Глава 4. Віверни ельфам не друзі

Тут прямо в череп прилітає стріла, що переливалася темно-зеленими відтінками. З пагорбу, який був в сотні метрів від дивної парочки туристів Міранда помітила незрозумілий силует. Вона тицьнула пальцем – «отам».

Скелет трохи присів та за один стрибок подолав всю сотню метрів, чим здивував Міранду. Вона спохватилась та побігла слідом. Крихітна була кмітливою і розуміла, що незнайомці сприйняли доброго скелета за зло.

Перебираючи ніжками, подолати таку відстань та вчасно зупинити скелета вона не змогла. Ще по вбитим хижакам вночі вона здогадалась, що його краще не злити.

- Ні, стій. Вони просто неправильно зрозуміли, - намагалась заспокоїти нечисть.

Скелет приземлився на пагорбі та відразу ж наносить блискавичний удар. Раніше таким вдалось розполовинити цілу групу воїнів. Але незнайомий чоловік зумів втримати атаку. Його неймовірне біле волосся підказувало про належність до ельфійської раси. Чоловік відкинув від себе лук та дістав парні невеличкі мечі. Стрибок. Схрещення клинків і могутня вітрова хвиля розповсюдилась по всьому пагорбу. Навіть Міранда, яка знаходилась за півсотні метрів відчула різку хвилю та прикрила обличчя.

Їй пагорб давався досить тяжко, через що бій на його піку розгорався ще сильніше. Скелет відкрив щелепу, що Міранда вже бачила. Його клинок почав наповнюватися насиченим синім сяйвом. Аналогічно, парні мечі в незнайомця почали сяяти зеленими кольорами. Вони готувалися до серйозної атаки з намірами вбити.

- Не все, мерзотна нечисть, тепер тобі не жити, - викрикнув незнайомець та прийняв стійку для атаки.

- Гр, - прогарчав Скелет та трохи присів, щоб нанести свій удар.

М’язи напружилися і блондинчик почав бігти на скелета. Несподівано між ними виникла Міранда, яка розставила руки в сторону та закричала на всю силу свого голосу:

- Не чіпай його!

Вона стояла обличчям до скелета, тому нескладно здогадатися, що вона не сумнівалась в перемозі. Здивований ельф зупинився та подивився на дівчинку. Він ніколи не бачив, щоб жива людина поводила себе з нечистю настільки дивно. Тільки високий голосок Міранди пролунав з таким проханням, як Скелет випрямився та клацнув щелепою.

- Що? Він тебе слухає? – здивувався незнайомець та обережно відскочив.

- Я не знаю. Але він мене захищає. Не чіпай скелета, - і показала пальцем на незнайомця.

- Д-добре. – трохи розгублено промовив блондин.

Міранда підійшла до скелета та дістала стрілу з черепа. Жбурнула під ноги незнайомцю:

- Все одно від неї йому ніякої шкоди. А тепер все з самого початку, - і поставила руки на пояс. – Я – Міранда, а це – Скелет. А тебе як звати?

- Я – Мусті Елій Дон П’ятий.

- Занадто складно, - приклала палець до чола, а потім із захватом спитала. – Невже ти ельф? Лише в ельфів такі складні імена

- Так, і нічого тут складного нема, - заховав клинки незнайомець. – Я переслідую групу огидних людей, що кількома днями раніше знищили поселення близького товариша.

- Клац, - і щелепа зімкнулась.

- Що? Що це таке, що він зробив? – знову витягнув мечі.

- Це натяк на те, що він не має ніяких намірів битися, - дівчинка заспокоїла. – Це були лицарі королівства? – і похилила голову.

- Так. Це покидьки вбили мого друга та всіх в поселенні. Таке пробачати не можна.

- Ми… ой, тобто Скелет врятував мене від групи мерзотних лицарів, - різко посерйознішала дівчинка. – Не знаю, чи це ті, кого ти шукаєш, але завдяки скелету, я не стала рабинею.

- Рабинею? Точно, це точно він, - підійшов ближче Мусті.

- Тоді ти подолав шлях дарма, скелет всіх знищив, коли вони вбили всіх в моєму поселенні. – ледь стримуючи сльози.

Скелет клацнув щелепою та різко приготувався до атаки. Мусті знову відскочив та приготувався. Дівчинка витерла сльози та посміхаючись мовила, що не залишилось нікого з тієї групи. навіть командуючий загинув. Коли інтонація змінилась, то і скелет повернувся до спокійного стану.

- Він виходить, твій охоронець?

- Я не знаю, чому він мене захищає, але зараз ми рухаємось до його дому. Я не знаю, де це і скільки ми будемо в дорозі, але тепер я не відійду від нього і буду захищати так само, як і він мене. Мусті… Як там тебе…

- Можна просто Мусті. Якщо це правда, то…

Різко Скелет прийняв атакуючу стійку, його очі запалали синіми вогниками. Міранда розгублено не розуміла, що діється. Скелет огорнув її однією рукою, зо дозволило створити блакитну завісу.

Через мить весь пагорб опинився в неконтрольованому вогні, що могутнім потоком спустився зверху. Скелет зробив стрибок, щоб вивести дівчинку за межі небезпеки. Вона заворожено дивилась на нього, а потім різко на пагорб, що тепер знаходився за сотню метрів.

Над ним парувало незрозуміле здорове чудовисько, що нагадувало дракона. На пагорбі під натиском постійного подиху монстра намагався втриматися Мусті. Міранда подивилась благаючими оченятами на скелета та доторкнулася до плечової кістки.

Скелет мовчки, акуратно поставив дівчинку на землю, рукою ще раз створив блакитну засіву та різким стрибком знову опинився поблизу пагорба. Гучний рев пролунав на кілька кілометрів. Завдяки власній магії, Мусті не розплавився під такою нищівною атакою. Він тримав над собою схрещені клинки, від яких навколо Мусті створився бар’єр зеленого відтінку. Скелет підняв голову та подивився на це здоровенну махину…

М’язисті сильні крила розносили жар від вогняного подиху далеко за межі пагорбу. Якби Мусті не мав навиків захищатися, то давно плавився в повільному потоці. Волосся ельфа миттєво розпатлалось від постійного тиску. Тримаючи мечі вгорі, він не мав ніякої міг перегрупуватися та втекти. Краєм ока він побачив невеличкий блакитний вогник десь у підніжжі.

Скелет клацнув зубами та присів. Але на цей раз все інакше. Він не планував робити стрибок. Завів меч за спину. Він знову переповнився сяючими блакитними відтінками. Мусті не розумів, що буде робити мрець. Але нагромадження сили підказувало, що подібної атаки вистачить, щоб злякати літаючого монстра.

Долоня скелета почала теж сяяти блакитним світлом – різкий змах і клинок з зарядженою неймовірною магією найшвидшою стрілою поправував прямо на монстра. Попадання! Крик чудовиська і миттєве затишшя. Мусті нарешті вдалося витримати вогняне дихання і він в повний зріст став, щоб подивитися на небо. Не встигли очі адаптуватися, як в кількох метрах за спиною ельфа упала неймовірних розмірів туша, спричинивши крихітний землетрус.

Очі Мусті миттю опинилися на чолі, адже зовсім недавно з цією нечистю він боровся на цьому ж пагорбі. Він заховав мечі та заворожено дивився, як навколо нього повільно все горіло. Скелет почав підійматися. Очі палали синіми вогниками, а щелепа була відкритою. Він пройшов повз ельфа. Немов його і не існує та без страху дістав з туши ящура свій меч. Клац щелепою і все повернулося до нормального стану. Міранда ще знаходилась в завісі блакитного полум’я, яке на диво не обпікало, не залишало ніяких ран.

Тільки но туша упала, як бар’єр зник і вона чимдуж побігла до пагорба. Крихітка спочатку подивилась на ельфа та спитала:

- Цілий? Треба дякувати Скелету. Він тебе врятував. А ти його раніше вбити хотів.

- Ну, я ніколи не зустрічав добру нечисть, - намагався виправдатися хлопець.

- Ого, так це справжній дракон? – підбігла Міранда та стала поруч зі скелетом.

- Ні, це лише віверна. В драконів чотири кінцівки та крила, а тут лише дві задні та крила. Тим паче. Був би тут дракон, то від пагорбу нічого не залишилося. Їхня сила в сотні тисяч разів більша. Ніж за таких ящурів.

- Ого, а ти багато знаєш, - розвернулась Міранда та посміхнулась.

Скелет повільно розвернувся та почав йти, що здивувало ельфа. Він з відкритим ротом дивився на те, як мертву тушу ящура стараються кинути ці двоє.

- Стоп, зачекайте, ти ж завалив з однієї атаки такого монстра. Ви хоча б знаєте, скільки коштує луска віверни, а кігті, а зуби? Та це ж справжній скарб. Саме з їх луски робляться обладунки для воїнів різних держав.

- Справді? – перепитала дівчинка та подивилась на Скелета.

- Можливо, - прохрипів скелет.

- Може постараємось продати його тушу? Ну, будь ласочка. Нам грошенятка обов’язково знадобляться, - подивилась дівчинка на Скелета.

Скелет клацнув щелепу, розвернувся до туши та взяв за товстенний хвіст. Без всякого натяку на зусилля, він почав тягнути мертве тіло віверни, немов це крихітна гілка. Здивований Мусті не стримався:

- Можна… можна мені з вами піти в дорогу. Якщо ті лицарі й справді вже вбиті, то тепер мені немає сенсу їх шукати. Я можу бути вам корисний, хоча, - і почесав потилицю. – Проти Скелета мені не вистояти. Але я ж ельф і добре орієнтуюся на місцевості.

Скелет лише клацнув щелепою та без всякої зупинки продовжив тягнути цю п’ятиметрову тушу. Щоб було трохи простіше, Мусті завчасно зламав вже задубілі крила віверни. Так стало набагато легше. Побачивши це, Міранда посміхнулась та помахала рукою.

Тепер вони прямували до першого невеликого міста, щоб продати тушу віверни. Завдяки міцній лусці, туша не зчісувалась. Мусті не обманув і через півдня дороги вивів прямо до невеличкого торгового містечка. Було зрозуміло, що скелету не місце серед вулиць і невеликими натяками ельф намагався це сказати.

- Мірандо, ну, тут не люблять нечисть.

- Я здогадалась. І вже дещо придумала.

- А, а ти кмітливіша, ніж здається.

- Ми живемо в такі часи, що з самого дитинства приходиться навчатися життєво необхідним речам. Так, мене татко вчив…

- Ну, що ти пропонуєш? – витримав паузу Мусті, розуміючи, що батьків вона втратила.

- Ближче до лісу ми заховаємо віверну та скелета та постараємося знайти широкий віз в містечку. А потім зайдемо, вже як справжні торговці.

- Гарна ідея, але… Скелет не образиться?

- Я не знаю, якщо чесно. Мені до сих пір складно зрозуміти що він таке.

За кілометр від поселення вони зайшли трохи в ліс та облаштувати тушу віверни. Здавалося, що це просто широкий кущ. Після цього дівчинка з акуратністю попросила в скелета почекати їх тут. На це він лише став рівно та клацнув щелепою.

- От і добре. не бійся, я тебе не кину. Ми зараз домовимось з торговцями та знайдемо віз, щоб завести віверну й продати.

Міранда ще не знала, що це поселення не таке дружнє та привітне до сумнівних туристів. Саме такими є ельф-одиночка та дівчинка. Вони зайшли до міста, що біло переповнено життям. Місцями вздовж доріг сиділи жінки та щось продавали, десь вдалечині можна почути удари мечів. Звичайнісіньке містечко, якому вдалось не потрапити під жахливий тиск мерзотних лицарів. Хіба що, тут своїх охоронців вистачає, то й діло ближче до центру можна було помітити людей в обладунках. Міранда підсвідомо взялась ра руку Мусті. Він зрозумів. Що варто брати ініціативу в свої руки.

Пройшовши в глибину містечка, де знаходився великий ринок, ельф почав випитувати про можливість орендувати на кілька годин віз. На жаль, вози таких розмірів були рідкістю, а ті одиниці, що мали – відмовляли.

- Ей, та ви ж справжній ельф, - здивувався молодий хлопець, стоячи позаду бочок із холодною зброєю. – Що вас привело до Остану?

- Вітаю, добродію. Проблема з орендою возу виникла. Ніяк не можемо знайти людей, що зможуть нам довіритися та на півдня видати тачку.

- А яка вам потрібна?

- Ну, щоб п’ятиметрова тварюка помістилася, - різко мовила дівчинка.

- П’ятиметрова? Ого, це серйозне прохання. Батьку, - закричав хлопчина.

- Що? - вийшов з кам’яної будівлі позаду кремезний бородатий мужчина.

Здавалося, що в ньому всі три метри росту, але посмішка підказувала, що не слід його боятися. Він поправив шкіряні стани та витер піт з лоба.

- Сину, ти ж знаєш, що не варто мене по дрібницям відволікати від роботи. Сталь не так вже й легко розігрівати.

- Вибач, батьку, але тут в нас дивні гості. Я відчуваю, що їм можна допомогти, але твого досвіду бракує. Підкажи мені.

- Ех, зелений ти ще Артуре. Дай-но з ними поговорити. Вітаю вас, у-у-у… серйозно. Ельф?

- Так я ельф, - трохи обурився Мусті.

- Все-все, вибач, я не хотів образити. Просто в наших краях рідко ельфів зустрінеш.

- У вас все добре? – спитала пара лицарів, що проходила повз.

- Так, Люциусе, це звертай уваги, - ласкаво махнув рукою Нод і відразу ж помітив злякану дівчинку. – Чого боїшся, любонька?

- Н-нічого, - і продовжила триматися за рукав Мусті.

- Ну так, розповідайте вашу історію і навіщо вам такий віз? А я вже подумаю, давати чи ні.

- Недалеко від поселення є дещо, що ми хочемо продати. Але через певні обставини, нам різко потрібен віз.

- Хм. А яка плата буде за таку послугу?

- Плата? – задумався ельф.

- Ну… те, що в нас – ми продамо лише вам. Як вам така ідея? – запропонувала Міранда.

- Хм, - почав чесати сиву бороду. – Товар вартий такого ризику? – риторично прозвучало з уст Нода.

- Не переживайте, ви будете задоволені, - підтримав Мусті.

- Добре, я погоджусь дати вам віз, але при умові, що Артур піде з вами, як гарант цінності вашого товару.

- Домовились, - Мусті протягнув руку для рукостискання, а Міранда посміхнулась.

Через кілька хвилин із-за стіни Нод однією рукою викотив величезну телігу, мовчки похлопав рукою по плечу сина та зайшов далі в приміщення.

- Ну, ходімо. Як страшно, - докладаючи зусиль, тягнув молодий юнак віз за собою.

- Та ми не маємо ніяких поганих намірів.

- Та я не про вас.

- Страшно, якщо мені не вдасться оцінити правильно ваш загадковий товар.

- Ну тут ми впевнені, що твій батько буде задоволений, - безтурботно промовив Мусті.

- Так, але… - смикнула дівчинка за рукав синьої мантії ельфа і щось промовила на вухо.

- А? – помітив дивну поведінку Артур.

- Ну, ти не думай нічого, просто є ще дещо, що ми завчасно не сказали. Тут таке діло, в нас ще є справжній живий… скелет.

- Що? Нечисть? Ви ведете мене до нечисті? – злякався Артур.

- Постій, не кричи, - кілька людей та прохожих повз звернули увагу на дивну поведінку.

- Тс-с-с, Артуре, подивись на мене. Я така маленька дівчинка і то не боюсь скелетів. А ти починаєш галасувати. Правий твій батько, ти ще зелений, - хитро завернула Міранда.

- Ні, - різко набрався сміливості хлопчина. – Через рік мені шістнадцять стукне і я вступлю до академії мечників. Ти права, чого б це мені майбутньому славному лицарю боятися когось.

- … лицарю, значить, - тихо прошепотіла дівчинка, згадавши огидні пики вбивсь близьких та рідних.

Нарешті вони дійшли до потрібного місця… Різко повернувшись в ліс, Артур здивувався. Він не думав, що саме тут знаходиться той самий загадковий товар, що точно зможе зацікавити батька. Кілька обходів і юнак помічає темно-зелену здоровенну тушу віверни. Він відкрив рота та із захватом підбіг до монстра та почав гладити надміцну луску.

- Боже мій, та це ж віверна. Справжній істинний ящур! Де ви знайшли його… Тільки не говоріть, що змогли самостійно перемогти. В нього ж луска ніскільки не уступає найміцнішим сталевим обладункам королівської гвардії.

- Ну як? товар вартий того? – посміхнувся ельф.

- Ще б пак! Я ніколи в житті не бачив подібного. Батько іноді розповідав історії про те, що живуть віверни в найближчих болотах, але ж це лише казки. Боже мій, та віверна майже ціла. Як вам взагалі вдалося вбити її та не пошкодити луску, кігті та зуби. Це ж примітивні та жорстокі істоти, які б’ються до самого кінця?

- Ну, саме про це ми і вагалися говорити, - і Міранда повільно показала пальцем на завмерлого скелета, що стояв за деревом.

Зляканий Артур миттю впав на сідниці та ледь не криком почав говорити слово нечисть. Страх його полонив, що і змогло пробудити Скелета. Він почав рухатися та за чотири кроки опинився поруч з Мірандою.

Клац! Скелет повільно дістав меч та наставив на хлопця, який далі не міг задкувати. Він уперся в ноги Мусті. Вони намагалися його заспокоїти, демонструючи, що скелет нічого не робить, не проявляє ніякого негативу чи агресії. Лише за п’ять хвилин постійних благань не вбивати, Артуру вдалось заспокоїтися.

- Нарешті. Це – Скелет. Саме він з однієї атаки намертво повалив віверну. Він не буде нічого робити. Загадковим способом, цей неймовірний скелет має силу, що здатна зрівнятися з найсильнішими паладинами королівства. І саме зараз він слухає цю дівчинку, - тицьнув в Міранду пальцем ельф.

Артур повільно підвівся та акуратно почав підходити до скелета. Один дотик, розглядав череп. Ноги все ще тряслися, але цікавість взяла гору.

- Саме він зможе в соло потягнути віверну в місто. Артуре допоможеш приховати скелет за мантією, щоб ніхто серед охоронців та лицарів не помітив?

- Ну будь ласочка, - почала благати дівчинка. – Цей Скелет мене врятував від смерті… Я сама не зможу далі жити, якщо на час оцінювання монстра він буде стояти тут.

- Ну, добре, але я не можу гарантувати безпеку. Якщо гвардійці його помітять, то вб’ють без вагань.

- Ну це ми ще подивимось, - пробурчала під ніс Міранда.

Прийнявши правду, Артур з Мусті облаштовували віз, а Міранда закутувала скелет в довгу, практично в землю, мантію чорного кольору. Через добрих півгодини віз був готовий до дороги. Віверна зафіксована мотузками, а попереду тягнути буде скелет, який складно буде відрізнити від живої людини.

- А як я придумала? – хизувалась Міранда. – Тепер його обличчя буде приховано за шматком тканини і легко сказати випадковим людям, що наш друг просто захворів.

- А непогана ідея, - витер носа Артур. – В голові не вкладається. Боже мій, за один день зустріти нечисть за віверну. Батько точно буде задоволеним.

- Добре, вирушаємо, - мовив Мусті.

Скелет з легкістю тронувся, що здивувало Артура. Адже по рухах мерця можна було б подумати, що теліга взагалі порожня. Скелет клацнув щелепою та підняв голову. Через тканину виднілося лише два синіх вогники, що підказувало на приближення небезпеки.

- Батьку, батьку. Ти навіть не уявляєш, який скарб опинився в руках наших нових знайомих. Це справжня туша віверни, майже ціла, лише серце пошкоджене. Луска та кігті в порядку.

Із захватом забіг до будиночку Артур. Трохи позаду доходили під поглядами інших торговців Міранда, Мусті та загадковий чоловік з закритим обличчям. Перед входом до поселення Артуру вдалось вмовили охоронців не звертати увагу на нових людей. але найбільше уваги було до самої туши. Блистить на світлі, міцна, здатна витримати удари більшості зброї.

Нод вийшов з приміщення, тримаючи в руках кувалду та розпечений шматок сталі та побачив, як повільно до будиночка приволокли телігу з величезною тушою.

- Невже це…

- Батьку, тебе чуйка не підвела, це дійсно неймовірна знахідка, - продовжував хвалити його син.

- Віверна? Але як? Ви не схожі на сильних воїнів.

Саме тут Артур прошепотів батьку на вухо щось, після чого відразу ж почав ширше розкривати ворота до власних територій. Завдяки майстерності Нода та активній життєвій позиції Артура, сім’ї вдалось отримати від місцевого лорда ласий шматок землі.

Саме туди повільно людина в тканині почала тягти віз із здоровенним монстром. Нод від такої несподіванки ледве не випустив з рук черговий створений меч для місцевих новобранців.

- Сину, а ти впевнений, що…

- Так батьку, він не причинить ніякої шкоди.

Повільно ворота двору Нода зачинилися і на вулиці все знову продовжило рухатися в своєму темпі. Навіть гвардійці і ті не могли повірити в те, що бачили кількома хвилинами раніше.

- Оце так здобич. Давно мені в руки не потрапляла віверна, - почісуючи руки заявив Нод. – Але… Покажіть мені його.

Велика територія була зі всіх сторін огороджена високим масивним парканом, тому ймовірності, що хтось зможе дізнатися різко падала до нуля. Міранда, тримаючись за скелета, різким рухом скинула мантію та здерла тканину, що закривала обличчя. він стояв непорушно, лише с невеличкими вогниками в очних ямках. Нод із захватом проігнорував тушу віверни та почав спостерігати за дивовижним мерцем.

- Неймовірно. І він жодного разу нікого не вбив?

- … ні, - трішки розгубилась дівчинка. – Він чомусь мене постійно захищає. І по моєму проханню, саме він вбив ось цю крилату штуку.

- Боже мій, ніколи я не бачив подібного, - почав облапувати кістки.

Несподівано на це Скелет за одну мить дістає меча за з легкістю валить на землю Нода. Артур схвильовано постарався напасти на нечисть, але батько показав рукою, що не варто вмішуватися. Він виставив перед собою шершаві руки та показав, що не має наміру приносити шкоді. Скелет повернувся в спокійну стійку, але меч не сховав у футляр.

- Дядечку, - звернулась Міранда. – Ви не злякалися його? Він же міг вас щойно вбити, як тих… лицарів.

- Лицарів? – злякано подивився Артур та поклав руку на рукоятку свого меча.

- Не спіши з висновками, сину. Скелет не несе в собі загрозу. Бач, я ж живим залишився. Дивний однак монстр. Навіть віверна, яких я за все життя тричі бачив, не змушує моє серце так швидко стукати.

- Ну, він мене захистив від нападу огидних лицарів, що…

- Дівчинко… - посміхаючись. – Якщо це для тебе важко, то не кажи нічого. Лицарі, як і розбійники бувають різними. Тому для мене, майже старого чоловіка, який бачив все, це нічого не значить.

Нод піднявся та обтрусився. Він ще раз обдивився скелет та почав уважно роздивлятися віверну. Усміхнений чолов’яга постукав молотом по лусці та почесав бороду. Після цього почав дивитися на кігті, що розмірами не поступалися кинджалами вбивць.

- Прекрасна монстрюга, добре, що довірився. Скільки ви за неї хочете? Дістану все, що душі захочеться.

- Давай, Мірандо, кажи, це ж фактично твоя здобич, - поклав на плече руку Мусті.

- Ну, мене мало цікавлять гроші. Дядечку, а можете створити обладунки для Скелета з луски? А мені невеличкий ніж для захисту? Думаю, що цього буде достатньо.

- І все, крихітко, ви майже за даром віддаєте віверну. Не пошкодуєте?

- Ні, - зжала в кулачки пальці та впевнено подивилась.

- Ха-ха, а ти кмітлива, набагато кмітливіша за мого непутящого сина, - розсміявся.

- Батьку, - розлютився Артур.

- Домовились. Це займе час. Адже розділити цю тушу буде складно. прийдеться використати магію.

- Магію? – здивувався Мусті.

- Подивіться на нанесену рану. Це не фізичний урон. Віверну проткнули неймовірним зарядом дивного елемента магії… Це теж Скелет?

- Так.

- О боже, тепер я ще більше хочу його детально роздивитися, - посміхнувся майстер.

Поступово робота почалась. Артур та Нод потроху, частинками знімали надміцну луску, щоб не зашкодити внутрішнім органам та м’ясу. В Остані мало-хто куштував неймовірне м’ясо такої тварюки, тому Ноду з легкістю вдалось його продати. Завдяки виручці, вони замовили в єдиного чародія-ремісника особливий ви ножів та розділювальних предметів.

День-два, і туша віверни вже була майстерно розділена. Луска та інші надміцні елементи повільно перемістилися до приміщення, де знаходилась ковадло та особлива піч. З приміщення коваля почали чутися характерні звуки ударів. А Артур зайнявся продовженням продажу м’яса віверни. Завдяки цьому навколо території Нода знаходилось багато людей. Хтось хотів закупити їжу, а комусь вдалось здогадатися, що наступні обладунки Нода будуть неймовірної якості і завчасно намагалися забронювати.

Діло чоловіків процвітало… до того самого моменту. На третій день після остаточного розподілу туши віверни, Скелет вже знаходився в кімнаті коваля. Це єдине місце, куди навіть місцевий лорд не наважувався заходити. Нод після першого власноруч зробленого меча заборонив будь-кому заходити. Коли він працює, то краще не відволікати, тоді і якість його товарів буде відповідною. Коли Артуру виповнилось дванадцять, тільки тоді він дозволив йому, як наслідувачу діла, знаходитися в ковальні.

По сім-вісім годин без особливих перерв, чоловік стояк біля розпеченою печі та довбав луску віверни, щоб придати потрібної форми. Добре, що скелет без рухів стояв. Здавалося, що це чергова наочність якогось безумного цілителя, а не справжня машина для вбивства, яка з однієї атаки зуміла умертвити таку монстрюгу.

- Нарешті, залишився один шолом і обладунки для тебе будуть готовими, - риторично звернувся до скелета Нод.

Несподівано очі скелета переповнилися блакитним сяйвом, він миттєво дістав з піхов меч, що також почав вбирати в себе магічну силу. Нод злякався, але крики зовні були страшнішими. Він кинув чергову луску та вискочив на закритий двір та побачив зляканого сина. Тримаючи за руку Міранду, він біг до батька немов ошпарений. За ним був Мусті та ще з десятка три місцевих.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.