Химери Калітрасу

Засинаючи, Рей розривався між мріями про Шаміру, думками про війну, та про день народження Чари. Останнє, всупереч будь-якій логіці, сімейство Санґо вважало найнасущнішим питанням сьогодення.

Аянора, хоч і кепкувала з Каї, до організації свята підійшла з усією серйозністю. Подарунки були ретельно загорнуті й сховані під замок, шоб мала пронира не знайшла завчасно. Меню завчасно склали, холодильники ломилися від харчів. Шаміра розіслала останні запрошення. Кликали всіх: племінників, тіток, дядьків, друзів і друзів їхніх друзів. Очікували також Ламанових товаришів по службі та, як здалося Рею, добру половину випадкових дільців, які бодай колись обмінювалися з членами родини звичайними привітаннями.

Уночі, поки Рей спав, нарешті влупив дощ. Він проґавив саму мить зміни погоди й спершу навіть не зрозумів, що коїться, — настільки встиг відвикнути від монотонного стукоту крапель і свисту вітру у щілинах. У кімнаті, яку він ділив із братами, приємно похолоднішало, тож Рей уперше за тиждень натягнув на себе легку ковдру.

Ближче до вечора очікували на Ліама Санґо. Патріарх устигав буквально в останню мить: уже наступного тижня стрімка Летанга вийде з берегів і зробить Великий Луг абсолютно непроїзним для сухопутного транспорту.

Прокинувся він пізно, свіжим і відпочилим.

Вийшовши з душу, застав Калеба з планшетом Гестії в руках. Той знову вивчав загадкове креслення, яким захопився ще в Мішікатані, і робив нотатки. Брат був переконаний, що натрапив на розробку свого батька, і, схоже, став одержимим ідеєю відтворити цей механізм.

— Є прогрес? — запитав Рей, витираючи голову рушником.

— Привіт і тобі, — кинув Калеб, не підводячи очей від екрана. — Невеликий. Конструкцію й призначення я вже зрозумів. Це щось на кшталт броньованого батискафа з надпотужним двигуном. Думаю, Ендей створив його для подорожей між світами. Розібратися з принципом роботи теж зміг. Усвідомити це теоретично можна, а от уявити повністю, побудувати працюючу модель у голові — надзвичайно складно.

— Чому?

— На Террі немає таких технологій. Тут потрібні складні мікросхеми, обладнання на рівні космічних кораблів селсарі… А також, я підозрюю, сплави, здатні витримати надпотужні навантаження, які у нас не виготовляють. — Калеб відклав планшет і потер скроні. — Або я їх просто ніколи не бачив. Мені треба потримати матеріал у руках, інакше не вийде.

— Може, у твого старого десь завалялися зразки? — Рей почухав підборіддя. — У Трастаді можна пів Калітрасу сховати, не те що пару шматків заліза.

— Шукатимемо, коли повернемося, — пробурмотів брат.

Рей не сумнівався: якщо знадобиться, Калеб переверне догори дриґом увесь маєток, університет і навіть усю промислову Андейю. Такий уже був затятий.

— Начувайтеся, остров’яни, ви навіть не підозрюєте, яка епічна гроза на вас суне!

Калеб мугикнув у відповідь щось нерозбірливе.

Знизу гупнуло, пролунав дзвінкий дитячий регіт.

Рей сів на ліжко й штовхнув Калеба в плече.

— Може, для початку потренуєшся знаходити простіші речі? — запитав він. — У Чари сьогодні день народження. Що думаєш дарувати дитині, у якої й так усе є?

У Калітрасі вони ніколи не святкували такі тривіальні події, а у Андейї будь яка подія перетворювалась у довгі складні ритуали прораховані заздалегідь церемонімейстрами і протоколістами. Від Рея з Калебом вимагалась лише присутність і відповідність зовнішнім вимогам.

Рей планував залучити до пошуків Келана, але той учора явно перебрав пенички, й досі безпробудно дрих на своєму ліжку, навіть не роздягнувшись. У стані важкого похмілля з молодшого навряд чи вийшов би гарний радник.

— Чорт… — Калеб закрив обличчя долонею. — Я думав, воно якось само владнається… або Нола щось придумає.

Рей похитав головою.

– Вона вперлася, заявила, що їй набридло бути на побігеньках. Сказала, що ніхто не цінує її старань. Здається, я її трохи розлютив через Шаміру, а на тебе вона сердиться за те, що дозволив Келану напитися в мотлох.

Калеб мовчав, і Рей вирішив підкинути ще трохи жару:

– Теж мені, ханжа. Звідки ми маємо знати про таке? От ти, як старший брат повинен був мене навчити.

— Старший всього на рік, придурку, — огризнувся Калеб. — Якщо вам у дитинстві були потрібні речі — я просто йшов і викрадав їх.

— Як ту книжку про Всесвіт?

Келан наче почув, видав носом особливо гучну трель і пустив слину. Навіть у такому стані молодший примудрявався бути… милим. «Це все через його світлі кучері, — вирішив Рей. — Викапаний селсарі»

— От у кого точно є подарунок, — хмикнув Рей. — Чув, як він крізь сон бурмотів про якийсь «Кинджал Глибин»?

— Зброя? — у Калеба брови поповзли вгору. — Він хоч розуміє, що дітям тут не дозволяють мати такі небезпечні речі?

— Важливий сам жест – відмахнувся Рей – Мала фанатіє від сирен і мерменів. Близнюки можуть навіть не напружуватися — будь-що від них автоматично стає крутим.

Калеб раптом завмер, і Рей ледь не на фізичному рівні відчув, як у братовому мозку закрутилися змащені шестерні. У засранця явно з'явився план!

Результатом цих миттєвих обчислень стали досить несподівані дії: Калеб почав гарячково копирсатися у своїй дорожній сумці.

— Любить сирен, кажеш? — буркнув він, витяг свій робочий комбінезон і заходився обшукувати численні кишені.

Рей спостерігав за цим перформансом із напіввідкритим ротом. Невже Калеб остаточно з’їхав із глузду і планує подарувати іменинниці іржавий гайковий ключ?

— Ти що, в робочому комбезі на вечірку зібрався? — не витримав він. — Нагадую: це не п’янка в гаражах, а пристойний світський захід.

Калеб навіть не повів вухом. З тріумфальним вигуком він нарешті витяг на світ якийсь зіжмаканий папірець, акуратно розгладив його на коліні й задоволено вишкірився:

— Мій подарунок готовий.

Рей потягнувся було глянути, що там, але брат миттєво відсмикнув руку, ховаючи папірець назад.

— Свій шукай.

— Зрадник, — беззлобно буркнув Рей, але вже подумки гарячково прикидав, як використати цю безпорадну ситуацію, щоб зайвий раз підкотити до Шаміри за авторитетною порадою.

*****

Решту дня Аянора ганяла родичів і гостей, мов власних рабів. Двір гудів, як розтривожений вулик: чоловіки ставили довгі столи та натягували тенти від дощу, жінки витягали з глибоких комор наїдки й напої. Для подарунків сплели величезний кошик із рибальських сіток — за словами Шаміри, символ сезону. Його прикрасили квітами, мушлями та стрічками.

Якимось дивом Рею вдалося викрасти Шаміру з-під пильного матріаршого ока, й утекти з нею на «побачення-закупи». Дівчина повела його на ринок, де торгували здебільшого мор’кілани та мермени. Вона знала тут чи не кожного продавця, зупиняючись і щебечучи біля кожної лавки. Рей розривався між милуванням її граційною ходою та подивом від вміння вибивати найкращі ціни.

— Гарне побачення влаштувала собі, Шаміро! Рада бачити тебе з кимось, хто не є Чарою! — цвірінькнула симпатична жіночка з віконця квіткової крамниці.

Рей миттєво зорієнтувався й купив оберемок білих квітів — він помітив ще раніше, що Шаміра такі любить.

— Дякую, — зашарілася вона. — Я справді давно нікуди не виходила.

— Мабуть, важко з бешкетницею?

— О так, — розсміялася Шаміра. — Ця дитина — повноцінна робота без перерв і відпусток. А характер — весь у маму. Боюся, вона влаштовуватиме іспити всім моїм майбутнім нареченим. — Вона на мить замовкла, а потім додала зовсім тихо: — Але я не шкодую. Обожнюю малявку.

Рей трохи пом’явся, але все ж поставив запитання, яке муляло йому від самого початку:

— А що означає «дитина полювання»? Ти казала, це піднімає твій статус…

Шаміра знову розсміялася.

— Дитина полювання — так у нас називають дітей, зачатих під час перетворень. Це рідкість. Іноді шифтери знаходять одне одного в дикій подобі, і якщо їхні біоформи ідеально збігаються… народжується справжнє диво. Одружитися з матір’ю такої дитини — величезна честь для будь-якого чоловіка. Такого в наших краях не траплялося вже дуже давно, але ваша сімейка взагалі ненормальна. Каї нереально пощастило з Ламаном. Можливо, колись пощастить і тобі.

Шаміра кокетливо підморгнула й потягнула спантеличеного Рея далі, до сувенірних рядів.

Результатом їхніх довгих блукань стала рідкісна знахідка — останній запис концерту сирени Алії, а також купа дрібних милих дурниць: наліпки, брелоки з кумедними рибками-маскотами і, найцінніше, колекційна фігурка самої поп-діви. За цю пластикову красуню Рей добру годину торгувався в лавці мор’кілана, але все одно спустив купу таланів. Шаміра, втім, запевнила, що річ унікальна, справжній скарб і варта кожної витраченої кварти.

— У неї згинаються руки й ноги, а якщо потрясти — вона навіть співає! — прицмокував язиком задоволений продавець, пакуючи іграшку. — З такою лялькою ваша дівчинка миттєво стане зіркою серед усіх подружок у школі!

Вони повернулися до маєтку Санґо вже перед самим початком святкування, закономірно дістали на горіхи від розлюченої Аянори за запізнення, й поспіхом розбіглися по своїх кімнатах.

*****

Рей спустився до наметів, коли гості вже почали прибувати.

Свято вирувало. Під тентами зібралося понад сотню людей: усі гомоніли, сміялися, цокалися келихами. В Андейї подібні урочистості відзначали зовсім інакше — з вишуканими балами та суворим офіційним етикетом. Тут же все видавалося простішим, гучнішим і набагато хаотичнішим. Шифтери поводилися розкуто: безжально підколювали одне одного, перекрикувалися, обговорювали майбутню Зміну, іменинницю та останні приготування до великої повені. Дітлахи гасали всюди, безкарно цупили їжу зі столів і бешкетували.

Серед цієї строкатої юрби Рей одразу помітив Калеба та Мару. Сестра видавалася темною хмаринкою серед вибуху фарб. А от Калеб позичив у Келана сорочку і жилет із дорогого ксіоку — і, треба визнати, мав напрочуд елегантний вигляд. Нола ж сяяла у срібній сукні «сльоза сирени», що ідеально пасувала до кольору її очей.

Але Келан… Рей мало не вдавився вітальним аперитивом від сміху. Він підійшов і поклав руку молодшому братові на плече.

— Ти, я бачу, занурився в місцеву культуру з головою! — гукнув він, намагаючись перекрити гомін юрби.

Келан «розчинився» в народному колориті до останнього ґудзика. На ньому був довгий строкатий балахон із широким поясом, інкрустованим мушлями, а на шиї гойдалося масивне дерев’яне намисто. Здається, він навіть підфарбував очі. На тлі темношкірих, кремезних дільців він скидався на витонченого селсарі, який раптом вирішив пограти в екзотичні рольові ігри. Місцеві приймали його за запрошену знаменитість і відверто витріщалися.

— Тестую місцеву екзотику, — зверхньо кинув Келан. — І якщо мій імідж здається тобі занадто сміливим — бачив би ти, що носять на островах Хартії.

Рей зрозумів, що з цієї розмови переможцем не вийде, і перемикнув увагу на хаос довкола. З’явилися підлеглі Ламана — прикордонники. Стрункі, жилаві й трохи розгублені у своєму сірому військовому однострої. Рей наблизився до них і впіймав уривки тривожних розмов — продовження тих суперечок, що щовечора звучали за столом Стратега.

Ламан надумав рушати на північний кордон з інспекцією, і всі обговорення крутилися навколо цього.

— Куало збіситься, — бурчав ветеран із посіченим шрамами обличчям. — Роками сидів на потоках контрабанди, тепер вирішить, що його підсиджують.

— Та не бурчи, Камо, — відповідав молодший, підшукуючи місця для компанії й відмахуючись від ветерана, як від набридливої мухи. — Дай хоч останні дні нормально відгуляти. А там, може, й обійдеться.

— Нічого не обійдеться! Таргуни дедалі частіше нападають на застави, нахабніють на очах, — не вгамовувався Камо. — Вір очам, синку, а не вухам. Буде заруба. Готуй своїх.

По спині Рея пробіг неприємний холодок. Серед цих радісних, ситих людей думки про близьку війну здавалися абсолютно недоречними, але йому все одно кортіло залишитися з вояками й послухати ще. Однак його як почесного гостя швидко перехопили й посадили за стіл поруч із родиною. Шаміра й Аянора вмостилися прямо навпроти, і Рей миттєво забув про солдатів і їхні проблеми.

Дівчина виглядала неперевершено в темно-синій сукні та намисті з перлів, яке він їй подарував.

— Увага всім! — гримнув гучний голос Ламана, змусивши присутніх обернутися до головного столу. — Запрошую вас відсвяткувати день народження нашої маленької бешкетниці Чари! Їжте, пийте, будьте щедрими на подарунки й не скупіться на хвалу іменинниці — вона надто довго чекала на ваші вітання!

Чара у сріблястій сукні, міні копії Нолиної “сльози сирени”, вийшла до збудженого натовпу й посіла чільне місце. Спеціально для неї частину столу підняли, щоб малу було видно звідусіль. Грянули оплески, заграла музика. Дівчинка сяяла білозубою усмішкою й завзято махала рукою.

— Вип’ємо за мою онуку! — вигукнула Аянора. — Щасливого тобі року, дитино!

*****

Офіційна частина швидко завершилася — з довгими й нудними промовами тут ніхто не заморочувався. Навпроти Рея сидів Ламан і жваво підсовував йому нові наїдки. Хоч як би Рей заздалегідь готував свій шлунок до цього випробування, той капітулював уже після першої зміни страв. Живіт загрозливо натягнувся, дихати ставало дедалі важче, а господарі тим часом невтомно наминали вже по третій порції. Соковиту печеню з м’яса й коренеплодів змінила запашна каша з грибами, потім на столі з'явилися обсмажені овочі, а згодом — ніжна риба в густому молочному соусі. Здавалося, у цьому сімействі взагалі не вірили в існування легких закусок.

Пили міцну, прозору, як кришталь, «пеничку». Від цієї місцевої настоянки в Рея швидко закрутилася голова, а настрій злетів до хмар. Шаміра сміялася з його сп’яніння, дражнила й відверто фліртувала, а він охоче відповідав їй тим самим. Рей заздалегідь підмовив Хоук полетіти на полювання разом із Тайреном, і завдяки цьому тактичному маневру насолоджувався свободою без драконячих повчань і моралізаторства в голові.

— Ми — люди землі й чесної праці, — промовляла Аянора, щедро наповнюючи Реєву тарілку. — Багато працюємо, багато їмо.

— До того ж, — додав Ламан із повним ротом, — декому з нас потрібна додаткова енергія для перетворень. Особливо великим хижакам.

— Ну не скажи, — заперечила Шаміра, підперши підборіддя долонею. — А як же травоїдні велетні? Бегемоти чи ті ж слони?

Рей усміхнувся і, трохи схиливши голову, запитав:

— Можна дізнатися, хто твоя аніма? Це не буде неввічливо? – пеничка додала йому сміливості.

— Я — носоріг, — підморгнула вона.

«Ти влип, братику», — озвалася Мара через лінк. Зовні вона залишалася незворушною, але Рей відчував, що всередині сестра буквально качається від реготу.

— Ого! — Рей протверезів на частку секунди й про всяк випадок трохи відсторонився. — Нагадай мені ніколи, чуєш, ніколи тебе не дратувати.

— Так, з моєю донькою краще не жартувати! – гримнула Аянора, заходячись сміхом. – чув, які носороги наполегливі? Можуть переслідувати обранця три дні без зупину, якщо закортить паруватися!

— Мамо, припини відлякувати мені чоловіка! — Шаміра залилася яскравим рум'янцем, хоча її очі збуджено блищали. — Так я взагалі ніколи заміж не вийду!

Ламан від цих слів реготав, здається, гучніше за всіх присутніх.

Після чергової зміни страв гостей почали викликати до Чариного постаменту. Один за одним вони складали дари у плетений кошик, а іменинниця — з виглядом справжньої королеви — приймала їх, прихильно кивала й милостиво усміхалася. Коли настала черга Рея, він ледь звівся на ноги — алкоголь і надмір їжі дали взнаки. Один із побратимів Ламана підхопив його під руку:

— Тримайся, герою, твій вихід!

— Вітаю, мала, з десятиліттям! — мовив Рей і, хитнувся, і незграбно цмокнув Чару в щоку. — Дуже сподіваюся, що мій презент тобі сподобається.

Побачивши фігурку Алії, Чара аж підскочила на місці, сплеснула в долоні й щосили обійняла Рея за шию. Спрацювало! Треба буде обов'язково нагадати Шамірі, що вона — геній.

Фігурка посіла почесне місце на столі, поряд із кинджалом від Келана, набором скальпелів від Мари та зім’ятим рожевим пакетом, заради якого Кая пограбувала мішікатанський магазин іграшок.

Наступним до постаменту неспішно підійшов Калеб. Рей навіть не намагався приховати своєї цікавості: кортіло нарешті побачити, що за таємничий папірець його старший брат витяг зі свого брудного комбінезона.

Калеб пафосно вклонився, наче перед справжньою монархинею вищого світу. І… чому, чорт забирай, Чара раптом зашарілася? Це все його сині очі — Рей точно знав, що весь прихований шарм цього сухаря ховався саме в них. Придурок при цьому навіть не намагався когось зачаровувати!

— Вітаю, Чаро. У тебе чудовий смак у музиці. Для мене честь зробити цей скромний подарунок від себе.

Брат урочисто простягнув ламінований аркуш обома руками.

Рей примружився — що там за каракулі? Щойно дівчинка прочитала написане, її очі округлилися, щоки спалахнули, а за секунду вона вже стрибала на місці від нестями.

— Дякую! Дякую! — вигукувала Чара, кидаючись Калебу на шию. — Це неймовірно! Навіть дід не зміг би таке дістати! Запрошення на каву з Алією після концерту! Я стану найпопулярнішою дівчиною в Ділі!

І вона розридалася від щастя.

— Ах ти, хитрий покидьку, — прошипів Рей братові, коли вони спускалися зі на свої місця. — Де ти це взяв? Невже Наялі підсуєтила?

Калеб посміхнувся куточком губ, виглядаючи нестерпно самовдоволеним.

— З якого це дива Наялі роздавала б перепустки на побачення з Алією? — тихо кинув він і змовницьки підморгнув. — Я отримав це абсолютно чесно. Можна сказати — відпрацював руками.

*****

Святкування плавно перейшло в ту стадію, коли більшість гостей уже забули, заради чого взагалі зібралися. Чара давно покинула свій трон і щодуху гасала з іншими дітлахами. Друзі Ламана або добряче напилися й палко сперечалися про переваги нової зброї, або напропалу фліртували з жінками. Аянора Санґо в оточенні коліжанок захоплено пліткувала й складала весільні плани для всіх присутніх холостяків, навіть не намагаючись при цьому стишити свій гучний голос.

Шаміра підкликала подруг, аби ті теж могли поспілкуватися з «чарівними іноземцями». За кілька хвилин Калеб із Келаном опинилися в щільній облозі місцевих красунь. Дехто вже танцював під живу музику, і Рей мав твердий намір невдовзі до них приєднатися.

Раптом залою, мов порив вітру, пронеслася новина:

— Прибули! Делегація повернулася! Встигли в останню мить! Ліам Санґо!

Музика урвалася. Сп’янілі гості завмерли, синхронно повернувши голови до головного входу. На вулиці лютувала гроза — небо краяли блискавки, гуркотів грім. Штори розлетілися врізнобіч від пориву холодного вітру, і в яскравому спалаху світла на порозі постала велетенська постать. Голова чоловіка торкалася верхньої планки одвірка, а плечі заповнили весь проріз. Ліам Санґо, чиєю анімою за словами Чари був слон, виявився справжнім гігантом.

— Хто це тут посмів подумати, що я не встигну на день народження моєї улюбленої онуки?! — голос патріарха рознісся під куполом трубою, легко перекриваючи шум зливи. — Ну-бо, де моя мала бешкетниця?

Розкуйовджена Чара виплуталася з юрби дітлахів і кинулася до велетня.

— Ді-і-іду! — заволала вона, обіймаючи його за шию. — Я знала! Тепер Клем винен мені десять таланів — я заклалася з ним! Де мій подарунок?

Рей із посмішкою спостерігав за возз’єднанням родини. У всьому цьому балагані відчувалося щось тепле, майже чарівне. Дивно, але йому раптом захотілося стати частиною такої шаленої, проте люблячої сім’ї. Він обернувся до сестер, щоб поділитися думкою, і лише тоді помітив вираз обличчя молодшої.

Ще хвилину тому Нола весело сміялася, а тепер виглядала так, наче щойно побачила мерця. Вона смертельно зблідла, очі розширилися від жаху, а тремтячу долоню судомно притисла до грудей, ніби намагаючись утримати скажене биття серця. Через лінк, притуплений алкоголем, Рей відчув, як її сирий панічний страх прорвався до нього. Мара стояла поруч, така ж напружена, дивилася на новоприбулих і Ліама Санґо. Точніше — на того, хто стояв за ним.

«Відвернися. Зараз же», — холодний голос Калеба врізався в свідомість, наче лезо. — «Виходимо через запасний хід».

Що їх так налякало? Рей послухався і, намагаючись не привертати уваги, рушив до бічного виходу. Уже на порозі він усе ж не втримався й озирнувся.

Тоді він і побачив: Обличчя одного з членів делегації патріарха здалося до болю знайомим. Рей похолов. Ця усмішка - широка, білозуба роками переслідувала його у кошмарах, а наяву він безуспішно намагався її забути. Невже?.. Але ж востаннє він бачив цього чоловіка мертвим. Понівеченим, залитим кров’ю.

Келан грубо штовхнув його в спину, вириваючи зі заціпеніння, і Рей вилетів під холодний дощ у внутрішній двір маєтку.

Туґало. Військовий інструктор Калітрасу. Вчив їх битися — зі зброєю і без. Один із найжорсткіших наставників. Саме він тижнями ганяв їх гірськими тропами — голодних, напівроздягнених, з садистською насолодою доводив до межі виживання. Але навіть це не було найгіршим.

— Кангата Туґало, — прошепотіла Мара. — Що тут робить цей клятий збоченець?..

— Ми ж його наче вбили… — розгублено видихнув Келан.

«Закопувати треба було глибше…» — подумав Рей, а може, й сказав уголос.