Втрачене світло

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

Ти підкорятимешся мені,

поки я тобою керуватиму.

І жертимеш сміття, яким я тебе годуватиму,

до того дня, коли ти нам більше не знадобишся.

Френк Заппа

Прикінчивши довговолосого красунчика єдиним точним пострілом між очима, кат Асоціації дозволив собі трохи розслабитися. Давались взнаки понесені втрати. Все тіло охоплював нестерпний свербіж, немов запасу крові всередині виявилося недостатньо, щоб донести її до тонких капілярів. Гул у вухах перешкодив Мірошнику почути те, що в інший час він почув би набагато раніше. Сигнал тривоги прийшов надто пізно, і сповільнена реакція вже не могла запобігти загрозі. Наближення небезпеки звелося до стрімкого стороннього руху на периферії поля зору. Наслідки затримки були для нього плачевними.

Боб загальмував і спробував обернутися. У цей самий момент Мормон, який наздоганяв його і скоротив відстань до мінімуму, вистрілив йому в голову. Заряди в обох стволах дробовика мали начинку з рублених цвяхів. Машина приватного детектива вильнула вбік і врізалася у ліхтарний стовп. З-під капота повалила пара, яка затягла багряне місиво, що розплескалося на лобовому склі.

* * *

На певний час Мормон залишився на самоті. Було б розсудливіше забратися з місця злочину раніше, ніж пролунають завивання поліцейських сирен, однак його утримувало тут почуття обов'язку, яке було набагато сильнішим за інстинкт самозбереження. Тим паче що вдома ніхто не чекав повернення Мормона. Він пожертвував своєю безмозкою самкою, коли Чорний Диякон покликав його для служіння. Хоча чи можна назвати це пожертвуванням? Радше, визволенням від обтяжливої прив'язаності, тобто, по суті, безцінним даром. Вирушаючи в далеку путь, роздай борги. Мормон свято вірив в ідеали і в те, що місія, для якої він обраний, має бути доведена до кінця.

Втім, він усвідомлював свою недосконалість, свою примітивність. Він не умів «переселяти» в райську обитель, як це робив Диякон. Він умів тільки вбивати невиправних грішників і випалювати скверну. Але ж він хотів зовсім іншого, протилежного – давати нове, чисте життя.

Інтуїція (або, можливо, загострена релігійна проникливість) не зрадила йому. Через кілька секунд він уже заворожено спостерігав за формуванням глюка. З деяких пір це видовище приводило його в майже екстатичний стан. Воно означало, що недремне око Ангела все ще спрямоване вниз, на цю точку земної поверхні. І воно досі випромінює світло – істинну енергію, незриму, але життєдайну. Авжеж, він, Мормон, він був свідком акту творіння – чому ні? Його охопило благоговіння. Йому захотілося опуститись на коліна і молитися.

Простір немов заповнився рідиною; дзеркало гладкої поверхні на мить відобразило обличчя самого Мормона й заволоклося туманом; кільцеві хвилі розповсюджувалися навсібіч, забираючи уламки загублених образів, а потім рідина раптово закипіла. У цьому спіненому киселі, пронизаному потужним потоком випромінювання, зародилася і еволюціонувала протоплазма, повторюючи сконцентровану до краю гру випадкових мутацій тривалістю в мільйони років.

Мормон дивився не мигаючи; навіть протягом мізерних проміжків часу відбувалося щось схоже на фільм, який транслювався з шаленою швидкістю. Наприклад, він бачив фігури – безліч фігур, не завжди людських. Деякі розпадалися миттєво, одразу після синтезу; інші існували недовго і навіть брали участь у примарній війні. Зі сторони це виглядало так, нібито не зовсім нормальна дитина перебирає олов'яних солдатиків. Можна було ручатися тільки за те, що його вибір виявиться непередбачуваним.

Мормон не намагався вгадувати. Він просто чекав повернення хазяїна, хоч би який вигляд той прийняв. Диякон володів, окрім його життя, ще і його долею.

Поки хазяїн лишень приміряв маски, морди, обличчя, тіла – однак плоть, яку він стрімко нарощував, так само стрімко руйнувалася, немов десь поблизу знаходилося джерело невідчутного вітру, що миттєво здував ідеограми, складені з праху достобіса майстерною рукою, і зносив у порожнечу мертвий попіл. Найімовіріше, це означало, що прибиральник все ще працює, але на його пошуки не було часу.

Мормона це ні на йоту не позбавляло віри – кінець кінцем, настав самий розквіт сатанинського правління. Все, що міг зробити він, маленький, слабкий чоловік, -- це виконати свій обов'язок. Обов'язок полягав у очищенні величезного і безнадійно занедбаного суспільного смітника. І, як завжди, наймерзенніші та найбридкіші покидьки маскувалися під ревних прихильників краси, чистоти та справедливості. Мормон давно навчився уникати таких пасток. Він не потрапив до неї і цього разу.

Він насилу відірвав погляд від того, що цілком могло виявитися відволікаючим маневром. Поки глюк корчився в «родових» муках – причому сам був і матір'ю, і плодом, і простором утроби, – Мормон нечутною ходою мисливця наблизився до чавунної огорожі особняка і подав знак двом зі своєї команди. Пора кінчати з дівкою, старим і шмаркачем, тривимірні зображення яких він бачив незадовго до цього в бункері Диякона.

Він без жодних жалощів позбувся своєї самки і ненародженої дитини – Диякон «переселив» обох у свою вічну Колонію; всі інші грішники значили ще менше. Дівка була красива, як диявольське наслання, а хлопчисько був мутантом, ходячою недоладністю, друкарською помилкою, що вкралася в Господній план і підлягає виправленню. Мормону було б приємно виконати цю роботу.

Знищувати, стирати блюзнірську красу подобалося йому майже так само, як спалювати гроші. Земля і люди повинні бути в міру потворними – щоб не посягати на божественну досконалість. Але й не зовсім почварними, щоб серединний світ не перетворився остаточно на філію пекла...

З цими маніакально стійкими думками Мормон крався через сад до чорного ходу особняка, з детальним планом якого в нього також була можливість ознайомитися. Він був готовий до зустрічі зі «сторожем» і до відповідних спецефектів, включаючи зорові та слухові галюцинації, однак той, схоже, був ліквідований заразом з глюком. Крім заряду в другому стволі дробовика, у Мормона залишалося ще вісім патронів в обоймі пістолета з глушником – усі вісім зі срібними кулями. Це було щось на кшталт його фірмового стилю. Використання срібла майже напевно не приносило практичної користі, зате Мормон надавав йому символічного значення.

Він безперешкодно добрався до дверей, переконався у відсутності високовольтного розрядника, який міг би перетворити його на вугільний стовп, і наліг на двері плечем. Як і слід було чекати, та виявилася замкненою, але Мормон знав, куди йшов, і добре підготувався. Він дістав із кишені куртки мініатюрний газовий пальник і вирізав кодовий замок. Це зайняло не більше тридцяти секунд. Виття поліцейських сирен наближалося, проте Мормон цілком поклався на долю, тобто на Чорного Диякона та його слуг. Навіть якщо йдеться про богоугодну справу, хтось має подбати про безпечний відхідний шлях.

За дверима була темрява, і Мормон опустив на обличчя напівмаску приладу нічного бачення. Від порога починалися невеликі сходи. Вузький коридор розчинявся в сіро-зеленій імлі. Панувала гулка тиша, погляд мимоволі шукав тіні та не знаходив їх...

«Достобіса скидається на затонулу посудину», -- подумав Мормон собі на лихо. Ця скороминуща думка спрацювала як спусковий гачок. Немов якийсь ловець накрив сачком ефемерного метелика, сподіваючись поповнити свою колекцію, і той почав непомітно перетворюватися на чудовисько. У Мормона виникли серйозні проблеми. Чим далі він просувався в глибину будинку, тим сильнішою ставала ілюзія перебування під водою.

Спочатку він відчув наростаючий спротив навколишнього середовища. Коли він дістався до повороту, повітря вже набуло властивостей легкої прозорої рідини, що трохи сповільнювало рухи. Тиск на груди змушував дихати рідше і глибше... За допомогою спеціальної психічної техніки Мормону вдалося переконати себе, що причина спотворення – виключно у нього в голові. Однак ненадовго.

Він зіткнувся з потужною протидією, яка у багато разів перевершувала можливості найкращого і найдорожчого «сторожа». Мормон поспішно врубив власний генератор перешкод, намагаючись якщо не повністю нейтралізувати супротивника, то хоча б поплутати йому карти.

Але раніше безвідмовний прилад виявився нікчемним. За поворотом Мормон побачив водорості, що звисали зі стелі і колихалися на кшталт зеленої бороди. Ці коливання були надто повільними, заворожливими; погляд ув'язав у тремтячій і начебто живій стіні, на якій постійно змінювалися неймовірно складні об'ємні візерунки...

Мормон змусив себе йти далі, гадаючи, чим же зайняті наразі двоє його спільників. Якщо вони нападуть одночасно, сили мутанта навряд чи вистачить, щоб утримувати кругову оборону. Однак поки все було тихо.

Мормон дійшов до брудно-зеленої завіси, огидної не тільки на вигляд, але, як з'ясувалося, і на дотик. Коли його щоки торкнулося волохате пасмо і відразу ж перетворилося на гниючу руку потопельника, Мормона пересмикнуло. Він пробурмотів лайку і зрозумів, що справа кепська. Він спробував послідовно відключити органи чуття, очистити внутрішній «сміттєпровід». Це не допомогло відігнати наслання. Мокрий і липкий слід на щоці відволікав на себе дорогоцінну увагу. До ниток водоростей приросли черепашки; подекуди виднілися прилиплі шматочки риб'ячого м'яса. А по той бік гіпнотичної пелени могло виявитися щось значно гірше – наприклад, цілком реальний пістолет, націлений Мормону в лоб.

Втім, якби так, він був би вже мертвий. Всеспрямований глюк зрідка запускають ті, хто здатний забезпечити неймовірно щедре енергетичне підживлення. Без крайньої потреби це означало б невиправдані витрати – невже заради спортивного інтересу? Мормон не думав, що мутанту від нудьги захотілося просто пограти з ним.

Мимоволі зіщулившись і втягнувши голову в плечі, він зробив крок крізь водорості... і ледве не підвернув ногу на високій сходинці. Втрата рівноваги і різкий біль на мить привели його в замішання. Зате він все ж таки потрапив у хол у точній відповідності до плану. Увімкнених джерел світла не було, тому Мормон не знімав напівмаску, яка неминуче обмежувала поле зору. Хол виглядав цілком звичайно, якщо не брати до уваги риб, ліниво ширяючих під стелею.

Мормон зайвий раз прокляв малолітнього виродка і змирився з думкою, що доведеться обшукувати всі приміщення поспіль. А дихати ставало дедалі важче. «Виявляється, ти забув захопити із собою акваланг, кретине». Він знущався над самим собою. Іноді це допомагало. Зараз – ні. Повітря обтікало трахею, як піна шампуню, що не мав смаку. Цей ефект викликав блювотні спазми.

Мормону катастрофічно бракувало часу. Спільники або втекли, або теж борсалися в ілюзорній водяній пастці. Запасний план був би свідченням сміховинної самонадіяності для того, хто у всьому покладався на волю Божу. Справжня зовнішня небезпека могла таїтися де завгодно...

Тут він побачив власних двійників, синтезованих генератором перешкод і схожих на відображення у каламутних дзеркалах. Дихати відразу стало легше. Здається, тепер перед мутантом стояло складніше завдання, з огляду на кількість хибних цілей. І на тому спасибі. Принаймні, у Мормона з'явився шанс вибратися звідси живим.

Але він ранувато зрадів. На поверхні стін, стелі, підлоги та предметів обстановки почали утворюватися корали. Процес, що займав у природі сотні років, відбувався прямо в нього на очах. За яку-небудь хвилину стіна навпроти вкрилася кострубатими наростами і зробилася схожою на підводну частину атола. Помітно потеплішало – у всякому разі, Мормон відчув спрагу. Сіль роз'їдала горлянку. У прозорому бульйоні шмигляли рибки, розфарбовані у всі кольори веселки; на дивані розпускалися актинії; попільничка з богемського скла перетворилася на панцирного молюска.

Тепер Мормон, який майже задихнувся, намагався вчепитися за вцілілі фрагменти колишньої реальності. Він не відчував виштовхувальної дії води. Хоч якась прогалина у пануванні тотальної ілюзії. Сила тяжіння була незмінною та беззаперечною. Він попрямував до широких двостулкових дверей, які вели в оранжерею, -- найближчий шлях для втечі. Ні про що інше він уже не помишляв.

Недобре передчуття не покидало його. Трохи пізніше він зрозумів, у чому річ: ззовні не долинало жодного звуку, хоча лягавим давно належало прибути, якщо «сторож» ударив на сполох. І навряд чи причина ідеальної тиші полягала у високоякісній звукоізоляції.

Дихаючи, мов астматик, він взявся за круглу ручку. На її поверхні з'явилися маленькі щелепи з трикутними зубками, що відразу вп'ялися Мормону в долоню. Біль був цілком переконливим. Мормон застогнав і судорожно рвонув ручку на себе. Про маскування думати вже не доводилося. Він міг розраховувати виключно на свою швидкість та влучність. Врешті-решт десять хвилин тому він, аматор, уколошкав професіонала – а все завдяки тому, що щиро почитував Бога і фанатично тренувався на пейнтбольних полігонах...

Двері піддалися. З утвореної щілини ринула тягуча маса, до якої намертво прилипали риби. Найбільше вона була схожа на величезну купу жувальної гумки. У порівнянні з нею Мормон здавався собі неповороткою мухою зі сплутаними павутиною лапками. Виникла небезпека загрузнути в липкому лайні, що заповнювало оранжерею доверху.

Він відступив на крок і відсмикнув руку. У той же самий момент він побачив віддзеркалення, яке промайнуло в одному зі стекол, котрі складали примітивний вітраж – прикрасу центральної частини кожної дверної стулки.

Брудно-сіра тінь обтічної форми стрімко висунулася з темряви коридору. Мормон побував там зовсім недавно. Щоб обернутися, йому знадобилося трохи більше часу, ніж зазвичай.

Акула! Схоже, тварюка безпомилково обрала його серед п'яти чи шести абсолютно ідентичних фігур. Гра наближалася до кінця. Мормон побачив пащу з декількома рядами колючок, загнутих усередину. Він починав поважати недоноска, який створив такого «сторожа». Це був вражаюче досконалий глюк, однак Мормон сподівався, що черговому насланню далеко до тих кошмарів «у плоті», які умів створювати Диякон.

Дуже скоро йому довелося розстатися зі своєю наївною надією. Він завмер на той випадок, якщо мисливець реагує на рух. Даремно. Шестиметровий кархародон, що виглядав у просторому холі як мечоносець в акваріумі, атакував Мормона, збиваючи по дорозі дрібні предмети на кшталт торшерів і ваз, котрі обросли черепашками і втратили первісну форму.

Мормон гарячково прикидав, яким може виявитися рівень достовірності глюка, і вирішив не ризикувати. Відстань між ним та акулою скоротилася до семи-восьми кроків і продовжувала стрімко зменшуватися. Він вистрілив із дробовика, не марнуючи зайвої частки секунди на прицілювання. Його рухи були доведені до автоматизму – незважаючи на те, що ноги вже загрузли в «трясовині». Звісно, він влучив, і заряд картечі перетворив зяброві щілини акули з лівого боку на лахміття. З рваних ран ринула темна рідина, яка розповзалася, наче чорнильна пляма або катаракта, що вразила кришталик. Точніше, обидва кришталики в очах Мормона.

Тварюку злегка повело вбік, її тіло кілька разів здригнулося. Потім акула перекинулася на спину, і Мормон передчасно привітав себе з успіхом. Тут же відбувся різкий атакуючий кидок.

За мить до контакту з глюком у Мормона виникло відчуття слабкої ударної хвилі. Він встиг зметикувати, що це означає, і записав себе в покійники. Схоже, не обійшлося без втручання Мозкокрута. Втім, це не вплинуло на бажання Мормона пожити ще трохи.

Він відшпурнув нікчемний дробовик, на перезарядку якого вже не залишалося часу, і кілька разів вистрілив з пістолета, намагаючись влучити в акуляче око. Останні дві кулі пішли прямісінько в акулячу пащу, схожу на розкриту консервну банку, а через мізерний проміжок часу Мормон побачив там же власну відкушену руку. Пістолетна рукоятка була затиснута в кулаку.

Нудотна хмара крові розпливлася перед його обличчям – майже невідмінна від чорної пелени, що заволікала свідомість внаслідок больового шоку. Удар чогось масивного і шорсткого припав йому в груди, виставлене вперед плече та лоб. Мормон отримав надзвичайно сильний імпульс. Він проломив своїм тілом засклені двері оранжереї і вилетів у гарячий суморок, який скидався на тісто і був наповнений туманно знайомими запахами.

Це були типові аромати міських смітників, звичні Мормону з раннього дитинства: гниючі фрукти, якась їдка хімія, мокрі дерев'яні уламки, картопляне лушпиння... Виявилося, що в пам'яті зберігаються саме запахи, а не картинки минулого або голоси зниклих людей. Ці запахи проникли крізь імлу короткочасного напівзабуття, коли Мормон ще не міг чути, бачити і зв'язно метикувати. З їхньою допомогою було запущено механізм нової ілюзії; зламана та відновлена музична шкатулка відтворила незмінний мотивчик...

Повернувшись до тями, Мормон усвідомив, що вчепився лівою рукою в щось пекуче. Долоня, здавалося, палала від пекельного болю, і в той же час вона нібито приросла до акулячого боку. Плакоїдна луска встромилася в шкіру сотнями мініатюрних гачків. Замість правої руки залишилася потворна кукса, з якої все ще витікав багряний туман – неприродно повільно, немов підфарбований газ у якому-небудь дешевому шоу. Напівмаска приладу нічного бачення злетіла з обличчя, але тепер вона була й не потрібна – навколо сяяло жалюче електричне світло.

Коли зір адаптувався до нових умов, Мормон виявив, що тримає в обіймах істоту, породжену хворобливою фантазією язичника. Язичником він, природно, був у дитинстві. Саме так він уявляв собі те, що могло заманити в темні глибини дурненького чоловічка з казки. Він відчував далеко не спокусливий інтерес. Його охопили омерзіння та страх. Істота являла собою щось на кшталт огидної дохлої русалки з вертикальним акулячим хвостом, білим черевом, відвислими грудьми і зябрами замість вух. Судячи з величезного живота, «русалка» була вагітною.

Зеленувате обличчя наблизилося, і Мормон впізнав свою благовірну. На мить відступив навіть спопеляючий фантомний біль. Він мимоволі відсахнувся і помітив, як сіпнулися повіки, обрамлені бахромою відрослих водоростей. Під ними поблискували жовті очні яблука, позбавлені зіниць.

У цих маленьких круглих дзеркальцях Мормон побачив себе – приголомшеного та розчавленого, -- а також своїх двійників, нанизаних на віддалену подобу світного волокна. Воно витягувалося з рота хлопчиська-мутанта, якому було на вигляд років шість, не більше. Мутант беззвучно кричав, і від його горлянки райдужними кільцями розбігалися хвилі спотворень. Досягнувши Мормона, хвилі одразу трансформувалися в емоції, минаючи стадію образів. Той навіть не підозрював, що жах може мати стільки різноманітних відтінків...

З'їдені рибами губи «русалки» розсунулися, оголивши ряд нерівних зубів і величезний фіолетовий язик, по якому повз равлик.

-- Я чекала тебе вдома, дорогенький! – промовила істота, волого чавкаючи і погладжуючи живіт. – Де ти був так довго?

Протягом небагатьох секунд агонії наслання відступило. Простір очистився, водорості та корали зникли, акула розчинилася, ніби примара. Перед нерухомими очима Мормона знову з'явилася та сама дівка, яку він збирався прикінчити. Він виконав тільки частину завдання. Наостанок до Мормона дійшло, що він припустився непробачної помилки. Сопляк залишився живим.

...А дівчина, прецінь, помирала від страшних ран, нанесених Мормоном. Її сукня була роздерта на шматки, ніжні груди розтрощені картеччю, з кульового отвору в шиї хльостала кров. Але на обличчі несвідомої смертниці застиг вираз тупого, суто фізіологічного задоволення.

* * *

Хасан (зовні – невиліковно хворий старший інспектор в'язниць Резник, який добряче здав останнім часом) увійшов у хол і кинув мимохідний погляд на парочку мерців, котрі обійнявшись лежали на підлозі. Готова ілюстрація до сентиментального роману, якби не каліцтва та калюжі крові. У хлопця було відрубано праву руку, а тіло дівчини хтось перетворив на решето. За життя вона могла б прикрасити будь-який гарем у східних диктатурах Коаліції. Втім, Хасан відразу ж про неї забув.

Він поставив на низький столик керамічний контейнер. Малюк, який сидів у кріслі, прибрав зі столика свої ноги, взуті в напіврозвалені кросівки, і кілька секунд уважно розглядав доставлений товар. Мабуть, задовольнившись оглядом, він кивнув і кинув Хасану:

-- Вільний!

Не промовивши жодного слова, той склав долоні перед грудьми, вклонився і попрямував до дверей, відчуваючи надзвичайну легкість, майже ейфорію від раптово здобутої незалежності. Це почуття домінувало і придушувало всі інші, включаючи інстинкт самозбереження. Клон відпустив Хасана на волю. Але і в цьому «визволенні» містилася якась каверза. Ляльковод втратив інтерес до живої іграшки; нитки були перерізані; маріонетка падала в прірву, насолоджуючись останнім польотом...

Хасан вийшов назовні через парадні двері особняка і почав спускатися сходами. Він був убитий першою ж кулею, випущеною поліцейським снайпером після того, як не відреагував на наказ зупинитися, стати на коліна та покласти руки на потилицю.