Глава 15. Вбивство

Не встиг Зіф прийти до тями, як на порозі опинився гонець, посланець самого короля. Він привітався та офіційно вручив лист лицарю з приказом негайно прибути до королівського замку. Згадавши прохання Грегора, він ніскільки не здивувався.

Анна встала разом з сонцем, тому бачила, як її чоловік в роздумах сидів напроти обладунків та про щось думав. Олаф ще спав. Здавалося, що нікому зараз не збити з пантелику сильного воїна. Жінка перестала нарізати овочі та витерла руки об фартух.

- Не сумнівайся, якщо щось надумав, то роби, - мовила та обійняла чоловіка.

- Думаєш? Але ж… Грегор вчора попередив мене, щоб я не брався за роботу від короля.

- Я гадки не маю, що ж насправді відбувається, але знаю, що ти ніколи не нашкодиш батьківщині, де росте свій син.

- Так, але…

- Я завжди буду на твоїй стороні, - усміхнулась.

- Дякую, що завжди знаходиш слова, які здатні розвіяти всі мої сумніви.

Зіф став та без зайвих слів почав одягати обладунки. Повільно, з допомогою дружини, через півгодини він повністю знаходився в червоних сяючих обладунках. Потім дістав меч, що знаходився на полці на стіні та сховав в піхви. Анна лише подивилась на нього та очами провела в дорогу.

- Вибач, що мої три тижні перетворилися в один день.

- Нічого страшного, - витерла сльозу зі щоки. – Мені достатньо знати, що ти цілий і здоровий.

За хвилини він вже зник в першому повороті вузьких та брудних вулиць. Тільки-но Зіф пропав з поля зору дружини, як відчув дивне погане передчуття. Потім подивився на руки, що незрозуміло чому трусилися.

- Я тремчу? Чого б це?

Несподівано до його вух пролунав нищівний крик. Знайомий голос пройшов крізь серце. Він різко розвернувся та почав бігти до дому. Крик буз с тієї сторони. Тільки вийшов на пряму, як побачив мертве тіло Анни, що стікало кров’ю та незрозумілий силует, що через мить розтворився в повітрі. Єдине, що вдалося запам’ятати, це два яскраві сині вогники замість очей. Він швидко підскочив та взяв на руки дружину. Але було пізно… Удар прийшов прямо в серце, вона не дихала. Чоловік миттю скинув з себе шолом та почав торкатися щоки дружини.

- Анно, ей, скажи щось мені. Анно, не може бути, щоб ти…

- Татку, я чув як мама кричала. Що сталося? – протираючи очі вийшов до порогу будинку Олаф.

Він побачив, як батько тримав на руках тіло матері, що стікало кров’ю. він раніше не бачив такої кількості крові, тому подумав про якусь дурницю.

- Татку. Мама впала і розлила на себе томатний сік?

Але вираз обличчя лицаря ніскільки не змінився. Воно палало болем та відчаєм. Але зараз треба взяти себе в руки та зіграти сцену перед сином, щоб не травмувати. Через силу він посміхнувся та кивнув головою.

- Так синку. Мама вдарилась головою та розлила томатний сік. Зараз я її віднесу лікарю, і все буде добре.

- А, ну добре. мама казала, щоб я завжди вірив твоїм словам та не хвилювався. Піду далі спати, - і зачинив за собою двері.

Тільки грюкнули двері, як з очей Зіфа почали текти сльози. Він схопив жінку та чимдуж побіг до королівського лікаря. Він настільки повірив у власний обман, що всерйоз надіявся, що при дворі короля її зможуть оживити. Так як був ранок. Небагато людей бачило злякане обличчя Зіфа, легендарного Червоного Паладина, що ні разу за багаторічну службу не провалював завдання.

Пробігаючи повз варту, він різко звернув з головної стежини та направився до невеликих дверей. Ввірвавшись туди, він злякав Світоча, що задумливо щось записував на пергаменті.

- Світоче, виручай. Хтось напав на мою дружину, - і поклав її на ліжко.

Зляканий Світоч різко схопився зі стільця. Через вторгнення Зіфа він зіпсував лист пергаменту. Вже хотів розлютитися. Але мертве тіло Анни змусило передумати. Він роздивився рану та покивав головою, натякаючи на те, що жодна магія не здатна воскресити людину з мертвих.

- Та як це, - з відчаєм. – Ти ж головний чародій нашої імперії, невже нема ніяких шансів…

- Зіфе, ти ж сам прекрасно розумієш, що таке смерть. Була б подібна магія, всіх лицарів воскрешали без всіляких складнощів.

Зіф похилив голову та зжав кулаки. Він почав тремтіти, але не від страху. Тепер в же справжня злість почала переповнювати його тіло. він зі всієї сили стукнув кулаком по стіні поруч з дверима. Могутній удар спровокував появу кількох тріщин, що розійшлися в усі сторони. Клинок в піхвах почав сяяти яскравим багровим відтінком.

- Я знайду вбивцю, я знайду цю огидну паскуду з блакитними очима та вб’ю.

- Що ти зараз сказав? – здивувався Світоч, накриваючи тіло Анни білою тканиною.

- Я обіцяю тобі, кохана, - проігнорував питання Світоча та став на коліно перед дружиною. – Я обіцяю тобі, що твій вбивця обов’язково понесе покарання.

- Ти щойно сказав, що у вбивці були сині очі?

- Це єдине, що я встиг запам’ятати, перед тим, як він розчинився в тінях. Я не знаю хто це, але тепер він мрець.

- В такому випадку. Завдання від короля, про яке ти вже чув, напевно, від Грегора, тобі обов’язково сподобається.

- Можна в тебе попросити дещо?

- Ну, - сів Світоч на стілець. – Я тебе слухаю. Якщо хочеш, то я можу поховати твою кохану, як слід.

- Ні, вибач мене, але я не про це. Візьми мого сина під власне крило. На жаль, він навряд піде моєю дорогою.

- Хм. Добре, я візьму відповідальність за твого сина. Але… Чому не Грегор?

- Він – командир Священного ордену, в нього набагато менше свободи, ніж в тебе. Ти зможеш більше приділяти йому уваги.

Зіф спустив тканину та поцілував в губи Анну. Вирівнявся та повільно попрямував до виходу.

Зіф без зайвої толерантності ввірвався в королівський зал, але Мелота не було. Кілька охоронців миттєво приготовилися до нападу. Виставили сяючі алебарди прямо на Зіфа. Його погляд переповнювався злістю за горем. Він вголос спитав у варти про короля. Через секунду один із вартових вказав на двері, що вели до покоїв. Зіф зараз не задумувався про честь та намагався поговорити з повелителем. Слова Світоча дали шанс помститися за гибель коханої людини.

Зіф влетів як навіжений навіть в спальню короля, але й там його не було. Здавалося. що треба йти далі шукати, але Червоний паладин помітив, як за прекрасними насиченими червоними кольорами завісами, на балконі стояв Мелот.

Тільки він побачив правителя, як взяв себе в руки та миттю став на одне коліно. Зіф так стояв до тих пір, поки король не дозволив говорити. Він повернув повільно голову та побачив, як один з найкращих воїнів держави знаходиться в такій позі біля здоровенного ліжка та столу.

- Підійди до мене, воїне, - несподівано вимовив Мелот та показав рукою на перила балкону.

Зіф став та попрямував крізь шафи та дорогі розкішні тумбочки, на яких лежали книжки. Він акуратно, спостерігаючи за реакцією короля, обперся та почав глядіти на неймовірне місто, що переповнене крихітними вуличками, будиночками та глибокими канавами для стічних вод.

- Я багато років вже на троні і ніяк не налюбуюсь таким неймовірним видом. Здається мені, що скоро саме тут я зустріну свій кінець.

- Повелителю, - задумливо промовив Зіф.

- Але цьому місту загрожує небезпека. Тому я й викликав тебе в екстреному порядку. Далеко на Сході виникло якесь незрозуміле поселення. говорять, що ним заправляє нечисть. Найближчі міста були повністю пограбовані цією огидною монстрятиною. Він силою змусив огрів піти з зір, підкорив гоблінів. Від його руки загинуло багато наший неймовірних та хоробрих лицарів.

- Мій королю, - намагався розповісти, що зараз на нього нема можливості надіятися.

- І цей скелет, чиї очі часто світяться блакитними кольорами… Він хоче зазіхнуть на нашу величну імперію.

- Ви сказали, блакитні очі? Це були блакитні вогні? – миттю оживився Зіф та схопив клинок.

- Так. Могутня призвана нечисть, що не має господаря. Чутки за останні роки досить часто досягали столиці. Але тепер, коли прибув з далекої подорожі один з полководців, я знаю точно, що це не брехня.

- І… що від мене вимагається? – опанував себе.

- Я б не смикав би тебе раніше встановленого часу. Але Священний Орден кількома днями раніше отримав своє завдання, і я не можу Грегора відправити розібратися з загрозою. Залишився лише ти. Іншим я не здатний довіряти так, як тобі, - вирівнявся та подивився на паладина.

Його очі миттю загорілися, адже блакитноокого вбивцю зараз найбільше намагається знайти Зіф. Він різко приклонився перед королем та погодився взяти завдання.

- От і добре, Зіфе. Всі ці зайві речі, формальність та розкіш необхідна, щоб тримати в руках знать. Я не люблю офіційність. Тому встань, не варто перед старим дідом стояти на колінах.

- Але ж мій король…

- Ха-ха-ха, скоро грянуть зміни і на моє місце зійде перший принц. Але страх перед нечистю не залишає народ імперії. Я не маю права передати трон сину, не розправившись з проблемами, які виникли під час мого правління.

- Так, мій повелителю. Я згоден… - і задумався, згадуючи слова Грегора. – Я… згоден… розібратися зі скелетом.

- От і добре. Як же ти швидко вимахав. Я тебе пам’ятаю, ще молодим курсантом, якого наставники в бойовій академії ганяли. А зараз про тебе знає весь світ, як Червоний паладин.

- Вибачте, але я не достойний такої похвали, але завдання я обов’язково виконаю. Не сумнівайтесь.

- Тобі в допомогу піде мій другий син, наслідний принц Рексар, що схильний до елементу землі та навчений самим Світочем захисної магії.

- Не варто, гадаю, що мені в допомогу достатньо десятка лицарів, що допомагатимуть з їжею та зняттям та надяганням обладунків.

- Зіфе, друже мій, - і поклав руку на плече воїну. – Я не сумніваюсь в твоїх силах, але цей монстр знищив з десяток віверн самотужки. Було б в мене міцніше здоров’я, я без страху відправив би з вами і першого принца Фокса.

- Вибачте мені, я з радістю візьму під своє крило вашого сина, - тримаючи руку на рукоятці, миттю відповів Зіф. – Але… можна мені відправитися через три дні?

- Не бачу в цьому проблем. Хочеш трохи більше побути з сім’єю? – та вперше за довгий час посміхнувся король.

- Мою… мою дружину, буквально годиною раніше вбив невідомий з блакитними вогнями в очах, - а потім задумався й додав. – Гадаю, що ворог вже давно знаходиться в місті.

- Яка неприємність, - похитав головою король. – Мені шкода, що так сталося з твоєю дружиною. Добре, в тебе три дня оплакати її, а потім – виступиш.

- Дякую за вашу доброту повелителю. Дозвольте йти?

- Йди Червоний паладин Зіф.

І за кілька секунд лицар зник за дверима королівської опочивальні. Король подивися на свої старі руки, а потім перевів погляд столицю. На устах виникла досить дивна посмішка. Складно було сказати, що вона означає.

Зіф рішуче покинув королівський зал: « Я знищу всю нечисть та пощуся за Анну!»

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.