Глава 8. Несподіваний ворог

Мусті створив невеличкий вогник біля свого плеча, якому вдавалося освітлювати темряву. Він постійно тримав руку на рукоятці в очікувані якоїсь пакості від гобліна. Буй знаходився трохи попереду, намагаючись вловити нюхом потрібний запах. Черговий раз фиркаючи, Мусті не дозволяв Міранді доторкнутися до гобліна.

Вони дійшли до місця, де дівчина його ледь не пристрелила. Буй підбіг до того місця та із дивним поглядом подивився на здоровенну воронку поруч та стрілу, що стирчала із землі. Міранда трішки зніяковіла.

- Ой, походу це моє, ха-ха, - здавалося. що зараз вона провалиться крізь землю.

- Я все розумію. Ти захищала свою територію і поняття не мала, хто я такий, - спокійно мовив Буй. – Тому не варто нервувати.

Вони поволі почали входили в ліс. Крок за кроком, Міранда та Мусті відходили від захисного бар’єру Іларіона. Через це та повнісіньку пітьму. Мусти приходилось витрачати певну кількість власної магії на підтримання освітлення. Вся ситуація здавалась занадто гладкою. Починаючи із випадкової зустрічі цього гобліна та закінчуючи теперішніми справами, все відбувалось занадто швидко!

- Гоблін, мені здається. що щось тут не так. Та й ліс дуже рідко настільки тихий. Тільки запідозрю щось погане, приріжу.

- Мусті, та годі тобі вже. Я йому вірю і хочу допомогти.

Несподівано почувся шелест в метрах десяти від них. Ельф миттєво загородив собою Міранду та витягнув парні мечі. Буй також насторожився та виставив перед собою кам’яний меч. Вони змогли підійти близько до місця, де повинні чекати допомогу гобліни. Буй повільно продовжував підходити. Хоч йому було страшно, але думки про втрату своїх жителів підштовхувала далі ступати. Міранда миттєво вискочила на дерево та дістала новенькі, зроблені Артуром стріли. Вони були трохи легшими та набагато гострішими. Це не тренувальні стріли, якими складно контролювати. Мусті побачив, що дівчина зараз відчуває себе нормально та почав повільно йти далі. через секунду він порівнявся з Буєм. Незрозумілий шум при фактичній відсутності вітру, підказує, що тут хтось є.

Міранда з легкістю переплигнула з одної гілки на іншу, тримаючи прекрасно рівновагу. Мусті здивувався таким здібностям, адже він до сих пір вважав її за крихітне дитя, яке варто лише захищати. Ельф посміхнувся та повністю сконцентрувався на тому, що відбувається перед ним.

Буй підійшов до останнього куща, за яким повинні бути його близькі та різко смикнув пишну зелену крону. Осі миттєво переповнилися сльозами. Перебиті, мертві залишки його поселення хаотично розкидані по всій невеличкій галявині. Море крові, роздавлених кісток. Сліди вказували на те, що ограм вдалося спіймати їх. Буй в відчаю вискочив та із агонією упав перед першим побратимом. Ніяких натяків на життя. Всі були мертві.

Буй в надії, що хоча б хтось вижив, почав хаотично бігати від одного тіла до іншого. Але все без результатів. Ограм вдалося досягнути свого. Буй випустив з рук меч та заворожено, немов під гіпнозом почав повільно підходити до величезного дубу. В його кроні дорослим вдалося трохи облаштувати невеличку хованку. Серед тих, кому вдалось втекти з поселення, біла і крихітна дівчинка років шести. Саме для неї із останніх сил будували цю хованку. Якщо на землі ограм немає рівних, то вилізти на дерево для подібних туш – майже неможлива місія.

- Як так? Ей, Форк, Момей, Дада, - зі сльозами на очах почав стукатися головою о дерево Буй. – Я ж допомогу привів. Вони сильні. ей, ставайте.

Міранда продовжувала тримати натягнуту тятиву. Якби зараз їй не хотілося злізти з дерева та заспокоїти нового друга, але за два роки постійних тренувань, вона навчилась розпізнавати звуки. Те, що вони чули, джерело шуму було трохи далі, не на цій галявині. Буй продовжував битися головою о дерево та з такою силою, що повільно струмочком з чола почала текти кров. Здавалося, що ще трішки і він збожеволіє.

Різко з вершини дубу виглянула крихітна мордочка. Скляні очі, повні нерозуміння та відчаю почали переливатися різними кольорами. Це була малютка Рара, єдина дівчинка, яку вдалося врятувати з поселення.

- Дядя Буй? Ти прийшов, - і потягнулися маленькі рученятка зверху до низу.

- Боже мій, Рара, хоча б ти змогла вижити, - почав дякувати Господа. – Який я радий, - і легенько спіймав дівчинку.

Мусті насторожено дивився на те, як гобліни між собою спілкуються. Це були прості слова, як і в ельфів, людей чи в королівської знаті, чого там приховувати, навіть могутні драконячі діти мало-чим відрізнялися б від цього зеленошкірого. Мусті дивився, як в Буя потекла сльоза, але на ей раз від щастя, що комусь вдалося вижити. Дивно, але саме в цю хвилину він не відчував ніякого негативу до гоблінів. Десятки трупів, море крові навпаки, змушували його сердитися. Міранда уважно дивилась на цю ситуацію з висоти шести метрів. Вона хотіла б спуститися та познайомитися з крихітною, але інтуїція підказувала, що поблизу приховується небезпека.

Страх був, але не такий могутній. Дівчина могла керувати своїм тілом, постійно тримала стрілу напоготові.

- Мусті!

- Так, я чую, - миттєво підтвердив ельф.

Через мить дівчина відпускає тятиву та запускає стрілу кудись в чащу за дубом.

Пролунав гнівний рев, який змусив Буя прийти до тями та згадати, що насправді відбувається. Він швидко знімає з дерева крихітку та починає бігти в сторону Міранди. Мусті приготувався до бою, Міранда блискавично зарядила ще одну стрілу. Почили відчуватися дивна тряска землі. Здавалося, що хтось з-під землі зі всієї сили стукає. Мусті здогадався, що своїми крихітними мечами нічого не зуміє зробити та також починає відступати.

- Мусті, захопи Буя з дитиною, я прикрию, - і націлилась на загадкового монстра, що звалює дерева.

- Це не огр! Міранда, швидше відступай також, це не огр, - різко викрикнув Мусті.

За один різкий стрибок на галявину приземлилось незрозуміле створіння. Його форму тяжко описати. Здавалося. що це був справжній слиз, але темного зеленого відтінку. Роззявивши рота, він заревів. Навіть за кілометр від галявини в страху почали улітати птахи. Здивована Міранда ледь не впала з дерева. Вона запустила прямісінько в монстра кілька стріл, але вони лише застрягли. Здавалося, що будь-яка атака не принесе йому ніякої шкоди. Морду дивного створіння також не вдалося знайти. Міранда заворожено відскакувала назад, щоб роздивитися уважніше чудовисько. Безформна субстанція, що як вірус залишає після себе одну смерть.

Мусті біг зі всіх ніг. Тримаючи руками двох гоблінів, він не думав їх кидати. Коли втома почала пробивати м’язи ніг, то він жбурнув гоблінів високо на дерево, а сам розвернувся. Слиз була за метрів тридцять від нього. Він почав накопичувати магію в зброю. Через кілька секунд мечі почали світитися.

- Мені вдавалося стримати вогняне дихання самої віверни, а зі слизом я справлюсь без проблем! Ну давай, нападай, мерзотна погань.

- Ні, це не простий слиз, він повністю поглинає всі атаки, навіть з зарядженої магією зброї, - викрикнула Міранда та запустила чергову стрілу.

- От же, - змінився в обличчі ельф та різко почав прямувати в іншу сторону. – Якщо так. То я зможу його взяти на себе. Мірандо, врятуй гоблінів. А монстра залиш на мене.

- Добре, тільки заведу їх в зону дії Іларіонового бар’єра, як примчусь на допомогу. Тільки не помирай мені, - вдогін викрикнула Міранда.

- Окей, я направлюсь по колу і знову опинюсь на галявині.

Через темряву мусті із зусиллями вдавалося не збавляти темп. Він досить слабко знав ліс, тому нормально не розумів, куди прямувати. За лічені хвилини він кілька разів умудрився поранити ноги, ввігнати в п’яту кілька колючок та зіткнутися лобом з трьома гілками.

- От же, чого ці гобліни не організували перепочинок десь в степу. Тут біжу як ідіот і страждаю.

Не пройшло і трьох хвилин, як ззаду різко пролунали крики дівочим голосом. Використовуючи магію, вона прекрасно навчилась переміщатися на далекі відстані по деревах. Вона зарядила наконечник та блискавично в зручній позі застигла, намагаючись одним оком прицілитися.

Мусті не розумів, що вона зараз намагається зробити. Адже всі атаки, які наносились монстру ніяк йому не шкодили. Дівчина натягнула тятиву та випустила сяючу блакитну стрілу в найзеленішу зону. Попадання, але через мить стріла просто пролетіла повз монстра, влучивши в дерево.

- Блін, де… Де ж воно? – намагалась знову наздогнати монстра та роздивитися його, знайти найзеленішу зону.

- Що ти твориш, Мірандо? – не розумів Мусті.

- Буй сказав, що слиз має лише одне око, яке здатне переміщуватися в слизу. Найчастіше воно приховане в місці, де найменш прозора субстанція.

- А? а можна простіше, - різко зупинився Мусті та зробив переворот в повітрі та теж опинився на високому дереві.

Зелена гидота теж перестала поглинати все навколо, та повільно почала підійматися по стовбуру. До Мусті за мить підскочила Міранда та знову натягнута тятиву та приготовила стрілу.

- Через ніч, складно нормально роздивитися його.

- Ну, з цим я можу допомогти, - і створює яскравий спалах.

Дівчина миттю почала шукати місце, де могло б знаходитися око. Звичайно ж певна зона миттю заволоділа її увагою. Вона настільки переповнювалась зеленими відтінками, що майже не пропускала світла. Дівчина видихнула та випустила стрілу.

Попадання! В ту ж секунду слиз почала хаотично себе вести. Здавалося. що їй боляче, неначе вона зараз знаходиться на здоровенній пательні, яка вже нагрілась на вогні. Рев перетворився в писк, що пронизував слух, змушував закривати вуха.

- Є, значить вгадала! – потім звернулась до Мусті. – Буй сказав, що в будь-якого слизу є око, тобто джерело життя. Якщо в нього влучити, то можна зупинити монстра.

- Хм. Який же бісячий цей ліс. Мало-того, що взялися допомагати гоблінам, так тут ще й слиз мешкає. Який же мерзотний цей ліс. Я хочу повернутися додому та прийняти душ. Все, досить з мене на сьогодні щирості та доброти, - зірвався Мусті та спустився з дерева.

Слиз повільно почав розпливатися. Здоровенна калюжа зеленого відтінку просочувалась в землю. Почав виходити їдкий та смердючий пар. дівчина також спустилась з дерева та наздогнала сердитого ельфа.

- У-у-у, так Мусті в нас не такий вже і поганий, як спочатку може показатися, - хіхікаючи підтрунювала Міранда.

- Відстань. Якби не твоя егоїстична риса характеру, то ноги б моєї тут не було.

- Але ж все одно, ти ризикував собою, щоб врятувати двох гоблінів, - потім вона посміхнулась. – Я пишаюся тобою.

Обходячи стороною явно небезпечні зеленуваті калюжі, Міранда та Мусті почали детальніше оглядати місцевість. Дивно, але так далеко вони ніколи не заходили. Намагаючись ліквідувати небезпечного монстра, вони забігли в саму глибину лісу. Завдяки довгому сліду зі слизу, вони чудово розуміли куди йти.

Дівчина несподівано подивилась під ноги та підняла незрозумілу їй річ. Від неї тягнуло холодом, але ззовні здавалося. що це проста кірка для роботі в печерах.

- Хм, цікава річ, треба буде показати Артуру. Він обов’язково зацінить. Ей, Мусті, та почекай же ти мене, - і почала бігти.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.