Химери Калітрасу

46 Нола

Серія вибухів струснула місто. Катер хитнуло так сильно, що Нола ледь встояла на ногах, інстинктивно вчепившись у руку Келана. Почалося.

Одночасно яскрава, гаряча емоція виштовхнула Нолу в ментальний простір. Перед внутрішнім зором спалахнула Кая: вона мчала до резиденції патріарха, готова спопелити кожного на своєму шляху.

— Диверсія! — зв’язковий заволав з рубки. — Склади зброї знищено!

Нола задерла голову. У небо над робочими кварталами здійнявся густий чорний дим. Діяли з тилу – гелурії лишалися ще далеко.

– У нас максимум п’ять годин на підготовку, – зауважив один з офіцерів.

— Вітер піднімається, — зауважив Келан, примружившись. — Він може затримати літунів.

— Ненадовго, — похмуро відгукнувся Ліно.

Він та його наречена Кіра були єдиними дезертирами-таргунами, що залишилися з армією Ламана. Келан, вірний слову, дав решті втекти, і ті не забарилися скористатися нагодою. Але ці двоє мали особисті рахунки з Туґало й прагнули дати проти нього свідчення. За словами Кіри він і відьма Міурга зруйнували храм у якому працювала дівчина, а жриць кинули на розтерзання своїм послідовникам.

Якщо вірити Кірі та Ліно, таргуни потрепіли від Тугало чи не більше за інших. Принаймні ті, які за тих чи інших обставин не приєдналися до його банди.

Флагманський катер Ламана пришвартувався біля великого понтону — далі вулиці ставали надто вузькими для маневру. Вони покинули судно й рушили пішки. Нола й Келан зайняли місце в кінці процесії поряд із таргунами. Підлітки із сумішшю остраху та цікавості розглядали кам’яні й дерев’яні споруди на палях. Ліно міцно тримав Кіру за руку — чи то захищаючи, чи то стримуючи.

Цивільні покинули місто. Вибухи долинали з робітничих околиць, але тут було відносно спокійно. Військові діловито облаштовували вогневі точки на дахах. У Ноли трохи відлягло від серця – принаймні дітей встигли евакуювати…

Але раптом все змінилось.

Попереду різко затріщали автомати. Черги лунали з центру! З боку резиденції патріарха.

Ламан коротко вилаявся, наказав солдатам іти слідом та прикривати його, а сам кинувся вперед, до центральної площі. Нола побігла за ним, міцніше перехопивши гвинтівку.

Вони трималися стін: через щільну забудову було важко збагнути, звідки стріляють, а вода додатково спотворювала звук і дистанцію. Невже ворог спромігся дістатися резиденції Санґо?

Вискочивши нарешті на площу, Нола в жаху зрозуміла: саме це й сталося.

Перед будинком патріарха вирував хаос.

Два гігантські монстри на її очах намагалися роздерти одне одного. Нола завмерла, притиснувшись до стіни, і заклякла. Вона одразу зрозуміла, кому належать ці анімаформи.

Бегемот - широкий, могутній, із роззявленою пащею, з якої стирчали ікла завбільшки з її ногу, – насідав на не менш грізного носорога. Той уперся всіма чотирма кінцівками у дошки понтону й нахилив голову так, що гострий ріг цілив противнику просто в горло.

Туґало переважав масою, тиснув об’ємом, але Шаміра — а це була саме вона — билася не на життя, а на смерть. Вона відступала, проте з глибоких ран на боках велетенської туші її противника вже юшила кров. Обидві тварини рухалися зі страшною, неприродною для таких велетнів швидкістю. Понтони під ними ходили ходором і загрожували проломитися під такою вагою.

Келан схопив Нолу за лікоть.

— Перечекаємо! — крикнув він, смикаючи її за ріг будівлі.

Навколо гігантів точилася битва. Шифтери — повністю обернені та лише наполовину — шматували один одного, і розрізнити сторони в цій м’ясорубці Нола не могла. Несподівано з натовпу випірнув Ліам Санґо, роздаючи удари направо й наліво. Патріарх залишався в людській формі: вочевидь, на вузьких містках він не мав змоги розгорнути свою велетенську аніму. Але йому це й не було потрібно. Нола ще ніколи до цього не бачила, як істоті одним ударом пробивають череп. На це був здатний патріарх навіть без перетворення.

— Бляха! — вигукнув Келан.

Бегемот несподівано підскочив — неймовірна спритність для такої туші — і збив Шаміру з ніг, ледь не зіштовхнувши у воду. Він хотів її втопити!

Нола вистрілила, але куля лише ковзнула міцним тулубом не пробивши шкіру.

— Дивись! Ламан!

Коли Стратег встиг перекинутися? Нола проґавила момент. Гігантський розлючений лев кинувся на допомогу сестрі. Туґало, зайнятий Шамірою, помітив загрозу занадто пізно. Ламан заскочив йому на спину й встромив ікла в товсту шию. Бризнула чорна кров. Рев, який видав бегемот, ледь не оглушив Нолу — стільки в ньому було люті й болю.

Цей рик…

Вона притиснулася до Келана, її руки тряслися,паніка холодною рукою вхопила за горло й не відпускала. Гвинтівка почала висковзувати з заціпенівших рук, ноги підкосилися…«Чорт забирай, тільки не це, Ноло, не піддавайся…»

Келан тримав її за плечі, шепотів у лінк заспокійливі слова. Це допомогло, але не настільки, щоб повністю опанувати себе. Вона спиралася на брата, не в змозі відвести погляду від побоїща.

— Ти молодець, Ноло. Дивись, Шаміра надирає йому дупу…

Шаміра скористалася моментом який їй дав Ламан, і звелася на ноги. Хитнулася, втримала рівновагу й вдарила задніми копитами, наче зводячи пружину для останнього кидка. Туґало струснув тілом, відкидаючи Ламана — той покотився по понтону. Бегемот розвернувся до Шаміри… але було пізно.

Вона вже розігналася й з усієї потужності встромила ріг у його шию.

Обоє впали. Монстр усією масою навалився на Шаміру, притискаючи її до землі. Останнім зусиллям розкрив пащу, намагаючись дістати голову, але пролунав гучний постріл.

Ліам Санґо впритул розрядив рушницю йому прямо в лоб. Бегемот сіпнувся і завмер. Його миттєво оточила патріарша варта.

Нола впала на коліна, закриваючи обличчя руками. Її колотило, наче в лихоманці. Келан міцно тримав її за плечі, намагаючись заспокоїти.

— Все закінчилося, Ноло. Його взяли. Вони перемогли…

– Чара. Нам потрібно захистити Чару. – бурмотіла вона, чіпляючись за руки брата. Вони були такі теплі…

Всі шифтери що супроводжували Тугало лежали мертвими, полонених взяти не вдалося.

*****

У холі маєтку Аянора Санґо та кілька охоронців ховалися за барикадою з меблів, готові відбивати напад.

— З нами все гаразд, усі цілі! — крикнула мати Ламана, щойно побачила сина. — Ці покидьки не змогли пробитися!

Вона кинулася обіймати сина, а потім повернулася до Келана з Нолою й по черзі притиснула їх до себе, наче власних дітей.

— Рада, що ви живі, так хвилювалася за вас. Дякую, мої милі…

Закутана у простирадло Шаміра прошкутильгала за братом у могутні материні обійми.

— Туґало повезли до в’язниці. Він усе ще дихає, — пробурмотіла вона й важко впала в крісло. — Батько вирішив особисто долучитися до допиту.

— Ти поранена? — Аянора нахилилася до неї, але дівчина лише відмахнулася.

— Удари й синці, не смертельно. Якби не Ламан, той бегемот міг би мене справді розірвати. Ви бачили його ікла?

— Чому ви не покинули місто разом з Чарою? — запитав Ламан. — Як Туґало взагалі вдалося пробитися до резиденції?

— Як тільки ми отримали дозвіл на арешт Туґало, ми спробували його затримати… Але в нього виявилося забагато поплічників, які його попередили. Люди Куало. Їм вдалося відступити у Шемеку, до робітничих кварталів. Влаштували різанину. І… тобі це не сподобається: у них заручники.

Нола не впізнавала сестру Ламана. Зникла яскрава безтурботна дівчина, що кокетувала з Реєм, її місце зайняла сувора воїтелька. Навіть її аура змінила колір…

Ламан вилаявся. Шаміра продовжила.

— Це ще не все. Ноло, Туґало знає, що Діла надала прихисток дітям Калітрасу і погрожує здати вас селсарі…У нього вистачило нахабства і самовпевненості самому заявитися, щоб шантажувати. Вимагав передати йому Алію…

У цей момент стіни будинку здригнулися від потужного удару, і вхідні двері ледь не злетіли з петель. На порозі постала мантикора в повному бойовому модусі: вишкірені ікла, отруйний хвіст загрозливо здійнявся над багряними крилами. Її лютий рик ледь не оглушив присутніх.

«З Чарою все гаразд», — передала Нола сестрі, намагаючись заспокоїти цей шторм люті.

Кая спробувала загальмувати всіма чотирма лапами, але інерція винесла її на середину зали. Вона перекинула крісло, розтрощила торшер і залишила глибокі борозни в дерев’яній підлозі. Нола ледь встигла відскочити, сховавшись за важкою спинкою дивана

Мала вже летіла стрілою зі сходів. З розгону стрибнула до Каї, вчепилася їй у просто у гриву.

—МММ…Кая! – її очі блищали від сліз. Блок не дав назвати Каю мамою у присутності сторонніх. – Я так боялася!

Ламан підійшов слідом, охопив голову мантикори, притис до себе. Чара вже ридала вголос.

– Вони хотіли забрати Алію! Ми ховалися на горищі, все бачили…

— Вашу ж… — вперед виступила Аянора. Вона вперла руки в боки й заволала, перекриваючи ричання: — Я ж попереджала: ніяких обертань у будинку! Ви мені всю залу рознесете! Каю, люба, ми вже впоралися з ворогами!

Тіло мантікори почало стрімко змінюватися, і за хвилину посеред холу вже стояла сестра, міцно притискаючи до себе доньку.

Проте Кая все ще не відійшла від адреналінового шторму. Вона повільно обвела поглядом вітальню.

— Де… він? Де Туґало?

— Ммм…ми, його схопили! — пропищала Чара, не розчіпаючи рук. — Шаміра перекинулася на носорога й так напіддала тому жирдяю, що він ледь не здох!

— Чекайте. Ви що, не добили його? — поверх голови доньки погляд Каї вп’явся прямо в Нолу. Та пригнітила бажання забитися глибше під диван. Чому сестра звинувачує саме її?

Аянора знову рішуче заступила дорогу Каї.

— Може, ти припиниш розкидатися звинуваченнями й підеш нарешті одягнешся? І ти, Ламане, теж! Теж мені, герої з голими дупами! Вам воювати треба, а не срачі розводити!

На подив Ноли, і Кая, і Ламан зашарілися. Разом із донькою вони слухняно рушили вгору сходами, виконуючи наказ матріархині. Тільки тепер Нола помітила, як міцно Келан стискав її зап'ясток, і обережно звільнила руку.

— Лярво, я навіть не знаю, що було страшнішим: Туґало чи те, що ми щойно побачили, — пробурмотів брат.

*****

Діяти треба було швидко, до нападу Гелуріїв лишались години. Нола чула, як нагорі ридає Чара, не бажаючи відпускати батьків, і як Кая намагається заспокоїти доньку. Зрештою Ламан і Кая спустилися в хол. Їх супроводжувала бліда від жаху Алія з Чарою на руках. З верхньої частини сходів стирчала голова менеджерки Аліїї, дівчини на ім’я Кароліна. Та уважно спостерігала за сценою, але не спішила спукатися вниз. Кинувши легкий зонд до мерменки, Нола наштовхнулась на непробивну стіну. Блокувальниця…

— Ти… — Кая ткнула пальцем у бік Алії. — Моя дитина твоя фанатка, довіряє тобі. Будеш за нею наглядати. Якщо з нею щось трапиться — голову відкручу.

І не звертаючи увагу на реакцію Алії, яка від шоку навіть не спробувала заперечувати, повністю перемкнулася на доньку.

– Чарочко, мама зараз піде доб’є злого бегемота, понадирає зади таргунам і повернеться. Слухай бабусю Аянору.

Чара голосно схлипнула. Нола й сама готова була розридатися разом із дитиною, але часу на співчуття не лишалося. Вона мала морально підготуватися до зустрічі з головним терором свого дитинства.

Минуло ще пів години. Час невблаганно спливав.

Шаміра, вже вбрана у військовий стрій, очолила процесію до Дільської в’язниці. Нола роздивлялася її шеврони, але ті нічого їй не казали — вона мало розумілася на внутрішніх кодах туальців.

— До того як присвятити себе охороні Чари, моя сестра працювала в поліції, — пояснив Ламан, помітивши її здивування. — Власне, ніколи й не припиняла, просто обов’язки були дещо іншими…

Тепер вона розуміла, чому саме Шамірі довірили виховання дівчинки: більш надійної постаті годі й шукати.

А те, як та впоралася з колишнім інструктором Калітрасу… Нола сумнівалася, що комусь із її сиблінгів, окрім хіба що Каї, це взагалі було б під силу.

Ламан віддавав різкі команди в портативну рацію. До групи підбігли двоє Оплотів, заступників Стратега: жилава Ндара, загартована в боях ветеранка, та кремезний Фанді. Ндара вирушала очолити західний рубіж, Фанді залишався керувати обороною міста. Ламан же готувався прийняти лобову атаку ворога на основному напрямку.

Катер, який мав доставити його на передову, вже чекав біля в’язниці.

— Спершу маємо оцінити ступінь шкоди, яку поплічникам Туґало вдалося заподіяти у моєму тилу, — похмуро заявив Стратег. — Сподіваюся, цей виродок розколеться…

Фанді ледь устигав за швидкою ходою Ламана. Він трохи зам’явся, перш ніж відповісти:

— Навряд чи нам вдасться швидко вибити зізнання з цього чоловіка. Він надто впевнений у своїх силах. Мої люди доповіли, що його банді вдалося захопити великий катер із цивільними, яких мали евакуювати. Ми не знаємо, де вони зараз.

Серце Ноли впало. Вона вже передчувала щось подібне.

— Скільки? — обличчя Ламана посіріло.

— До сотні жінок і дітей, — похмуро відповіла Шаміра. — Туґало з’явився під резиденцією й вимагав обміну. Хотів Алію та Чару. Звісно, ми відмовили. Він глузував, казав, що патріарх цінує власну онуку й «дешеву повію» вище за життя дітей Діли…

— Навіщо він так вчепився в ту сирену… — пробурмотів Келан.

Вона й сама не розуміла. Саме через Алію колишній інструктор ризикував усім, штурмуючи резиденцію. Це означало, що співачка мала для нього особливу цінність. Це вже не звичайна жадоба здобути побільше таланів, а щось значно глибше.

Кая смикнула Ламана за руку:

— Милий, я знала цього потвору надто довго, була його улюбленою ученицею. Повір: його необхідно знищити. Допитами ми нічого не досягнемо, лише змарнуємо час.

— Батькові не дозволяють його прибрати. Селсарі вимагають його живим і неушкодженим.

— Та плювати на тих пернатих! — Кая пересмикнула затвор гвинтівки. — Вони не мають права ставити нам умови!

— Кожна хвилина його життя — загроза для Діли, — погодився Келан. — І для Чари. Щойно Імперія дізнається про її зв’язок із нами… Ноло, що скажеш?

— Те, що він знає про нас, уже неважливо, — голос Ноли тремтів лише злегка. — Ми розуміли, що рано чи пізно по нас прийдуть. А от заручників треба рятувати.

Їй важко було вимовляти ці слова — понад усе у світі вона прагнула смерті цієї істоти. Але Нола надто добре знала, що чекає на тих нещасних. Рабство й знущання. Якщо є бодай мізерний шанс їх визволити, вона переступить через власний страх.

Келан помітив її стан:

— Ти в порядку? Тобі необов’язково йти до нього. Достатньо Ліно — він розповість про все, що ми бачили в Таргунії.

— Я вбивала його разом із вами, — твердо відрізала вона. — Чому ти думаєш, що зараз мене злякає те, що не зламало шістнадцятирічну дитину?

Їй потрібно було зазирнути в очі колишньому жаху, розтрощити рештки дитячих кошмарів. Інакше вона ніколи не вилікується від цієї бісової безпорадності.

— Тільки не забувай: наші трюки на нього не діють, — похмуро нагадав Келан. — Не дай йому обвести себе навколо пальця.

*****

Біля Дільської в’язниці було повно людей. Щоб потрапити всередину, їм довелося пройти повз десяток мерменів — височенних м’язистих воїнів, що виструнчилися біля входу. Фанді подивився на них із підозрою, але кивнув. Ті вишкірилися у відповідь, а один сплюнув під ноги.

— З Камбули прибула підтримка, — прошепотів хтось поряд із Нолою. — Зарозумілі вишкребки.

З реакції військових вона зрозуміла, що між Камбулою, морською столицею Туали, та Ділою стосунки панували не найтепліші. Іншим разом Нола б звернула на це увагу, але зараз лише мовчки кивнула й рушила далі.

Одразу почула низький голос Ліама Санґо, а потім побачила й самого патріарха. Той сидів за великим дерев’яним столом посеред холу, виглядав втомленим і лютим. Уся його увага була прикута до камер. Нола із завмиранням серця змусила себе повернути голову в той самий бік…

Туґало змінився — і явно не на краще, за що міг «подякувати» їхнім спільним зусиллям. Права частина його черепа була потворно втиснута всередину, скроня зім’ята, а білий шрам сягав ока. Хтось наклав шину на передпліччя, де ріг Шаміри залишив глибоку рану. Таке пошкодження мало стати смертельним, але кат тримався рівно. Нола заціпеніла, не в змозі відвести погляду від свого особистого жаху.

Він одразу вихопив її з натовпу. Повернувся, повільна посмішка викривила його губи, а голодні очі вп’ялися в неї.

На мить вона знову відчула себе маленькою й беззахисною, як колись у темних коридорах Калітрасу. Знову ожило те саме нестерпне бажання розчинитися в тінях, просочитися водою крізь підлогу…

Тепер вона розуміла природу цього впливу: санґвінарське коріння, маніпуляція поглядом, гіпноз. Мара вміла провертати подібні фокуси…

— Привіт, мала, — протягнув Туґало низьким голосом. — Скучила?

Нола струсила навіювання зробила крок до грат.

Прискорене серцебиття все одно її викриє, але вона не збиралася вдавати байдужість — він і так знав про її страх.

— Анітрохи, — промовила тихо. — Мені шкода, що ми не зустрілися раніше. Постраждало б менше людей.

Туґало розсміявся. Звук прорізав абсолютну тишу — увага всіх присутніх у холі прикувалася до них. Ліам і Шаміра знали їхню історію, але решта лише здивовано переглядалися, гадаючи, що пов’язує її з цим холоднокровним вбивцею…

— А я сумував за тобою. Усі ці роки. Навіть тепер, коли ти виросла, прагну тебе.

Він прочинив ментальний блок, і Нола відсахнулася: він не брехав. Огидна, викривлена хіть обдала гарячим брудним мазутом, так що її ледь не знудило просто на потріскану плитку.

— Мабуть, ти та сама, єдина для мене, — провадив він далі. — Як вважаєш, мала? Може, варто продовжити з того моменту, де нас неввічливо перервали?

Він вдавав, ніби насміхається, але Нола відчувала, наскільки серйозно Туґало налаштований. За награною веселістю ховався хижий голод. Такі, як він, не відпускають — усвідомила вона.

— Як вважаєш? — повторив кат пошепки.

— Вона вважає, що ти огидний збоченець, — промовив Келан, стаючи поруч. Він поклав руку їй на плече, і Нола відчула гарячу хвилю підтримки через лінк.

Туґало зіщулився, наче тільки-но його помітив.

— Кого я бачу… Блондиниста шевелюра, нахабна морда, вбраний як дешевий альфонс. Хіба це не Келан Ейвері? Прийшов провідати колишнього наставника чи все так само за сестрою тягаєшся? У вас такий глибокий зв’язок був у дитинстві… — він поблажливо махнув рукою. — Я не засуджую, я за сімейні цінності, так би мовити.

— Досить, — втрутився Ліам Санґо. — Ми прийшли сюди не для з’ясовування стосунків. Ти роками будував свою імперію у нас під носом, корумпував чиновників і навіть втерся в довіру до селсарі. Але я б на твоєму місці не поспішав радіти. В імперської інквізиції до тебе багато запитань. Віддай заручників, і можливо…

— А можливо, це я здам Імперії цих милих близнюків, і цим заслужу помилування.Ці істоти — небезпечні піддослідні, мутанти, що втекли з лабораторій Калітрасу. Думаю, Імперію вони зацікавлять значно більше, ніж такий скромний бізнесмен, як я.

З тіні вийшов Ліно. Ліам і Туґало помітили його одночасно: патріарх здивовано підняв брову, а в’язень скривився.

— Кого ти привів, синку? Це таргун? — запитав Ліам.

Ліно ступив уперед:

— Так. Ці люди врятували мене. Я погодився допомогти. Оце створіння, — хлопець вказав на Туґало, — називає себе Туґало Величним. Він та його прибічники захопили владу в моїй країні. Я розповім усе, що знаю про нього та його спільників.

Ліам втомлено потер потилицю — на руці виднілася підсохла кров.

— Вождь таргунів, радник мера Нокторну, шпигун інферно… Хто ж ти насправді? — пробурмотів патріарх. — З якої клоаки виліз? Чого хочеш?

— Скоро це не матиме значення, — відповів Туґало. — Ти не впорався з обов’язками лідера. Ділу зітруть на порох разом із тобою.

Нола почула різкий звук пересмикнутого затвора. Кая! За власними переживаннями Нола зовсім забула про сестру, а та поводилася підозріло тихо. Як виявилося — вичікувала.

— Мені до сраки, кого ти там збираєшся стирати. Першим зітрешся ти, гидото!

Пролунав постріл. Куля вдарила в ґрати просто перед обличчям Туґало; той відхилився, інстинктивно прикриваючи голову. Охорона кинулася до Каї, але вона розкидала солдатів, мов кошенят, і знову наставила гвинтівку.

— Каю, зупинись! — Нола заступила собою камеру. — У нього заручники! Ми не можемо покинути людей!

У відповідь Кая просто вистрілила знову — і цього разу влучила. Туґало звалився на підлогу. Вона холоднокровно перезарядила зброю.

Ззовні щось пронизливо свиснуло — прогримів вибух, зі стелі посипалася штукатурка.

Ліам Санґо вирівнявся на свій гігантський зріст, підбіг до Каї й важко вдарив її по плечу, змусивши випустити гвинтівку. Вона спробувала вирватися, але той тримав її мертвою хваткою. Нола спостерігала за цим із заціпенінням: вона ще не бачила людини, яка могла б звичайною фізичною силою приборкати її сестру.

— Мені достатньо почутого, — твердо мовив Ліам. — Але зараз не до нього. Каю, у тебе є обов’язки, йди виконуй. Заручниками займемося після того, як зупинимо таргунів.

Він обернувся до підлеглих:

— У нас обмаль часу. Шаміро, відповідаєш за охорону в’язниці. Решта — у штаб і на позиції. Напад почнеться з хвилини на хвилину.

Патріарх рушив до виходу, силою тягнучи Каю за собою. Та пручалася й лаяла його останніми словами. Нола кинула останній погляд на Туґало. Спокуса завершити почате сестрою виявилася такою сильною, що пальці свербіли. Він лежав на підлозі нерухомо, під ним повільно розтікалася чорна калюжа крові. Але посмішка, яку той подарував їй наостанок, зовсім не скидалася на прощання переможеного.

— Ще зустрінемося, мала… — простогнав він. — Не забувай про мене, бо я про тебе… ніколи не забуду.