Глава 14. Червоний паладин Зіф

В сяючих обладунках, по широкій алеї поважно йшов паладин. Тримаючи в руках чорний меч, він однією рукою відчиняє здоровенні ворота в замок. Дійшовши до трону, паладин знімає шолом та стає на одне коліно перед повелителем.

- Мій королю, я повернувся з десятирічного завдання. Як було велено, я повністю знищив на півночі місто Химери. Але… вижити зі всієї групи вдалося одному мені.

- Добре, ти прекрасно справився із завданням, дорогий друже, - гордо мовив Мелот та піднявся.

- Так мій королю. Я тут же готовий знову виступити в дорогу. Лише прикажіть.

- Не спіши ти так, друже. Я не хочу, щоб легендарний паладин Зіф був дурною маріонеткою в моїх руках. Я дарую тобі три тижні відпочинку.

- Я вдячний за вашу доброту, повелителю Мелот.

Зіф став в повний зріст за важко зітхнув. Подивився в очі королю та розсміявся, той також почав сміятися.

- Я радий, що дома!

Паладин в блискавичних обладунках кольору сонця вклонився та повернувся до вхідних дверей. Лицар вийшов за межі замку та використав кристал телепортації й миттю опинився біля здорового будинку.

- Кхе-кхе, - закашлявся. – Як ці чародії можуть переносити такі сильні перевантаження?

- Татку, - різко у вікні опинився маленьких хлопчик.

- О, невже це мій любий син? Ахаха, як ти виріс.

Хлопчик років семи вискочив з кам’яного строгого будинку та обняв Зіфа. На його очах ледве не почали текти сльози. Він щось незрозуміло бурмотів. Чоловік погладив його по голівці. В цю мить на порозі вже стояла молода гарна жінка з довгою заплетеною косою. Вона з тремтячими руками миттю зняла з себе білий фартух і кинулась в обійми також.

- Любі мої. Я повернувся.

- Ми так раді, - мовила жінка, цілуючи Зіфа в щоку.

- І я, і я хочу поцілувати татка, - різко викрикнув хлопчик.

- Анна, який же я радий, що можу побути з вами.

- Коханий, о боже, треба ж підготувати вечерю, - різко згадала жінка. – Що ж це я за жінка така. Чоловік нарешті додому із тяжкого завдання повернувся, а я не готова.

Анна швиденько заметушилася, але Зіф ї заспокоїв. Він мовив, що не треба ніяких вечерь сьогодні. Достатньо просто спокійно провести весь час в обіймах, а вже завтра організувати необхідне застілля. Вона приклала руку до шиї чоловіка та тихо кивнула.

За годину, він зміг зняти з себе всі обладунки та повішати на спеціальну вішалку. Сильний, с широким накачаним торсом та руками, Зіф потягнувся.

- О боже, як же приємно, коли на тобі лише звичайний одяг. Та й в туалет тепер можу сходити за лічені хвилини, а не чекати півгодини, доки допоможуть зняти обладунки, - а потім він понюхав себе та скривився. – За останні роки міг митися лише під час дощу, і то не всюди. Треба у ванній посидіти, відкиснути. А то не хочеться порушити своїм запахом святковий настрій та старання дружини.

- Татку, а розкажи про свої пригоди, - різко забіг до просторої кімнати хлопчик.

- Добре, але не тут. А давай сходимо в лазні? Поки мама готує нам вечерю, треба ж скупатися. А то від твого татка тхне.

- Ха-ха-ха, а від татка смердить. І він сам це сказав, - вискочив на ліжко, що напроти стола та почав плигати.

- Ну, ось. Ми ж не хочемо зіпсувати мамині старання.

- Так.

Через кілька хвилин, з вибритим підборіддям та досить довгим русявим волоссям Зіф зібрав з собою необхідні речі.

- Анно, - підійшов до жінки ззаду та обійняв. – Я з сином підемо до лазні. Не заперечуєш? – далі трохи засоромився. – А то від мене тягне сильно. Не хочеться перед гостями червоніти.

Анна розвернулась та чмокнула коханого в губи, обвила руками шию та сказала, що вона все встигне. Нехай не хвилюється.

- Як же приємно відчувати твої руки, тіло, - різко заявила вона. – Через обладунки складно це все.

- Ну, не переживай, я до наступного завдання навіть не доторкнусь до них, - посміхнувся.

Тут зі своєї кімнати вискочив малий. Зіф взяв його за руку. Вони зникли за вхідними дверима. Залишивши Анну з клопотами на одинці. Жінка з неймовірним ентузіазмом крутилася біля печі, перебираючи в голові всі можливі страви.

Зіф вів синочка дорогою, прямо до лицарської лазні. Інколи селяни віталися з відомим та сильним чоловіком, іноді просто посміхалися. Здавалося. що Зіф мав набагато більше довіри від мешканців, ніж сам король. Незважаючи на свої грізні риси обличчя, сяючої посмішки вистачало, щоб повністю збити напруження.

- Олафе, бачиш які здоровенні лазні за час моєї відсутності встигли побудувати? – і тицьнув пальцем в здоровенну споруду, з якої виходив пар.

- Тату, а я зможу стати лицарем? Прямо як ти. Я теж хочу вбивати різних монстрів та ворогів.

- Ого, синку, не спіши ти так. Вбивати це погано. Навіть найстрашніше чудовисько може опинитися добрим, якщо завчасно не махати мечем наліво та направо.

- Як це? – задумався хлопчик. – Він же монстр, а монстри погані.

Зіф взяв на руки сина та продовжив розповідати про те, як за час останньої місії його неодноразово рятувала від смерті справжня гарпія. А потім повторив слова, про те, що не всі монстри погані.

- Лицар, це не воїн, що вбиває монстрів, це воїн, що здатний бачити добро і зло.

- Складно, - неохоче мовив хлопчик.

- Ну, ми прийшли. А тепер ходімо купатися.

Зіфа в лазні зустріли не лише як повноцінного гідного лицаря, але й як героя. Різні чоловіки з лицарських орденів то й діло намагалися заговорити з ним. Олаф бачив подібне та гордився батьком.

Анна без проблем встигала прибирати та готувати. Її очі сяяли від щастя, адже раніше надія поступово зникала. Коли прийшла звістка, що весь Орден Червової Іскри пав після зустрічі з Химерою, то серце боляче йокнуло. Тому зараз, коли чолові вдома і грається з сином, то серце переповнене теплотою та спокоєм. Вона остаточно закінчила прибирання та викрутила ганчірку. Перелила таз із брудною вдою в відро та вийшла на подвір’я. За будинками, на кожній вулиці присутні канави, кули зливаються стічні води з палацу та з дворів аристократів.

Посміхаючись, вона різко зустрічає стару подругу, чоловік якої не зумів вижити після зустрічі. Її обличчя було кам’яним, ніяких емоцій чи переживань. Порожнє тіло. Анна на мить завмерла, адже під керівництвом Зіфа служив на благо державі чоловік подруги. Вона мовчки, нахилила голову та пройшла повз. Дихання затамувала, а потім ще кілька секунд здавалося. що взагалі не здатна видихнути. Жінка спокійно вилила відро з водою… Несподівано ззаду на неї виливається повнісіньке відро з помиями. Вона різко розвернулась та побачила подругу.

- А я так сяяти щастям не можу, - монотонно вимовила жінка та пішла до будинку.

Анна трималась, щоб не заплакати. Це типова ситуація для сімей лицарів. Завжди хтось гине. І тільки стає відомо, як сім’ї, що раніше однаково в хвилюваннях чекали коханих… назавжди переставали товаришувати. Анна відкинула від себе гнилий помідор та стала в повний зріст. Витрухнула залишки з відра та пішла до власного дому. Тримаючи осанку, вона зайшла до власного будинку та різко упала на коліна.

Жінка не могла тримати сліз, а на підлозі поступово виникла крихітна калюжка. Вона тяжко видихнула та стала. Скоро прийдуть її чоловіки та деякі гості, треба готувати. Вона витерла очі та продовжила роботу.

Вечір різко влетів в діб лицаря Зіфа. Анна не змогла помітити, як повільно будинок почав переповнюватися гостями. Зокрема це стосувалося вельможних та аристократів, які бачать Зіфа в найближчому майбутньому серед своїх захисників.

В свіжому одязі, перед гостями нарешті появляється Зіф. Він посміхається гостям та обіймає дружину. Миттю, близько сьомої години вечора почав розповсюджуватися веселий гул з будинку.

- О, містере Зіфе, може досить вам ризикувати життям та стати близьким охоронцем еліти? – заговорив один зухвалий герцог. – Я зможу дати вам більш розкішний будинок та зарплатню. І ви будете лише мати один обов’язок – захищати славний рід Гідас.

- Вибачте, герцоге, - вклонився Зіф. – Але мої навики не годяться для захисту. Я завжди виховувався та тренувався, як бойова пробивна сила групи.

Посмішки так й лилися рікою. Хтось щиро посміхався, як Олаф та деякі діти герцогів. Але серед цього пияцтва Анна відчувала себе дуже погано. Лицемірна еліта, що ніколи не була на передовій, жодного разу не виступала в проти нечисті чи монстрів настільки просто розкидаються грошима. Але найбільше омерзіння викликають їх посмішки.

Коли вино повільно почало зникати зі столів, а язики гостей розв’язалися, то Анна не витримала. Той потік пропозицій, коли її коханий черговий раз відмовляє стати особистим охоронцем чергового аристократа ріже душу. І не тому, що хочеться більший будинок чи життя біля чистих водойм. Ні, це лише побічні бажання.

Жінка постійно знаходилась поруч з чоловіком та при необхідності посміхалась, щоб не накликати неприємностей. Але кінець увірвався і вона попросила в Зіфа вивести її на вулиць… трохи подихати чистим повітрям.

- Коханий, чому ти не погоджуєшся з пропозиціями цих аристократів?

- Ну, - і подивився в небо. – Якщо я стану особистим охоронцем для когось, то нехай це будеш ти та Олаф. Я не хочу втрачати ті тижні відпочинку, які дає мені король після чергового небезпечного завдання.

- Що? – здивувалась Анна. – Так ти це все із-за нас… - і заплакала.

- Оу, Зіфе, ніколи не бачив, що ти когось до сліз доводиш, - несподівано до будинку підійшов Грегор.

- Вибачте, - витерла очі. – Він тут ні до чого. Щось я розклеїлась за останні години…

- Грегоре, - задоволено вирівнявся Зіф та поклав на плече руку.

- Як справи друже? Вибач, що із запізненням. Були певні неприємності на роботі.

- В тебе? Та ну, які ще неприємності в командуючого Священним Орденом? – і розсміявся вголос.

- Та тут чутки певні почали розповзатися в нашій країни по одну незрозумілу нечисть, - і трохи задумався. – Говорять, що він в соло положив зграю віверн, а потім ще й групу огрів.

- Ого, та плітки це все. Ха-ха, ніколи не бачив подібної нечисті. Хто хоч господар? Що, ліч якийсь вискочив знову?

- Ні, - різко посерйознішав Грегор. – Це не плітки і той скелет не має господаря.

На мить запанувала тиша. Анна побачила, що планується серйозна розмова. Прийшла до тями, та натягнула посмішку на обличчя. вона поцілувала Зіфа в щоку та зайшла до будинку.

- Вибач, що приходжу до тебе в той самий день, коли в тебе почалась відпустка, - і вказав рукою на дорогу. – Давай пройдемось.

- Щось ти мене лякаєш, друже. Я тебе не розумію. Ти про нечисть серйозно? – здивувався.

- Цілком. Давай про це десь поговоримо в іншому місці, - і дістав з кармана два кристалики.

- О ні, телепортація. Від неї мене навиворіт вириває, - але подивився в очі другу та погодився.

- Мене теж, але… в мене нема більше до кого звернутися.

За долю секунди два неймовірних паладини зникли. Вони опинилися в здоровому лісі, що поблизу столиці, де є область, яку неможливо вислідити заклинаннями. Перед Зіфом опинився загадкове коло з каміння, куди Грегор пропонує ввійти. Здивований червоний лицар на цьому моменті прекрасно зрозумів, що проблема дійсно виходить за рамки розуміння Грегора. Він ступив в коло каменів. Блиск, і навколо них сформувався непрохідний купол.

- Зіфе, благаю тебе… Не погоджуйся на наступне завдання короля…

- Що? Звідки ти…

- Світоч мені повідомив, що королю стало цікаво дізнатися про скелета, що самотужки розправляється з вівернами та ограми.

- Ого, а чого ти такий схвильований? Невже думаєш, що примітивні скелети на таке здатні?

- Так, я сам зустрічався з цим скелетом. На Пустинній землі, - і похилив голову.

Зіф розвернувся та почав роздивлятися бар’єр бар’єр. Провів акуратно рукою біля силового магічного поля.

- По аурі відчуваю, що ти став набагато сильнішим, напевне не слабшим за попереднього командира Священного Ордену. Якщо ти серйозно говориш так про скелета… але ти здогадуєшся, що я не відмовлюсь, - заперечив проханню Грегора.

- Я тричі використовував найсильніші свої навики, щоб знищити того скелета. Тричі його кості перетворювалися в пісок від нанесення удару священним клинком, який знаходився під дією благословення… І всі три рази, він відновлювався.

- Що? Ти зараз це серйозно кажеш? Друже, я не люблю, коли зі мною жартують. Тим паче, що я чудово знаю про твої здібності до гумору, - хвильну розхвилювався.

- Ха-ха, давно ж ми з тобою не спілкувалися, як прості товариші. Одні справи та монстри, - із жалем висказав Грегор. – Але зараз я цілком серйозно кажу тобі. Світоч був зі мною, якщо мого слова тобі недостатньо, то можеш спитати в нього.

- Я вірю, - різко заявив Зіф. – Але відмовлятися від завдання короля… Ти ж знаєш мої принципи. Я не зможу відмовити королю в проханні.

Грегор піднявся та поклав руку на плече товариша. Посміхнувся.

- Просто… старайся не зустрічатися з цим скелетом. Або не проявляй агресію. Якщо ти не будеш проявляти агресію, то він на тебе навіть не подивиться… так зі мною було.

- Добре, Грегоре. Я тебе почув. Я вірю тобі. Якщо таке і станеться, я постараюсь поступити так, як того вимагає лицарська честь.

- Ха-ха, я знав, що ти так скажеш, - атмосфера трохи стала м’якішою. – Слухай, Зіфе, а що з Анною? Вона була якоюсь схвильованою.

- Вважаєш? Я не помітив.

- Здавалося, що створене свято для тебе її ніскільки не заспокоює. Поговори з нею щиро, без публіки, - та показав рукою на вихід.

Два сильних воїни вийшли за межі цього місця та дорогою продовжили розмовляти про більш побутові речі.

- Мамо, з тобою все гаразд? – різко спитав Олаф.

Жінка знаходилась в кутку власного будинку. Вона не відчувала себе хазяйкою. Рідко робила ковток червоного вина та при необхідності посміхалась випадковим людям, що вирішувати підійти та привітатися. Її очі постійно шукали чоловіка. Серце билося швидше звичайного. Добре. що хоч син поруч та трохи заспокоює.

Коли Заф та Грегор зайшли до будинку, то Анна миттю кинулась до них. Вона обійняла коханого та попросила більше не залишати її з незнайомими людьми.

- Всі ці люди, - продовжувала шепотіти на вухо Зіфу. – Я не відчуваю в них щирої радості від того, що ти повернувся живим додому… І я сама…

- Ей, кохана, - відчув, що Анна тремтить.

- Мені страшно. Ти хоч і вдома, але не поруч.

- Все, все, люба. Заспокойся, - тут до батька та матері підскочив і син, що також обійняв маму.

Грегор похлопав по спині Зіфа та розчинився в натовпі гостей. Через кілька хвилин, він різко починає голосно говорити.

- Небезпечно, мій священний клинок почав реагувати на невідому загрозу. Вельмишановна еліто, будьте ласкаві покинути цей дубинок, -і різко дістав з піхов меч.

Він мигав, як навіжений, що миттю змусило лицемірних аристократів наплювати на свої посмішки та зникнути з очей хазяїнів дому. Через якихось півхвилини будинок опинився порожнім. Все замовкло, було тих, що серйозно облегшило тягар на душі Анни.

- Любий, скажи мені, а чи правильно я поступаю… - не договорила.

Грегор останнім вийшов з будинку та підмигнув Зіфу, натякаючи, що тепер можна без страху говорити. Зіф подякував та кивнув головою. Навіть Олаф почав відчувати себе набагато краще, коли всі ці незнайомі люди пішли.

- Що ти маєш на увазі?

- Скажи, чи можу я радіти тому, що ти прийшов додому живим, коли чоловіки знайомих та подруг загинули.

- Ти про що? Я не розумію.

- Я сьогодні побачила очі Мари, сусідки, це було дуже боляче. Мені здавалося, що я винна перед нею за те, що ти повернувся додому цілим. А її чоловік – ні.

Грегор зачинив остаточно двері, даючи сім’ї змогу трохи побути наодинці. Зіф обійняв дружину та вибачився за те, що сам не помітив, як занадто веселим настроєм змусив її хвилюватися.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.