за небезпеку.

Вони разом стали, обтрусилися та одночасно вийшли з того самого круга. Грегор мовчки попрощався з другом та за кілька секунд зник за першим поворотом. А Зіф замість дома направився прямо на кладовище.

Кохану поховали.

Невисокий паркан огороджував територію на окраїні столиці, прямо за величезними осадовими стінами. Зіф акуратно відчинив калитку, що все одно заскрипіла та ввійшов на цвинтар. Ні душі, лише тиша та безліч могил. Невідомо чому, але Зіф відчув якусь легкість в цьому місці. Ніяких хвилювань чи ненависті. Він пройшов в глибину кладовища та зупинився напроти свіжої могили.

- Вибач мене, люба. Замість того, щоб бути поруч з тобою до самого останнього моменту, я полетів мстити. Боже, який же я жалюгідний. Нащо мені ці обладунки, нащо мені цей величний меч, якщо я не здатний з їх допомогою захистити дорогих людей.

Чоловік не проливав сльози. Щирі слова виривалися з серця, наповнюючи тишу тяжкістю. Здавалося, що Зіф намагався так зробити, щоб втриматися на ногах з гордо піднятою головою.

- Ти була мені опорою, а тепер… ти не переживай, Олафа я захищу. Я не дам пам’яті про тебе зникнути. Гадки не маю, хто обірвав твоє життя, кохана, але я обіцяю: я знайду кожного, хто має хоч якесь відношення до твоєї смерті і знищу. Так. – іронічно посміхнувся. – Ти права, не по-лицарськи я зараз кажу, взагалі схожий більше на злого воїна, проти якого в легендах лицарі воювали. Добре, кохана. Я ще зайду до тебе, - став на коліно, взяв трохи землі зі свіжої могили та з закритими очима помолився.

Місяць повільно наближався до найвищої точки на нічному небі. Грегор з легкістю подолав кілька кілометрів та опинився неподалік від королівського замку. Став напроти власної домівки та важко зітхнув. Тиша інколи обривалась шелестінням трави чи крихітними звуками від рву, який захищав замок від потенційних ворогів.

Грегор дістає меч та миттю розвертається. Характерний звук сталі, схрещені клинки, а на землю полетіло кілька іскор. Дивний силует жовтим мечем намагався зарубати сильного лицаря. Грегор відштовхнув від себе загадкову постать та приготувався до бою.

- А ти уважніший, ніж Анна - і зникла постать.

Навколо Грегора знову запанувала тиша. Здавалося, що стук серця зараз можна було б почути в радіусі кількох метрів.

- Хто ти? Що тобі потрібно? – в порожнечу полетіли риторичні питання.

Тримаючи меч напоготові, командир Священного ордену постійно вдивлявся в темряву, намагаючись вловити незрозумілу тінь. На багато метрів навколо не було ні однієї людини, що теж здивувало Грегора. Ніяких натяків на хоч якусь активність, ні тобі світла в будинках поруч, ні тобі брязкання обладунків королівської варти, що регулярно контролювала територію поблизу фортеці.

- Я сходжу з розуму? – іронічно спитав у себе Грегор.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Альона Сохацька
28.10.2022 10:16
До частини "Глава 20. Схватка"
Мммм. ... Супер дуже реалістичного описано , та присутня інтрига. Хочеться дізнатися, що буде далі. Кльово написано від мене твердий Лайк!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше