Химери Калітрасу

Над понтонами стояв густий туман. Повітря пахло свіжістю й сирою деревиною. Калеб із Ламаном піднялися до сходу сонця, щоб провести останню інспекцію флотилії перед виходом на північний рубіж.

Окрилені перемогою над піратами півдня, солдати-річковики не приховували нетерпіння — розраховували так само легко здобути славу у у боях з таргунами.

— Привіт, механіку! Їдеш з нами? — йому махали з бортів легких розвідувальних катерів. Підлеглі Ламана звикли до його присутності в доках і встигли дати позивний. — Нащо тобі Діла? Тут дівки не дають!

— От зустрінемо русалок по дорозі — розважимось! — реготали з палуби.

Жарти обірвав сивий керманич. Його голос прозвучав вагомо, як у людини, яку поважають і до якої прислухаються:

— Ідіоти! Цей чоловік збирається у паломництво до священної Занґоми! Йому не до дівок! Не заважайте йому збиратися з духом!

— А не застарий аніму відкривати? — вигукнула маленька вертлява дівчина. Калеб не дав би їй більше двадцяти років, але міг і помилятися. На зовнішній вигляд шифтера впливала його аніма.

— Ану пащеку закрий! Тебе що, таргуни виховували — про таке питати? — гаркнув ветеран.

Дівчина знітилася й почала метушливо вибачатися.

Калеб помахав річковикам рукою, і пішов далі вздовж пірса. За його спиною ветеран усе ще розпікав бідолаху, а він дивувався: відкриті та галасливі у будь-яких проявах, дільці ставали на диво тендітними, коли справа стосувалася маніфестацій. Стосунки між шифтером і його внутрішнім звіром були для них сакральною табуйованою темою.

Калеб старанно уникав думок про майбутнє випробування, але всередині все стискалося. У пам’яті спливали слова Рея: «Тільки б не стати церемоніальним качкодзьобом! Вбийте мене тоді власноруч!». І Келанове єхидне: «Ти, Калебе, точно будеш бобром. Витріщаєшся на палі та понтони, ніби плануєш греблі з них будувати».

Блюзнірство блюзнірством, однак хто знає, у чому криється істина?

Щоб відволіктися від бентежних думок, він зосередився на поточній задачі. Катери виходили з доків один за одним, лишаючи по собі райдужні плями мастила на мутній воді. Окрім особового складу везли котушки колючого дроту — кілометри іржавої смерті, яку мали пустити під воду й під’єднати до генераторів. Ефективний захист проти атак шифтерів - амфібій.

— Завжди є ризик зачепити своїх, — Ламан почухав потилицю під беретом. — І русалки скаржаться, що ми їм рибу глушимо. Але іншого виходу немає. Давно мали б закупити нове озброєння, але гроші не виділяють, а ті що виділяють - крадуть. Ліпимо, що можемо, з гівна і палиць. Перше, що зроблю на кордоні — арештую мерзотника Куало. А потім почну переобладнання. Тільки б часу вистачило.

Як тільки Калеб повернеться в Андейю й відновить свій статус, він забезпечить Ламана всім необхідним обладнанням, про яке той мріяв. Пора вже його країні виходити з ізоляції та укладати нові оборонні союзи.

*****

І якщо вже піклуватися про союзи…

— Ти говорив із Каєю? — Калеб понизив голос. — Вона за жодних обставин не має дізнатися про Туґало, раніше ніж виконає обов’язок перед драелі.

Достатньо натяку, що Чара у небезпеці, і Кая спалить Мішікатан, аби прорватися додому.

— Не подобається мені брехати дружині, але ти правий — ми не можемо гнівити Наялі й Цінеко.

— І ще мене непокоїть безпека Чари, — продовжив Калеб. — Туґало помітив її на вчорашньому святі. Не думаю, що він посміє напасти на дитину, тим не менш не недооцінюй колишнього інструктора Калітрасу. Твоя сестра… вона справді розуміє, з ким має справу?

— О, повір мені, — хмикнув Ламан. — З-поміж нас двох вона більш небезпечна. І це кажу я, лев, ватажок прайду і Стратег. Ми не просто так довірили їй Чару.

Калеб пригадав Шаміру: її дзвінкий сміх, яскраві сарафани. Вона виглядала як завгодно, тільки не як загроза. Хоча її аніма вказувала на неабияку внутрішню силу.

Черговий катер зупинився біля них, чекаючи дозволу на відплиття.

— Їй треба бути пильною, — пробурмотів Калеб, кивнувши на корму катера. — А твоєму механіку варто хоча б іноді дивитися на валопровід. Сальник на правій валолінії тече. Якщо його зараз не замінити, у трюмі швидко набереться вода. У повінь насос не витримає.

— Ей, Тоного! – гаркнув Ламан на механіка. – Заміни сальник на правій валолінії! Хочеш мені екіпаж утопити?! Поки не зробиш - у виході заборонено.

Повернувшись до Калеба, він додав м’якше:

— Кая каже, що починає чути рослини, хоча я думаю, що вона просто марить від виснаження. Вона навіть плакала, уявляєш?

Калеб ще місяць тому не зміг би уявити Каю у сльозах. Навіть у дитинстві сестра вирішувала питання мордобоєм, а не істериками. Але Чара змінила все. Дитина додала їй стабільності і водночас стала найбільшою вразливістю.

— Наялі цікавиться вами, постійно допитується у Каї про ваш прогрес. І про тебе особисто. Здається, ти їй припав до душі, інженере.

У горлі моментально пересохло. Калеб не був готовий обговорювати свої стосунки з жрицею. Тонкий обідок браслета зв’язку потеплішав — чи то від сонця, чи від самої згадки про неї. Чорний метал стиснувся щільніше, над блідою лінією шраму, що залишився від її ліани.

Всі інші подряпини давно зникли, а ця лишилася — пам’ять про ніч у джерелах. Він досі не міг вирішити: чи то була помилка, чи він справді здобув могутнього союзника. У пам’яті ожив її сміх — низький, вібруючий — і паморочливий, солодкий запах вологого саду, що й досі переслідував його уві сні. Його тягло туди, назад, і це лякало.

Калеб різко мотнув головою, скидаючи марево.

— Розібрався б ти зі своїми жінками, — зареготав Ламан, помітивши його заціпеніння. — Алія, Наялі… Чи не забагато фатальних красунь для механіка?

Калеб скривився.

— Хто б казав, — відрізав він. — Людина, яка добровільно одружилася з Каєю, не має права читати лекції про техніку безпеки.

*****

Калеб відчув партнера ще до того, як побачив його. Тайрен останні дні майже не з’являвся в місті — весь час проводив на просторах Великого Лугу, залітаючи навіть у заплутані хащі Текумахо. Він швидко призвичаївся полювати на ссавців — дрібних кіз та оленів, але з настанням повені, коли розлилася Летага, дракон із задоволенням повернувся до звичного рибного раціону.

З наближенням партнера у голові Калеба почали спливати картинки-повідомлення, яскраві та хаотичні:

Крута скеля… течія потужна… риби багато… смачно… русалки заходили з гирла… красиві самиці…

«З самочками поки перерва,— відповів Калеб із посмішкою. — Але дякую за турботу».

До спроб Тайрена підкинути йому обраницю він давно встиг звикнути й змирився з цією особливістю їхніх стосунків. Дракон вважав, що йому бракує активності в репродуктивному питанні, і намагався допомогти в міру компетенції. Що ж, Калеб міг із цим працювати. Принаймні його дракон не був ханжею.

Принаймні його дракон не був ханжею.

Як тільки масивне тіло торкнулося води, воно почало стрімко мінятися. Калеб зосередився на передачі даних, відчуваючи знайомий тиск у скронях, поки жива плоть і кістки дракона перетікали в чіткі лінії механізму. За мить перед причалом опинився місткий, маневрений катамаран із низькою посадкою та двома потужними турбо-моторами. Цей плавзасіб Калеб розробив ще студентом Віндвігу для навігації між Дрейковими островами. Тепер він мав стати їхнім транспортом у подорожі затопленими луками. Вони не так часто використовували цю форму, і Калеб побоювався, що Тайрену буде важко перекинутися самостійно, але партнер, здається, пам’ятав все ідеально.

“Ти молодець. Справжній геній” - передав він відчуття гордості до партнера.

Тайрен відповів бадьорим ревом мотору, пустивши високу хвилю каламутної води, що щедро обдала Ламана бризками, і різко загальмував біля самого пірсу.

— Ух, і заздрю я тобі! — вигукнув Ламан і так гахнув Калеба по плечу, що той ледь не злетів у воду. — А на що він ще може перекинутися?

— Спеціалізація Тайрена — транспорт, — Калеб відсторонився і потер плече. — Теоретично він міг би стати будь-яким складним механізмом, але це як із людськими талантами. Потрібна схильність. От Реєва Хоук, наприклад, — та по зброї.

Ламан присів навпочіпки, з професійною цікавістю розглядаючи обтічні борти катамарана.

— Нам би таких штук п’ятсот…

— Якщо все складеться в Андейї — домовимося про постачання, — кинув Калеб, застрибуючи на палубу. — Умовляй Ліама. Тепер, коли війна дихає йому в потилицю, грошей він не пошкодує.

Ламан аж підскочив від радості.

— От що значить родинні зв’язки! Завжди знав, що шлюб із Каєю — моє найвдаліше політичне рішення!

Калеб промовчав, натомість заходився перевіряти багаж: провізія, зброя, приладдя для сходження - все на місці, надійно складене у наплічники і залізні контейнери.

— Не забудьте переодягтися в церемоніальне вбрання, коли дістанетеся Скелі, — нагадав Ламан, дивлячись на те, як Калеб передивляється речі. — Аянора просила нагадати.

Калеб глянув на згорток із сумнівною одежиною. Аянора клялася, що традиційне вбрання — обов’язкова умова, аби духи Зангоми виявили прихильність. Особисто він вважав, що духам начхати, а таку дурню вигадали самі шамани щоб знущатися з вірних прочан.

— Привіт, Стратегу! — прокричали солдати з останнього катера, що промчав повз. Хвиля хитнула катамаран, у повітрі завис запах паленого дизеля і відлуння прощальних вигуків. Човен шугнув у відкритий степ, що став морем.

Ці вже точно були останніми.

На дальньому краї пірсу він помітив рух і почув збуджений вереск Чари. Калеб завмер, мружачись проти низького сонця, і миттєво пошкодував про свою необачність. Ховатися було пізно.

Гігантська фігура Ліама Санґо домінувала над всією делегацією. Чара підстрибувала поруч із дідом, а позаду, тримаючись за руки, йшли Рей та Шаміра. Решта родичів плелися слідом, готові до довгих прощань. Але серед усіх силуетів один виділявся, наче спалах — знайома червона сукня і золотий німб волосся, прошитий ранковими променями.

Тайрен, побачивши об’єкт своєї драконячої пристрасті, замурчав наче кіт. З рубки почала награвати знайома мелодія, хвала світлу партнеру вистачило розуму не ввімкнути колонку на повну потужність.

Чорт забирай, що тут робить Алія?

*****

Сирена помітила його і рушила в атаку , наче танк на високих підборах. Вираз її обличчя не віщував нічого доброго, і Калеб напружився. «А вона ж гарненька, коли злиться», — промайнула непрошена думка, яку він відразу спробував придушити.

Алія різко загальмувала на самому краї пірсу. Кілька секунд вона просто міряла його гнівним, крижаним поглядом. Насупилася і нависла над катамараном суворою хмарою, готовою от-от вибухнути блискавками.

— Привіт, — нарешті витиснув із себе Калеб, коли тиша стала занадто гучною. — Щодо концерту... мені справді шкода.

— Привіт і тобі, — процідила вона крізь зуби. — Бачу, ти так поспішав із вибаченнями, що аж речі встиг спакувати. Далеко зібрався, механіку?

— На Занґому, — бовкнув Калеб і подумки дав собі стусана. Технічно він бачив її вдруге в житті, а вже викладав стратегічні плани.

— На Занґому. Чула. Містична скеля в дупі світу, — єхидно кинула сирена, нахиляючись нижче. — Думаєш, я повірю?

За спиною Алії вже зібралася юрба.

Сімейство Санго, його брати і сестри, і солдати супроводу з неприхованою цікавістю спостерігали за виставою. Хтось вже давився сміхом, хтось відверто реготав. Злість почала закипати в грудях Калеба — якого біса, він нічого їй не винен!

— Я дійсно був зайнятий зборами, — він намагався тримати голос рівним, хоча пальці мимоволі стиснулися в кулаки. — Планував знайти тебе, коли повернуся.

Алія хитнулася на тонких підборах, і Келан вискочив вперед, і встиг підхопити її за лікоть, не даючи впасти прямо на палубу. Вона різко відштовхнула його руку.

— Так, бачу. Ти був зайнятий кар’єрним зростанням! Зі звичайного механіка в гаражі — прямо до патріарших доків? Мабуть, добре підлизав дитині з моїм запрошенням… — останні слова вона прошипіла йому у вухо, мало не перекинувшись через поручень. — Вона вже замовила за тебе словечко перед дідом? Винахідливо, як для простого пройдисвіта…

Калеб відчув, як усередині щось обірвалося. Несправедливість звинувачення та публічне приниження розбудили бажання вколоти у відповідь.

— Ти теж на місці не сидиш. Від іржавого фургона — до патріаршого кортежу? Чи, може, не питати, кому підлизала ти?

Її блакитні очі розширилися на півобличчя. Калеб зрозумів, що перегнув, але гальмувати було пізно.

— Алія! Ти ж обіцяла його пробачити! — крикнула Чара, але її голос потонув у гнівному крику сирени.

— Не смій звинувачувати мене у кар’єрі через ліжко! — заверещала вона. — Ти... ти...

— Я про ліжко і не казав, — Калеб дозволив собі зухвалу посмішку. — Твій рожевий фургон цілком міг виконувати цю функцію...

Він чекав удару — і не помилився. Вона замахнулася, але він перехопив її зап’ястя в повітрі. Вони завмерли. Він - на катамарані, вона - на краю пірса. Якщо він відпустить, Алія полетить вниз…

Втім, Калеб забув про найвідданішого фаната.

Катамаран під ним різко здибився. Тайрен буквально підкинув його високо в повітря.

«Красива! Не ображай!» — пролунало владне в голові.

Він не встиг розтиснути пальці. На мить вони зависли у засліплюючому світлі сонця — а потім із гучним сплеском шубовснули у воду під понтон. Холодна річкова вода миттєво накрила їх, вибиваючи повітря з легенів.

Важкі черевики та намоклий одяг потягли на дно. Калеб заковтнув порцію зеленої рідини. Встиг усвідомити дві речі: по-перше, пірнати у воду, повну мастил, було огидною ідеєю. А по-друге — Алія не носила білизну. Червона тканина сукні колоколом піднялася навколо її ніг, і Калеб встиг насолодитися краєвидом навіть крізь каламуть.

Аж поки ці ноги не почали зливатися, перетворюючись на довгий, потужний лускатий хвіст.

Кисень закінчувався. Калеб рвонув угору, тримаючи в руках свій трофей — пару червоних підборів. Винирнув осторонь — течія вже встигла віднести його від пірсу. Вхопився за край катамарана, відхаркнув огидну рідину. Алія з’явилася з іншого боку — її сукня кривавим шлейфом тяглася позаду.

Вони обоє озирнулися на причал. Юрба реготала, тицяючи пальцями у воду.

— Зрадники, — пробурмотів Калеб, і заїхав з кулака у самовдоволену пику катамарана.

Калеб перевів погляд на Алію і з подивом помітив, що та теж сміється. Як і тоді на парковці, її настрій змінився зі швидкістю блискавки. Чи то купання в холодній воді протверезило, чи його вигляд після купання був занадто жалюгідним, щоб продовжувати злитися.

— Ти мене зганьбив, — нарешті заявила сирена, але в її голосі вже не було колишньої люті. — І негайно віддай моє дизайнерське взуття, воно коштує дорожче за твій катамаран…Калеб.

Вона назвала його по імені.

Її очі затягували, тримали міцніше за ліани Мішікатану. Ця суміш прямоти, нахабства й безпорадності чіпляла щось глибоке в його душі. Як і тоді, на парковці, йому захотілося піддатися цій стихії.

Він обережно поклав її підбори на край катамарана.

— Ти сирена — підпливи й візьми, — хмикнув він, відкидаючи мокре пасмо з лоба. — А за те, що не прийшов… пробач. Мені справді шкода, що не почув ту пісню.

Алія підпливла ближче. Вона заглянула йому прямо в очі.

— Не пробачу, поки не відпрацюєш, — грайливо кинула вона, збиваючи пальцями піну з води. — Щось у тобі є таке… Ти пробуджуєш моє натхнення, інженер. Давно такого не було. От і зараз — прямо під шкірою свербить, так хочеться пісню написати.

Алія підтягнулася й сіла на повітряну подушку катамарана. А потім простягла йому руку.

— Є умова, — попередила вона, витягуючи його з води одним ривком, сильнішим, ніж можна було чекати від тендітної сирени . — Ти мій водій. І моя муза. Будеш відпрацьовувати цілий день. І більше ніяких відмовок, зрозумів?

Калеб завагався. Їхня зустріч могла бути останньою, тож втрачати йому було нічого. А от її усмішку, таку яскраву на тлі іржавих доків, хотілося зберегти в пам’яті якнайдовше.

— Як скажеш, — нарешті мовив він, не відпускаючи її руки. — Обіцяю.

*****

На пірсі їх зустріли свистом і оплесками.

— Вибачте, пані Аліє! — прогудів Ліам, витираючи сльози від сміху. — Сподіваюся, цей прикрий інцидент не зіпсував ваше враження про нашу гостинність. Я й гадки не мав, що у вас із Калебом Дрейкмуром настільки... бурхливі стосунки.

— Ми все владнали, — Алія вже встигла змінити хвіст на ноги й спритно випурхнула з катамарана на пірс. — Між мною та вашим механіком сталося лише маленьке непорозуміння. Робочий момент.

— Молодь… — Патріарх махнув рукою, ніби згадуючи власні буремні роки.

Далі голова сімейства обернувся до Калеба, Мари та Рея, і його голос зазвучав більш офіційно.

— Бажаю щасливої подорожі й вдалих духовних пошуків. Пам’ятайте: ким би ви не маніфестували, у природі знайдеться місце для будь-якої істоти. Не ображайте духів Скелі — і вам посміхнеться удача!

Він пішов прощатися з сином, забираючи за собою решту родини Санґо. Алія залишилася на пірсі з Чарою.

Мара тим часом вже влаштувалась на своєму місці, і перевіряла вміст похідної аптечки. Хоук, наче афластон, застигла на носі катамарана. Рей затримався біля Шаміри, і вони обіймалися і перешіптувалися. Мабуть обговорювали новий дизайн кухні, з гіркотою подумав Калеб. Що б не викинув Рей, йому не діставалось і половини тієї уваги, що випадала на його долю.

Нола застрибнула на палубу, щоб обійнятися на прощання. Дочекавшись, поки увага Патріарха остаточно перемкнеться на сина, вона заговорила швидко, ковтаючи слова від хвилювання:

— У нас прорив по Туґало. Увесь час я не там шукала. Мама ретельно записувала дані всіх інструкторів, але його імені в офіційних списках персоналу ніколи не було. Це мене давно мучило — він же роками був головним! І от після вчорашнього…

Калеб напружився, відчуваючи, як по шкірі пробіг холодок. Нола ткнула планшет йому під очі. Екран мерехтів рівними колонками імен, дат та коментарів інфернальською.

— Це списки піддослідних, — голос Ноли тремтів. — Від найперших прототипів до останнього покоління. Я впізнаю імена.

Калеб пробіг очима список. Тисяча років експеременту. Сотні викреслених життів… Мама справді була педантичним творцем. Поруч із багатьма іменами стояли короткі примітки: його знання мови вистачило, щоб прочитати: - «неконтрольована мутація», «рання смерть», «нестабільний психічний стан».

— Вона вчилася на помилках, — тихо сказала Мара, схиляючись через його плече.

— Ось він, — Мара ткнула довгим нігтем у рядок ближче до кінця. — Кангата Туґало. Стабільний екземпляр. Народився сімдесят років тому. Поєднання генів шифтера, сангвінара та інфернала.

— Так, — підхопила Нола. — Ось чому він був цінним для Гестії. Він маніфестував двома з трьох. Мара це відчула.

– Інфернальську кров можна пробудити лише пройшовши певні ритуали Нижніх світів, тож у покидька все попереду. – додала Мара – Гестія хотіла провести на ньому випробування, перед тим як ризикувати нами.

– Це було написано тут, на полях. У подальших планах. – Нола вказала на припис дрібними літерами.

– От бачиш, мама таки про нас піклувалась, – криво всміхнулась Мара – майже любов з її боку.

Це пояснювало все: його звірину міць, його здатність до регенерації та стійкість до ментальних атак. Калеб почесав потилицю, читаючи цвинтар імен у планшеті. Скільки ще таких «стабільних екземплярів» зараз нишпорить Террою?

— Залиш планшет собі, — наказав він Нолі. — Вивчай. Усі ці істоти — наші потенційні вороги. А щодо Туґало... тепер ми знаємо, хто він. І будемо готові.

Нола кивнула й ще раз міцно притулилася до нього. Сестра помітно схудла за останній тиждень, і Калебу раптом стало нестерпно важко її відпускати. «Заспокойся, ідіоте, вона п'ятнадцять років виживала без тебе», — спробував він напоумити себе. Самонавіювання не спрацювало: він лише міцніше стиснув обійми, коли Нола спробувала відсторонитися.

«До речі, мені подобається Алія», — заявила вона. — «вона весела, і до дітей добра. На твоєму місці, я би дала їй шанс».

Калеб не чекав такого підступу, й навіть не встиг виставити блок. Чому всі навколо раптом стали експертами з його особистого життя? Він опустив погляд на обличчя Ноли й побачив у кутиках її губ ледь помітну лукаву посмішку. Вона намагалася відвернути його увагу, заспокоїти. І їй, чорт забирай, це вдалося.

«А оце вже питання!» — встряв Келан, який безсоромно підслуховував. — «Не слухай її, Калебе! Я чув, як вони з Марою билися об заклад!»

Нола почервоніла до коренів волосся. «Ну і що! Я все одно піклуюся!» — вона почала тараторити, як робила завжди коли хвилювалася. — «Ми з Чарою й Шамірою ставимо на сирену. Мара з Реєм — у "клубі Наялі". А Келан просто зацікавлена особа, його голос не рахується».

«Об заклад…» — Калеб відчув дивну суміш роздратування й полегшення. «Цікаво, на яку суму, ідіоти?»

– Вибач, Калебе, мені заборонили казати. – і до нього в особисті додала – “Я про все напишу у хроніках”

Нола вивільнилась з обіймів, останній раз чмокнула його в щоку, і перескочила на берег.

Калеб заблокував усіх у лінку й дав команду Тайрену. Двигуни потужно загуркотіли, збиваючи мутну піну. Рей заскочив на борт уже на ходу, ледь не злетівши у воду. Шаміра змахнула сльозинку, і махала їм вслід яскраво жовтою хусткою.

Калеб відвернувся від пірсу, вдивляючись у безкраї затоплені луки. Попереду чекала містична Зангома.