Втрачене світло

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

Візьми мене туди,

Куди ти йдеш.

Дозволь мені бути в твоїй голові

І дивитися навколо,

І бачити те, що ти бачиш,

Коли ти дивишся на мене.

Гурт «Geordie»

Людина, яка продавала останні спокуси, була на вигляд типовим чиновником. Блідий кабінетний затворник. Боягузливе, запопадливе, короткозоре створіння, напевно обтяжене хворою потворною дружиною і дитиною-підлітком, про вуличні витівки якої вічно зайнятий татусь ще не підозрює. Більша частина безпросвітного життя вже позаду, а попереду нічого, крім суцільних розчарувань. На думку Хасана, вороги явно недооцінювали його, якщо доручили вербування такій плюгавій нікчемності. «Дрібнішає контора», -- дійшов висновку номер шістсот шістдесят шостий, перш ніж відкрив рота.

-- Поцілуй мене в дупу, проклятий виродку! – сказав Хасан і навіть не полінувався, долаючи біль, відвернутися, ніби й справді збирався оголити згадану частину тіла.

Йому остаточно зіпсували останній день. Він ненавидів тих, кого представляв цей жалюгідний посланець. Він був фанатично переконаний, що вони винні у багатьох бідах людства, якщо не у всіх. Вони проводили комуністичні експерименти, винайшли атомну бомбу, прибрали до рук цілі галузі промисловості, а потім зруйнували їх, вони перекроїли світ на свій лад, знищили Інтернет, стільниковий зв'язок і якщо не вільну, то конкурентну пресу, вивели на орбіту «Абраксаси», виснажили земні надра. Незадовго до початку минулої війни вони вперше отримали реальну владу і в цій країні – і що вони з нею зробили?

Деякі опоненти режиму розуміли ступінь небезпеки та діяли відповідно. Серед основної маси населення завжди домінувала тупість, м'якотілість і політична імпотенція. Коли зробилася очевидною безперспективність законних методів, за діло взялися радикальні угруповання. Але і це теж, ймовірно, було частиною витонченого та цинічного плану нової всесвітньої влади. Ціль? Остаточно знекровити потенційних повстанців. Знищити у зародку здатність до опору.

Боротьба тривала вже понад дві тисячі років тому, а почалася зі страти одного-єдиного ідеологічного терориста. Хасан вірив у це, не дозволяючи собі засумніватися. Ще він був упевнений, що коли найближчої мети буде досягнуто, адепти Мозкокрута не заспокояться, поки не підкорять собі всю планету. Але що вони зчинять потім?

Він сплюнув старшому інспектору на штани. Втім, слини майже не було. Після цього Резник м'яко відсторонив охоронця, який потягнувся за кийком з наміром вибити ув'язненому парочку зубів, котрі ще не випали самі.

-- Зачекайте зовні, -- наказав бездоганно ввічливий і стриманий чиновник. – Я хочу побесідувати з ним наодинці.

-- Будьте обережні, пане старший інспекторе, -- буркнув охоронець таким тоном, яким, мабуть, радив своїй дочці не давати себе лапати у початковій школі.

-- Я завжди обережний, -- блідо посміхнувся Резник, і Хасан зрозумів, що той далеко не дурень. Старшому інспектору нічого не загрожувало. Навіть у порівнянні з худорлявим здохляком номер шістсот шістдесят шостий був справжньою розвалиною.

-- Хлопці, у вас проблеми, -- сказав Хасан, коли фізіономія охоронця зникла за дверима. Це було не питання, а твердження. За останні три роки він не вимовляв і не чув нічого приємнішого. Немов бальзам на душу. Пам'ятається, щось подібне він відчув, коли під час судового засідання було зачитано довгий список його злочинів проти суспільства і держави.

-- Можна сказати й так. – Резник не виглядав ображеним. Стурбованим – ясна річ, але на лайку та неповагу з боку ув'язненого йому було начхати.

-- Я невиліковно хворий, -- заявив Хасан, щоб інспектор швидше забрався з камери. Приховувати це не було сенсу. Він знав, що в разі чого лікарі піддадуть його ретельному обстеженню. – Скоро здохну. Раніше за тебе. А шкода.

-- Я знаю. Як щодо тримісячного контракту? Після закінчення цього терміну вам буде надано...

«Авжеж, жалюгідне ти створіння, -- думав номер шістсот шістдесят шостий, поки старший інспектор перераховував блага, які зваляться на голову Хасана, якщо вони домовляться. – Значить, ось це і є твоя стеля. Межа бажань. Звичайно, хіба може бути що-небудь почесніше, ніж здохнути в палаті люкс в оточенні невинних баранів на кшталт тебе, одягнених у білі халати, ніби янголята з підрізаними крильцями? Невже ці тупиці всерйоз вважають, що я вдень і вночі мрію про їхню поблажливість і вимолюватиму собі принизливу смерть?..»

-- Ніяких лікарень, -- сказав він уголос, коли йому набридло слухати перелік сміхотворних поблажок. – А тепер – мої умови...

Номер шістсот шістдесят шостий відверто розважався після тривалого перебування у прострації. Старший інспектор міг сміливо обіцяти йому хоч місячне сяйво у нагороду. Гарантій не було. Ні найменших. І, найімовірніше, не буде.

Але Хасан хотів зрозуміти, як далеко вони готові зайти у своїх обіцянках. Він здогадувався, що діло нечисте. Втім, чистого діла йому не запропонують. Якщо його хотіли підставити, то, мабуть, не врахували, що кінчена людина здатна на непередбачувані вчинки та її дуже складно контролювати. Якщо ж ні, то давайте назвемо їхню «проблему» справжнім ім'ям. Тут припахало спробою перевороту.

Старший інспектор Резник не став сперечатися. Він просто дивився на Хасана запаленими від недосипання короткозорими очима. У його погляді були цинізм і втома, які викликали довіру. Потім він кивнув і вийняв із папки чисті бланки.

«Втрачаю час», -- думав Хасан, поки тривав весь цей безнадійно застарілий паперовий фарс, хоча процедура зайняла не більше десяти хвилин. Шестерні бюрократичної машини зі скрипом прокрутилися. В результаті ув'язнений номер шістсот шістдесят шість набув радикально нового статусу.

Взагалі-то він погодився б на пропозицію влади без жодних умов. Він хотів побачити сміливця, який заварив таку кашу. Познайомитись з ним ближче. А якщо дозволить здоров'я, то й допомогти йому довести справу до кінця. Але не можна було виключити, що ініціатива виходила зовсім не від людини. Можливо, Хасану казково пощастило і він дочекався принципових змін на рівні Орбітального Контролю.

Але приречений в'язень даремно турбувався про своє нікудишнє здоров'я. Спотворення почалося відразу після того, як він залишив на папері відбиток лівого мізинця.

* * *

Хасан був у шоці тільки пару секунд. Зазвичай найпростіші речі – водночас і найпереконливіші. Він відчув, що у роті знову повно зубів. Язику стало тісно. Зник рожевий туман, який затягував поле зору. До цього Хасан ніби дивився на світ крізь розчин крові. Замість набитого ватою манекена з'явилося тіло, яке можна було непогано контролювати, а це вже дещо.

Змінилися ракурс та перспектива. Він став краще чути, пожвавився нюх. Чорт забирай, він уже почав забувати, що світ доволі галасливе, різнокольорове та запашне місце. Навіть якщо це місце являє собою одиночну камеру у найміцнішій в'язниці на планеті.

Отже, життя в борг? Скільки ж це коштує? Таку угоду він уклав уперше. Він ще не знав, хто є його благодійником, але здогадувався, що відпрацювати борг доведеться з лишком. А якщо ця інтрига затіяна Мозкокрутом? Можна не сумніватися: той нічого не дає задарма...

Він кинув погляд на ідіота, який заворушився на підлозі. Зовні «рокіровка» відбулася абсолютно непомітно. Телекамера зафіксувала лише раптове зомління мешканця камери. Свідомість Резника була поділена так, що, з одного боку, Хасан отримав всю необхідну інформацію, а з іншого – номер шістсот шістдесят шостий міг проіснувати ще певний час у стані овоча.

Такий розклад цілком влаштовував ув'язненого. Ні, вже не ув'язненого!.. У нього на очах його колишнє тіло проявило ознаки життєдіяльності. Доходяга помочився під себе. Величезна пляма розпливлася на тюремній робі. Запахло сечею, і Хасан не відмовив собі в задоволенні пхнути ногою мішок з кістками, який безглуздо витріщався на нього і посміхався.

Хасан не намагався розібратися у власних мотивах. Ненависть до своєї слабкої, вмираючої оболонки – це зовсім не те, що ненависть до самого себе. Тут був присутній деякий елемент очищення, звільнення, компенсація ущербності, не кажучи вже про фізичну перевагу. Він гамселив бідолашного ідіота доти, доки в того не почали лопатися рожеві бульбашки на губах. Після цього Хасан спокійно зібрав папери і склав їх у кейс, знаючи, що його неприпустимий зрив не залишився непоміченим. Діагноз «нервове виснаження» його цілком влаштовував. І неминуче покарання також. Він потребував відпустки та вільного часу. Втім, його час йому вже не належав.

Перед відльотом Хасан зайшов у туалет для персоналу, де для початку перевірив, що тут за ним не стежать за допомогою технічних засобів спостереження. Він зупинився перед дзеркалом, яке висіло над умивальником, і доволі довго уважно розглядав відображення у ньому. Бліде одутле обличчя з застиглою кислою гримасою. В якомусь сенсі він бачив його вперше – тепер як своє власне.

Мішки під очима. Синюваті повіки. Залисини. Вуха з великими мочками. Товсті безкровні губи. Погано поголені щоки. Управління м'язами жирнуватої фізіономії вимагало певної навички.

Крім того, давали знати про себе біль у шлунку та радикуліт. Колишній номер шістсот шістдесят шостий виявив, що старший інспектор носить ортопедичне взуття. Прийдеться звикнути до короткозорості, але окуляри необхідно замінити на контактні лінзи. Зате нігті цілі. Згадавши про дещо, Хасан розстебнув штани і подивився вниз. Зітхнув з полегшенням. Інспектор не був обрізаний, а на все інше – надмірний животик, прогресуюче облисіння, погані зуби і навіть виразку – Хасану було начхати. У порівнянні з ув'язненим, здихаючим від лейкемії, він відчував себе живчиком, який щойно повернувся з курорту, розташованого десь на околицях раю.

Він порився в кишенях мішкуватого костюма. Дістав гаманець і перерахував гроші. Потім вивчив кольорові фотографії дружини та дітей – дівчинки років чотирнадцяти та хлопчика років восьми. Особливе задоволення принесла йому наявність членського квитка Об'єднаного союзу національних меншин з номером із першої сотні. Це давало деякі додаткові можливості. Не те щоб великі, але Хасан умів використовувати мінімальні шанси з максимальним ефектом.

Веселий товстун директор не проґавив нагоди особисто проводити візитера. З результатами відеомоніторингу він вже напевно ознайомився. Тепер в його очатах виблискувала неприхована зверхність, немов у будь-який момент він міг витягнути з рукава і пред'явити старший козир. «Озонова Діра – це річ у собі. Не сунься сюди більше, чистоплюю!» -- повідомляла посмішка директора, приклеєна до лисніючої фізіономії.

-- Не домовилися? – запитав він з фальшивим співчуттям.

-- Ні.

-- Він безнадійний. Я вас попереджав. Його не стратили тільки тому, що сподівалися простежити зв'язки.

Щодо «зв'язків» директор, звичайно, пожартував. Люди з Особливого департаменту зуміли б розв'язати язика навіть німому від народження.

-- Допити з тортурами? Ви не перестаралися?

Товстун зробив великі очі. Як відповіді на безтактні запитання цілком годилися прийоми, запозичені з фарсу.

-- Перестаралися, -- констатував Хасан не без задоволення. – Він майже труп. Відправте його до крематорію.

Директор кинув погляд у небо, ніби сподівався прочитати там конкретний припис для кожного зі своїх підопічних. Або підтвердження одержаного усного наказу. У потоках повітря від гвинтів вертольота його кучеряве волосся стало дибки, утворюючи навколо голови подобу тріпотливого німба.

-- Можна одне запитання, пане старший інспекторе?

-- Навіть два.

-- Навіщо ви його били?

-- Він вивів мене з себе.

-- Нерви сваволять?

-- Трошечки... Втім, йому це вже не зашкодить.

-- Хто знає! Щось трапилося з його мозком. Різке зниження активності кори. Як ви розумієте, я буду змушений доповісти...

-- Пане директоре! Я знаходжу результати перевірки вичерпними. Завтра ж надам начальству рапорт. Без зауважень. Ви чудово попрацювали. Вітаю. Головне – відповідність духу, а не букві, чи не так?

Примітивний хід, але кінцевий результат не є важливим. Товстун надто досвідчений та обережний. Хасан знав, що той вичікуватиме. Тиждень, два, три – скільки буде потрібно, щоб убезпечити себе. Старший інспектор повинен встигнути скористатися форою. Тільки час мав значення. Він відчув це за останні місяці, коли живцем гнив у камері. Але тепер, окрім часу, з'явилася ще одна значуща річ – Термінал.

Дещо залишилося за межею сприйняття. Наприклад, Хасан не усвідомлював того, що став фетишистом. І навіть гірше – він став «веденою» людиною.

На прощання директор ще раз пригостив його конфіскованою сигарою.