31
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
Царства блаженства, царства світла.
Дехто народжується для солодкого раювання.
Дехто народжується для безкінечної ночі.
Гурт «The Doors»
Приватний детектив Боб Мірошник сидів у своїй машині та спостерігав за домівкою потенційної жертви Чорного Диякона.
У детективних книжках нерідко стверджувалося, що очікування – ледве не найгірша річ у світі. У всякому разі, найнудніша. Мірошнику так не здавалося. Хіба все життя – це не затаєне очікування закономірного кінця? Додайте сюди гнітючі тягарі старості. Що ж тоді говорити про поточні дрібниці? І якщо очікування скрашене пачкою хороших цигарок, пляшкою старого коньяку, тихою музикою, при цьому нічого не болить, а в машині м'яко, тепло та затишно – тільки повний ідіот скаржитиметься на таку роботу. Раз вже час має бути вбитий, то краще вбивати його в комфортних умовах.
Мірошник був гурманом і доморослим мудрецем. Він усе зважив, усе перепробував на смак і все розклав по поличках. До недавнього часу світ був простим та зрозумілим. Є добрі хлопці, є погані хлопці. Поганих хлопців завжди більше. Бобу доводилося виконувати замовлення і тих і інших. Працювати на перших було набагато приємніше, на других – набагато вигідніше. Поєднуючи ці дві крайності, Мірошник дотримувався золотої середини і розсудливо змирявся з неминучими компромісами.
Бажання все ускладнювати з'являється у тих, хто зазнав фіаско у боротьбі за місце під сонцем, Абсолютно чистим це місце не буває ніколи. Весь фокус у тому, щоб правильно оцінити підґрунтя подій. Балаканини про містичну природу зла Мірошник не переносив, хоча побачив на своєму віку чимало загадкових смертей, нерозкритих злочинів, понівечених трупів і патологічно жорстоких людей. Причин і наслідків занадто багато, щоб людина могла охопити їх своїм жалюгідним розумком. Однак час від часу Боб виявляв підтвердження того, що врешті-решт все зводиться до порівняно простого розкладу: погані хлопці, які сидять дуже високо, прагнуть забратися ще вище, жерти ще більше і при цьому гидять на тих, хто внизу. Ну, а на кого ж ще?
Мірошник займав вельми скромну сходинку на нескінченних сходах марнославства, але при цьому був цілком задоволений собою. До сильних світу цього він навчився ставитися з легким презирством і навіть використовував їхні маленькі слабкості. Це дозволяло йому стерпно існувати. Як вважав Боб, котрий почитував на дозвіллі Еклезіаста та старих китайців, бажати чогось більшого було б дитячою хворобою, яка у багатьох затягується на все життя.
Мірошник давно подолав труднощі підліткового періоду і ніяк не постраждав від так званої кризи середнього віку. Переломного сорокарічного рубежу він взагалі не помітив. Свій знаменний ювілей він зустрічав, лежачи в ліжку з симпатичною повією, яка плекала до нього дружні почуття. Причина цих почуттів теж була простою і зрозумілою: у важкі моменти він позичав їй гроші, оплатив операцію, зроблену її чотирирічній доньці, і пару разів виручав із неприємних ситуацій, що виникали, коли хлопцям з поліції моралі віжка попадала під хвіст. Розкаюватися у своїх добрих діяннях йому поки що не доводилося.
Боб докурив, викинув недопалок і додав гучності, натиснувши клавішу на панелі радіоприймача. Звуки ейсід-джазу обтікали його гармонійними хвилями. Він продовжував спостерігати з-під напівзакритих повік, не дозволяючи собі задрімати ні на хвилину. Вулиця була порожня, якщо не брати до уваги чотирьох автомобілів, припаркованих віддалік. На табло електронного годинника тьмяно світилися маленькі цифрочки, доводячи, що все піддається тверезому розрахунку, а якщо ні – значить, щось зламалося або хтось хворий.
Мірошник не відчував особливого страху перед Чорним Дияконом, який тероризував місто. Він навіть не знав, що вже бачив Диякона і залишився живим тільки завдяки своєму невіданню. Боб вважав його просто ще одним небезпечним божевільним. Маньяком, який безкарно вбиває доти, поки жертви піддаються паніці та гіпнотичному жаху. Судячи з усього, не піддатися важко, але Мірошник спробує. Він був готовий до зустрічі і навіть до смерті, якщо виявиться недостатньо швидким. При будь-яких обставинах причина удачі або невдачі криється в ньому самому, а не в області туманних бредней про долю та приречення...
Він вибрався з машини і розім'яв ноги, побродивши по тротуару вздовж красивої кованої решітки. На першому поверсі особняка горіло зеленувате світло. Зрідка в саду мелькотіло щось на кшталт примари. Це був «сторож», причому однієї з найдорожчих моделей. Радіус дії – до сотні метрів від генератора. Цілком прийнятна в міських умовах зона безпеки.
Приватний детектив задовольнився оглядом. Принаймні, клієнт дотримувався його інструкцій. Він знову заліз у машину і вирішив подумати про щось приємне – для початку про сексапільну мешканку особняка. Мірошник сприйняв всерйоз далеко не всі байки, якими та намагалася його нагодувати, проте він був упевнений, що рано чи пізно настане банальна розв'язка.
* * *
Він познайомився із клієнтом позавчора. Мірошник орендував приміщення для своєї контори у готелі «Самотній вершник». Дорогувато, проте нижче певного рівня опускатися не варто було за жодних обставин.
Було близько десятої ранку. Він сидів у триста двадцятому номері, потягував червоне вино, читав «Так казав Заратустра» і знаходив нові підтвердження тому, що хороша література вельми далека від реальності.
Дзвінок з Асоціації пролунав о чверті на одинадцяту. Як завжди, голос було пропущено через фільтр. Мірошник отримав вичерпні інструкції та дістав із сейфа свої професійні причандали.
Через тридцять хвилин він прибув у вказане місце та почав вести спостереження за допомогою потужної апаратури. А ввечері дівчина сама явилася до нього в контору. Випадковий збіг? Звісно, ні. Він вирішив, що це підлаштовано людьми з Асоціації. Маленька, але фатальна омана! З таких оман зазвичай починався шлях на кладовище.
Щойно Жанна увійшла, він оцінив її зовнішність, відточені рухи та приблизну вартість вишуканого манаття. Спершу вона здалася йому однією з типових представниць верхнього прошарку середнього класу, у яких якщо й виникали проблеми, то лише через недогляд Мозкокрута. Найчастіше Боб зустрічав задоволених хай-міддлів, рідше – кайфуючих, зовсім рідко – розгублених. В останньому випадку вони нагадували корів, яким недодали корму. І тільки одного разу він бачив міддла, який усвідомив, що його ведуть на забій...
Потім деякі деталі змусили приватного детектива змінити свою думку про відвідувачку. Безперечно, на ній була маска – маска самовдоволення, самоконтролю та запрограмованості на успіх. Він був абсолютно впевнений у тому, що дівчина – не глюк. У його конторі було нелегально встановлено аналізатор, а індикатор випромінювання знаходився прямо під кришкою столу. Мірошник також не вважав себе схильним до шкідливих фантазій, однак час від часу йому здавалося, що крізь прорізи в бездоганній і все ще живій шкірі незбагненним чином виглядає то на смерть перелякана жінка, то дитина, то дряхлий стариган.
Не чекаючи запрошення чи дозволу, вона опустилася в глибоке крісло і одразу дістала цигарки. Стегна оголилися доволі високо, але без найменшої нарочитості. Вона поводилася настільки розкуто і природно, що це саме по собі здавалося доведеною до досконалості грою. Її погляд був спрямований повз детектива. Вона постійно дивилася у вікно, і її зіниці періодично реагували, розширюючись і звужуючись, немов там відбувалося щось суттєве або змінювалося освітлення.
Мірошник не піддався спокусі озирнутися через плече. Він знав, що з вікна його контори можна бачити тільки дахи будівель та ліс телевізійних антен. І те й інше не відрізнялося особливою мальовничістю.
Боб клацнув запальничкою і перехилився через стіл. Поки вона прикурювала, він розглядав її, як хірург – пацієнта, по можливості відключивши емоції. Тендітна та беззахисна. Це робило її майже невразливою. Спробуй образити такого метелика – і одразу відчуєш себе лайном. Але не всі ж такі чутливі... Втім, Мірошник не довіряв поверхневим враженням. Кінець кінцем, існувала й невелика можливість провокації з боку поліції.
Коли вона повідомила, в чому полягатиме його робота, він подумав, що недочув. Названа ним сума гонорару не викликала в неї здивування. Звісно, він поставив кілька обов'язкових банальних запитань. Вона цілком «відверто» повідала йому про свої труднощі. Зокрема, про два продірявлені трупи в поліцейській формі, які валялися на узбіччі заміського шосе.
Мірошник гарячково міркував. Не схоже на балощі Чорного Диякона. Той працював художньо: багаття, розп'яття, рясні біблійні ремінісценції та інші дурниці, що невідпорно діяли на обивательські мізки... Боб починав здогадуватися, яким був вихідний мотив. Їй (або тим, хто стояв за нею) терміново знадобився бовван. Можна, звісно, назвати це інакше, делікатніше – прикриття, сильний чоловік, людина, на яку можна покластися у скрутну хвилину, -- але найвірнішим буде все ж таки перший варіант. Бовван. Саме так.
Аналізувати подальшу розмову не мало сенсу. Безглузду історію про секту, яка полює за бідолашкою, щоб здійснити ритуальне жертвопринесення, він вислухав одним вухом, ледь утримуючись від посмішки. Незабаром він уже здогадувався, з чим доведеться мати діло, якщо він, звичайно, погодиться працювати на красунечку: напевно контрабандний кокаїн; майже напевно ті самі погані хлопці, які видерлися на слизькі від лайна вершини; можливо, брудненький компромат; можливо, пов'язаний з корупцією серед політиканів і старанно роздутий скандальчик. Це пояснювало б втручання Асоціації, що прагне погасити хвилю, яку через свою наївність жене невиправний ідеаліст з маріонеткового уряду. Не виключався і «незручний» жмурик, захований на чиїй-небудь віллі. Загалом повний набір дешевих інгредієнтів для бульварного роману...
Мірошник нічим не видав своїх справжніх емоцій. Боб давно не робив подібних помилок; він не збирався помилятися і цього разу. Звичайні жіночі штучки теж залишили його абсолютно байдужим. Красива дівчинка. Чим вони красивіші, тим небезпечніші. Занадто багато задоволення шкідливо для здоров'я.
Він ще трохи пограв із нею у запитання та відповіді. Пояснив, що він не охоронець і не претендує на роль утішника. Прикинувся простачком і не цілком порядною нишпоркою. Сказав, що переважно займається розшуком зниклих речей і втікачів з осточортілих сімейних гніздечок, іноді – улюблених болонок або пудельків. При нагоді не гидує «художньою фотографією». Готовий у певних межах ризикнути репутацією, але не власною шкурою. Вибачте, до побачення.
Клієнтку це не збентежило. Вона вчепилася в нього мертвою хваткою. Тоді він запідозрив, що неспроста зазнав такої наполегливої обробки. Все сходилося до одного: хтось комусь розставляв пастку. А дівка з її фальшивою параноєю була тільки живцем. Страшенно симпатичним, але вже приреченим. Інстинкт самозбереження наказував Бобу триматися подалі від чужих інтриг.
Коротше кажучи, він не мав причин погоджуватися. Окрім однієї – протягом багатьох років він був таємним катом Асоціації. Він виконував відповідну роботу час від часу, вкрай рідко, але завжди – на найвищому професійному рівні. Наскільки він знав, єдиний із ренегатів, якому вдалося звільнитися і навіть отримати пенсію через непрацездатність, був Мурло Нікі. Однак Нікі вже нікому не завдасть шкоди. Тож дзвінок з Асоціації став для Мірошника вирішальним аргументом.
* * *
Наступна зустріч відбулася вже в особняку Жанни. Боб явився туди вранці, щоб огледітися на місці. Багато чого прояснилося, але дещо зробилося ще загадковішим. Мірошник протестував охоронну систему та знайшов її досить надійною. Сад створював деякі додаткові проблеми, однак будинок був обладнаний всім необхідним для того, щоб відсидітись у ньому протягом тривалого терміну. Якщо, звичайно, клієнти справді хочуть відсидітися. Після того як приватний детектив потрапив усередину, він уже не був у цьому впевнений.
Він познайомився зі звихнутим стариганом і дивнуватим хлопчиком. Жанна називала старого дядьком, а хлопця, відповідно, племінником.
«Чи не забагато родичів?» -- подумав Боб із властивим йому здоровим цинізмом. Нове завдання подобалося йому дедалі менше – особливо коли він раптом відчув себе вкрай незатишно під пильним поглядом «племінника». Мірошник міг присягнутися, що цей погляд не мав нічого спільного зі звичайною дитячою цікавістю. Думка про те, що хлопчисько не напружуючись займається приблизно тим же, для чого призначені стаціонарні психозонди, які коштують сотні тисяч і обслуговуються десятками яйцеголових, була швидкоплинною і безслідно стерлася з пам'яті.
Бобу доводилося миритися з тим, що його тримають за ідіота. Втім, за хорошу плату приватний детектив був згоден трохи подурнішати, чого не скажеш про таємного агента Асоціації. Особливої небезпеки він поки що не вбачав – ні для себе особисто, ні для свого мікроскопічного бізнесу. Кому він заважав? Хіба що дружинам рогоносців-мазохістів, які платили за задоволення знати «найгірше».
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!