Глава 16. Подорож до Ліберті

Скелет одягав обладунки та готувався до довгої подорожі. Мусті і Міранда давно прийшли до тями після жорстких проблем з ограми. Повільно їхнє поселення почало розширюватися. Буй та Турус провели кілька виходів за межі бар’єру, зуміли зібрати близько двадцяти гоблінів, що скиталися по лісу. Неподалік від головного будинку, завдяки зусиллям гоблінів під керівництвом Артура, було побудовано кілька хатинок. Народ Туруса став повноцінною частиною території Скелета Іларіона.

Вони вважали своїм господарем Мусті, але прекрасно розуміли, що абсолютно всі рішення приймає нечисть, тому сприймали і його за повелителя.

За якісь десять хвилин, Іларіон в вівернівських обладунках вийшов на поріг. Завдяки майстерній обробці луски ящурів, неможливо було вгадати – хто ж знаходиться в броні. Всі частини тіла закривалися, а якщо Іларіон одягне й шолом, то зможе без проблем входили в різні міста, без страху.

Згодом на подвір’я вийшла Міранда та підійшла до Іларіона. Турус миттю підскочив до них та став на коліно.

- О, мій володарю, візьміть когось серед моїх воїнів в дорогу. Гобліни прекрасно охороняють територію в нічний час. Гадаю, що вам буде легше, якщо Буй та двоє інших гоблінів підуть з вами.

- Добре, Турусе. Я не проти.

Згодом вони єдиною групою почали прямувати в сторону міста, де частенько Мусті проводив примітивний бартер магічних кристалів на матеріали для Артура.

- Не переживайте за нас. В мене вдосталь магічних кристалів для монолітів та й гобліни виявилися досить вправними учнями. Ми приглянемо за домом. Можете йти.

- Володар Мусті правду каже, - і показав біцепс Турус. – Ми повинні віддячити вам за те. що прийняли у ваше поселення.

- Добре, я й не переймався. Мусті, в тебе є особливий кристал для зв’язку, якщо щось станеться, то ти зможеш миттю мені про все повідомити.

- Та знаю я, знаю.

Артур нарешті вийшов на поріг і відразу ж зіткнувся з гнівним поглядом Міранди.

- Ну і довго ж ти збираєшся.

- Не нуди, Міро, - відмахнувся Артур. – Щоб отримати максимальну користь від поїздки, мені потрібно підготувати певні речі. Краще продавати кристали червоного кольору, ніж синього. Так вдасться виручити на кілька золотих більше.

- Це так складно? – задумалась дівчина.

- А ти що думала? Торгівля – це тобі не стріли з лука запускати.

- Ходімо, - грубим голосом промовив Іларіон.

Вони вирушили в дводенну дорогу. Мусті самотужки вдавалося добратися за добу, але зараз Іларіон та останні мають вантаж, кілька ящиків червоних кристалів, які можна використовувати в якості посилення здібностей воїнів.

- Навіть не знаю, як сказати. Іларіоне, ти дивний скелет. За два роки я дивувався твоїй силі, але здатність синтезувати власну силу та запечатувати в кристали – це вже виходило за границі мого розуміння.

- Начхати. Головне, щоб приносило користь, - клацнув щелепою. – Мірандо, нічого страшного, що ти йдеш з нами. Після сутички з ограми минуло небагато часу.

- Та зі мною все добре. Це Мусті треба відпочити. Треба ж було витратити скільки магічних сил, щоб опинитися на краю смерті. Дурак просто, - надула щоки.

- Ну, він же тебе рятував. Я б також без вагань ризикнув собою, щоб тобі допомогти.

- Та знаю я, але… Все одно, відчуття, що я якась егоїстка. Що лише і може вляпуватися в неприємності.

- Дурні думки, Мірандо, ніхто не думає так, - різко намагався показати свою людяність Скелет. – Якщо хтось буде так думати… я їх змушу змінити думку.

- Ого, - здивувався Артур. – Давно я не бачив, що наш Іларіон проявляє хоч щось людяне.

- Володар? – почали перешіптуватися троє гоблінів, що йшли позаду та оглядали територію.

До заходу сонця їм вдалося подолати половину дороги. Знайшовши місце для відпочинку. Артур миттю розвів багаття завдяки спеціальному кристалу, Міранда обробляла кролятину, а Скелет та гобліни розсипалися по території, знаходилися на варті. Іларіон без зайвих люб’язностей видавав своє місцезнаходження. Він стояв найближче до дороги в повний зріст. Ні одного зайвого руху, здавалося. що обладунки були порожніми. В них ледве чувся свист вітру.

Гобліни ж постійно ховалися то в траві, то в за деревами. Буй регулярно контролював всіх, щоб не відходили далеко. Було тихо та спокійно. Небезпеки взагалі не відчувалося. Коли Міранда закінчила приготування м’яса, то за допомогою наконечника стріли подала сигнал, що пора підкріпитися.

На дівчину нахлинули спогади про те, як раніше в такій же ситуації, Іларіон дозволяв їй трохи відпочити.

- А ти непогано придумав, Артуре. Я б ніколи не здогадалась використати наконечник стріли, який заряджений магією, як маячок, - задумалась. – Напевно я б просто погукала всіх і все.

- Ну це таке діло, життєве. Не всього ти відразу ж навчаєшся. Згодом тобі вдасться набратися досвіду, тоді навіть ельфам та іншим расам, що спеціалізуються на пошуках та прихованості, тебе не вловити, - і відкусив досить великий шматок стегна.

- Мабуть ти правий.

- Артуре, вечеря, - мовив Буй. – Я перший прийшов поїсти.

- Давай, сідай. Не думаю, що повз Іларіона хтось прошмигне, але ми дякуємо вам за допомогу.

- Та не варто, Міранда врятувала мого вождя, а Мусті всіх гоблінів. Це ми назавжди в боргу перед ними.

Міранда взяла невеличкий шматок кролятини та підійшла до Іларіона. Вона акуратно стукнула по обладунках та протягнула м’ясо.

- Мені не треба харчуватися.

- А я кажу їж, - розгнівалась дівчина.

Іларіон зняв шолом та кістлявими пальцями взяв просмажене м’ясо. З нього стікав власний сік, а пар підказував, що воно ще гаряче. Скелет опустив щелепу та одним укусом повністю поглинув шматок. Він миттю розклався на крихітні піщинки, завдяки яким потертості на кістках почали зникати.

- От бачиш… - і посміхнулась. – Прямо як тоді, коли ти мене врятував. Пам’ятаєш?

- Так, я все пам’ятаю.

- Ну, скажи ж, що я стала дорослішою, - і миттю вискочила прямо на дорогу та закружляла. – Завдяки тобі, Іларіоне, я жива. Дякую, - повільно підійшла та обняла.

Скелет стояв, не маючи змоги навіть поворухнутися. Міранда помітила це та хитро заявила:

- Що таке? Огрів та віверн ти можеш перемагати десятками, а з моїх обіймів навіть вирватися не здатний. Хі-хі-хі.

Скелет зімкнув щелепу та повернувся до стану очікування, щоб дати змогу всім нормально відпочити.

- Ну, ти завжди таким був, - і безтурботно пішла до Артура, поруч з яким вже знаходився інший гоблін.

Величезне місто нагадувало мурашник. Безліч людей, інших представників розумних рас. Ледь не кожен четвертий ходить в броні. Це не примітивні солдати, яких раніше віверни з’їдали на сніданок. Якісна зброя, непробивні щити та інша екіпіровка, яка ніскільки не програвала виробам Артура. Перед входом в місто, прямо на воротах зупинили Іларіона та інших.

- Стояти, - і алебарді почали впиратися в обладунки Іларіона. – Мито, один срібний.

- Так-так, тримайте, - миттю заступився Артур, розуміючи, що Скелету достатньо цього, щоб розпочати бійню.

- Срібний за кожного, ти нас за дурнів вважаєш?

- А про це Мусті нічого не казав, - тихо промовив Артур. – добре, зачекайте.

Хлопець повернувся до своєї групи та звернувся до гоблінів.

- Так. Вибачте за зухвалість, але не могли б ви почекати нас за межами міста? Я не знав, що так буде.

- Артуре, не варто так жорстко. Якщо треба, то я можу теж залишитися. Гадаю, що від Буя буде більше користі, ніж від мене.

- Ну добре, тоді піде Буй Іларіон та я.

- Я з Гумом та Ідом чекатиму вас, - сказала Міранда та сховала стрілу в футляр. – Ми не пропадемо.

Гоблін, Скелет та людина пройшли крізь варту та опинилися в великому оживленому місті. багато сторожових башт вказували на те, що місто при необхідності зможе відбити будь-яку атаку.

- Якось незручно знаходитися в такому місці, забагато живих людей. – пробурмотів Іларіон.

- Так, друже, не варто зараз думати про це. Краще акуратніше тягни віз з кристалами. В місті, будь-ласка, слухайтесь мене, - і подивився на Буя.

- Я поступлю так, як захоче повелитель Іларіон.

- Чув? – потім подивився через щілинки в шоломі Артур.

- Та зрозумів я все. Не варто так на мене наїжджати.

Вони пройшли через кілька таверн. Кам’яні вулиці були забруднені різноманітними помиями та стічними відходами. На жаль, в місті не було ніяких систем стоку і всі жителі виливами все ось так, на вулицю. Сморід стояв нестерпний, але його відчував один Артур.

- Боже мій, як же це все смердить. Треба задуматися щодо створення каналізації вдома, щоб такого не було.

- Мені начхати, - мовив Скелет та без зайвих зусиль тягнув за собою віз.

- Та про тебе я прекрасно знаю, - і подивився на гобліна.

- А мені теж все одно, в нас задубілі носи, які давно перестали відчувати запахи.

- А-а-а, треба ж було так не вгадати, - взявся за голову Артур. – Добре, треба швидше доїхати до потрібної лавки та продати кристали. Так-с, де ми зараз, - і розгорнув схематичну карту, яку накреслив Мусті.

Артур кілька секунд таращився на схему, а потім розірвав її на шматочки. Його очі повільно почали переповнюватися червоним.

- Якого ж чорта все зараз летить під хвіст котярі. Мусті, за таку карту, я тебе приб’ю. прийдеться так шукати місце. Як вона там називається – лавка Майстра Хонтаса.

- Володарю, а що з Артуром? – рознервувався Буй.

- Не хвилюйся гоблін, - прошипів через шолом Іларіон. – він завжди такий. Скоро гобліни звикнуть до його вибухового характеру.

- Добре.

Довгі години вони блукали вулицями та намагалися випитати місцезнаходження лавки Хонтаса. Однак їх різні мешканці ганяли з одної частини міста в іншу. Ближче до вечора, Буй вже знесилений спав обпершись на корзину з кристалами, а захеканий Артур черговий раз вибирав між напрямками. Але і це не було найгіршим.

- Стоп, Іларіоне, а звідки ми взагалі прийшли? Дідько, і сонця вже нема, от зараза, - і сів на поріг одного з кам’яних будинків.

Іларіон стояв мовчки, поклавши руки на поручень, за допомогою якого вдавалося тягнути віз. Він почав оглядатися. Коли зрозумів, що навколо нема ні одного жителя, то миттю зробив високий стрибок.

Місцями було досить яскраво. Завдяки факелам та кристалам з вогняною магією, багато місць непогано освітлювалися. Іларіон затримався в повітрі на кілька секунд та зафіксував в пам’яті певні характерні будівлі, що зможуть вивести їх до входу. Приземлення було досить акуратним, але поріг, на якому сидів Артур не витримав вібрацій та тріснув.

Артур зі злості схопив камінь та жбурнув вздовж вулиці. Скелет показав пальцем напрямок.

- Нам туди.

- І ти раніше не міг використати цей прийом? Ми як ідіоти блукали, шукали необхідне місце. А тут треба було лише вгору підлетіти.

- Я – Скелет, - вів далі Іларіон. – Сумніваюсь, що мешканці, що мене помітять, приймуть позитивно нечисть.

- Ну, твоя правда.

Різко Артур відчуває біль в спині. Із-за дверей позаду виглянула дівчинка та голосно до матері.

- Ма-а-ам, тут знову наш поріг якісь незнайомці розламали.

- Що, знову? – і відчинила повністю двері.

Жінка, тримаючи на руках крихітного хлопчика, почала дивитися на розгубленого Артура. Її обличчя було заплаканим, очі червоними. Потерта сорочка та спідниця підказували хлопцеві, що в сім’ї досить великі проблеми.

- Хто ви такі? – а потім опустила сина і приказала доні взяти його за руку та піди в кімнату.

- Ми… ну…

- А чорт з ним, з цим порогом, - наче проігнорувала Артура, який зніяковіло намагається відповісти на риторичне питання.

Жінка присіла та провела рукою, відчувши злом порогу, вона зітхнула та постаралась зачинити двері, але їй завадив Артур.

- Панночко, я з вами взагалі-то спілкувався, - знервований Артур намагався хоч якось спустити гнів.

- Ой, вибачте. Зазвичай в таких ситуаціях всі тікають, а в мене зір дуже поганий. Я ледве бачу ваш силует. Я не хотіла нікого образити.

Артур миттю зрозумів, що в сім’ї жінки досить серйозні проблеми. Жінка спокійно витерла заплакані очі та зробила реверанс. Це хлопець сприйняв за вибачення. Він миттю звернув увагу на Іларіона, який стояв та мовчав.

- А… ви знаєте, де знаходиться лавка Хонтаса?

- Хонтас? Це той, що продає різноманітні артефакти з магічних кристалів? – перепитала жінка.

- Так, саме він.

- Знаю. Мій старший в нього учнем зараз проходить навчання.

- Нарешті, - зрадів Артур.

- Але я не зможу вам показати напрямок. Якщо хочете, можете погостювати до приходу старшого. Я якраз вечерю приготувала.

Артур подивився, як Іларіон погодився кивком та ввійшов до хатинки. Скелет затягнув віз в темний провулком та накинув ганчір’я, щоб прикрити кристали. Взяв на руки гобліна та також ввійшов в середину.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.