Глава 5. Жорстока бійня в Остані

Пролунав грізний рев навколо. Здавалося, що слухові перепонки зараз луснуть від такого різкого писку. Нод ще не встиг нічого зрозуміти, але в небі побачив справжню зграю аналогічних віверн.

- Якого дідька?

- Батьку, що робити, - в паніці захекався Артур. – На поселення напала дюжина віверн. Вони точно такі ж, як і та, яку ми розібрали на шматочки.

- Містере Ноде, лише у вас є справжній бойовий досвід, - пролунало від одного зляканого гвардійця. – Ми не знаємо, що робити.

Монстрюги розкрили крила. Їхній розмах втричі перевершував довжину тіла. Нод таку велику кількість віверн ніколи не бачив, тому сам трохи розгубився. Кілька штук вже встигли спуститися на землю. Перші відчайдушні крики людей різали слух сильніше реву.

Здавалося, що місту кінець, адже з однією такою тушою буде дуже складно справитися, а з дюжиною… Нод швидко вийняв із піхов свій меч та грізно крикнув, щоб приглушити крики людей, які вторглися на його територію.

- Жінки та діти залишаються на моїй території. Кузня витримає удари таких монстрів. А чоловіки – оголяйте свою зброю. Я вам її кував, тому не треба сумніватися. Крапля вашої магії, і клинки зможуть нанести шкоду монстрам.

В його очах були справжні сумніви. Він навмисне обманув народ, щоб привести до тями, збавити темп наростаючої паніки. Тільки він хотів рушити вперед, до виходу зі своєї території, як за сорочку його смикнула Міранда.

- Дядечку, ви ж правда не загинете.

- Мусті, забери Міранду, а ти – Артуре, сьогодні відчуєш запах справжньої битви. Треба відбити наше місто.

Шістдесят бравих воїнів під керівництвом сурового Нода миттю вишикувалися в бойову фалангу та почали повільно просуватися до центру. Крики та відчай ще сильніше здавлювали хоробрість воїнів. Здавалося. що зараз ще один відчайдушний крик і всі розбіжаться, щоб врятувати свою шкуру.

На центральній площі було море крові, розліталися частини тіла. Гвардійці разом з місцевим лордом намагалися відчайдушно відбитися від монстрів. Один буро-зелений монстр почав повільно підходити до зажатих в кутку залишків охорони лорда. Великими каплями слина ледь не пропалювала землю. Сяючі очі віверни та гнучка шия, що більше нагадувала змію, нагнали страху на залишки воїнів лорда. Вони у відчаї випустили з рук мечі.

Випад! Клацання зубами і знову пролилась червона тепла кров. Місцевий лорд впав на сідниці та прикрив руками очі, щоб не бачити, як останній охоронець, знаходячись в пащі монстра благав про допомогу. Ще одне клацання зубами і половина тіла лицаря упала на землю. Ніякої політики чи перемовин. Бездушне знищення цілого міста почало набирати обороти. Темно-зелений монстр за один раз прокушував броню та разом ковтав бідних людей.

Жодний меч не міг нанести навіть подряпини цим жахливим монстрам. Схвильований Нод, побачивши таку жахливу картину ледве не впав у відчай. Він підняв меч, наситив його магією та одним стрибком навалився на найближчого монстра. Залишки охорони міста побачили це та почали із гнівом кричати. Дехто зірвав голосові зв’язки, багатьох під час такого видовища вирвало. Але ніхто не зробив й кроку назад. Побачивши відчайдушні намагання Нода вирвати зі спини віверни хоча б одну луску, приготовилися до атаки.

Всі воїни почали кричати, як навіжені, слина капала з ротів всіх солдат. Ніякого прилизаного бою, як описувалося в легендах. Хаотичні атаки, випадкові поранення ближнього товариша, відкушені частини тіла – все нагадувало справжнє пекло.

Міранда не могла слухати жахливі звуки, що доносилися з центральної площі. Вона подивилась на Мусті, який знаходився ближче до входу та виглядав. Її очі переповнилися сльозами, всі жінки, діти почали плакати. Мусті намагався всіх заспокоїти, адже саме крики та плач привертають увагу чудовиськ.

Несподівано кілька віверн почали віддалятися від центральної площі в сторону Нодіва будинку. Тим паче, що плач та гул простих мешканців нескладно почути навіть з краю місця.

- От же дідько! – і починає ще сильніше мотивувати залишки воїнів боротися. – Славні мужчини, не дамо цим огидним монстрам дістатися до наших близьких та рідних. Нехай ми і не можемо нічого зробити, але не дозвольте їм дістатися до мого будинку.

- Так, а-а-а-а-а, - з неймовірною силою продовжували чоловіки без результату намагатися пробити захист віверн.

Мусті помітив, що парочка крилатих здійнялась в повітря та почала прямувати до них. Він дістав свої мечі, але не для бою. Він набрав побільше повітря в груди, наситив їх крихтами магії та закричав. Його крик був неймовірним та миттєво переманив на себе кільком монстрів. Мусті різко рвонув в протилежну сторону. На останок лише посміхнувся Міранді, яка у відчаї упала на землю. Відкривши рота вона чула безмежні відчайдушні крики болю зі сторони центру, небо переповнилось димом та вогнем.

Тут різко прямо перед нею приземлилось чудовисько. Вона не могла рухатися. Дивлячись прямо на цю огидну мерзотну істоту, в зубах якої застрягли людські внутрішні органи, вона повільно посміхнулась. Вона відчула такий же страх, як і в той момент, коли всіх коханих знищили лицарі. Позаду дівчинки скупчилися заплакані, обпльовані та побиті власними ж сусідами люди. Крихітні дітки без свідомості падали перед гурбою збожеволівших людей. Лиш би на мить довше прожити, Міранда знову повернула голову та побачила це неймовірне божевілля. Деяких людей в буквальному сенсі затоптали. Було чітко видно, що їхні черепи були розтрощені.

Дівчинка не знала, що робити. Вона подивилась на віверну, в грудях якої почало збиратися палаюче дихання. Вона вже не знала, як діяти, тому з останніх сил зуміла піднятися. Вона дістала зроблений Нодом ніж та виставила перед собою. Ноги тремтіли, від такого шоку вона навіть не відчувала, що ліва рука була повністю зламаною. В небі появилося ще кілька віверн, які направилися прямо до Міранди. Вона правою рукою тримала ніж перед собою… Трималася на ногах.

Одна лише мить залишилася до вогняного дихання. Вона здавалася такою довгою, неначе вічність. Міранда втратила все, а зараз вже готова втратити і власне життя. Чудовиська неймовірно сильні. Що там за божевілля коїться на площі й думати було страшно.

Несподівано, в кількох сантиметрах від голови дівчинки, прямо в горлянку віверни влітає сяючий блакитний клинок. Дівчинка миттю прийшла до тями та повернула голову. В проході з кузні на двір стояв Скелет. Він весь сяяв теплим блакитним полум’ям. Він відкрив щелепу, зігнув коліна та з неймовірною силою стрибнув прямо в горлянку віверни. Пролунав на все місто жалюгідний передсмертний крик чудовиська, що миттю змусило останніх зі зграї направитися до його центру.

Скелет із середини розірвав тушу віверни, що розлетілася в усі сторони. Він підняв свого меча та став між Мірандою та десятьма здоровенними монстрами, що поступово приземлялися перед ними.

Нод втратив ногу, але чітко розумів, що саме зараз всі монстри знаходяться біля його будинку. Він туго перев’язав ременем ногу в районі стегна та за допомогою меча піднявся. Навколо валялися трупи, шматки людей. Одиницям вдалося вижити. Більшість воїнів втратила розум та в конвульсіях, закривши вуха та очі повторювали однакові слова.

Грізний рев кількох віверн збив з ніг Нода, що намагався добратися до будинку. Артура не було видно. Здавалося, що його тут взагалі не було. Коваля це не занадто хвилювало, адже зараз залишки міста, останні поселенці будуть знищені. Нікому не витримати такої атаки цілої декади віверн.

Несподівано, через кілька секунд у відповідь, містом пройшлась хвиля незнайомого грізного крику. Скелет тримав в руках меч, що знову поглинав блакитне полум’я. Він опустив щелепу та ще раз заревів. Трохи присів та виставив перед собою клинок. Майже весь кістяк почав створювати навколо себе пар. Міранда упала на сідниці та заплакала. Вона ні разу в житті не була настільки близько до смерті. Випустивши ножа з рук, вона почала витирати цілою рукою шмарклі та сльози. Скелет трохи повернув голову та побачив як з ніжної рученьки дівчинки стирчала кістка, а на землю постійно капала кров.

Він повернувся та без зайвих слів в один ривок розпотрошив живіт ще однієї віверни. Вона замертво упала, не видавши ніякого звуку. Скелет палав синім полум’ям та з постійним криком неконтрольовано стрибав між віверами, розриваючи своїм мечем та вільною рукою їхню луску та плоть наче папір. Дівчинка дивилась на безумство Скелета з відкритим ротом. Неймовірний, сильний та такий незрозумілий мрець повільно перетворює всіх монстрів в купу нутрощів.

Клац щелепою і пар миттєво перестав виходити з кісток, натомість очні ямки вперше засяяли яскраво червоними діамантами. З ревом скелет за лічені хвилини перетворив десяток віверн в м’ясо та кров. Коли залишилася остання потвора, то скелет без роздумів стрибнув на неї та сяючим, але тепер, червоним клинком повільно розплавив луску. Через мить сам провалився в середину тіла віверни. Монстр завмер, а через секунду його розірвало на шмаття із середини. Прямо перед Мірандою різко упала кисть скелета. Вона це побачила та миттю почала хвилюватися. З живота віверни повільно виходить Скелет, який палав червоними язиками полум’я. Він підняв руку, де не було кисті та клацнув щелепою. Повільно, кістки почали відростати, як хвости в ящірок. Він повільно підійшов до Міранди та став на одне коліно.

- Не відпускай його більше, - взяв ніж та протягнув. – Боляче? – показав на ліву руку.

- Ні, - зі сльозами посміхнулась дівчина.

Вона дивилась на Скелета, як на найближчу рідну людину. Здивовані мешканці ще не відійшли від шоку та продовжували давитися в кутку двору.

- Іларіон.

- Що ти сказав? – не очікувала дівчинка.

- Я – Іларіон, так звати мене.

- Значить Іларіон, красиве ім’я, - мовила дівчинка, продовжуючи дивитися на стоячого на коліні скелета.

Тут пролунав рев, десь там залишилась остання віверна. Скелет підвівся та за один раз зробив шалений стрибок в сторону, звідки доносилися звуки. Прижатий до стіни одного з будинків, з відкушеною ногою Мусті намагався вибратися з пащі монстра. Завдяки мечам, він зумів не дати зімкнутися зубам на його тілі. Бути прокушеним для ельфа – це образа честі воїна.

Один меч знаходився вертикально в пащі віверни, а іншим він хаотично штрикав в піднебіння та горлянку. Але сил було занадто мало, нанести дійсно фатальної шкоди йому не вдавалося. І тут він помітив, як здалеку прямо в тіло віверни з неймовірною силою летить палаючий червоними вогнями скелет. Зіткнення і віверна миттю падає замертво.

- Фух, думав не дочекаюся. Думав, що стану гівном цих противних монстрів.

Заворожено Мусті дивився на те, з якою легкістю скелет справився з тварюкою. Він за допомогою стіни піднявся та ременем передавив ногу, щоб кров не текла. Скелет почав прямувати назад, до будинку Нода.

- Ей, почекай, дай я трохи підлатаю себе.

Скелет зупинився та повернувся до ельфа. В того, не забруднений слиною віверни, клинок почав ледве сяяти білим сяйвом. Хлопець притиснув його до ноги, завдяки чому кров остаточно перестала капати.

- Ех, шкода, що ногу назад не вдасться пришити. Прийдеться протез створювати.

- Ти… - прохрипів скелет. – Ти – відкритий перелом вилікуєш?

- Перелом? Легко.

- Тримайся, - прохрипів та приготовився до стрибка.

За лічені митті ельф опинився перед Мірандою, яка не могла встати. Значна втрата крові викликала слабкість, за якою скоро буде втрата свідомості. Скелет відпустив ельфа та показав пальцем на ліву руку Міранди.

- Лікуй.

- Добре-добре.

Повільно Остан перестав шуміти. Місцями доносилися звуки горіння деревини, плач дітей та звуки обладунків тих щасливчиків, що змогли вижити в подібній м’ясорубці.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.