Химери Калітрасу

Рей прокинувся від легких, ніжних дотиків.

Хлоя напівсиділа в ліжку й уважно розглядала його з-під напівопущених вій. Сонце грало фіолетовим промінням у її волоссі.

Рей напружився. Йому завжди було важко казати жінкам «прощавай». Ніколи не вгадаєш, чим це слово відгукнеться. Іноді байдужістю, іноді — образою і сльозами. Іноді ридав він сам.

З Хлоєю, здавалося, загрожувало саме останнє.

Вона, однак, не поспішала влаштовувати сцену. Натомість ніжно ковзнула рукою вздовж його тіла — вниз, під ковдру.

— Ти будеш мене пам’ятати? — спросила вона з усмішкою, але дивилася серйозно. — Я тебе ніколи не забуду.

Вони кохалися майже всю ніч, однак в цю мить Рей знову захотів її. Вона була неймовірною: з нею легко було сміятися й просто обійматися. Коли не кохалися — розмовляли. Багато. Хлоя вміла слухати, і він щиро шкодував, що не може поділитися своєю справжньою історією. А от вона могла.

Він знав майже все про її життя: плани, готель… Хлоя обожнювала своє місто. Коли вона розповідала про Мішікатан, її очі завжди блищали. Рей уявляв, як міг би залишитися з нею: вони ходили б по бутіках, розширяли бізнес… навіть дітей із такою, як вона, можна було б завести. От у Каї ж вийшло.

— Звичайно, я тебе не забуду, — палко й від щирого серця мовив він. А тоді, несподівано для самого себе, додав: — Хочеш, поїдемо разом у Ділу?

Хлоя розсміялася й упала назад, відкинувши голову на подушку. З-під ковдри визирнули її невеликі апетитні груди. Рей заліз на неї зверху, притискаючись усім тілом.

— Що смішного? — запитав він, цілуючи її в шию. — Ми могли б подорожувати разом: спершу Діла, потім Нокторн, Андейя… Побачиш великий світ.

— Ох, Рей… — простогнала Хлоя, вигинаючись і підставляючись під його поцілунки. — Я б із задоволенням, але тут, у Мішікатані, моє коріння… — він легенько вкусив її за шию, і вона скрикнула, — буквально коріння. Моя душа. Ми, драеллі, уникаємо довгих подорожей…

— То хоч ненадовго, — прошепотів він і плавно ввійшов у неї, цього разу застогнавши сам. Така гаряча…

Потім вони лежали поряд, намагаючись відновити дихання. Тепер, після її відмови, він іще сильніше забажав мандрувати з нею. Мріяти стало безпечно.

— Хочу подарувати тобі дещо, — ніяково пробурмотіла вона. — Якщо приймеш…

Вона почервоніла й була такою милою, що Рей не втримався — потягнув до неї руку, але Хлоя жартівливо ляснула його по пальцях. Він удав ображене цуценя.

— Що ж це має бути? — підняв брови він. Йому здалося, що зараз станеться щось важливе, і він спробував віджартуватися: — Невже ключ від твого номера?

Хлоя потягнулася через його голову й дістала з нічної шафки маленький мішечок.

— Ось, — подала вона.

Рей розв’язав шнурок. На долоню впала маленька чорна горошина завбільшки з ніготь.

— Твоя насінина? — він уже достатньо знав про звичаї драеллі, щоб зрозуміти значення подарунка. Найінтимніша річ, яку дарують лише особливим, найближчим людям.

— Посадиш у красивому місці, — Хлоя не дивилася на нього прямо. — Десь на скелях, біля океану. Ти розповідав мені про Дрейкові острови…

Вона поцілувала його — ніжно й водночас палко.

— Кажуть, деякі драеллі можуть бачити світ через свої рослини. Тож покажи мені його…

Рей міг би вічність провести в її ліжку — і не пошкодувати. Але часу було обмаль: виїжджати мали вже цього ранку.

*****

Кімнати Калеба й Мари виявилися порожніми, обидва ліжка — неторкані. Внизу, у холі, їх теж не було. Мара, скоріш за все, теж влаштувала собі ніч прощання. А от Калеб… коли він зник? У джерелах вони весь час були поряд, але потім — наче все затягнуло туманом. Рей був занадто поглинутий вечіркою й Хлоєю, щоб звертати увагу на брата.

— Він пішов за Наялі, — прошепотіла Хлоя, округливши очі. — Відчайдушний вчинок… Про неї ходять моторошні чутки. Кажуть, що вона робить із коханців рабів і тягне з них життєві сили.

«Ах ти ж...» — Рей ледь не пирснув зі сміху. Виходить, увесь той хижацький флірт у «Лірон Кеталі» таки до чогось призвів!

— Кажуть, що вся влада в Мішікатані належить їй, а не Цінеко. Що в неї очі по всій Туалі… і що вона — справжня відьма.

— Звучить як його типаж, — хмикнув Рей.

Він ніколи не розумів Калебових смаків: сам би й на гарматний постріл не наблизився до такої жінки. Усі попередні пасії брата підпадали під категорію «небезпечні», але цього разу Калеб переплюнув самого себе. Від Наялі сама небезпека, тремтячи, ховалася в кущі.

— Але п’ять тисяч років досвіду, — замріяно протягнув Рей, — мабуть, того варті…

За ці слова Хлоя боляче вщипнула його за сідницю.

Келан і Нола вже чекали в холі. Нола пила каву, а Келан дрімав у кріслі. Вчора той явно перебрав, бо Рей навіть через лінк відчував нудотні наслідки його похмілля. Сумки стояли зібрані, а Хоук умостилася на них зверху, наче задоволена луската кішка.

Рей привітався з усіма й тільки-но вмостився з чашкою гарячого напою, як двері, ледь не зірвавшись із петель, бахнули об стіну. На порозі стояла скуйовджена й захекана Кая. У руках вона тріумфально стискала гігантський рожевий пакет.

Усі, включно з Реєм, витріщилися на це «видіння» із сумішшю переляку та підозри. Каї суворо заборонялося покидати Храм — вона сама постійно про це торочила. Тепер її поява тут могла означати лише одне: великі проблеми.

— Встигла! — вигукнула сестричка й переможно потрясла пакетом. — Ось! Це від мене для Чари!

Двома широкими кроками вона перетнула залу й гепнулася в крісло поряд із Реєм, ледь не підкинувши його в повітря та розплескавши рештки кави.

— Бігла пішки через пів міста! — вигукнула вона, витираючи чоло. — Мене зараз, мабуть, варта розшукує, бо, бачте, магазини іграшок у них так рано не працюють!

— Ти… пограбувала магазин? — перелякано пискнула Хлоя з-за своєї стійки. — Навіщо, Кає? Тебе ж заарештують!

— Ти не довірила моєму вибору? — образилася Нола, відставляючи горнятко. — Я купу часу витратила, вибирала найкраще для дитини!

Така банальщина, як можливий арешт, Нолу, судячи з усього, не хвилювала, але Рей не поспішав їй на це вказувати. Кая просто відмахнулася від обох. Рей вчасно відсунувся, рятуючи свій одяг від плям.

— Я думала всю ніч і вирішила… Мені важливо самій обрати подарунок! Моя Чара має відчути, що я про неї турбуюся! І я нічого не грабувала — просто змусила власника відчинити крамницю й усе чесно взяла. — Вона трохи подумала й додала: — Наялі оплатить.

— Ти вчинила злочин, якщо не заплатила на місці, — приречено прошепотіла Хлоя, хапаючись за голову.

Тим часом Кая озирнулася й помітила, що когось бракує.

— А де це наш пан Пунктуальність і пані Стерва? Де цей крижаний дует? Невже проспали?

— Вони не ночували в готелі, — з трагічною міною відповіла Нола. — Калеб відключив лінк, а Мара сказала, щоб її чекали вже вранці.

— От чортяки! — Кая вдарила кулаком по підлокітнику. — А от якби хтось із нас пішов у загул — бігли б за його «срібним другом» аж до самої Діли! Попереджала ж: Мішікатан — та ще діра. Засмокче — й себе не згадаєш!

— Калеба вже засмоктала, — пирхнув Рей. — Велика п’ятитисячолітня діра…

На цих словах Келан, що досі куняв у кріслі, різко підняв голову. Його очі були червоні, мов дві стиглі вишні, які хтось на тиждень забув у горілці.

— Брешеш… — прохрипів він.

— Інформація з перевірених джерел, — проголосив Рей, пригадуючи, як розмовляв слідчий-детектив з радіоновелли.

— То он воно як… — задумливо пробурмотіла Кая. — А я гадала, чого так легко з Храму втекти вдалося… Виявляється, Наялі була зайнята.

У цю мить двері знову грюкнули, і в холі з’явилися Калеб та Мара. Обоє виглядали так, ніби провели ніч під тлімао: бліді, замріяні й геть вимотані. На щоці Калеба виразно червоніла свіжа подряпина.

— Ви встрягли у халепу? — вирвалося в Рея.

— З чого ти це взяв? — Калеб потер щоку і зморщився.

Мара не зронила ні слова — просто попрямувала до кавоварки під пильними поглядами всієї родини.

Келан підвівся, пригладив розпатлане волосся й обперся на стійку. Від нього війнуло легким перегаром.

— Одяг зім’ятий, під очима темні кола, невпевнена хода. Беззаперечні свідки бурхливо проведеної ночі. Ти, Калебе, заблокував лінк. Що намагався приховати? — Він ткнув пальцем у бік Каї. — Нашій сестрі вдалося вирватися на волю і бешкетувати в місті! Де була Зелена варта? Куди дивилася храмова стража? Про що свідчить сукупність цих подій?

— Про те, що ти ідіот, і детектив з тебе хріновий, — буркнув Калеб, і Рей з подивом зрозумів, що вони троє слухали одну й ту саму серію радіодетективу. — Хочеш дізнатися брудні подробиці — розвивай дар. А Каю потрібно терміново повертати, інакше Наялі влаштує їй особливу веганську дієту задля «просвітлення».

Бляха, ну чого Рей не вмів бути таким непробивним? Він би вже давно заїкався, шукаючи виправдання, а цьому нахабі — хоч би хни!

Кая зойкнула, схопилася за живіт і побілішала, мов полотно. Келан скривився й помітно знітився. Рей щиро йому співчував — молодший брат не мав такого тривалого досвіду спілкування з Калебом. А Калеб сорому, як відомо, не мав узагалі.

«Не був би він таким, не став би лідером», — передала Мара, не повертаючись від кавоварки.

О ні. Ці двоє уклали союз. Союз злочинців.

— Я всього лише попрощатися хотіла, — винувато буркнула Кая. — Хтозна, скільки ми не побачимося! Нам навіть ментальний контакт веліли обірвати…

— Тоді прощайся швидше, — зітхнув Калеб. — Час виїжджати.

Кая обійняла всіх по черзі. Рея притиснула так, що в нього ледь кістки не тріснули.

— Прослідкуй, щоб мою сім’ю не ображали, — пробурмотіла вона, схлипуючи йому в плече. — Вони дуже гарні люди, гостинні й… — голос її зірвався, — передай Чарі, що я дуже сумую! І я буду старатися з усіх сил, щоб приборкати ту рослину.

— Удачі тобі, — прохрипів Рей, вибираючись із залізних обіймів. — Будемо на тебе чекати.

— Так, сестричко, удачі стати водоростю… — муркнула Мара.

— Схлопнись! — відрізала Кая.

Вона розцілувала Рея в обидві щоки й вилетіла надвір, знову ледь не виламавши багатостраждальні двері.

Вмощуючись у машині поряд із Калебом і тримаючи Хоук на колінах, Рей востаннє обернувся до готелю «Між двома дубами». Хлоя стояла на порозі, і махала рукою. Її очі блищали від сліз у променях теплого ранкового сонця.

Калітрас . Сільвана

Ранкові промені сонця холодно блищали на срібних піках Калітрасу, просочуючись крізь вітражі у просторі зали й довгі галереї. Після місяців мертвої тиші тут уперше було людно: броньовані позашляховики вишикувалися темними рядами вздовж стіни внутрішнього подвір’я, Зі сторони кухонь долинав жирний, густий запах м'яса та спецій, а довгими галереями снувала челядь.

Сільвана прямувала одним із таких переходів. Слуги поспіхом розступалися, втискаючись у ніші й ховаючи очі. Правильно робили. Їй до смерті хотілося зірвати на комусь гнів, і вона мала повне право на цю дрібну розраду.

Кассіан не допустив її на нараду: зачинився з ними в конференц-холі. Заявив, що вона — представниця імператорської сім’ї, яку він мав би поважати й чиєї думки дослухатися! — занадто неврівноважена.

— Побував би ти в тому пеклі, де була я… — зло просичала Сільвана під ніс. — У тебе теж не вистачило б терпіння на ці шмарклі.

Але ж він побував. Вони були там разом.

І тепер вони тут, у цій нікчемній, фальшивій пародії на Еден. Намагаються її врятувати.

Їй хотілося рознести Калітрас вщент — стерти з обличчя всесвіту разом із його пихатою «господинею». Гестія насмілилася відтворити родинний маєток Аереліс тут, у Сірому поясі. Ті самі конструкції, інтер’єрні рішення і навіть дизайн приміщень. Єдине, на що у клятої стерви не вистачило сил — підняти палац у повітря. Закони гравітації Сірого поясу виявилися сильнішими за амбіції .

Сама думка про те, що може трапитися з цим місцем… Звичайно, це не справжній Хорал Арк, але його руїни будуть схожі.

Вона вичікувала, шукаючи підхожу жертву для виливу люті , і пошук не був довгим. Її увагу привернув бідолаха, який не надто швидко відступив з її шляху.

— Ти давно тут служиш? — вона ткнула в нього пальцем.

Чоловік подивився на неї розгублено.

— Я не пам’ятаю, леді Сільвано, — відповів він.

— Як тебе звати?

Він морщив лоба й безпорадно плямкав губами. Сільвана вже вирішила, що має справу з розумово відсталим, і розвернулася в пошуках іншої мішені. Та раптом він стукнув себе по чолу, й радісно вигукнув:

— Нік! Мене звати Нік. Вибачте, останнім часом пам’ять підводить.

Це зізнання її зацікавило. Вона вже бачила подібні прояви серед інших прислужників. Підозріло. Чи не ментальні трюки шадварської відьми? Якщо Гестія залізла їм у мізки, це злочин, гірший за чисте вбивство. Сільвана подумки зробила нотатку — розібратися з цим пізніше.

Зараз у неї була інша місія.

— Ти ж знаєш таємні ходи цієї діри? — Сільвана примружилась. — Мені потрібно бачити, що відбувається в конференц-холі. Проведеш?

Наказ зовсім не здивував Ніка.

Він схилив голову й пішов попереду, не зронивши ні слова. Сільвана рушила за ним, міцно стиснувши пальці на руків'ї серрата. Довіряти тут не можна було нікому.

Вони пірнули в тісну нішу, за якою ховалися круті гвинтові сходи. Піднявшись, опинилися на вузькому довгому балконі. Через невеликі, приховані декором віконця нижній рівень залу нарад відкривався як на долоні.

Зала нарад була як на долоні.

Спалах тріумфу гарячою хвилею вдарив у голову. Кассіан її недооцінив. Знизу ці перила здавалися глухою частиною архітектурного фриза стіни — ідеальне місце для спостереження. Вона ледве стримала смішок, згадавши, як востаннє так само ховалася під стелею у батьківському Хорал Арку. Тоді вона була зовсім іншою людиною.

Нік безшумно зник у тіні сходів, а Сільвана припала до віконця, фіксуючи поглядом тих, хто сидів за довгим овальним столом.

Делегація.

Кассіан разюче відрізнаявся від можновладців Терри. Мивоволі Сільвана залюбувалась, її руки засвербіли бажанням закарбувати момент. Якщо не на живому канвасі, то бодай у цифровому вигляді. Він приховав крила, взагалі не мав звички ними хизуватись, але горда постава і потужна енергетика видавала у командорі істоту вищого порядку. Решта - жалюгідні перелякані створіння, не дивлячись на статусне вбрання, не вартували бруду під його ногами.

Сільвана навіть раділа, що її не пустили — довелося б спілкуватися з цими дикунами на рівних.

Патріарх Туали, - темношкірий гігант з широким обличчям, і мімічними зморшками людини,що любить сміятися нависав над рештою делегації. Шифтер.Судячи з масивних плечей та важкого скелета, його аніма належала якомусь величезному, лютому хижаку.

Представники місцевих драеллі традиційно вбрані у своє славнозвісне ксіоку. Тут не посперечаєшся, у смаку цим недошадварі не відмовиш. Цікаво, якими шляхами вони перенесли на Терру секрет виготовлення тканини, і чи знають про це їхні родичі у Маг Малі?

Ряд мор’кіланів, представників сіхдних країн - Рени, Біли, Мірти… назви, які Кассіан, клятий садист, змусив її вивчити напам’ять.

Тучний, блідий мер Нокторну — стратегічно важливого східного мегаполіса нервово перебирав серветку і косив по сторонам широко поставленими маленькими очиськами. Саме у Нокторні, як підозрював Кассіан, Гестія могла заховати докази своїх злочинів.

Говорив представник Андейї. За словами Кассіана - драконід. Цих Сільвана не зустрічала вже більше ста років, тому була здивована побачивши одразу двох серед так званих “студентів” Калітрасу. Единий народ, який селсарі вважали рівним собі, і Сільвана навіть відчувала провину за той свій вчинок перед маленькою драконихою. Але тоді все сталося занадто швидко…

— Ми давали собі раду тисячі років, — карбував високий рудий канцлер Андейї Роналд Дорнвуд. — Що має нас переконати віддати владу в наших країнах під ваш контроль?

— Не віддати, канцлере, а визнати авторитет Селестарії, — терпляче відповів Кассіан. — Терра надто довго була відрізана від решти світів…

— І прагне залишатися такою надалі, — недипломатично відрізав канцлер.

Попри зухвалість, він почав подобатися Сільвані. Чимсь нагадував того мермена… того, що сміявся Кассіану в обличчя. Чиє обличчя здавалося таким зайомим…

Патріарх Туали підняв важку долоню:

— Ви розповіли нам про війну у яку ми нібито маємо бути втягнуті. При всій повазі, ми поки не бачимо жодних ознак небезпеки.

«Клята Гестія. Це все її вина», — подумала Сільвана. Те, що вона штучно відмежувала цей світ, зробило його мешканців сліпими.

— Бачу, ви не здатні осягнути масштаб катастрофи, — голос Кассіана став крижаним. — Світи Сірого Поясу падають один за одним. Терра — один із останніх бастіонів, що стримують навалу інферналів.

Він подався вперед, спираючись долонями на поліроване дерево столу.

— Вам потрібно бути готовими. Консолідувати зусилля. Готувати зброю. У вас немає вибору. Гестія, яку ви всі так шануєте, таємно приймала шпигунів із Нижніх світів, навіть ми не знаємо скільки агентів саме зараз діють на Террі. Ви або визнаєте наш авторитет, допомагаєте нам, або…

Він вказав серратом на стіну, де спалахнув велетенський монітор. Сільвана завмерла. Екран дивився їй прямо в обличчя, і вона не встигла відвернутися.

Лета, сусідній світ. Кадри, які вони привезли звідти… Частину записів робила вона сама. Кассіан змусив її — бо вона мала талант помічати дрібниці й знала,чим зачепити глядача. Художниця, що зажадала гостроти відчуттів, полетіла за натхненням прямо у м’ясорубку.

Яка ж вона була дурепа!

На екрані поповзли знайомі краєвиди випаленої вщент, чорної землі. Понівечені скелети міст, нескінченні дороги, завалені трупами. Камера летіла низько над руїнами, транслюючи саме ті картини, які щоночі приходили до неї в кошмарах. Океани, забиті мертвою рибою. Обвуглені стовбури дерев. Скелети худоби.

І птахи… Цим тваринам якраз було чим поживитися. Якщо Лета й виживе, то лише завдяки стерв'ятникам.

Дихання перехопило. В очах потемніло, прохолодне повітря балкона раптом стало гарячим і важким. Ноги заніміли, але вона не могла заплющити очей, точно знаючи, який кадр буде наступним.

Рука дитини серед гострого каміння та уламків. Крупний план. Контрастний, чіткий. Щоб вразити. Щоб переконати цих тутешніх ідіотів.

Тісний ліф сукні безжально стиснув ребра. Сільвана відчула, що задихається, а горло здавила німа судома. Їй потрібне було повітря. Кассіан мав негайно вимкнути це. Прямо зараз.

Вона підняла серрат і вистрілила прямо в сяючий екран.