Химери Калітрасу

У коридорі завили сирени: система безпеки зреагувала на вибух і вогонь.

Гестія прискорила крок. Келан разом з іншими ледь встигав за нею; їх усіх хитало, а світло ліхтарів розмазувалося перед очима довгими білими смугами, наче вони пливли крізь нічний шторм. У повітрі огидно тхнуло горілим пластиком.

Калеб без церемоній звалив Рея на Келана, і пішов впритул до матері, яка карбувала короткі настанови:

— Вони вже знають, що я не одна. Ховати вас немає сенсу, тож імпровізуйте. Кажіть правду: ви — колишні студенти, діти впливових політиків, приїхали на зустріч. Головне — кидай побільше імен, вони обожнюють офіціоз.

На мить її пальці торкнулися руки Калеба. Келан відчув, як брата пересмикнуло від подиву: Гестія ніколи не була тактильною.

Кинувши короткий погляд через плече, вона звернулася до дівчат:

— Не провокуйте їх. Тебе це стосується насамперед, Каю.

— Я й не збираюся! — рикнула та у відповідь. Від її люті мізки Келана наче обпекло солоною водою.

— Просто мовчи, — відрізала Гестія. — А ти, Маро, тримайся в тіні. Сангвінарам вони не довіряють.

Мара проковтнула відповідь, але напружилася так, що повітря навколо неї завібрирувало. Від обох сестер фонило таким роздратуванням, що в Келана почали свербіти зуби. Ані він, ані Нола особистих настанов не дочекалися. Келан навіть не знав, як реагувати: тішитися, що матір залишила його в спокої, чи ображатися на таку зневагу.

— Рею, — голос матері впав на кілька градусів, — Удавай хворого. Тобі це добре вдається.

— Це тому, що мені справді паскудно, ти, бездушна стерво… — простогнав той.

Він ледве переставляв ноги. Рею й до ін’єкції було кепсько через ментальні ігри з Хоук, а тепер він і зовсім розклеївся. Келан відчував, як крізь тонку тканину піджака просочується липкий піт брата, а його важке, хрипке дихання б’є в шию. Рей навалився на нього всією вагою, наче мішок із мокрим піском, і це фізичне відчуття чужої слабкості тиснуло на Келана дужче за будь-яке скиглення.

«Нічого, братику, потерпи, — подумав Келан, міцніше перехоплюючи брата за талію. — От поживеш, як я, з Нолою в мізках — зрозумієш, що твій зв’язок із дроноящіркою — то просто прогулянка у штиль».

Він пристосувався до нерівної ходи Рея, намагаючись ігнорувати, як той збиває йому ритм. Підземні рівні залишилися позаду. Знайомі портрети на стінах проводжали їх несхвальними поглядами, наче старі адмірали, що спостерігають за ганебним відступом. Ці коридори вели прямо до Церемоніальної зали.

— Після того як виберетеся з Калітрасу — рушайте якомога далі, — продовжувала Гестія, не збавляючи темпу. — Калебе, Маро, Рею… У Ділі розберетеся зі своїми анімаформами, але не затримуйтеся.

Келан зиркнув на Каю. Та вперто струснула рудою гривою. «Розібратися» означало буквально перевтілитися у внутрішніх звірів. Те ще задоволення… Хвала світлу, Келану й Нолі пощастило більше: Гестії вистачало їхніх мерменських хвостів і плавців. А от ставати повноцінною звірюкою? Келана пересмикнуло від самої думки про таку вульгарну відсутність форми та зайву шерсть.

Вони вже майже дійшли, коли Гестія несподівано звернула в одне з бічних відгалужень і завмерла, прислухаючись. Її вагання тривало недовго: вона впевнено кивнула сама собі й штовхнула непомітні дверцята.

Це було службове приміщення, вщент заповнене людьми. Келан кивнув Ніку й упізнав його матір Тімлу — пухкеньку шеф-кухарку Калітрасу. Він навіть мимоволі згадав смак її десертів, які вона потай давала йому в дитинстві. Решта — мабуть, теж працівники храму. Усі бліді, налякані, вони з надією вдивлялися в їхні обличчя. Декого Келан почав упізнавати: найдавніші й найвідданіші… Навіщо вони тут? У животі почало неприємно нити від кепського передчуття.

Гестія жестом поманила людей до себе. Ті слухняно наблизилися, готуючись вислухати накази. Мати всміхнулася — м’яко, майже по-дружньому.

— Дякую, що так швидко відгукнулися на мій поклик, — мовила вона мелодійно. — Не хотілося б повторювати те, що скажу зараз.

— Так, пані! — Келан обернувся на голос Тімли. — Ми всі тут! Тепер, коли діти Калітрасу повернулися, ми зможемо чинити спротив! Ви тільки скажіть — ми все зробимо!

Усі закивали, навіть Нік перестав тремтіти. Ця відданість потішила Келана й водночас налякала: щире бажання стати на захист Жриці — невже то любов? Чи мати тримала нещасних під гіпнозом? Скоріше за все, і те, і інше. Він ніколи не задумувався над такими речами, поки жив тут.

— Дякую, Тімло, — голос Гестії став теплим. — Ти навіть не уявляєш, як багато означає для мене ваша вірність.

Вона окинула поглядом кімнату. Люди мимоволі подалися вперед, зачаровані її харизмою. На мить Келан і сам відчув цей потужний магнетизм.

— Ви найдовше працювали зі мною. Берегли таємниці Калітрасу. Доглядали моїх дітей, — вона опустила очі, дивлячись з-під довгих вій. — Я хочу попросити у вас ще одну послугу, мабуть, уже востаннє. Дуже егоїстичну й важливу. Мені дійсно необхідна ваша допомога. Ваша… жертва.

Вона простягнула руки, немов хотіла їх обійняти. Очі людей заблищали від сліз — вони були щиро готові віддати за неї життя.

Бам!

— Ні-і-і! — Нола закричала, затуливши вуха руками.

Келан відчув це ще до того, як сталося: мозок наче здавило товщею океану, а в роті з’явився металевий присмак крові. Вуха заклало, очі залило чорнотою. Його хитнуло вперед — ще мить, і впав би, дивом втримавши Рея.

У голові дзвеніло… Один... Два… Він згадав, що треба рахувати, аби не знепритомніти. Проста вправа, те, що їм втовкмачували на уроках захисту… Це вкарбувалося в пам'ять на все життя. Рей безсило повис у нього на плечі.

Коли фокус повернувся, жоден із працівників уже не стояв на ногах.

— Ти їх убила! — крикнула Нола. Келан інстинктивно виставив ментальний блок, намагаючись відгородитися від цунамі відчаю, що котилося від сестри. Його самого нудило від шоку. Навіщо? Ні, чорт забирай, він розумів навіщо... Але ж це не відверне неминуче. Купить їм пару тижнів… Місяців, можливо?

«Що ж ти за монстр, Гестіє…»

— Вони житимуть, — сухо кинула мати. Вона торкнулася золотого нашийника. — Без пам’яті, але житимуть. На жаль, це був мій максимум у цьому обмежувачі.

Обличчя матері стало блідим, як крейда, а з ніздрі тонкою цівкою почала крапати кров. Гестія дістала з кишені халата білосніжну серветку і недбалим жестом змахнула червоні краплі. Вона використала майже всі свої сили на цей ментальний бласт, але навіть зараз примудрялася тримати спину рівно.

— Ти спалила їм мізки, — вирвалося в Келана. — Це ще гірше, ніж просто вбити.

І тут він зрозумів, що припустився помилки. Гестія повільно обернулася. Її погляд — холодний, глибокий... Чорт. Так дивиться акула перед тим, як перекусити жертву навпіл. По шкірі Келана пробіг колючий холодок.

— Зрозумів… Це все задля нашого блага… Жодного засудження! — заговорив він швидко, задкуючи разом із Реєм і намагаючись надати голосу щирості. — Ти прийняла важке й відповідальне рішення. Ти — найкраща, найбільш любляча мати у світі, і… ми маємо бути вдячні за твою турботу.

Гестія всміхнулася — так само солодко, як і за мить до того, як випалити пам'ять Тімлі. — Молодець, любий. Заспокой сестру.

За її спиною блідий Калеб ледь помітно кивнув. Його полегшення просочилося крізь тонку шпарину в ментальному блоці Келана. Чи зупинив би він її? Келану хотілося б вірити, що так.

Залишивши непритомний персонал у зачиненій кімнаті, вони пройшли ще кількома коридорами й нарешті дісталися Центральної зали.

*****

Щойно Гестія потягнулася до дверної ручки — гримнув потужний вибух. Стулки розлетілися, дивом нікого не зачепивши. Під ноги Келану посипалися уламки мармуру та пил; він інстинктивно пригнувся, сильніше притискаючи до себе Рея. Поруч скрикнула Нола.

Вони ступили всередину лише на крок і завмерли. Дула невідомої зброї дивилися прямо на них, тримаючи під прицілом кожен рух.

— Стояти! Не рухатися! — пролунав різкий голос.

Яскравий промінь зблиснув перед Келаном і вгатив у Калеба. Той важко звалився на коліна. Келан схопився за ребра — відлуння чужого болю перехопило подих, наче влучили в нього самого. Рей, позбавлений підтримки, глухо осів на підлогу. Нола впала зверху, намагаючись прикрити брата собою.

Мара потягнулася до пояса, але її миттєво збили з ніг і заламали руки. Протистояти не мало сенсу — ворогів виявилося забагато. Келан підняв руки долонями вгору, намагаючись виглядати якомога менш загрозливо. На диво, Кая зробила те саме. До них підскочили солдати, поспіхом обшукуючи кожного. Келан скривився від того, як грубо чиїсь затягнуті в рукавички пальці пройшлися по його сідницях. Зброю знайшли тільки в Мари та Калеба; його власний «кіготь» дивом проґавили, не здогадавшись перевірити високі чоботи.

Форма солдатів була Келану незнайома, хоча він знав до останнього шва майже всі зразки військового однострою країн Вальбарри. Темно-сірі комбінезони з високотехнологічної тканини — Келан мусив визнати, що пошиті вони були бездоганно, — на рукавах мали шеврони із зображенням крил та всевидячого ока. Символ імперії Селестарія. Келан не зміг одразу визначити расу загарбників, але припустив, що це шадварі — він чув, що імперська армія здебільшого складається саме з них.

— Не смійте стріляти! — Гестія ступила вперед, заступаючи собою Калеба. — Це члени міжнародних організацій, колишні студенти Калітрасу! Вбивши їх, ви налаштуєте проти себе більшість місцевих еліт!

Усе завмерло. Її струнка постать у лабораторному халаті здавалася недоречно тендітною поруч із важкими обладунками солдатів. Але мати, як і очікував Келан, не виявляла страху — лише холодну впевненість. Солдати завагалися. Гестія виглядала людиною, яка звикла віддавати накази, і вони інстинктивно підкорилися її авторитету.

— Серед них є хворі! — вона ткнула пальцем в сторону Рея.

— Відпустіть їх, — озвався інший голос: різкий, владний, з металевими нотками.

Солдати відступили, слухняно опустивши зброю. Келан нарешті зміг видихнути й швидко окинув залу поглядом. У центрі групи воїнів, на постаменті, де зазвичай гостей зустрічала Жриця Храму, височіли дві постаті.

Високі, стрункі. Чоловік і жінка. Келан ніколи раніше не бачив селсарі наживо, але сумнівів не було — це саме вони.

Чоловік носив такий самий однострій, як і його підлеглі, проте поверх нього виблискував нагрудник, подібний до лицарського обладунку з тисненої шкіри. Довгий сірий плащ і високі чоботи додавали йому величності. Широкий пояс і піхви були прикрашені вигадливим орнаментом, а в руках селсарі тримав щось на кшталт довгого жезла, гострого, наче капітанський кортик. Серрат. Келан пригадав назву цієї зброї, якою могли володіти лише ці істоти. Обличчя чоловіка вражало ідеальною симетрією, а світле волосся було зібране у довгий хвіст.

— Схоже, ти неправильно зрозуміла сенс нашого дозволу завершити справи, Гестіє, — промовив він. Селсарі став у точку ідеальної акустики, і його голос розкотився залою, мов грозовий грім.

— І що це за непотріб ти притягла з собою? — жінка зиркнула на них з відразою, наче на бруд під нігтями.

У голові Келана загарчала Кая — їй явно не сподобалося таке порівняння.

Жінка за інших обставин неодмінно заволоділа б увагою Келана: золотоволоса, з величезними блакитними очима, точеними вилицями та пухкими губами. Її легка туніка спадала м’якими хвилями, підкреслюючи бездоганні контури тіла. Усе в ній здавалося досконалим, без жодного натяку на вульгарність. Проте цей крижаний погляд псував враження.

Продовжуючи роздивлятися представників вищої влади Всесвіту, Келан мусив визнати: у стилі селсарі тямили. Він навіть подумки потиснув руку їхньому кутюр’є. Келан назвав би цей напрям «влада, зверхність і впевненість, приправлені елегантною доцільністю».

— Вибач, Кассіане, — Гестію вся ця пиха не зворушила. Вона говорила з чоловіком як із рівним, повністю ігноруючи жінку. — Непередбачувані обставини. Я саме вводила гостей у курс справ.

Обличчя жінки перекосилося від гніву. З-за її плечей із низьким гулом розгорнулися крила. Келан мимоволі відсахнувся. Вони були прекрасні — напівпрозорі, виткані з чистої енергії. Широкі й невагомі, крила почали мерехтіти, наче фосфор у нічних хвилях, переливаючись відтінками срібла та перламутру.

Але помилуватися видовищем вона не дала.

Селсарі підняла руку, і з наконечника її серрата вирвався сліпучий промінь. Повітря тріснуло, а за мить пролунав гучний вибух. Келан упав на коліна; плечі обсипало пилом та уламками кахлів. Озирнувшись, він побачив у стіні діру завбільшки з голову. Простір навколо все ще тремтів від напруги.

— Не смій ігнорувати мої запитання, — прошипіла вона.

Гестія ж навіть не здригнулася. Вона не поворухнулася, щоб уникнути пострілу, наче була висічена з того самого мармуру, що й колони навколо. Усю увагу мати зосередила на адекватнішому селсарі. Вона зробила крок уперед, підставивши волосся під промені світла, і «вистрілила» невинною посмішкою.

— Твоя підлегла трощить культові предмети. Це може образити релігійні почуття місцевих, — заявила вона. — Якщо не хочете наразитися на конфлікт із кількома державами одразу, вислухайте посланців.

Тільки тепер Келан нарешті оцінив масштаб погрому. За п’ятнадцять років тут мало що змінилося: ті самі мармурові колони, вітражі, ряд безголових скульптур уздовж стін… Стоп. Його погляд зупинився на свіжому розтрощеному мармурі. Крізь вітражі лилося синьо-червоне світло, додаючи сюрреалізму цьому безладу.

«Ця навіжена влаштувала тут тир? Стріляла по об’єктах мистецтва?»

В очах Келана імідж золотоволосої красуні миттєво втратив усі бали привабливості. Чоловік-селсарі кинув роздратований погляд на свою супутницю, потім ледь помітно кивнув Гестії.

— Нехай люди самі про себе розкажуть, — вирішив він. — Але для початку пропоную бути ввічливими.

Він випрямився, задер підборіддя і викарбував:

— Верховний Командор Кассіан, представник Престолу Селестарії.

Ледь помітний кивок, мабуть, означав сердечне вітання у його системі координат.

— Від імені Крилатого Престолу ми прибули перевірити стан домініону і відновити… підпорядкування.

Настала тиша. Після подібних репрезентацій зазвичай або оголошують війну, або підписують капітуляцію. Дипломатія явно не входила до списку чеснот цього стильного красеня.

Вперед вийшов Калеб. Він уже оговтався від удару і тримався рівно, хоча Келан усе ще відчував ниючий біль під його ребрами через їхній зв’язок.

— Калеб Дрейкмур, помічник канцлера Андейї, — відрекомендувався брат. — Радий вітати в Калітрасі.

Він зобразив щось схоже на уклін: приклав руку до серця і схилив голову. Не нижче за Кассіана, наче точно відміряв допустиму глибину пошани.

— До наших островів дійшли тривожні звістки, і ми маємо з’ясувати, що сталося з Храмом. Чому був втрачений зв’язок із головним релігійним центром Вальбарри.

Кассіан мовчки чекав продовження, тож Калеб додав, змішуючи правду з відвертою брехнею:

— Ми маємо передати звіт Патріарху Туали, а також меру Нокторна та адміралу Морської Хартії, Міорґу. По дорозі до Калітраса на нас напали, і тепер маємо пораненого, — він вказав на Рея. — Йому якраз надавали допомогу, коли почули вибухи.

— То це ви вбили наших союзників? — Кассіан здійняв брови.

— Вони оборонялися, — втрутилася Гестія. — Зазвичай мої охоронці не нападають на відвідувачів, тож вони сприйняли прибульців як розбійників.

Пояснення, як здалося Келану, задовольнило селсарі — напруга в залі трохи спала. Кассіанові, вочевидь, було байдуже до долі загиблих тарґунів.

— Якщо ви прибули дізнатися про стан справ, можете повертатися до своїх країн із повідомленням. Калітрас не постраждав. Прочани можуть і надалі справляти тут свої ритуали, якщо матимуть таке бажання.

— Передайте, — знову подала голос жінка, — що Гестія позбавлена титулу й статусу Верховної Жриці. І якщо ваші люди не хочуть закінчити так само, як ті, хто чинив спротив, вони мають підкоритися нашій волі. Влада на Террі переходить до Командора Кассіана.

— Мені ніколи не належала влада на Террі, Сільвано, — спокійно відказала Гестія. — Храм виконував лише просвітницьку функцію.

— Мовчати, злодійко! — вигукнула Сільвана. — Що б ти не творила у своєму лігві, які б інтриги не плела — з тобою покінчено! Сподіваюся, суд призначить найвище покарання для такої жалюгідної зрадниці Імперії!

У її руці знову опинився жезл. Вона вистрілила в стелю, розносячи мозаїку на тисячі скалок. Келан глянув угору. Колись, під час нескінченних нудних церемоній, він тільки те й робив, що вивчав деталі цих розписів. Народи Вісі на куполі рятували від нудьги його малий гіперактивний мозок. Тепер від витонченої драеллі в зеленому сарі залишилися тільки ноги.

Акт вандалізму трохи вгамував стерву. Сільвана задумливо вивчала діру в стелі, крізь яку тепер синіло небо.

— Першим же моїм наказом буде переоблаштування зали, — промимрила вона. — У цієї вискочки смак рівня дешевої ескортниці!

У поставі Гестії нічого не змінилося, але якби погляд міг заморожувати, на місці Сільвани вже стояла б елегантна крижана брила. І тут до Келана дійшло: обидві жінки були до біса схожі! Витонченість, ефемерність, прозорість крил — усе це лише блискуча обгортка. Насправді ж перед ним стояли дві непередбачувані й небезпечні психопатки.

Але якщо порівнювати, Сільвана з її фалічним символом-серратом і близько не стояла поруч із вишуканим, холодним божевіллям Гестії. Келан не стримався й тихо розсміявся.

І вже вдруге за сьогодні він привернув до себе непотрібну увагу. Нола миттєво дала йому ментальну затріщину, але він і сам уже проклинав свою дурість. Кассіан звузив очі, вдивляючись у нахабу, який дозволив собі зневажливо сміятися з «вищого класу».

— Хто цей чоловік? — запитав він у Гестії.

— Келан, син Міурга, адмірала Морського Конвою, — швидко відчеканила мати. — Мермен. Вони трохи не при собі, коли надовго відірвані від рідної стихії.

Кассіан коротко кивнув, але продовжував роздивлятися Келана.

— Його обличчя… воно мені когось нагадує… — нарешті видав він.

Келан відчув, як пітніє під цим холодним, допитливим поглядом. Сміятися більше не хотілося.

— Убий його — і край, — порадила Сільвана, психована копія мами. — Його смерть стане уроком для всіх, хто задумає виявляти зневагу.

Вона спрямувала серрат просто йому в обличчя. Келан так і не зрозумів, чи селсарі блефує, чи справді готова вистрілити, але те, що сталося далі, запустило ланцюг невідворотних подій. У їхньому теперішньому стані цього неможливо було уникнути. Загроза одному, сплеск переляку — усе це миттєво передалося іншим, примножилося й покотилося їхнім новим ментальним лінком. Усі вони й так балансували на межі після вибухів, промивок мізків та виснаження. Втриматися над прірвою було вже неможливо.

Кая вибухнула. Наче хижак, загнаний у куток. Вона почала обертатися, і Келан відчув кожну мить цього процесу: кров в очах, рик у горлі, ікла, що з тріском рвуть ясна… але чомусь було не боляче. Натомість накотило хиже, гаряче бажання напасти, роздерти, знищити ворога!

Кая блискавкою кинулася на Сільвану. Кассіан не зволікав — його серрат блиснув, і постріл ударив просто в сестру. Хвиля відкинула її на кілька метрів. Кая влетіла в стіну, але миттю підхопилася, відштовхнулася — і з грацією розлюченої кішки знову пішла в наступ.

Солдати-шадварі спробували перегородити їй дорогу. Марно. Кая вийшла на полювання: один впав із роздертою шиєю, другий схопився за голову й завалився непритомним. У Келана перехопило подих від дикого кайфу — нарешті! Чорт забирай, це було не його відчуття!

Він спробував від’єднатися і миттєво «провалився» у голову Мари. П’янка кров… запах зносить дах. Вона бачила, як Сільвана націлює жезл прямо на Каю. Встигнути! Відштовхнути!

Другий постріл. Мара встигла: останньої миті влетіла в бік сестри, і вони обоє покотилися по підлозі. Келану вдалося повернутися у власне тіло саме в той момент, коли Сільвана знову спрямувала серрат. Не на Каю. На нього.

— Це твоя провина, ти заплатиш, — прошипіла вона.

— Стій, Сільвано! — гримнув Кассіан, але було пізно. Пролунав вибух. Ще один. — Не вбивай делегатів!

Келан не встиг і кліпнути. Калеб і Нола синхронно вдарили його під коліна — він упав на підлогу, а промінь, розсікаючи повітря, пробив стіну якраз там, де щонедавно була його голова. Він гепнувся на спину, гострий біль пронизав хребет, в очах потемніло.

Він побачив це раніше, ніж почув. Крізь велике вітражне вікно у залу увірвалася Хоук. Вона пронеслася над ними серед дощу осколків. Маленький дрон-винищувач поливав шадварі короткими чергами.

Келан сховався за тіло одного з убитих солдатів. Він був надто дезорієнтований ментальними перекидами, щоб вдіяти щось корисне. Вибухи, крики, гуркіт… Охоронці падали, стріляли у відповідь. Хоук зависла прямо перед Сільваною, вишкірившись дулами кулеметів їй в обличчя.

— Рею, відведи її! — крикнув Калеб, але той не реагував, лежачи непритомним на мармурі.

Сільвана здивовано підняла голову. Жодна куля Хоук її не зачепила — вони просто відскакували від енергетичного поля, яке генерували її крила. Здивування швидко змінилося люттю. Серрат злетів у її руці.

— Як ти посміла, тварюко! — закричала селсарі, вистріливши просто в Хоук.