Глава 2. Аномалія

Тиха, переповнена вітрами земля ще не встигла охолонути від недавнього бою. Після смерті ліча, всі призвані ним воїни повільно зникали. Тисячі скелетів згодом перетворилися в ніщо. Місце повністю спустошене, інколи потрапляться червоні плями крові. Єдине, що можна було б почути, це різкий свіжий свист вітру. Несподівано посеред поля виникло зелене сяйво, а за ним відразу ж Грегор. Мужній паладин, знатний муж миттю упав на коліна по почав тяжко дихати. Тепер він прекрасно розуміє, чому кристали телепортацію даються далеко не кожному воїну.

Складний процес миттєво з’їдаю більшу частину сил. Грегору здалося, що зараз він замертво впаде. Він протер очі та за допомогою священного палаша підвівся.

- Дідько, більше так робити не буду. Як тільки Світоч та останні чародії подібне виконують. Померти можна, - і почав роздивлятися.

Він розумів, що нечисть повинна розвіятися. Той. Хто її призиває помер, значить нема кому тримати їх в світі живих. Не встиг заспокоїтися, як помічає в місці, де ще недавно йому вдалось розполовинити ліча, щось знаходиться. він почав повільно підходити. Скоріш за все, це один із посилених скелетів, яких призивав некромант для бою с ним.

- Якого?

Повільно перед Грегором, як якийсь конструктор зібрався справжній скелет. Він повільно стояв та робив вигляд, немов дихає. Грегор приготувався до бою, але ноги тряслися від страху. Через процедуру телепортації, йому зараз не вдасться використати жодного посилюючого заклинання на зброї. Кістки за долі секунди повістю відновилися, броня на ньому теж серйозно змінилася. Тепер він виглядав не як типова нечисть, а щось особливе – незрозуміле, моторошне. Грегор прийняв бойову стійку та широким змахом клинка наніс удар по плечу скелета. Той розсипався…

- Невже все? А аура відчувалась смертельна від його рухів.

Не встиг заспокоїтися, як загадковий скелет знову повністю зібрався та відновився. Пар з щелепи натякав на те, що він не зовсім нечисть, точніше не та нечисть, яку звикли знищувати різні раси на своїх територіях. Грегор спітнів та злякано знову прийняв необхідну стійку, але нанести удару не вдалось. Руки не слухалися.

Скелет зробив один крок назустріч, потім другий… здавалося, що скоро прийдеться шукати нового командира Священного ордену. Скелет повільно наближався до чоловіка, який не випускав з рук палаш. Тільки нечисть була за крок від нього, то із жахом закрив очі. Він психічно приготовився до смерті.

Але… Нічого не сталося. Він вслухався в звуки та зрозумів, що скелет пройшов повз нього. Він відкрив очі та розвернувся, щоб побачити скелет. Нечисть повільно видихала з рота пар, а в черепній коробці, а точніше на місці очей різко виникли блакитні вогники. Здавалося. Що вони грають роль зіниць для незрозумілого призваного монстра. Грегор незрозуміло відреагував на такий розвиток подій та побіг до мертвяка. Він став перед скелетом та знову наставив палаш. На цей раз він не заплющив очі. Цікавість била ключем, адже він ні разу не мав шансу зіткнутися з настільки аномальною ситуацією.

Скелет повільно продовжував дорогу, з кожним третім кроком випускаючи пар з рота. знову його жива людина ніскільки не цікавила. Він ледве зачепив кістлявим плечем Грегора, але не зупинив рух. Грегор почав злитися та замахом зі спини знову розтрощив вщент нечисть. Не минуло й кількох секунд, як він повністю відновився.

- Та якого ж біса, - закричав на все поле та жбурнув палаш в спину скелету.

Знову повіяв свіжий вітер, що розвивав ганчір’я на скелеті. Грегор побачив, що дивна нечисть повністю проігнорувала нанесення урону. Але не це змусило його по-справжньому відкрити рота від здивування. Кістки скелета повільно витискали лезо священного меча. Через секунд вісім, один з найбільш відомих клинків проти мерців опинився на землі. Грегор повільно підійшов та підняв зброю. Він подивився спочатку на ідеальне лезо, де відображувалось обличчя, а потім на скелет.

- Дім, - незрозуміло звідки пролунало.

- Що? – здивувався Грегор. – Дім? Мені почулося?

- Дім, - хрипучий низький голос знову порушив тишу.

Тут через синій портал на поле прийшов Світоч. Він хвилювався за дорогого товариша. Не було такого випадку, коли його найсильніші атаки не вбивали нечисть. Його сива борода відразу ж почала розвиватися від свіжого вітру. Він прищурив очі та легенько стукнув сталевим посохом по землі. На верхівці посоху невеличка золота куля миттю розкрила в усі стороні ледве помітну повітряну хвилю. На полі запанувала гробова тиша. Він швидко знайшов Грегора. Не встиг долетіти до командира, як побачив повільного скелета трохи попереду.

- Ану відійдіть, мій командире, я зараз знищу цю нечисть.

- Стій, не чіпай його! – несподівано заступився Грегор.

Він поклав руку на широке плече товариша й опустив власний священний клинок. Тяжка броня змушувала його важко дихати. Він повільно скинув на землю сталеві наплічники та латні рукавиці. Звук підказував Світочу, що звик носити лише мантію та гримуар на поясі, що обладунки були тяжкими. Через кілька хвилин Грегор скинув з себе нагрудник.

- Дивись, - і за один ривок наздогнав скелета.

Грегор став перед нечистю та розвів руки в сторони. Після – випустив меч з рук. Здивований Світоч миттю використав камінь телепортації, щоб стати між командиром та незрозумілим скелетом, але сильна рука знову зупинила відважного чародія.

- Не треба, він не причинить мені шкоди, - та відштовхнув мага на кілька метрів в сторону.

- Що? Це ж нечисть, вони підсвідомо атакують людей.

Але всі його різкі висловлювання за хвильку розвіялися, коли він побачив, як скелет просто пройшов повз Грегора. Він підвівся та підійшов до командира. Подібного Світоч ніколи не бачив, адже всі сорок років він безпощадно знищував різноманітну нечисть і жодна не була настільки дивною. Він потягнувся до гримуара, щоб використати магію запечатування. Незрозуміла нечисть в обов’язковому порядку повинна бути вивчена, але і це не вдалось зробити чародію. За секунду Грегор підіймає священний клинок та з розвороту наносить нищівний удар по скелету. Той розсипався грубою кісток.

- Навіщо, це ж аномальна нечисть. Її спочатку треба вивчити. Командире, нащо так робити.

- Світоче, я не можу нанести скелету ніякого урону. Дивись, - і акцентує увагу на груді кісток. – Він повністю відновлюється. Немов черговий раз його підіймає заклинатель.

- Ти хочеш сказати, що цей скелет не загине і від моїх заклинань?

- Можливо. Він постійно повторює слово «додому». Не знаю чому, але мені здається, що він більше не загроза для людства.

- Звідки такі роздумі? – поцікавився.

- Ну, передчуття, - почесав потилицю. – Я не знаю чого, але… Світоче, дай йому піти звідси. Ти ж бачив, що він не нападає на людей.

- Нечисть завжди залишається нечистю. Але… я повірю тобі, мій друже. Якщо ти просиш, то я погоджусь втриматися. Але навіщо тобі це?

- Я не знаю, просто так в душі… Здається, що я винен в тому, що цей скелет не може знайти спокій.

- Додому, - знову повільно прохрипів скелет, що встиг пройти цілих вісім метрів.

- Ліча нема, можливо, що він зміг якось отримати чи пробудити власну волю, - задумався Світоч.

Грегор підняв обладунки та почав йти в протилежну сторону. Це здалось Світочу дивним. Він зарядив блискавичний посох могутнім заклинанням та направив на скелета. Кривавий спалах і нечисть перетворилась в порох. Світоч подивився на Грегора, а потім підійшов до невеличкої груди кісток.

- Не вийде, складна могутня магія теж не може його знищити. Я намагався.

- Командире, дивіться! Я його знищив не заради спроби, а перевірити одну невелику теорію. На єдиній кістці, яка не перетворилась в порох, стоїть мітка священного благословення.

- Що? – здивувався та кинув на землю обладунки. – Це ж моя мітка! А може…

- Ось ми і зрозуміли в чому суть його воскресіння. Твоє заклинання... відмінило обмеження призову.

- Зачекай, але чому так сталося? – чесав підборіддя Грегор. – Благословення повинно було його знищити повільно.

Скелет почав повільно відновлюватися. Ноги, грудна клітка, руки, череп – і він, незважаючи на використання бойової магії двох людей, продовжив повторювати одне й те ж слово. Скелет йшов повільно, але не зупинявся. Світоч та Грегор навіть не помітили, як нечисть зникла за першими деревами найближчого лісу.

- Світоче, використай локацію на території королівства. Подивись, скільки йти цьому скелету, щоб вийти за межі купола верховних чародіїв захисного бар’єру. Я не буду його вбивати чи переслідувати. Передчуття дивне, здається. що цей скелет ще зіграє роль в найближчому майбутньому.

- Добре, але ти впевнений в цьому? Може віт не атакував тебе, тому що мітка благословення твоїх рук діло? – і розгорнув прозору широку мапу в повітрі. – Так, через кілометрів 18, він зникле з контрольованої бар’єром території. Але це неважливо, дивіться командире. Ліс скрив його дивну силу.

- Прекрасно. Світоче, я ніскільки не впевнений в правильності наших дій. Але не хочеться, щоб він потрапив до рук верховної тріади чародіїв. Після воскресіння в ньому пробудилось щось людське. Буду молитися, щоб цей скелет не приніс королівству школи, - і весь в сумнівах підійняв обладунки.

Надягати їх самому було б складно. він махнув рукою Світочу, натякаючи що більше не буде використовувати телепортацію. З цього поля до столиці півдоби дороги на конях і все одно, Грегор вирішив, що краще так, аніж переживати знову телепортацію.

Світоч наздогнав Грегора та поклав руку на плече. Вони повільно продовжили дорогу разом. Інколи Грегор просив перевірити, дійсно скелет не виникає на карті й щоразу отримував позитивну відповідь. Його розривали сумніви, але серце бажало залишити того дивного скелета в спокої.

- Слухай Світоче, про скелет нікому не слова. Була б в тебе магія, що здатна стерти пам’ять… честь не дозволить стояти перед королем та обманювати про остаточне знищення всієї нечисті.

- Грегоре… Така магія є, але я навряд зможу нею скористуватися. Не мій елемент.

- Поки що не варто говорити про те, шо тут сталося, добре?

- В мене не було і думок про те, щоб зрадити вас, але я все одно гадаю, що такого аномального скелета краще не відпускати за межі нашої імперії. Занадто цінний, щоб дозволити йому потрапити до рук ворогів.

- Не думаю, що його можна взагалі взяти в полон, - почесав горде підборіддя Грегор. – Зможеш дізнатися про безсмертну нечисть в священних бібліотеках?

- Я пошукаю, капітане Грегоре. Пора повертатися додому.

- О ні, - розсміявся чолов’яга. – Ніякої магії телепортації. Від неї все тіло ломить, як він ударів кувалдою по голому тілу. Давай краще повернемось в столицю звичайним шляхом.

Спустошене поле знову поринуло в глибоку тишу. Ні обладунки скелета, ні викрикування Грегора чи заклинання світоча не порушували цю гробову тишу.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Дарія Кононенко
15.08.2022 16:10
До частини "Глава 2. Аномалія"
Ех, де ж мої п'ятнадцять років та Діабло 2 з однокласником по хотсіту. Я за некра зі скелетами, він за паладина. А поки що цікаво, цікаво.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше