Химери Калітрасу

Калеб дивився на вечірку очима Шаміри, намагаючись ігнорувати гул у скронях.

Він стиснув келих «ковильного» так, що пальці побіліли. В очах двоїлося: перед ним була барна стійка з вищербленого дерева, а поверх неї, наче напівпрозорий фільтр, накладалася яскраво освітлена зала маєтку Санґо. Власна рука здавалася чужою, далекою кінцівкою.

Туґало поводився як господар: він надто близько схилявся до доньки патріарха, розмовляв упевнено й нахабно. Ліам Санґо міг скільки завгодно виправдовуватися дипломатією, але він припустився помилки, коли заборонив Калебу прибрати посланця Калітрасу.

«Дурно зробив, що послухався. Обов’язково пошкодую».

Ця думка поверталася знову й знову — дратівлива, як пісок у підшипнику. Залишатися в Ділі ставало небезпечно. Чару теж доведеться забирати із собою. Всупереч волі Каї. Буде важко.

Місяць у домі Санґо змінив його плани. Він почав дивитися на ситуацію через Каїну призму, і це ускладнило все: межа між їхньою родинною пачкою і цією новою, розширеною сім'єю розмивалася з кожним днем.

Можливо, на краще, що вони вирушають уже завтра. Дорога допоможе провітрити голову й розставити пріоритети.

Вереск Чари вирвав його зі спогадів. Племінниця підскочила й радісно замахала руками. Усі, разом із Шамірою, озирнулися на двері.

У залі з’явилася Алія.

З моменту їхньої зустрічі минув місяць — короткий термін, але її риси наче відкрилися йому заново. Калеб задивився, не в змозі вирішити,що сирені пасувало більше: простий легкий сарафан, гайкокрут в руках і сонце у волоссі, такою він її запам’ятав з Мішаікатана, чи яскраво червона вечірня сукня, що підкреслювала тонку, гнучку фігуру. На тлі приземлених дівчат Діли вона здавалася майже ефемерною істотою. Не гарнішою, просто…іншою.

Зал зустрів її вигуками захоплення й оплесками, а хтось із молодиків навіть спробував свиснути, втім старші швидко його вгамували. Алія блиснула усмішкою й помахала рукою.

«Сині очі... як небо Мішікатану...»— затягнув у лінку Рей, безбожно фальшивлячи.

«Про все забути і співати... кайфувати... віддаватись тобі під небом Мішікатану...»

Келан підхопив майже одразу — і, на жаль, значно краще.

— Заткніться обоє! — прошипів Калеб вголос. Він відчував, як по хребту стікає крапля холодного поту — не від задухи в барі, а від ментального перенавантаження.

Ліам тим часом випростався, ніби згадав, ким саме є в цьому домі.

— А от і наша дорога гостя! — його голос легко перекрив галас юрби. — Найвідоміша співачка західного узбережя завітала, щоб побажати вдалого полювання нашим хлопцям і дівчатам! Вітаю, Аліє!

— Дякую за запрошення, — її голос прозвучав м’яко, мелодійно, і по шкірі Калеба розбіглися сироти. Сила сирени чи його власна слабкість?

«Твоя власна засліпленість, — хмикнула в лінку Мара. — Дівиця дісно мила, якщо бліді й блакитноокі — твій тип. І вміє справляти враження. Штучні діаманти, сукня в стилі «Сльози сирени», але значно дешевша за ту, що Нола недавно придбала Нола. Торішня колекція, або... репліка? Дівчина на мілині, шукає інвестицій».

Можливо.

Мара краще зналася на таких речах, але Калеба мало турбував фінансовий стан Алії, як і її марнославство. Вона була чарівною, харизматичною і до біса привабливою. Рей, Келан і навіть Нола в мовчазно з ним погодилися.

«Ну і добре. Потім не кажіть, що я не попереджала»,— відрізала та, зрозумівши що залишилася у меншості.

Перед Калебом опинився келих «Ковильного». Він зробив ковток — терпкий смак на мить приглушив шум у голові.

І знову занурився в спільне поле.

Яке у даний момент нагадувало прохідний двір.

Далеке бурчання Тайрена, уривки розмов Келана і Рея, емоції, що просочувалися крізь Нолу від Шаміри — усе це нашаровувалося, змішувалося, тягнуло увагу в різні боки.

Потрібно було зосередитися, знайти якір. Алія чудово підходила, притягуючи його єство, наче магніт.

Вона рухалася залою так, ніби простір сам розступався перед нею. Легка, майже невагома — і водночас абсолютно контрольована. Коли вона підійшла до столу Ліама, той знову підвівся, ледь не перекинувши кувшин з холодним напоєм.

— Ми раді вітати таку почесну гостю! — загримів він. — Моя онука Чара закохана у ваш талант.

— Рада знайомству, Ліаме, — Алія посміхнулася, і цього разу в її очах було більше щирості. — Чара — наймиліша дівчинка в усій Ділі. Я не могла їй відмовити!

Аянора запросила гостю до свого кола, і Алія сіла поруч із Шамірою. Запах її парфумів, гнучке тіло в обіймах, коли вони обмінювалися вітаннями… Його надто глибоко затягнуло в лінк, і він почав опиратися цьому потягу.

Раптом Шаміра відсахнулася.

Її відраза — густа, гірка — прорвалася крізь Нолу й вдарила в свідомість.

Калеб перевів погляд.

Туґало стояв перед столом.

«Мене зараз знудить, — попередила Нола. —Келан, підміни».

Бузкова енергія в полі згасла, поступаючись місцем холодній фіолетовій.

Туґало, хоч і поступався у зрості Ліаму Санґо, теж вражав кремезністю, однак не поспішав використовувати цю перевагу для залякування. Навпаки, схилив голову, демонструючи повагу. Тактика хижака перед атакою

— Яка приємна нагода зустріти зірку у такій невимушеній атмосфері, — м’яко промовив він. Калеб пам’ятав як він гиркав на них під час тренувань, тоді він зовсім не стримувався. — Дозвольте засвідчити моє щире захоплення вашим виступом.

Алія ввічливо кивнула, по її виразу обличчя неможливо було зрозуміти її ставлення до новоприбулого.

“Вона акторка. Це її професійна маска.” – відкоментував Келан у нього в голові.

— Я вдячна, пане... — вона завагалася, вдаючи що забула ім’я. Калеб чомусь був перевен, що Алія точно знала, хто перед нею.

— Кангата Туґало. Присутній тут як амбасадор сусідньої країни і добрий друг Ліама Санґо. Знаєте, я чув багато сирен. Більшість із них покладаються на природний магнетизм і силу легень. Але ваша техніка…Субтони…Ваша чуттєвість… це було бездоганно. Лише одна зірка могла творити подібне своїм голосом. Дана Марвік була вашою вчителькою, чи не так?

Алія здригнулася. Її зіниці розширилися. Питання про цю Дану явно заскочило її зненацька.

— Я... я вчилася приватно, — витиснула сирена.

— Ти зараз келих розчавиш, коханець, — почув він голос Мари. Її льодяна долоня накрила його пальці. Цей дотик повернув його у реальність: вищерблений стіл замість килима, келих ковильного.

– Ти в порядку? – спитала Мара – Твоя Алія добре тримається, а ти їй не допоможеш, тільки Шамірі нашкодиш! Краще відступи, якщо не можеш себе контролювати.

– Я…В порядку – процідив Калеб. – Продовжуємо.

*****

Він зробив глибокий вдих і повернувся до споглядання, намагаючись не занурюватись надто глибоко. Розмова між Алією й Туґало тривала: колишній інструктор намагався вразити співачку знаннями у сфері мистецтва.

“Цікаво, де нахапався – коментував Келан – не пам’ятаю щоб у Калітрасі цей покидьок цікавився чимось окрім бійок і зброї”

— Чистота вашого інтонування вимагає залізної дисципліни, — Туґало зробив паузу, щоб відпити з келиха. — Ви — ідеально налаштований інструмент, Аліє. А я завжди цінував речі, які звучать. До вас важко потрапити за лаштунки, і я ціную таку вибірковість. Але іноді інструменту потрібен майстер.

— Я сама собі майстер, пане Туґало, — посміхнулася Алія. — Я бачу, до чого ви хилите. Для обговорення контрактів можете звернутися до моєї менеджерки, Кароліни…

— Контракти? — Туґало розсміявся. — О ні, ми обговорюємо долю. Найважливіші рішення приймаються саме на таких зустрічах, під звуки сміху та дзвін келихів. Приділіть мені крихту часу, і ви зрозумієте, що я можу запропонувати вам… сцену, про яку ви досі навіть не мріяли.

Калеб відчув, як у Шаміри на загривку здибилося волосся. У нього мимоволі сіпнулася щока, а в роті з’явився металевий присмак — відлуння її адреналіну. Вона подалася вперед, збираючись втрутитися, але її випередила Чара…

Племінниця вклинилась між Алією і Тугало, наче живий маленький, але надійний щит.

— Аліє, ти вже повечеряла? Не забувай, ти до мене в гості прийшла, а не до того дядька. Ходімо, покажу тобі свої скарби. Очманієш!

Напруга в плечах Шаміри зникла, вона коротко розсміялася:

— Перепрошую за неї. Мала пре як носоріг.

За столом покотилася хвиля сміху, і Туґало довелося приєднатися, хоча очі його стали мертвими.

— От бачите, пане… — почала Алія.

— Кангата Туґало, — підказав той.

— …У мене щільний графік цього вечора. Ходімо, Чаро.

Племінниця схопила співачку за руку й потягнула до виходу. Шаміра мовчки проводжала їх поглядом, а потім повернулася до Туґало.

— Здається мені, — процідила вона, — офіційна частина вечора закінчилася. Далі залишаються лише близькі. Наші люди проводять вас до посольства, щоб ви не заблукали серед понтонів.

«Моя дівчинка! — з захватом передав Рей. — Підчистила територію».

«Так, Шаміра молодець», — погодився Келан.

А потім Келан різко обірвав зв’язок із Шамірою. Калеба відкинуло назад, у власну голову, до Мари, Рея і келиха «Ковильного».

— Гівнюк! — вилаявся Рей, хапаючись за скроні.

Розрив стався надто раптово. Калеб почувався не краще за Рея— його наче вгатило об стіну.

“Вибачте, невдахи, до мене гості,” — зареготав Келан. — “Важкувато розважати сирену і тримати вас у голові Шаміри одночасно.”

“Слідкуй за Туґало, ідіоте!” — гаркнув Калеб, прикладаючи холодний кубик льоду до чола.

Тепер йому залишалося тільки чекати фіналу. Зустрічатися з Алією сьогодні він хотів ще менше, ніж з Туґало.

*****

Калебу довелося тинятися під вікнами резиденції Санго до глухої ночі. Гості давно розійшлися, але брати і сестри тримали Алію в заручниках, влаштувавши вечірку в його ж кімнаті.

Мара і Рей давно повернулися в маєток і тепер знущалися над ним, затримуючи сирену під будь-якими приводами.

Зрештою він пробрався на кухню через чорний вхід і заснув у кутку, в кріслі, сподіваючись, що його ганьбу ніхто не помітить. Кляті родичі ніколи йому не подарують, але вибачатися перед сиреною на очах у цих гієн? Ні, дякую. Краще зробити це без свідків.

Його розбудив шепіт, тихий сміх і вологий звук поцілунків. Калеб розплющив очі, намагаючись зорієнтуватися. Перед очима пропливли події дня: інспекція з Ламаном, шпигунська вилазка з Марою, вечірка... Алія, мабуть, давно пішла. Підлокітник боляче врізався у затерплу сідницю. Чорт забирай, він усе ще на кухні.

— Обожнюю робити це на столі, — продихала Шаміра десь поряд. Він одразу впізнав голос сестри Ламана, — Іди сюди, милий... Рей...

Стіл здригнувся і з глухим гуркотом вгатився в стіну. Тільки не знову!

«Рей, ти мудак!»— гаркнув Калеб у лінк, сповзаючи на підлогу. Він задкував до дверей, намагаючись рухатися беззвучно. Брата йому було не шкода, а от перед Шамірою було ніяково. «Завтра вичистиш стіл зубною щіткою, грьобаний збоченець!»

Рей видав звук — щось середнє між схлипом і переляканим зойком.

— Ми ще навіть не починали, любий, — мурликнула донька патріарха. Калеб скористався паузою і вискочив через чорний хід на вулицю.

Чому це завжди стається саме з ним? Чому з-поміж усіх кімнат велетенського маєтку ці двоє обрали місце, де готують їжу? Принаймні цього разу Рей встиг виставити ментальний блок — досвід Мішікатана чомусь навчив «героя-коханця».

Він не ризикнув ломитися через парадний вхід і поліз на свій поверх через вікно. У кімнаті панувала тиша. Алія пішла. Келан пускав слину на ліжку — повністю одягнений, взутий і з щасливою пикою.

Нола і Мара теж були тут. Нола спала в кріслі, притиснувши до себе фіолетовий блокнот. Мара разом із Чарою окупували ліжко Калеба. Племінниця довірливо притулилася до сестри й хропіла, наче ведмідь, а не десятирічна дівчинка. Викопана Кая.

— Мені все одно не подобається, як ми використали Алію, — несподівано озвалася Нола, піднімаючи голову. — Вона не має уявлення, з ким зв'язалася.

Нола підібгала губи, свердлячи його поглядом. Калеб попрямував до виходу, вирішивши ночувати в кімнаті дівчат.

— Я намагалася її попередити, — додала Нола. — І Мара розповіла про ті фото.

— Алія надто вірить у свій «дах», – заговорила Мараі, уважно стежачи за Калебом поверх кучерів Чари. — Наївна сирена думає, що подружка — донька відомого пірата — врятує її від усього. Та сама Кароліна, що вешталася біля посольства.

Калеб зітхнув. Одне й те саме по колу.

— Якщо твоя прослушка не подіє, будемо розбиратися... нашими методами, — відповів він. — А поки про безпеку сирени подбає Санґо. Він уже запропонував їй залишитися у маєтку, коли ми з’їдемо. Тож у неї буде найкраща охорона.

— Так! Я буду її охороняти! — пролунало з ліжка.

Чара розплющила одне око. Мала лише прикидалася сонною, а насправді підслуховувала. Здається, вони роздмухали в цій дитині справжнього монстра. Дитину не можна було підпускати до Туґало ні на крок, але Калеб знав: прямі заборони лише розпалять цікавість. Якщо Чара хоч на чверть схожа на них у дитинстві — вона влізе в халепу просто з принципу.

«Вона саме того віку, який цікавить збоченця», — пролунало в лінку від Мари.

— Слухай уважно, Чаро, — Мара схилилася до дитини. — Можеш пообіцяти мені одну річ?

Дівчинка нахилила голову, вичікуючи. Вона не сказала «так», і це Калебу сподобалося — Санґо виховали її обережною.

— Хочеш шпигувати на нашу користь? — Чара кивнула. — Добре. Але твоє прикриття має бути залізним. Ти нізащо, ні під яким приводом не наближаєшся до Тугало без охорони. Стеж здалеку, підмічай, підслуховуй, але не підходь.

— Але ж Алія...

— Захищай її розумно. Як сьогодні.

Чара скривилася, проте кивнула.

— Мені цього замало, — усміхнулася Мара. — У нас, санґвінарів, клянуться на крові. Дай палець.

Племінниця простягнула руку без тіні страху. Мара видовжила ікло, зробила швидкий прокол і злизала краплю. Чара зойкнула, але більше від захвату ніж через біль.

— Тепер ми пов’язані обітницею, — урочисто промовила Мара. — Мені стане дуже погано, якщо ти мене обдуриш. Помру в муках. Зрозуміла?

— Вау… — прошепотіла Чара, розглядаючи крихітну ранку. — Ти така крута…

Мара перевела погляд на Калеба. Той знизав плечима. Звісно, Мара брехала — жодних «клятв на крові» у санґвінарів не існувало. Але ритуал вийшов достатньо ефектним, щоб вразити дитячу уяву.

Тишу, що запала в кімнаті, розірвав гуркіт і дзвін битого посуду з першого поверху. За ним послідував гучний регіт Шаміри. Схоже, кухонний стіл таки не витримав «носорожої» пристрасті.