Химери Калітрасу

Кая

Кая палала від злості так, що темніло в очах. Їй не дали завершити справу — і вона провалила обіцянку, яку дала собі й Чарі. Не добила покидька. Тієї кулі, що вона всадила в Туґало, було явно замало — цей екземпляр хапався за життя наче тарган а не бегемот!

Ліам відпустив її руку лише біля причалу, де вже гарчав двигун патріаршого моторного човна. Їх наздогнав Ламан у супроводі кількох офіцерів. Солдати, найвідданіші ветерани південних кампаній, радо вітали її появу. Вона з тугою зиркнула на коханого: часу на розмови не залишалося, а хотілося стільки передати!

«Ламане, я грьобана квітка, прикинь? Ти уявляєш мене з пелюстками? Принаймні в мене є ікла… Я так скучила! Хочу тебе до нестями. Мені довелося слухати через лінк, як кохаються мої родичі, і я ледь не збожеволіла від заздрощів… Обіцяю: після бою ми тиждень не вилазитимемо з ліжка. Або втечемо в степ — тільки ти і я».

На жаль, чоловік не був менталістом і не міг її чути, а довкола зібралося забагато народу, щоб кричати про таке вголос…

«Ну нічого. Принаймні битимемося пліч-о-пліч», — подумала вона, стискаючи руків'я автомата.

І коли Кая вирішила, що гірше вже бути не може, реальність врізалася в мізки владним мелодійним голосом драеллі:

«Кая, бісова ти дитино, де тебе носить?Ти потрібна мені біля Кола. Негайно».

Лярво! Прикинутися, що зв'язок обірвався, Кая не могла — Наялі бачила її наскрізь.

«Я на своєму місці! — вигукнула вона, намагаючись відгородитися від жриці, завідомо усвідомлюючи марність потуги — Мені немає коли гратися в садівництво!»

«Іди до мене, або я тебе вирублю», — прилетіло у відповідь холодно й беззаперечно.

«Будь ласка… Пусти мене до Ламана, на передову»! — прошепотіла Кая , вже не сподіваючись на силу, а закликаючи до залишків милосердя.

Ментальний удар накрив її зненацька. Світ на мить зник, перетворившись на білий шум. «Спринт» вислизнув із затерплих пальців, метал із брязкотом ударився об камінь. Кая з жахом усвідомила: Наялі навіть не напружувалася.

— Добре, добре… Припини! Ти мене вб’єш! — крикнула в розпачі, хапаючись за голову.

Колись вона навчиться цьому протистояти. Нажаль, не сьогодні.

«Даю тобі годину, щоб дістатися до мене», — кинула жриця й зникла так само раптово, як і з’явилася, залишивши по собі лише дзвін у вухах.

Звуки ,битви наближалися. Вибухи гриміли один за одним, і визначити, з якого саме боку, виявлялося неможливо. Здавалося, повітря рвалося просто над головою, але Кая розуміла: прилетіти могло в зовсім іншу частину міста, просто вода віддзеркалювала й посилювала звук, плутаючи сприйняття. Запах гару ставав густішим, змішуючись із вологим річковим повітрям.

Закінчивши слухати доповіді, Ламан нарешті повернувся до неї. Похмуре, втомлене обличчя на мить освітила тепла посмішка.

— Ти — єдина гарна новина за весь цей клятий день, — сказав він, підійшов і поцілував її. Іскра миттєво прошила низ живота, на кілька секунд випаливши все інше.

Кая похитнулася, в грудях спалахнула наївна надія. Нехай він накаже їй, де битися, як Стратег! Наялі не наважиться сперечатися з командувачем армії у стані війни.

— Драеллі кличуть мене, — вона скривилася, ніби від зубного болю. — Але охороняти купку старих дереволюбів, поки тут такі веселощі? Ламане, я краще піду з тобою — надирати зади ворогам у чесній зарубі!

Чоловік повільно похитав головою. Його погляд знову став сталевим.

— Таргунам вдалося пробити захисне поле й підірвати склади зі зброєю. Тепер магія драеллі — наша єдина реальна надія. Якщо їм потрібна твоя сила, ми зобов’язані її надати.

Кая вже відкрила була рота, щоб заперечити, але він перебив її тихо, проте непохитно:

— Ти — стратегічний ресурс, Кая. Зброя, якою я не маю права розкидатися заради твого азарту.

«А ми залишимося тут і допоможемо приглянути за в’язнем», — раптом пролунав у її голові голос Келана.

Близнюки весь цей час були поруч. Кая забула про них забули в загальній метушні, або ж вони знову використали свої ментальні штучки, ставши непомітними. Кая вловила натяк брата і ледь помітно кивнула.

З дверей в’язниці до них вийшла Шаміра. У повному бойовому спорядженні, впевнено стискаючи «Спринт». Кая й забула, коли востаннє бачила сестру чоловіка такою — мабуть, ще до народження Чари, коли та робила кар’єру у поліції. Шаміра скосила погляд на її родичів із відвертою недовірою.

— Ламане, ти не можеш залишити цих двох поряд із Туґало. Вони спробують його добити за першої ж нагоди.

«Лярво... Ну чого ж ти така прониклива, Шаміро?» — вилаялася про себе Кая. Келан кліпав блакитними оченятами, вдаючи святу невинність.

— Доки є бодай шанс звільнити заручників, Туґало мусить дихати, — відрізав Ламан, уже підносячи до обличчя рацію. — Ноло, можеш залишатися, але не всередині в’язниці. Іди на дах, до снайперів. Келане — до будинку патріарха. Мені буде спокійніше, якщо Чара залишатиметься під твоїм наглядом.

Нола стиснула кулаки так, що побіліли кісточки, але кивнула. Було видно, як їй важко перебувати в одному радіусі з колишнім катом, проте молодша сестричка завжди виявлялася сильнішою, ніж здавалося. Іноді Каї здавалося — сильнішою за них усіх.

А Ламан… Попри біль і розчарування, Каю розпирала гордість за чоловіка. Справжній Стратег: одним рішенням закрив три дірки — безпеку Чари, недоторканність Туґало та забаганку клятої Наялі. Ех, якби вони мали бодай п’ять хвилин, вона б надихнула його як слід…

— Фанді, що там із довбаним полем? — Ламан відвернувся й попрямував до мосту, де на нього вже чекав катер.

— Кохаю тебе! — тихо кинула вона йому в спину. Він почув.

— І я тебе кохаю… — почав було він, але рація відтягнула його увагу: — Ні, Фанді, не тебе, навіть не мрій!..

Сигнал Наялі вдарив знову — чіткий, крижаний, невблаганний. Стерва надіслала вектор, куди саме Каї слід бігти. Ну почекай, ботанічко, ти ще дізнаєшся, хто така Кая Санго…

— Келане, Чара на тобі. Вб’ю, якщо не догледиш! — гаркнула вона братові.

І зірвалася з місця раніше, ніж закінчила фразу. Світ розмився в кольорові смуги. Дошки понтонів миготіли під ногами, а ментальний гачок Наялі тягнув глибоко в серце міста.

Келан

Келан сприйняв погрозу старшої сестри з усією можливою серйозністю. Кая вже зникла за рогом — лише руде волосся майнуло, але зловісні наміри досі висіли в повітрі. З неї станеться випатрати його, наче рибину, якщо з Чарою бодай щось піде не так. Жінка, яка здатна серед ночі вдертися до іграшкової крамниці просто тому, що вирішила, ніби доньці бракує дарунків на день народження, не зупиться перед вбивством рідного брата.

Втім, залишати Нолу наодинці з Туґало він теж не мав жодного бажання. Вони завжди працювали в парі, прикриваючи одне одному спини, і ламати цю схему зараз було кепською ідеєю. Нола повернулася до нього, мовчки чекаючи пропозицій.

«Чудово. Тепер вона призначила мене відповідальним».

Якщо бути чесним, Келан мав пару-трійку ідей, але сумнівався, що вони сподобаються сестрі. Одна з них передбачала напад на союзницю, а інша — кинути все до біса, схопити Чару й плисти бадьорим кролем до Камбули. А там — яхта, море, сирени та повний ігнор світових проблем.

Нола коротко фиркнула. Мабуть, вирішила, що він жартує.

— До речі, про дезертирів. Щось не бачу твоїх нових улюбленців-таргунів. – сказав він вголос.

Ліно й Кіра скористалися сум’яттям і тихо накивали п'ятами. Очевидно, вигляду поваленого Туґало їм вистачило, щоб вгамувати спрагу помсти. Розумні дітки — вчасно зрозуміли, коли потрібно зупинитися.

«Ноло, ти, здається, забула: ми ніколи не брали на себе зобов’язання захищати Ділу»,— Келан спробував апелювати до логіки, хоча знав, що це безнадійно. —«Того, що ми зробили, вистачить за очі, щоб сплатити борг за прихисток. Ми отримали все: лояльність Ламана, аніми... Нас тут ніщо не тримає».

Окрім незавершеної справи з колишнім інструктором.

Шаміра свердлила його поглядом. Вона чудово розуміла, що перед нею ведеться напружена телепатична дискусія. Келан глянув на автомат у її руках. Вона тримала його занадто впевнено. Він ніколи не питав, чи має вона бойовий досвід, а вона ніколи не хизувалася. Куди подіялася та мила Шаміра, що підспівувала Алії й опікувалася Чарою?

«Навіть не смій прокручувати з нею свої трюки», — гримнула в лінку Нола. — «Ти пошкодиш їй психіку на решту життя! А щодо Туґало... Я була однією з його жертв. І не пробачу ні собі, ні тобі, якщо через нашу слабкість постраждає хоча б ще одна дитина».

— Я розумію вашу історію з цим покидьком, — сухо кинула Шаміра, наче справді підслухала їхні думки. — Але я не дам вам його позбутися.

Вона звузила очі.

— І я не можу бути спокійною, поки ви тут вештаєтесь.

Переможений у цьому нерівному двобої, Келан змушений був відступити. Шаміра не вагалася б стріляти — якщо не на ураження, то по колінах точно. А Нола, значно сильніша менталістка, легко зламала б будь-яку його спробу підпорядкувати охоронницю гіпнозом.

— Добре, — мовив він, здіймаючи руки в примирливому жесті. — Сподіваюся, ви розумієте, що робите. Шаміро, тільки одна порада: не намагайся з ним розмовляти. Він може здаватися безпорадним шматком м’яса, але це ілюзія. Він був нашим наставником. Знає, як вибиратися з куди гірших халеп.

Нола кивнула. У її руках уже був «Шепіт» — очевидно, вона збиралася зайняти позицію на даху.

— У будь-якому разі, я не планую перебувати з ним в одному приміщенні. Він сангвінар, імунний до мого впливу, тож від мене там користі — нуль.

Вона кинула швидкий погляд на зброю Шаміри.

«А ще вона права. Я сама собі не довіряю. Шаміра — єдиний адекватний кандидат на роль охоронця».

Келан махнув рукою й розвернувся у бік центру міста. Єдине, в чому ці двоє мали рацію — Чара потребувала нагляду. Надто багато сумнівних постатей крутилося біля будинку патріарха. Він помітив мерменів у колі Ліама Санґо, які викликали в нього підозру.

Союзники з Камбули, так? Хоча портове місто і вважалося на паперах частиною Туали, такою, як і Мішікатан, і далека Санда, про тамтешню владу ходили погані чутки. З такими ніколи не знаєш напевно, чиї вони союзники сьогодні. До будинку Ламана бігти було щонайменше годину через понтони й затори, а час зараз був найдорожчою валютою в Ділі.

Нола

Нола дивилася у спину Келану, ледь стримуючи паніку, що підступала до самого горла. Від Туґало її відділяли лише дві стіни. Вона не знала, чого хоче більше: тікати звідси світ за очі чи вдертися до камер і завершити те, що почала Кая.

«Як скажеш, сестричко. Але не кажи потім, що я не попереджав».

Келан не вимовив цього вголос, але його відчай і злість бриніли у лінку. Тим не менше, він послухав її, як завжди. Ідіот, він звик її слухати, а вона хотіла, щоб цього разу було не так. Була за крок, щоб покликати його назад. Серце підказувало, що зараз вона робить небезпечну помилку, але нерішучість скувала.

Шаміра підійшла й співчутливо стисла її плече. Нола здригнулася.

— Мені буде спокійніше, якщо ти чатуватимеш поруч, — сестра Ламана вказала на сусідній дах, де вже розгортали позиції. — Підтримай хлопців. Якщо, звісно, згодна.

Нола кивнула, намагаючись не дивитися на вхідні двері в’язниці.

— Як тільки відчуєш небезпеку — клич. Або дозволь спостерігати твоїми очима.

— Ні, — відрізала Шаміра, і в її голосі пролунав справжній острах. — Після того разу на прийомі я тиждень не могла оговтатися. Наче мої мізки пропустили через м’ясорубку. Краще покладатимуся на власні інстинкти.

Шаміра кивнула комусь угорі, і з даху скинули металеву драбину. Вона розвернулася й зникла в затінку, а Нола почала підйом.

Нагорі чатувало кілька шифтерів. Їхні обличчя здалися знайомими — річковики, ветерани, яких вона зустрічала у маєтку Санго, на зустрічах з Ламаном. Вони збудували укриття з бетонних блоків і саме закінчували розгортати компактну зенітку.

— Бачив тебе у патріарха, — кинув сивий солдат, подаючи руку, щоб допомогти їй перелізти через парапет. — Снайперка? Нам не завадить пара пильних очей.

Він глянув на «Шепіт» у руках Ноли.

Нола мовчки кивнула.

Вона мала кілька хвилин затишшя, тому знову потягнулася до родини. Кая відмахнулася — контакт із нею нагадував дотик до оголеного дроту. Келан усе ще петляв понтонами.

Несподівано, відповів Рей, і його присутність сприймалася значно ближчою, ніж мала б. Його емоційний фон накрив її, як тепла хвиля.

«Келане! Ноло! Кая! Ви живі?»

Нола видихнула. Хоч щось у цьому хаосі рухалося в правильному напрямку.

«Ми летимо до вас»,— у голосі Рея змішалися захват і тваринний жах. — «Не повіриш, я — саламандра! Чи то перелесник!»

Нола якраз вірила. Рей завжди був запальним, а його легковажність ідеально пасувала духу міфічного вогню. Перед очима на мить промайнула картина: могутній птах із ящіркою у кігтях та велика рогата пантера на спині дракона. Аніми не брехали — вони були проявом внутрішньої суті носія.

«На вас суне орда летючих рептилій!» — оголосив Рей. — «Сподіваюся, Ліам готував повітряне прикриття?»

Нола зиркнула на маленьку зенітку й сумно всміхнулася.

«Ліам готувався до підводних атак, — сказала з гіркотою. — Та й те не спрацювало. Захисне поле пошкоджене. Ми майже відкриті».

Повисло важке мовчання. Потім…

«Роби, що можеш. Залишайся живою. Ми знайдемо вихід», — спокійний голос Калеба, впорснув у її кров дозу впевненості.

«Спочатку знайди вихід із власного пір’я, генію!» — вклинилася Мара. — «У такому вигляді я можу хіба що зуби шкірити. А ти навіть літати до пуття не навчився!»

Нола перевірила запобіжник гвинтівки. Чомусь перепалка Мари з Калебом привела її до тями. Поки ті двоє гризуться – світ стоїть на місці. Вони ще мають шанс.

«Келане. Як тільки зможеш — приєднуйся. Я йду полювати на гелурій».

Вона повернулася до сивого річковика, і вказала на небо.

—Літуни ще надто далеко для снайперської роботи, але я спробую їх заплутати. Стежте за мною. Якщо піде кров із носа — приводьте до тями.

— Ментальні штучки? — старий глянув на неї з новою повагою. — Нам пощастило. Працюй, дитино, ми прикриємо.

Десь попереду гримнув потужний вибух. У небо піднявся стовп густого чорного диму. Шифтери й Нола інстинктивно пригнулися, а повітрям покотилася вібрація.

— Що вони використовують? — видихнув один із бійців. — Звичайна артилерія не б’є так далеко!

— Інфернал, — прошепотіла вона. Пальці нервово стиснули руків’я. — Його аура… Таке враження, що він здатний маніпулювати полум’ям…

— Угатили в підстанцію, — процідив ветеран. — Скоро згаснемо зовсім.

— Кляті зрадники... здали вузли, — похмуро додав інший.

Нола більше не слухала. Вона заплющила очі, відсікаючи зовнішні подразники. Гелурії підлетіли на достатню відстань, аби вона змогла вловити їхній колективний ментальний шум. Вона зосередилася, перетворюючи свій розум на тонке лезо, і вклинилася в їхні мізки, мов ніж у розігріте масло.

Мара

Вже на підльоті до Діли Мара усвідомила справжній масштаб лиха. На півдорозі їй нарешті вдалося приборкати панічний страх висоти — той просто вигорів, поступившись місцем крижаному заціпенінню. Тепер вона могла майже спокійно спостерігати за агонією столиці з висоти драконячого польоту.

Шторм, який ішов за ними від самої Занґоми, швидко їх наздоганяв. Небо розривали блискавки, гуркіт закладав вуха, а коротка шерсть Мари настовбурчилася від перенасиченого статикою повітря. Кожен подих віддавав виразним металевим присмаком.

Попереду ж чорна хмара гелуріїв сунула на Ділу невблаганною масою, загрожуючи накрити місто. Мара опустила погляд нижче. Якщо літунів виявилося замало, то на воді ворог розгорнув не менш потужну силу: катери, озброєні кулеметами, розрізали гладь річки, а попереду них мчали напівголі дикуни на чомусь схожому на довгі дошки. Вона не одразу збагнула, що це за транспорт.

«Це не дошки. Рептилії», — пролунав у лінку голос Рея у якому змішалися паніка і захоплення. — «Вони їдуть на довбаних крокодилах!»

«І що ти з цим зробиш, Калебе?» — у відчаї вигукнула Мара. — «Тобі треба було наказати Нолі тікати світ за очі, а не ризикувати собою!»

Вона не бачила, як бодай одна жива душа може врятуватися від такої навали. Хіба що у дільців був прихований у рукаві козир, про який вони досі не знали.

Замість відповіді Калеб зробив незграбний кульбіт у повітрі — знову втратив висхідний потік. Рей коротко пискнув: мабуть, пазурі птаха надто сильно стиснули його дрібне тіло. За будь-яких інших обставин Мара досхочу познущалася б із братових невдач, але зараз жах надійно зв'язав їй горлянку.

Тіло Тайрена під її лапами бриніло стриманою силою. Дракон був швидким, але як літальний апарат — абсолютно ненадійним. Вчепитися було практично ні за що: гладка волога луска не давала жодного опору. Мара розчепірила пальці, встромляючи пазурі в стики пластин, кров тонкими цівками зтікала лускою. Дракон не протестував — мабуть був мазохістом, як його господар.

Вітер змушував розпластуватися, притискати морду до шкіри Тайрена, аби не захлинутися зустрічним потоком і не злетіти вниз. Виснажена й ошелешена, Мара трималася виключно на злості.

«Мішікатан і Камбула надіслали підкріплення. Вони подбають про тих, хто знизу. Ми лише маємо розібратися з гелуріями».

«Як?! Ти так і не озвучив свій геніальний план! Серед нас лише дракони можуть дати бій у повітрі! Чи ти збирався Рея в них жбурляти як гранату?»

Калеб жбурнув у неї роздратований емоційний імпульс, такий сильний, що Мару хитнуло.

«Кая не послухає, якщо я накажу відступати. І Нола теж. А без Ноли не піде Келан. Тож заткнися і дай мені зосередитись! Я думаю!»

І Мара заткнулася. Калеб нечасто дозволяв собі зриватися на родину, і тепер вона зрозуміла: брат справді на межі.

«Може, клятий дощ їх позбиває…» — бовкнув Рей, намагаючись розрядити атмосферу. — «Чорт забирай, хоч би їм блискавкою прилетіло…».