Химери Калітрасу

Нола завжди мріяла подорожувати світом, уявляючи, як чудово буде ділити враження та пригоди з близькими. Але вона не врахувала одного крихітного факту: з пам’яті геть вивітрилося, якими нестерпними скалками можуть бути її родичі. Особливо коли їх зачинити в тісному просторі на багато годин поспіль, без найменшої можливості відгородитися бодай фізично, не кажучи вже про думки.

Тайрен підстрибнув на черговій вибоїні. Кая з іншого боку сидіння гучно вилаялася і вгатила кулаком у стелю, змусивши Нолу здригнутися й інстинктивно пригнутися.

Келан влаштував Нолі місце біля вікна, а сам усівся поряд — щитом між нею та рештою. А от Марі пощастило менше: Кая заштовхнула її всередину, наполягаючи, що буде «справедливо» ділити кращі місця по черзі. Затиснута між Каєю та Келаном, Мара важко переживала поразку. Її зазвичай їдкі коментарі та чорний гумор швидко переросли у відверту лють і прискіпування.

Рей тихо скімлив через Хоук, Кая дратувалася на Мару, а Келан у думках порівнював Гестію з Сільваною. Калеб виставив ментальний блок, але Нола все одно вловлювала його тривогу — брата непокоїли можлива погоня, стан Рея та фінанси.

Вже за годину Нола мріяла вискочити назовні й піти пішки. Не в силах більше терпіти тисняву, вона висунулася у вікно, підставляючи обличчя прохолодному вітру. Далеко внизу гуркотіла бурхлива гірська річка, і Нолі навіть вдалося розгледіти потік — білосніжна піна яскраво зблискувала під полудневим сонцем, непереборно ваблячи до себе.

Намагаючись відволіктися, вона уявила, як добре було б пірнути в цю крижану холоднечу просто зараз, посеред палючого полудня. Якийсь час уявна прохолода рятувала, але машина прискорилася, вітер став занадто різким і безжально заплутав волосся. Довелося повернутися в салон — прямісінько в епіцентр гризні.

Початок суперечки пройшов повз неї, але неважко було здогадатися, що мова знову зайшла про маму.

— Ти занадто швидко їй повірив. Година лекції під кайфом — і все! Ми стрімголов несемося надягати на себе нове ярмо, — заявила Мара, свердлючи поглядом потилицю Калеба. — З усіх її так званих союзників мені знайомий лише Сантьяго Лула, і скажу тобі, це той ще тип. Ходять чутки, що він — права рука мафіозного боса Нокторну. Підозрюю, що Наялі Чамакана та інші нічим не кращі.

Калеб перемкнув передачу і плавно ввійшов у поворот.

— Здається, ми домовилися вступити у гру. Щось змінилося? — голос його залишався рівним, але Нола ясно читала роздратування, що закипало всередині.

— Лабораторія знищена, — відрізала Мара. — Для мене Калітрас уже втрачений.

— Я б не був таким упевненим. Гестія надто багато вклала у свій проєкт і не могла зберігати всю інформацію в тому єдиному підземеллі.

Мара хмикнула, схрестивши руки на грудях.

— І кому, як не тобі, знати про таємні схованки матері? У вас завжди були особливі стосунки. Може, вона й раніше ділилася з тобою космогонічними байками? Може, ти знав про її афери і просто прикидався дурником?

— Куди ти хилиш? — роздратовано спитав Калеб. — Якщо не віриш у мою чесність, можеш прочитати мене, я зніму блок.

— Я не хилю, я стверджую, — холодно кинула сестра. — Дай мені мету. Бодай дві причини, щоб слідувати за твоїм сумнівним лідерством.

Калеб скинув швидкість і тільки тоді відповів:

— Я ніколи не вважав себе лідером. Просто як старший несу за вас відповідальність.

Нола ледь не розсміялася — настільки абсурдною була ця заява. Але Калеб, схоже, говорив цілком щиро. Мара ж з готовністю вхопила наживку.

— Старший на рік! — вигукнула вона. — І це не привід вважати себе головним!

— В теорії — на тисячу років, — уточнив Келан. — Він старший за нас на тисячу років.

Ось воно… Почалося. Однією з найулюбленіших тем для обсмоктування у сім’ї було з’ясування власного віку. Нола була свідком безлічі таких конфронтацій. Через те, що між зачаттям і фактичним народженням химер минали роки, ніхто достеменно не знав, як правильно рахувати.

Беззаперечно Калеб був старшим за всіма показниками, але важлива була РІЗНИЦЯ! Він народився роком раніше за Каю Мару і Рея, але всі знали, що його ембріон Гестія зберігала століттями.

“Роки, що ти провалявся десь у холодильнику в замерзлому стані, не рахуються!” — кричала Кая, яка визнавала відлік лише від моменту появи на світ із тіла матері — байдуже, справжньої чи сурогатної.

А от Келан вважав правильним враховувати дату набуття ембріонами свідомості.

“Ми з Нолою — менталісти, і отримували досвід існування навіть у формі пуголовків, хоч би як бридко це звучало! — палко доводив він решті. — Це автоматично робить нас старшими за Рея! !”

За теорією Келана, саме Рей був наймолодшим, а не він з Нолою. За теорією ж Мари, ембріон Рея взагалі знайшли в баку з біовідходами, а Каї домішали гени мавпи.

— Хоч би як там було, ти не маєш права вирішувати за нас, — кинула Кая. Вона вирішила, що допікати старшому зараз куди цікавіше, ніж ворогувати з Марою. — Хоча за Ділу — дякую.

— Так його, Каю! — Рей навіть забув про поранену Хоук ради спільного цькування. — Він тиран, зануда і паскудно готує! Переоберіть його, пропоную себе!

Нола майже на фізичному рівні відчула, як у Калеба скрегочуть зуби.

— Хочете виборів? Будь ласка. Обирайте, — він різко крутнув кермо. — Але зважте на те, що Тайрен слухає… ні, спілкується лише зі мною. Рей скімлить і непритомніє, Келан сміється в обличчя психопатам, а Кая кидається на них саме тоді, коли треба домовлятися!

Його голос трохи зірвався, і ментальний щит не втримав натиску. Нолу вдарило потужною хвилею чужої втоми й люті.

— О-о-о, знову звинувачення, — заскиглив Рей. — Зараз почне витягувати на світло наші старі гріхи. Не розслабляйся, Маро! Скоро і твої нокторнські походеньки спливуть!

— А щодо Гестії… — Калеб не збирався зупинятися. — Я не просив особливого ставлення. І не таке вже воно й було… особливе. Ганяли мене так само, ще й за вами доводилося наглядати.

Тепер він відкрив свідомість навмисно, щоб у його щирості не виникало сумнівів. До всього іншого домішався страх і гострий біль втрати… але й відчайдушна, дика впертість. Він не збирався здаватися.

Туга Мари теж прорвала греблю, і тепер у голові Ноли вирувала справжня буря. Енергетичні потоки сестри та Калеба зіткнулися, наче дві ворожі армії. Перед очима почали вибухати сині та срібні кольори. Хвала світлу, інші поки що тримали себе в руках.

— Щит, — вигукнув Калеб і стукнув долонею по керму. — Мені потрібен щит. Я хочу дослідити цю технологію — спадщину мого батька. В Андейї він створив щось подібне, і воно так само резонує зі мною. Думаю, якщо навчуся його контролювати, то відіб’ю крилатим покидькам бажання лізти до нас. Ось тобі перша причина. Друга — діти Калітрасу. Ми не дізнаємося, де вони, якщо не розберемося з селсарі. І третя — хоч ти й не питала… мені затісно на Террі. Там, звідки родом мама, є і лабораторії, і технології, які на голову вищі за наші. Пояс Гекати — той, заради якого нас створили… Вона тисячі років намагалася туди прорватися. Хіба тобі не цікаво, що це в біса таке?

Він запнувся, щоб перехопити подих.

— Задоволена?

— Майже, — кинула Мара, забираючи свої сині «щупальця» від його срібних ниток. — Завжди знала, що ти амбітний покидьок. Хочу подивитися, що там мама передала тобі. Її записи.

— Та заради світла! — на заднє сидіння полетів планшет, ледь не влучивши Келану в голову. — Нате, розбирайтеся.

— Якого біса? — обурився Келан, але Мара вже вихопила ґаджет і почала швидко гортати сторінки на екрані.

Нола й Кая схилилися над нею. Кая одразу вилаялася:

— Ця навіжена вела щоденник мовою інферналів! Я вже ні чорта не пам’ятаю з тих уроків!

Калеб важко зітхнув і побарабанив пальцями по керму. — Власне, я збирався попросити тебе, Ноло, зайнятися маминими записами, — сказав він. — З-поміж нас усіх тобі найкраще давалися мови…

Нола почервоніла — уже вдруге за сьогодні. Її було несказанно приємно, що Калеб пам’ятає такі дрібниці.

— Спробую перекласти, — сказала Нола, беручи планшет до рук. — Але мої знання інфернальської потребують оновлення.

І це ще в кращому випадку. Інфернальська писемність була досить складною, мала іншу структуру речень і стільки винятків із правил, що зміст написаного міг втратитися через одну неправильно розміщену голосну. Навіть побіжного огляду маминих текстів вистачило Нолі, щоб зрозуміти обсяг роботи. Місяці мігрені гарантовано.

— Вірю в тебе, Ноло, — посміхнувся Калеб у дзеркало.

— Він підкуповує тебе, не вір його лестощам, — пробурмотіла Мара, але планшет передала без заперечень. — Не віддавай йому свій голос так задешево.

Вона дійсно хотіла пограти у вибори?

Мара ніколи не мала лідерських амбіцій, а радше хотіла змусити брата понервувати для власного задоволення. Насправді Нола підозрювала, що старша сестра так само хотіла перекласти відповідальність на Калеба, як і всі інші.

Щит Калеба. Лабораторія Мари. А що було найціннішим для неї? Подумки Нола перенеслася додому.

Вона бачила перед собою пустельний шлях і водночас блукала залами для медитацій, картинними галереями та музичними кімнатами, вслухаючись у кришталевий передзвін ловців снів. Куди вела її ця знайома дорога?

Оздоблені мозаїками стелі, вітражі… Для Ноли головним скарбом Калітрасу завжди була бібліотека. Гігантська, дивовижна, вона розкинулася на кілька поверхів і ховала в собі сотні тисяч носіїв знань. Деякі з них були настільки давніми, що потребували десятиліть досліджень, аби бодай наблизитися до розуміння. Нола завжди знала, що колись повернеться сюди і поглине весь цей нескінченний масив, джерело за джерелом.

— Типова Нола: плаче за книжками, — підколов її Келан.

— А тебе зовсім не обходить, що селсарі зроблять із нашою спадщиною? — палко відгукнулася вона. — Хіба тобі нічого не шкода? Навіть поезії, якою ти так захоплювався? Не вдавай, ніби тобі байдуже…

— Ненавиджу Калітрас, — тихо промовив Келан. — Він нас скалічив. Вік би не повертався. А от за цими розбишаками скучив… — він кивнув у бік Рея.

Нола стиснула його руку.

Те, що вони пережили в тих стінах, було жахливим. Деякі події вона свідомо блокувала, до інших лише зрідка поверталася в думках. А один кошмар приходив сам — у найнесподіваніші миті, і з ним вона ніколи не могла впоратися.

Люди важливіші за книги. Життя цінніші. Келан завжди був «про життя».

*****

Наступні кілька годин Нола розважала себе, пригадуючи вірші й ділячись цитатами з Келаном. Думки перетікали одна в одну повільно, з летаргічною лінню.

Джип нарешті припинив підстрибувати — чи то дорога вирівнялася, чи дракон заспокоївся. Калеб за кермом здався напрочуд спокійним: його рухи — від відтискання зчеплення до ледь помітного повороту керма — виглядали природно, наче він керував не живим драконом, а звичайним людським авто.

Спостерігаючи за ним, Нола замислилася: як узагалі працює його синергія з партнером? Наскільки Тайрен потребує контролю? Калеб не міг прикидатися в таких дрібницях. Навіщо йому була потрібна ця імітація водіння?

Нолі страшенно хотілося поспілкуватися з драконом напряму, але той досі її ігнорував. Його ментальне поле сприймалося як чуже, але, безумовно, наділене потужним інтелектом.

Залишивши Тайрена «на потім», вона повернулася думками до решти компанії. Рано чи пізно їм доведеться випробувати нове ментальне співіснування. Ніхто не поспішав відкриватися цьому досвіду, і, як підозрювала Нола, далі буде тільки складніше. Тож варто було спробувати зараз, поки інші не навчилися будувати непробивні бар’єри. І кому, як не їй, починати?

Налаштування не забрало багато часу: очистити свідомість від зайвого, вирівняти дихання, розслабити кожен м’яз. Один… два… Легке поколювання у скронях, важкість, роздвоєння в очах. Вона схилила голову на плече Келану.

Перехід відбувся раптово. Вона закрила очі, тримаючи братову руку… і відкрила серед бірюзових хвиль океану.

Нола завжди сприймала ментальний світ як безкраїй водний простір: свіжість, легкість, ейфорія. На відміну від тісного салону, тут ніщо не обмежувало її рухів. Вона набула зручної для себе форми і пірнула.

Поки що не заглиблювалася — лише спостерігала за знайомими пульсуючими маяками. Після сварки минуло достатньо часу: всі були відносно спокійні й розслаблені. Сонні. Піддатливі…

Нола повернулася назад у салон авто. Потім знову пірнула. Затрималася в проміжному лімбі, перебуваючи водночас у двох світах — сні та яві. Тепер, коли вона зафіксувала обидва стани, можна експериментувати.

Спочатку — Рей. Його зелений вогник мерехтів слабше за інші, від нього тягнулися кілька ниток у бік істоти, яку Нола сприймала як Хоук. Дивна, схожа аурою на Тайрена але поранена й ослабла. Нола простягла свій ментальний щуп до цієї лінії, підтримуючи її. Вогник одразу зреагував: запульсував яскравіше

Надихнувшись, Нола виринула в реальність. Рей спав і навіть усміхався крізь сон.

Калеб тепер теж, здавалося, дрімав. Нола бачила його заплющені очі у дзеркалі. Невже він настільки довіряє партнеру, що може заснути просто під час руху?

Цікавість переважила страх. Нола пірнула глибше, відшукавши потрібну срібну пульсацію. Спочатку все йшло так само, як із Реєм. Вона обережно під’єдналася, переплітаючи їхні ментальні нитки…

Раптом перед очима мигнуло червоно-сіре каміння, спалахи зелені, а вибоїни на дорозі понеслися назустріч із шаленою швидкістю. Зовсім не того вона очікувала! Її різко кинуло вперед. Небо, скелі, прірви — усе змішалося в дивному ракурсі, стало чіткішим, ближчим. У голові закрутилася карусель. Що це? Вона дивиться очима Калеба? Але ні…

Зображення змінилося, відчуття загострилися, і вона збагнула — Калеб дивиться очима Тайрена. Вона бачила світ крізь фари автомобіля.

Ні, до такого вона ще не була готова. Треба вертатися! Нола різко сіпнулася назад, та щось тримало. Вони не відпускали. Калеб надто сильно злився з Тайреном і не помічав, як вона борсається в нього на гачку, мов безпорадна рибина.

Тепер вона відчула самого дракона: його цікавість, повільне, але яскраве мислення, жагу… Його голод. Тільки от прагнуло воно не її плоті, а думок і мрій. Її фантазій.

Дракон почав поглинати її.

«Стоп! Зупинись!» — Нола відчула, як її затягує вглиб, і сил пручатися вже не вистачало. Його жага накочувала океанською хвилею, а Тайрен навіть не усвідомлював, що накоїв. Свідомість стрімко вислизала. Безпечний салон авто лишився в іншій реальності, дорога летіла в сантиметрах перед очима. Ось-ось розіб’ється! Каміння надто близько!

Хтось боляче вщипнув її за руку. Вона з криком опритомніла — уся мокра від поту, перелякана. Перед очима все ще миготіла дорога. Чорт, що вона накоїла?

— Та тебе ж знудить! — прошепотів Келан. — І найгірше те, що мене знудить разом із тобою!

Нола озирнулася на супутників. Їхні обличчя мали сіро-зелений відтінок — вона встигла втягнути в цей вир і їх, коли рятувала себе.

— Припини свої експерименти хоча б до зупинки, — роздратовано кинула Мара.

— Пробачте, — зніяковіло пробурмотіла Нола. — Я не хотіла…

— Заважати водієві під час маневру заборонено, — Калеб подивився на неї крізь дзеркало. Тон був рівним, але очі… Від цього погляду вона здригнулася. Цікавість. Жага. Голод. Той самий, нелюдський.

«Вибач… Тайрене…»

*****

Решту шляху Нола намагалася віднайти внутрішній спокій, повторюючи мантри, що зазвичай допомагали. Але цього разу звичні практики не рятували. Сон накрив липким покривалом, і вона знову побачила павутину ниток, що поєднувала їх шістьох. Заплуталася і борсалася в ній, безпорадна, мов метелик.

Прокинулася ближче до вечора — розбита й виснажена. Калеб саме вирішив зробити зупинку. Він не коментував інцидент, і Нола й гадки не мала, чи пам’ятає він, що тоді сказав. А питати боялася. Чи не втрутилася вона в щось… інтимне?

Разом з усіма вона вийшла розім’яти ноги й повечеряти. Після дня в тісному салоні, конфліктів і провальних експериментів їй хотілося побути наодинці. Тому вона скористалася розсіяністю інших і поспішила зникнути. Навіть Келан не помітив, як вона швиденько завернула за крутий вигін дороги, віддалившись від групи.

Ноги самі понесли її далі, вниз — туди, де відчувалася вода. Нола рухалася, довіряючи інтуїції, і була винагороджена: знайшла печеру, де невеликий водоспад створив нішу, наповнивши її чистою крижаною вологою. Природна купель, те, що треба! Вона пересвідчилася, що в найближчому радіусі їй ніщо не загрожує, скинула одяг і шубовснула вглиб, занурившись по шию. Подих миттєво перехопило від холоду, але Нола не зважала на такі дрібниці, просто давши рідній стихії тримати себе, робити свою справу, відновлювати. Видихнувши з легенів повітря, вона занурилася повністю.

Інші органи дихання ввімкнулися вмить. Вона пила, пропускаючи воду крізь себе. Прісна вода — легша, смачніша за океанську, вона наповнювала силою з кожним ковтком. М’язи наливалися пружністю, думки ставали чіткішими. Тіло почало змінюватися: між пальцями з’явилися перетинки, у ногах і стегнах зазуділо. Ще трохи, й вони злилися б у хвіст — на шкірі вже проступали перші лусочки.

На жаль, струмок був замалий, щоб поплавати. Нола стрималася, не дозволила перетворенню завершитися. Винирнула, струснула волосся. Гаряче повітря різко вдарило в легені, серце, протестуючи, прискорило хід. Звична подоба поверталася неохоче. Вона присіла на камінь, обсихаючи й приходячи до тями.

Світло, як же цього бракувало…

*****

Звуки нової чвари було чути аж від печери, але Нола вже не сприймала їх так гостро. Діти Гестії не були б собою, якби не задиралися. А її роль як емпатки — згладжувати кути.

— Від Рея все одно зараз ніякої користі! Чого це він має сидіти попереду?! — волала Кая.

— Хоук потрібен простір! — у відповідь кричав Рей. — Вона хвора, ви її розчавите!

— То віддай її мені!

Нола всміхнулася. Оновлена, свіжа й бадьора, вона була готова до будь-яких викликів.

— А ось і наша юна генійка! — Мара зустріла її суворим поглядом. — Де це ти блукала?

— Красу наводила? — від Каїного тону Нолу пробрало морозом. — Аж волосся сяє! Ми через тебе ледь життя не позбулися!

— Хочеш сказати — ледь не обісралися, — виправив Келан, намагаючись знизити градус звинувачень.

— Неважливо! — відрізала Кая. — Вона заслуговує на покарання.

— Жорстоке, — підсумувала Мара. — Буде рабинею до кінця поїздки.

— Пратиме речі.

— Стоятиме на варті.

— Переповідатиме всі брудні думки, які підслухає…

Вони змовилися! Поки вона прохолоджувалася у струмку, вони планували помсту. Нола озирнулася в паніці — порятунку не було. Навіть Рей відвернувся, заклопотаний Хоук.

— Гей, люди! Я ж перепросила! — у відчаї вигукнула вона. — З ким не буває! Калебе, скажи бодай слово!

Старший брат задумливо крутив у руках планшет Гестії. Ще одна її провина — мала вивчати записи, а натомість полізла йому в голову.

— Якби я був вашим лідером, то сказав би, — зітхнув він. — А так можу лише запропонувати винести питання на голосування.

— Калебе, будь ласка! — пискнула Нола, благально витріщившись на нього. — Ти лідер! Мій голос — твій! І Келанів також!

Келан уже відкрив рота, щоб заперечити, та вона швидко вдарила його ментальною «бомбою»: «Йди трохи нижче дорогою. Там печера. Струмок. Водичка — супер. Можеш не дякувати…» Для надійності вона підкинула йому свої свіжі відчуття прохолоди. Брат, напівприголомшений, кивнув і поплентався в зазначений бік.

— Тобто… — Калеб примружився, дивлячись йому вслід. — Ти, Келан, я… Проти Рея, Мари й Каї. Усе ще порівну.

Халепа… Тут треба тонше. Слабка ланка — Кая. Вона марить Ділою і боїться, що Мара затягне їх у Нокторн. Треба підживити той страх, показати, що тільки Калеб доведе її до мети. Кілька простих маніпуляцій… За інших обставин Нолу б загризло сумління, адже Кая завжди легко піддавалася навіюванню.

— Я в твоїй команді! — невневнено промовила Кая. — Але тільки до Діли.

— Рею? — Калеб глянув на брата, ледь помітно підмигнувши Нолі. — Міг би й не питати, але запитаю. Для чистоти процедури.

Тут Нолі навіть не довелося втручатися. Зрештою звичка коритися старшому перемогла.

— Ти обіцяв піклуватися про нас, — зітхнув він. — Тому довіряю тобі і свій добробут.

— Ви всі шмарклі, — різко кинула Мара. — Я бачу, як ти маніпулюєш, Калебе. Все ще вважаю тебе сумнівним вибором. Але поки не бачу альтернативи. Лишаю за собою право на бунт за найменшої підозри.

Калеб усміхнувся й потер долоні. Нола ж подумала: вона знову допомогла братові здобути перемогу. Вона вірила в нього з дитинства — віритиме й зараз. Гарна команда з них вийшла!

— А тепер — перший наказ і покарання… — Калеб зробив паузу. Нола напружилася. Цього вона аж ніяк не чекала, але брат мав рацію: від нього чекали жорстких рішень. — Відповідаєш за кухню, поки не покинемо Мішікатан. Починай просто зараз.

— І ніякого вегетаріанського лайна! — суворо додала Кая. — Тільки м’ясо!

Нарізаючи бутерброди, Нола філософствувала над несподіваними примхами долі та несправедливістю всесвіту. «Нола, велика менталістка й рятівниця родини, приречена кришити ковбасу. Ось він, твій тріумф. Хоч би ніж був гострий…»