Химери Калітрасу

Мара вмостилася в глибокому шкіряному кріслі посеред патріаршого холу й, мов із ложі театру, спостерігала за виставою. Тільки от назву для дійства все ніяк не могла підібрати. «Анатомія провального побачення»? «Скандал із папірцем та плавцями»? На очах глядачів відбувалося неймовірне. Приниження, кастрація авторитету та колективне засудження!

Калеб примудрився перетнутися з головною сиреною континенту в Мішікатані, якимось дивом причарував її, отримав письмове запрошення на побачення, а потім не вигадав нічого розумнішого, як збагрити той клаптик паперу дитині. Коли тільки встиг, брудний бешкетник? Невже в перервах між сеансами в купелях з Наялі та дегустаціями «пенички» з Келаном знайшов вікно?

Чорт забирай, вона б залюбки продала цей сюжет знайомому драматургу в Нокторні — гонорару точно вистачило б на пару дизайнерських чобіт із крокодилячої шкіри.

Головний герой драми стояв у центрі зали в замазученому робочому комбінезоні, крутив у руках гайковий ключ і кліпав очима. «Ні, не так. СИНІМИ, ГЛИБОКИМИ ОЧИМА, що навіки застрягають у серці, наче скалка у п'яті», — подумки виправила себе Мара.

Вона вкинула цю солодку мелодію в «радіо химер». Результат був миттєвим: Рея та Келана аж перекосило від стримуваного реготу, а Нола важко й приречено зітхнула.

У Санґо повним ходом готували прощальну вечірку перед від’їздом Ламана на прикордоння, але Чара спритно приватизувала сімейні збори. Вона вже втретє переповідала історію своїх посиденьок з Алією, щоразу додаючи все більш пікантних і фантастичних подробиць. Дівчинка вже й сама почала плутатися у власних «свідченнях» щодо того, хто кому співав і хто що обіцяв, але генеральна лінія була чіткою: Алія й Чара відтепер — найліпші подружки та майбутні конкурентки на світовій сцені.

А головне — спливла історія таємничого папірця. Саме цей факт потягнув за собою лавину наслідків, якими Мара зараз смакувала, наче витриманим вином.

Калеб із Ламаном збиралися в доки інспектувати катери, і брат явно не розраховував, що перед виходом потрапить під шквальний перехресний вогонь усієї родини. Його заскочили зненацька, без броні та плану відступу — і Мара не збиралася кидати йому рятувальне коло.

— Я запросила Алію до нас у гості, і вона погодилася! — захоплено вигукнула Чара. — Хіба не супер? Справжня Алія в нашому домі! Шкода, що мама цього не побачить!

Вона тріумфально окинула поглядом аудиторію, очікуючи на гідну реакцію. Ліам і Ламан буквально світилися від гордості — їхня дитина щойно заарканила головну сирену Вальбарри. Шаміра та Аянора трималися лише трохи стриманіше.

— Про неї кажуть, що вона стерва, але це все брехня! — палко вигукувала мала, розмахуючи руками. — От тільки на дядька Калеба вона трохи сердиться!

Світло, Мара просто обожнювала цю дитину!

— Але я про все подбала! — Чара схрестила руки на грудях і гордо задерла підборіддя. — Алія пробачить тебе, якщо ти гарненько вибачишся!

Цього разу греблю прорвало. Рей, Шаміра, навіть зазвичай стримана Нола — усі пирснули від сміху. Мара й сама дозволила собі злорадну посмішку, насолоджуючись тим, як Калеб стрімко втрачає рештки свого «залізобетонного» авторитету.

— Я радий, що ти заступилася за мою честь, Чаро, — нарешті вичавив із себе Калеб, — проте мені не потрібне пробачення. Я нічого їй не винен. Лише сигналізацію полагодив, і крапка.

На його біду, раціональні аргументи в цьому домі мали таку ж вагу, як совість у Нокторні. Тобто — нульову.

— Я пообіцяла! — тупнула ніжкою Чара. — А я завжди дотримуюсь слова!

— Чувак, вона пісню написала про твої очі… — з майже релігійним благоговінням прошепотів Ламан. — Це ж чиста любов.

Нола щось гарячково занотувала в блокнот, геть забувши про свою традиційну роль Калебового адвоката.

Схоже, цей сюжетний поворот був занадто соковитим для її хронік. Рей, витягнув шию, і безсоромно зазирав їй через плече. Келан тим часом остаточно вжився в роль прокурора.

— Ти розбив серце чарівній жінці! — урочисто проголосив він, здіймаючи вгору вказівний палець. — І що гірше: ти по-варварськи сплюндрував наше з нею гіпотетичне майбутнє! Тепер, навіть якщо вона погодиться на стосунки зі мною, ти навіки нависатимеш над нами похмурою, душною тінню!

— З гайковертом напереваги, — додала Мара від себе.

— Та я бачив її лише раз! У гаражах! Серце не розбивається за три хвилини розмови про запобіжники! А ти, Келан, взагалі б з нею не зустрівся, якби не її записка!

Калеб відчайдушно намагався достукатися до залишків логіки присутніх, але за виразами облич «присяжних» було ясно: його пісенька проспівана.

— Я кажу про потенціал, Калебе! — трагічно продекламував Келан. — Потенціал був безмежним!

Присяжні синхронно захитали головами, видаючи колективне засудження. Аянора промокувала очі носовичком розміром з скатертину.

Ще хвилину «підсудний» чинив слабкий опір, апелюючи до здорового глузду, але зрештою здався під натиском залізного закону фанатів дешевих мелодрам: допоміг жінці у скруті — підписав контракт на довічне служіння її примхам.

— Біс із вами. Я виконаю ваші вимоги. Принесу їй вибачення.

Беззаперечна і остаточна капітуляція. Чара заслужила аплодисменти, тож Мара їх з радістю забезпечила.

— І запросиш на побачення! — спробувала дотиснути мала.

— А це вже не ваша справа, — металевим тоном відрізав Калеб, зібравши докупи залишки самоповаги.

Чара заплескала в долоні й кинулася Шамірі в обійми. Ламан підняв великий палець, а кругле обличчя Аянори розплилося в такій мрійливій посмішці, що Марі стало ясно: та вже подумки обирає сорт квітів для весільних букетів.

*****

— А тепер про справді серйозне, — почав Келан, щойно за Чарою, Аянорою і Ліамом Санґо зачинилися двері. — Наш старий приятель Туґало зацікавився Алією. Я ледь не наскочив на нього в її гримерці.

Нола зблідла й закрила альбом. Мара підвелася, підійшла до сестри й поклала руки їй на плечі.

— Що у них може бути спільного? Він військовий інструктор, а не фанат поп-співачок. І… Алія застара для його збочених смаків.

— Смаків, кажеш? — Нола стиснула кулаки,її гнів вдарив холодною хвилею. — Він любив душити жінок! Не смій про це жартувати!

Мара вилаялася подумки. Вона мала на увазі зовсім інше.

— Вибач. Розумію, що тобі боляче. Але я вивчала це питання — у таких типів чіткий «профіль». Тобі й тим дівчатам у Калітрасі було заледве по шістнадцять. Навіть ми з Каєю його вже не цікавили.

— То ти думаєш, він подався в продюсери? — здивувався Келан. — Слабко віриться.

Мара продовжила масажувати скам’янілі від напруження плечі Ноли. Що вони насправді знали про Туґало? Окрім того, що він — живучий шифтер-бегемот, потужний ментальний блокувальник і зрадник. Нічогісінько. Гестія свого часу відмовилася відповідати на їхні звинувачення, звелівши забути все й вважати помсту вичерпаною після «вбивства».

— Ми повинні попередити Алію, — озвався Рей. — Вона в небезпеці.

Келан сердито відмахнувся.

— Я намагався, однак вона не сприйняла це всерйоз. Думає, він просто черговий мафіозі з грошима, а з такими вона звикла мати справу. Вплинути на нею я теж не в силах, сирени імунні до навіювання.

— Проблема в тому, — Калеб нарешті подав голос. — що і Алія, і патріарх, і навіть Гестія роблять одну й ту саму помилку. Думають, що можуть його контролювати. Недооцінюють.

— Батько організував за ним нагляд, — втрутився Ламан, — але цей тип обережний, електронні «жучки» у своєму помешканні вирахував і знешкодив миттєво. Єдине, що вдалося з’ясувати — у нього власна закрита система зв’язку.

«Жучки знайшов?» — пролунав у голові Мари голос Калеба. — «У нас є власні засоби прослуховування. Так, Маро?». Це було приватне повідомлення, закрите від інших. Мара зрозуміла натяк і ледь помітно кивнула.

Вголос Калеб почав:

— Туґало зацікавлений в Алії. Ми могли б…

Келан одразу підскочив, і замахав руками.

— Ні! Я бачу, куди ти хилиш, братику, і це «ні»! Ми не наражатимемо сторонню людину на ризик! Втягувати її в наші справи? Ти з’їхав із глузду!

Калеб обірвав протест:

— Вона вже втягнута. Він її жадає. А це означає, що він спробує вийти на контакт. І намагатиметься отримати запрошення на сьогоднішній прощальний бенкет, якщо дізнається, що Алія буде присутня.

— І поки наш маніяк відволікатиметься на сирену, у нас з'явиться вікно, щоб навідатися до нього в гості, — процідила Мара.

План був ризикований, але в стилі химер Калітрасу. Мара відпустила Нолу й рушила до своєї кімнати. На підвіконні рівним рядком стояли її секретні агенти — десять маленьких суккулентів, симбіотів Текумі Кана, капітана Зеленої Варти. Рівно опівдні, щодня, Мара влаштовувала перед ними імпровізований стриптиз. У цей час Текумі зазвичай проводив брифінги з підлеглими, і Мара щиро сподівалася, що її «вистави» додають вогню в його ділову рутину. Деякі кактуси вже випустили рожеві бутони — чи то від її старань, чи просто за графіком цвітіння.

Це було саме те, що треба.

— Що ж, мої маленькі хтиві розбишаки, — усміхнулася вона до рослин, — настав час використати вас за прямим призначенням.

Вона вихопила найнепримітніший горщик і повернулася до холу.

— Ми влаштуємо прослуховування, — заявила вона, притискаючи трофей до грудей. — Колишні інструктори бойових мистецтв можуть бути натреновані на пошук електроніки, але квіти їм заважає бачити токсична маскулінність. Це ідеальний шпигунський пристрій: ані техніка, ані жива істота. Зчитати його може лише пов’язаний драеллі.

Келан неохоче взяв горщик, дивлячись на кактус так, ніби той ось-ось відростить ікла й вчепиться йому в горло. Ламан, навпаки, був у захваті.

— Я ж казав — ви, люди, бісові генії, — промовив Стратег, з повагою схиливши голову. — Якщо коли-небудь задумаєте змінити кар’єру, у нас у розвідці Туали скоро відкриються вакансії.

*****

Настав час діяти. Злом та проникнення завжди були спеціалізацією Мари, тож ніхто не сперечався, хто виконає роботу. «Мара з тіней» — так її називали ще в Калітрасі. Її таланти дозволили б зробити кар’єру в кримінальному світі, якби не пристрасть до скальпелів і лабораторій.

Мара планувала потрапити до будівлі посольства звичайним шляхом, проте про всяк випадок перевірила «кішки» для скелелазіння. До її екіпірування також увійшли компактний пістолет із глушником, набір відмичок та викидний ніж.

Нола мовчки спостерігала за приготуваннями. Її завданням, як і Келановим, було залишатися в кімнаті, «підключитися» до очей Шаміри під час бенкету й відстежувати пересування Туґало. Шаміра, заінтригована можливістю побути «живою камерою спостереження», з азартом погодилася на експеримент. Тим часом Калеб і Рей мали підстраховувати Мару під стінами посольства.

План здавався бездоганним: продуманий до дрібниць, точний, розбитий на етапи. Що могло піти не так?

Для початку — Ліам. Патріарх відмовився запрошувати вбивцю дітей на вечірку. Оскільки його не втаємничили в деталі операції, він не розумів потреби в такому гості.

— Батьку, ти сам казав, що нам потрібно зарекомендувати себе перед Кассіаном, — переконував його Ламан. — Нехай його людина відзвітує, що його з почестями приймають у резиденції Санґо.

— Чара буде під наглядом наших людей, — додала Шаміра. — Не думаю, що в нього вистачить зухвальства для нападу в такому місці.

Ліам був спантеличений такою наполегливістю, але зрештою здався. Патріарх і без того перебував під тиском обставин, тож зайва суперечка була йому ні до чого. Аянора, запідозривши наявність прихованих мотивів, вирішила не втручатися, хоча її погляд не обіцяв нічого доброго.

— Сподіваюся, діти, воно того варте, — пробурмотила вона, віддаючи наказ сервірувати додаткове місце за столом.

Алія, яка дізналася про присутність Туґало, теж спробувала відмовитися від візиту, але тут на сцену вийшла Чара. Вона окупувала кімнату зв’язку і влаштувала поп-зірці сеанс справжнього емоційного терору. У хід пішли демонстрація ляльок, газетні вирізки та півгодинний «сольний концерт» — такий гучний, що навіть у Мари в сусідній кімнаті заклало вуха.

В Алії не було жодного шансу встояти перед цим стихійним лихом.

— Добре, мала, я прийду, — здалася сирена. — Але якщо дізнаюся, що це хитромудрий план твоєї рідні і ви заманюєте мене у пастку…

*****

Ближче до призначеного часу Мара вислизнула з резиденції через вікно. Наверх темного екіпірування вона накинула яскравий балахон — звичне вбрання для дільців, яке дозволяло розчинитися в натовпі. Ламан надав їй координати та детальний опис будівлі посольства; саме там вона мала зустрітися з Реєм і Калебом.

У її свідомості вже спливали ракурси даху споруди — Калеб ретранслював покази Тайрена.

«Бачив Тугало хвилину тому. Разом із конвоєм вийшов із будівлі», — передав Калеб через зв’язок. — «Прямує до резиденції патріарха. Рей, підключай Хоук».

«Слідкую за кабінетом Тугало. Хоук біля вікна, усередині порожньо», — відгукнувся Рей. — «Шибка зачинена, потрапити всередину неможливо, не пошкодивши рами».

«Не можна. Він помітить», — відрізав Калеб.

Мара роззирнулася, але не помітила ні братів, ні драконів. Чудово. Вона зупинилася біля крони баобаба, що стирчала просто з води, і швидким рухом скинула балахон. Яскраве ганчір’я вона запхала в темний мішок і надійно сховала в густому листі.

Перед головним входом чергували дві шифтерки. Вони розвалилися на лавці й ліниво перемовлялися, явно не чекаючи на вторгнення. Ламан запевнив, що в посольстві не використовують камери спостереження, тож ці двоє були єдиною перепоною на шляху до вестибюля.

«Рею, твій вихід», — скомандував Калеб.

Рей відокремився від юрби і, вдаючи розгубленого туриста, рушив до дверей. Мара слідувала на відстані, тримаючись тіні. Вулицю вкрили сутінки, і її спецкостюм зливався з оточенням.

Рей підійшов до дівчат і заговорив; чекати довелося недовго, вже за хвилину ті кліпали віями і реготали у відповідь на дурнуваті загравання.

«Сказав їм, що заблукав і шукаю кімнату зв’язку», — передав Рей. — «Зараз вони мене поведуть, а ти прослизнеш слідом».

Трохи роздратована непрофесійністю охорони, Мара спостерігала, як працює брат. Увага шифтерок цілком зосередилася на «зеленоокому красунчику», вони ледь не побилися за право супроводжувати незнайомця. Рей настільки вжився в образ, що навіть у ментальному полі тепер відчувалися розгубленість і сподівання на легкий флірт.

«Тільки без дурниць. Ніякого сексу на завданні», — гримнув Калеб.

«За кого ти мене маєш?», — ображено буркнув Рей, але «градус» кокетства все ж знизив. Дівиці однак вже встигли розпалитися, одна з них навіть дозволила собі приобійняти Рея у дверях. Мара хмикнула, пообіцявши собі поговорити з Ламаном. Напередодні війни така поведінка не могла залишитися непокараною.

«У коридорі чисто. Маро, заходь».

Прослизнути за спиною шифтерки що залишилася нудьгувати на лавці було легше легкого, та навіть головою не поворухнула, коли Мара швидкою тінню пірнула у темний вестибюль.

Просканувала приміщення. Звісно, це не було те витончене сканування, на яке була здатна Нола — Мара не мала дару сестри відчувати аури живих об’єктів на відстані. Однак завдяки сангвінарській спадковості вона була чутливою до сплесків адреналіну; могла почути прискорене серцебиття, вловити залізистий запах крові в повітрі.

Рей з дівчиною залишилися на першому поверсі, їхні гучні голоси долинали з одного з відчинених кабінетів. Окрім цих двох вона нікого не відчула - Ламан казав, що більшість делегацій покинула Ділу на час підняття води, і люди ще не встигли повернутися.

Напруживши відчуття до межі, вона безшумно прокралася до сходів, подолала три прольоти, піднімаючись туди, де, за словами Калеба, знаходилися апартаменти їхнього ворога.

Вона вже майже дісталася мети, коли Калеб заговорив: « Якась жінка біля входу! Намагається потрапити всередину.»

Мара вже й сама її чула. Унизу, біля дверей, хтось гучно сперечався з охороною. Вона завмерла, прислухаючись.

— У мене призначена зустріч! — голос жінки звучав владно, як у людини, що звикла віддавати накази. — Тугало мав на мене чекати. Я Кароліна... Передайте йому...

— Пані, мені байдуже, хто ви. Я не зобов’язана бути посередницею між вами та цим таргунським вилупком.

Що ж, ця особа явно не мала Реєвої харизми, тож за пильність охорони Мара могла бути спокійною.

Вона смикнула ручку дверей — звісно, вони були зачинені. Довелося згадувати «буремне минуле» та уроки зламництва.

«Туґало прибув на свято», — у ментальний зв'язок з маєтку Санго вклинилася Нола. — «У вас усе за планом?»

Келан впізнав Кароліну.

«Це менеджерка Алії. Дивно, вона що — не знає, де її підопічна?»

«Або ж у неї власні справи з бегемотом», — припустила Мара.

Замок тихо клацнув, і вона прослизнула всередину. Апартаменти складалися з кабінету та просторої спальні. Мара обійшла приміщення, досліджуючи деталі.

Постіль застелена без жодної зморшки, одяг акуратно розвішаний у шафі, рушники у ванній - рівно, наче під лінійку. На столі — чиста чашка, попільничка з одним-єдиним недопалком і стопка паперів під важким прес пап'є. Туґало виявився педантичним покидьком. Штрих до клінічної картини безумства?

Марі стало цікаво, що саме він приховує, і вона обережно підняла кам’яну кулю, щоб переглянути документи.

Фотокартки. Жінки, чоловіки... Різний вік, різні раси, різні кольори шкіри і волосся. Що за дивина? Ці люди зовсім не відповідали «профілю» маніяка. Деякі обличчя здалися Марі знайомими, а коли з одного зі знімків на неї подивилася усміхнена Алія, вона нарешті зрозуміла: ті кого впізнала - були митцями у тій чи іншій сфері. Співаки, художники, танцюристи, актори.

Вона транслювала зображення групі; брати та сестри теж були спантеличені побаченим.

«Невже він справді захопився меценатством?» — хмикнув Рей. Він уже розпрощався з охоронницею й приєднався до Калеба.

Мара продрвжувала обшук.

Спробувала відкрити шухляди столу, але ті не піддалися. Скористатися відмичкою ще раз?

«Не ризикуй. Він міг залишити пастку для таких, як ми. Залишай сукулент і виходь», — голос Калеба звучав напружено.

Слушна думка. Мара залишила стіл у спокої й попрямувала до підвіконня. На щастя, працівники посольства, прагнучи затишку, розставили там кілька вазонів із квітами — її непримітний «товариш» ідеально вписався в компанію. Вона поставила горщик так, щоб він не кидався в очі, але водночас знаходився в ідеальній точці для прослуховування — якраз навпроти невеликого екрана зв’язку.

«Зроблено».

Далі залишалося лише замісти сліди. Вона повернула прес пап'є на місце, вийшла з кабінету, замкнула двері й про всяк випадок ретельно витерла ручку.

“Та Кароліна все ще стирчить під дверима” – роздратовано передав Рей – “здається, хоче його дочекатися”

«Що ж. Доведеться лізти через дах.»

Мара дісталася кінця коридору. Тут із замками було ще простіше. Протиснулася через вікно на пологий дах, а далі вже була справа техніки, по стінах вона завжди лазила, наче кішка.

*****

Брати чекали в кафе на площі. Рей забрав її сумку з яскравим балахоном, і Мара швидко переодяглася, аби не привертати уваги спецкостюмом. Калеб стримано кивнув.

— Операція пройшла успішно, тепер залишається чекати, і сподіватися, що зібраного компромату вистачить.

Рей, який розвалився навпроти з келихом «ковильного», був сповнений оптимізму, і видав несподівано глибоку базу:

— Навіть такий обережний бегемот, як Туґало, має бодай іноді з кимось ділитися. Або вихвалятися.

Що ж, принаймні цей етап вони не завалили. Можна було трохи видихнути. Вона кивнула офіціанту, і зробила замовлення.

«Що робитимемо далі?» — запитала вона через зв'язок. Було чомусь важко повертатися до звичного спілкування – «Повертатися додому, поки там триває вечірка, ми не можемо».

«Можемо спостерігати через Нолу», — запропонував Рей.

«І через Шаміру», — ледь помітно посміхнувся Калеб. Ну а як же інакше.

Мара заплющила очі й приєдналася до ментального кола.

«Ви вчасно», — озвалася Нола. — «Бенкет у розпалі».

Світ хитнуло, перспектива змінилася. Зображення поступово набуло чіткості, немов проступаючи крізь туман. Мара «побачила» залу резиденції: яскраві вогні, музика, десятки гостей. У сприйнятті Шаміри все звучало тихіше, запахи здавалися приглушеними, а контури — м’якшими. Мара намагалася відшукати патріарха, але не змогла: світ обмежувався кутом зору Шаміри. А та мала власну «публіку».

— Гей, сестро Ламана! Підеш зі мною на побачення, коли повернуся з рейду? — підморгнув їй молодий солдат-річковик. Шаміра весело розсміялася, і всі, хто стояв поруч, підхопили цей сміх. Мара мигцем перевірила ауру Рея — вона залишалася спокійною, без жодної ознаки ревнощів.

«Що?» — відгукнувся він. — «Хлопцям не завадить трохи мотивації. Вони ж на війну збираються...»

Шаміра тим часом маневрувала між гостями, підбираючись ближче до батька. Ліам Санґо сидів у колі старійшин, які прибули на бенкет майже в повному складі. Патріарх не поділяв загальних веселощів — він і його радники виглядали похмурими й пригніченими. Туґало сидів по ліву руку від Ліама, самою своєю присутністю висмоктуючи з простору всі яскраві барви. Ніхто до нього не звертався, та й він не прагнув розмов. Повільно потягував пеничку, спостерігаючи за святом крізь прищур.

Коли Шаміра наблизилася до столу, Туґало підняв погляд. Посміхнувся. Підняв чарку в привітному салюті.

Холод прокотився тілом Мари. Увесь жах минулого миттєво спалахнув у пам’яті. Туґало майже не змінився. Високий, кремезний, для декого навіть привабливий у своїй хижій харизмі. Його деформоване обличчя не викликало відрази — Мара бачила й гірше, працюючи у лікарні Сантьяго Орії, в Нокторні. Жах викликало інше — особливий тваринний голод, що світився у глибинах чорних дір, які він називав очима. Жагучий, холодний і... знайомий. Надто схожий на її власний.

Вона рвучко відсахнулася від ментального контакту.

«Тихо. Не нервуй. Налякаєш Шаміру»,— бузкова нитка Ноли торкнулася синіх енергій Мари, обволікаючи їх заспокійливою хвилею. У ніздрі вдарив запах океану.

«Дякую», — Марі стало соромно за свою слабкість. — «Я в нормі... але не відпускай. З тобою спокійніше».

— Маєш чудову доньку, Ліаме, —тим часом мовив Туґало. — Як так сталося, що ми досі не зустрічалися?

— Я не беру участі в політичних зібраннях, — стримано відповіла Шаміра. — Займаюся виключно сімейними справами.

— Так, я чув про це, Ви — матір дитини полювання. – посмішка стала ще ширше. – Ваша донька — справжній скарб... Чи не готуєш онуку на патріарше місце, Ліаме?

Сучий син відверто впивався владою, якою його наділили селсарі. Ліам Санґо слухав і кивав із кам’яним обличчям. Шаміра відвернулася — їй було боляче дивитися, як батько терпить приниження від нав’язаного посланця. У полі зору з’явилася Аянора: темна, мов грозова хмара, вона сиділа серед жінок свого кругу. Її чорні очі буквально світилися люттю.

Шаміра підійшла й сіла поруч, взявши Чару на коліна.

— Не дивись так, мамо. Не привертай уваги. Батькові й так важко.

— Цей покидьок сьогодні відвідував військові частини, влаштовував перевірки, наче мав на те право! — процідила Аянора. — Наші хлопці ледь не накинулись на нього.

Шаміра стиснула мамину руку, і Мара розуміла разом з нею, що справжнє протистояння ще попереду.