Втрачене світло

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ

Велика пушка виб'є з тебе дурощі.

Гурт «AC/DC»

Мул та Ховрах вважалися в поліції дуетом довгожителів. Позаочі їх називали «тваринами» -- і не тільки через прізвиська, що приклеїлися намертво. Ці двоє працювали жорстоко, але ефективно і не забували регулярно відстібати нагору. Тому обом власне майбутнє теж уявлялося безхмарним.

Про них ходили легенди, які не було кому підтвердити або спростувати, а самі «тварини» були хлопцями небалакучими. Вони на рідкість вдало доповнювали один одного. Мул був червонопиким сангвініком з фігурою обрезклого бодібілдера і з реакцією, майже неправдоподібною для такої туші. Ховрах був явним холериком, що проявлялося у частих перепадах настрою. Його настрій змінювався від поганого до дуже поганого. Причина лежала на поверхні, вірніше, на фізіономії. Річ у тому, що Ховрах був потворою. Навіть дешеві вуличні повії обслуговували його з крайньою неохотою. Незважаючи ні на що, іноді він посміювався, бесідуючи з черговим затриманим. Людині, не знайомій з цією його особливістю, починало здаватися, що гірше вже позаду. Лягавий мав своєрідне почуття гумору. Його тихий сміх міг ввести в оману кого завгодно, тільки не Мула.

Губи Ховраха майже постійно були складені так, ніби він збирався свиснути. Через ромбовидний отвір між губами висовувалися два передні верхні зуби – найпомітніша прикмета потворного обличчя. Років десять тому хтось із блатних пожартував у тісній компанії, що в дитинстві Ховрах, напевно, смоктав язик, а тепер смокче предмети більш істотні. Жарт прозвучав лише двічі. Вперше – з вуст самого жартівника; вдруге – коли дійшов до вух поліцейського. Сам жартівник уже не міг її повторити, бо невдовзі його знайшли мертвим. «Найістотніша» частина його тіла була відрізана і засунута йому в горлянку...

Те, чим «тварини» займалися зараз, далеко виходило за межі їхніх офіційних обов'язків – приблизно кілометрів на п'ятдесят. Серед лягавих це називалося «вільним полюванням». На таке мало хто наважувався. У своєму відділку Мул та Ховрах були винятком із загального правила, яке наказувало уникати невиправданого ризику. Вони ризикували добровільно. Втім, на їхню думку, ризик був цілком виправданий. Обидва непогано заробляли, не кажучи вже про неоціненні викиди адреналіну. Начальство також не мало нічого проти періодичних надходжень чорної готівки до секретного поліцейського фонду.

«Тварини» розуміли один одного з півслова. Мул був потужною і страшною зброєю у бійці, а Ховрах на його тлі виглядав дрібним асистентом. Але тільки здалеку. Поблизу навіть останньому кретину ставало ясно, хто з них небезпечніше.

Ці двоє складали вельми ефективну парочку. Зазвичай Мул вибивав свідчення та штрафи; Ховрах досконало володів більш витонченими методами впливу на психіку. З огляду на їхні зв'язки з «дикими», вони ніде не боялися опинитися в меншості. Навіть грабіжники караванів, які працювали під контролем Асоціації, уникали зустрічей із ними. Ніхто не знав точно, що твориться в тупій башці Мула і тим паче – у зміїних мізках Ховраха.

Хачикян бачив їх мелькома і тільки одного разу. Це сталося близько року тому. Він зупинився на світлофорі. Через секунду поряд з'явилися поліцейські – ніби виринули з-під землі. Мул миттєво виволік з таксі смертельно переляканого короткозорого інтелігента із кейсом, пристебнутим до зап'ястя. Тим часом Ховрах невідомим чином опинився біля дверцят водія з пістолетом, ствол якого був спрямований Хачикяну в скроню, і порадив таксисту «валити звідси і не гундосити». Гарік навіть не намагався гундосити, хоча пасажир в окулярах не заплатив по лічильнику, причому дуже багато (до цього вони вдосталь накаталися по місту). Пістолет у вмілій руці – це був аргумент, який переважав бажання жити добре і переконував у тому, що краще просто жити.

* * *

Тому зараз Хачикян розсудливо поклав руки на кермо і спостерігав за масивною фігурою, яка наближалася оманливо лінивою ходою перевальцем. Сонце світило яскраво, і величезний відблиск сліпив Гаріка, відбиваючись від лобового скла патрульного позашляховика. Він не бачив другого поліцейського. Це його не на жарт турбувало, і він поспішно шукав пояснення. Можливо, напарник Мула взагалі не вилазив із машини.

А можливо, й ні.

Хачикян не сумнівався, що так чи інакше Ховрах уже взяв його на мушку. На безлюдній дорозі все можна було списати на балощі «диких». Або на те, що під час затримання підозрілий суб'єкт чинив опір. Таксист у жодному разі не хотів дати приводу для подібного варіанта розвитку подій.

Він не ремствуючи вийшов з машини, коли Мул одним рухом товстого пальця наказав йому зробити це. Він мовчав, коли його ткнули мордою в кришку капота і обшукали. Мул обмацував його промежину так ретельно, ніби перевіряв сухість підгузка на улюбленому дитяті. Від легкого поплескування цієї горили у Хачикяна розболілася грудна клітка, ребра, а особливо яйця. Протягом наступної вкрай неприємної хвилини його сильно занудило. Він згадав про свій примхливий шлунок і ледве не виблював ситний сніданок, яким його нещодавно нагодували на кухні в «Дубах Сіону». Декілька дрібних купюр з кишень таксиста перекочували в кишені Мула. Хачикян знову-таки не заперечував. Якби здоровань цим обмежився, Гарік вважав би, що дешево відбувся. День ще міг завершитися непогано – аби поліцейським не заманулося обшукувати автомобіль.

Він підняв голову і виявив, що Жанна стоїть з іншого боку машини приблизно в такій же позі – нахил уперед, ноги розставлені, руки на капоті. Мул розглядав її красиву попку, придавши своїй м'ясистій пиці мрійливий вираз, проте в ньому важко було запідозрити естета...

Хачикян почув тихе шарудіння гравію у себе за спиною. Ховрах виник поруч, як зазвичай, раптово. Він м'яко рухався у туфлях на каучукових підошвах. Ховрах не завжди і не в усьому дотримувався вимог до поліцейської форми та амуніції.

-- Не рипайся, паскудо, -- попередив Хачикяна безпристрасний голос. – Ми ще не закінчили.

Водій таксі погодився зачекати.

-- Розсунь ніжки, дорогенька! -- скомандував Мул, натягуючи на свою величезну кисть прозору хірургічну рукавичку. Потім допоміг Жанні скоріше виконати наказ. У його лапах вона виглядала гумовим манекеном.

Як Хачикян і передбачав, трусиків під сукнею не виявилося. Волосся на лобку було повністю видалено, що надавало дівчині ще більшої схожості з лялькою.

Навіть Гаріку, який крадькома стежив за катастрофічним розвитком подій, було видно, що зі щілини між зовнішніми статевими губами звисає тонка чорна нитка, котра трохи скидається на мишачий хвостик.

-- Що це таке? – спитав Мул, щоб подовжити задоволення. Ось за такі моменти істини він і полюбляв свою роботу.

-- Мабуть, у тебе стара дружина, -- спокійно зауважила Жанна, майже уткнувшись личком у капот. – Або ти, бовдуре, віддаєш перевагу дупі свого напарника?..

Мул побагровів, але стримався. Ховрах тоненько захихотів.

-- Як мені подобається... Як мені подобається, коли вони починають розмовляти! – прошелестів він вкрадливо.

Мул намотав кінець нитки на вказівний палець і потягнув. Ще через секунду на підставлену долоню шльопнувся запаяний целофановий пакетик із порошком. З вельми якісним порошком, якщо судити за кольором...

У Хачикяна розпливалися каламутні кола перед очима. Жодних шансів на те, що день закінчиться благополучно, більше не було.

Тепер Мул уже не стримувався. Він ривком повернув Жанну обличчям до себе і вліпив їй ляпаса, від якого цілком могла зламатися ніжна дівоча шийка.

-- Це тобі за бовдура, -- процідив Мул. Потім врізав ще раз. З очевидною насолодою. Зачепив ніс та губи. Забруднив рукавичку у свіжій крові. – А це за натяк на дупу напарника... -- Раптом Мул різко обернувся до Хачикяна: -- Ти наступний. Я буду твоїм проктологом. Розсунь ноги, тупорилий!

-- Як щодо адвоката? – запитала Жанна, котра намагалася зберегти гідність, незважаючи на те, що кров рясно стікала по її підборіддю.

Ховрах заржав:

-- Ти чув, Муле? Познайом її зі своїм адвокатом! Агов, сучко, як щодо усних інструкцій – для початку?

Мало кому вдавалося захопити «тварин» зненацька. Мул уже розстебнув штани і тільки потім, з явним запізненням, помітив три нові фігури. Вони стояли на шосе за двадцять метрів від таксі. Три привиди з якого-небудь ідіотського мультфільму. Стариган, схожий на забутого лікарями пацієнта реанімаційного відділення, худюща наркоманка з сомнамбулічним поглядом і пацан дошкільного віку, якого загубила матуся. Або ж наркоманка і була його матусею. Тоді ставало зрозуміло, чому хлопчисько виглядає трохи недоношеним.

-- Якого біса... -- почав Мул, відкладаючи процедуру знайомства і знову запаковуючи свого товстунця «адвоката» в шикарні труси з символікою «Red Bulls».

-- Нам треба потрапити до міста, -- перебив його пацан тонким голоском. Ввічливий хлопчик, нічого не скажеш. – Це терміново. Байдуже, на якій машині ми поїдемо. Будь ласка, швидше.

* * *

У поганому фільмі вони змагалися б у дотепності ще хвилин з десять. У хорошому фільмі принаймні повисла б ефектна мелодраматична пауза. В дійсності ж розв'язка настала майже відразу після зав'язки і без яскраво вираженої кульмінації.

«Тварини» перезирнулися. Це були погляди досвідчених авантюристів, які розуміли один одного без слів. Безмовний «обмін думками» зайняв не більше миті. За двадцять років служби обидва поліцейські набачилися всякого, однак такі клоуни зустрілися їм уперше.

Склавшись навпіл від життєрадісного сміху, Мул ледве не пробив головою кришку капота. Ховрах теж хихикав у щілину між губами, але не зводив крижаних оченят з молокососа і шльондри, яка раптово нагадала йому декого. Старий маразматик нікого не нагадував. Він був безнадійним, немов відключений банкомат.

Двадцять три роки тому Ховрах брав участь у військових діях, і йому «пощастило» побачити, як воюють бойові одиниці зі спецпідрозділу «Огун». Породження пси-фактора. Ходяча клінічна смерть. Одержимі демонами. Артишоки. Олов'яні солдатики... Як їх не називай – жертвам від цього краще не стане. Схоже, Ховрах залишився єдиним живим із тих, хто міг би дещо розповісти про зустріч, яка навіки врізалася йому в пам'ять. Але він був розумний та обережний і тому мовчав, ніби акваріумна рибка. Навіть матусі не поскаржився. Хоча хто-хто, а матуся зрозуміла б, чому він тоді обгидився. Зрозуміла і вибачила б йому цю секундну слабкість...

Так ось, обличчя шльондри у занадто просторому пальті виглядало точнісінько як обличчя тих ублюдків з «Огуна». І щось невловиме підказувало Ховраху, що причина тут не в героїновій залежності. А під пальтом у неї – звичайно ж, не колекція одноразових шприців.

Втім, у Мула з інтуїцією теж було все гаразд. Розгинаючись і не припиняючи сміятися, він уже витягував із розстебнутої кобури свою штатну зброю – тією самою рукою у прозорій рукавичці. Пакет із порошком довелося кинути. Поки що. Мул не протримався б довго на своїй ризикованій роботі, якби був таким ідіотом, яким іноді здавався.

* * *

Перестрілка зайняла яку-небудь секунду. За суб'єктивним часом Мартіни – разів у десять більше. Її органи почуттів зареєстрували те, що відбувалося, в найдрібніших деталях.

Ховрах метикував миттєво. Для дервіша шмаркач був явно замалий, але акселерацію ще ніхто не скасовував, чи не так? У всякому разі, легавий відчув неладне, а це був більш ніж вагомий аргумент. Навіть якщо старий, дівка та пацан виявляться глюками, він, Ховрах, попрактикується у стрільбі...

Його рука рвонулася до кобури зі швидкістю кидка атакуючої кобри. Однак цього виявилося недостатньо.

За свою багаторічну кар'єру він бачив багато швидких людей. Дехто з них навіть зумів дотягнути до старості та був застрелений у поважному віці – саме тому, що рефлекси стали вже не ті. Але дівка продемонструвала надприродну реакцію. Всі її рухи були точними та стрімкими, немов їх забезпечувала потужна поршнева система, захована під оболонкою з людської шкіри. Поли широчезного пальта лише трохи розсунулися. У щілині з'явився ствол обріза.

Це була зброя, не дуже підходяща для дуелі. На думку Ховраха, зовсім не підходяща. Проте дівка, очевидно, думала інакше. Втім, вона навряд чи про що-небудь думала. І дуже скоро Ховраху теж довелося кинути це нікчемне заняття.

Він в одиночку виконав танець маленького лебедя і звалився на асфальт з діркою в голові, яка виникла на місці третього ока. Вперше Ховрах виглядав трохи здивованим. Ще б пак – його шльопнула якась малолітня потаскуха!

Мул вистрілив майже одночасно з Мартіною, але все-таки на мить пізніше. Ховраху це не допомогло. А Мул, звісно, не промахнувся.

Мартіна бачила спалах. Куля потрапила їй у корпус, і дівчину розвернуло, як опудало при сильному пориві вітру. Вираз її обличчя не змінився абсолютно. Стало ясно, що вона не відчуває болю. Їй тільки довелося відступити на два кроки, щоб знову набути рівноваги.

Мул продовжував палити по звуженому силуету і встиг випустити половину обойми. Чергова куля роздробила Мартіні стегнову кістку; третя пробила живіт навиліт. Її віджбурнуло ще далі, і вона почала падати, втративши опору.

* * *

Малюк з непохитним спокоєм спостерігав за перестрілкою, стоячи за три кроки праворуч від дівчини і, відповідно, від лінії вогню.

Але найнезворушнішим з маленької компанії мандрівників виявився старий. Не тому, що був майстром самоконтролю. Просто він настільки видихнувся, що все інше вже не мало особливого значення. Він прошкандибав по шосе, плюхнувся на заднє сидіння таксі та втупився прямо перед собою. Водій та дівчина, які сховалися за машиною, коли почалася стрілянина, його теж не зацікавили.

Можливо, він роздивлявся місто на горизонті. Або привидів, які існували тільки у його запаленій уяві. При цьому старий ще й думав. У його спустошеній свідомості крутилася одна-єдина тріумфальна думка. Думка була приблизно така: «Покажи їм, синку! Викинь-но ще разочок “шістку”!..»

* * *

Мул зробив мало не першу, зате напевно останню у своєму житті серйозну помилку. Йому слід було б спочатку застрелити хлопчиська. Може, тоді було б простіше впоратися з дівкою. А так він не зумів скористатися величезною форою, яку отримав, тричі поранивши вбивцю Ховраха.

Відступаючи і падаючи, Мартіна витратила останній патрон. У її світі існував тільки ворог, зброя і палець, що натискав на спусковий гачок, -- і все це на одній осі, навколо якої обертався хаотичний і безглуздий всесвіт. Ущербна свідомість дівчини містила не більше трьох предметів. Ворог, спусковий гачок, палець... Вона стала пальцем. Її душа перетекла у мертвий метал. У безперервному хаотичному мерехтінні навколо себе вона виділила один маленький, зяючий і нерухомий отвір, майже заповнений головою Мула. Не влучити в неї було просто неможливо.

І вона влучила. Куля з останнього патрона вибила ворогові ліве око, зруйнувала мозок і знесла частину черепної коробки. Його кінцівки конвульсивно смикнулися, але Мул був надто масивним, щоб станцювати наостанок що-небудь легкомисне. Він похитнувся і важко звалився поряд з машиною, розкидавши нудотні рештки сірої речовини.

Мартіна померла тільки на секунду пізніше. Її голова з глухим стукотом ударилася об дорожнє покриття. Вона позбулася свого незагоєного минулого, рабського сьогодення, а заразом і сумнівного майбутнього. Але, найголовніше, вона навіки позбулася контролю Малюка.

* * *

Той прийняв жертву як належне. Один із його медіумів виконав своє призначення – до кінця, у повній відповідності до впровадженої програми.

Переконавшись, що шлях вільний, клон Міцар переключив свою небезпечну увагу на живих.

Жанна виявилася міцним горішком. Коли почалася стрілянина, у неї вистачило самовладання, щоб не запанікувати, залишитись на місці, присісти і не потрапити під кулі. Хоча це було важко – Мул знаходився за метр від неї... Тепер її оголена спина була забризкана його кров'ю, і вона відчувала щось схоже на опіки. Два мертвих поліцейських – це дві вагомі причини, через які необхідно було якомога швидше забиратися звідси. Недовго думаючи, вона чкурнула в таксі та опинилася поруч із виснаженим старим. Той навіть не повернув голову у її бік...

Жанна наївно вважала, що сама ухвалює рішення, виходячи зі власної мотивації. Насправді, вона встигла зробитися об'єктом зовнішньої маніпуляції. Малюк зорієнтувався практично миттєво. Він знайшов майже рівноцінну заміну Мартіні. Невідомо, що чекало його в місті. Не варто було розкидатися людським матеріалом.

Навіть коли безпосередня загроза минула, Жанна залишилася в невіданні стосовно свого непомітного поневолення. Вона була цілком щаслива хоча б через те, що вціліла. У всякому разі, вона так і не згадала про пакетик з дуже дорогим порошком, який валявся поряд із трупом Мула. Натомість клон змусив її вийти з машини та підібрати пістолети поліцейських. Раптом їй стало холодно, і вона вдягла на себе пальто мертвої дівчини, вже не звертаючи уваги на свіжу кров та дохлятину.