30
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ
Нам хотілося б, щоб ти здавався прийнятним,
респектабельним, презентабельним, овочом!
Гурт «Supertramp»
Повернувшись додому з короткострокового відрядження, старший інспектор Резник довго та агресивно любив свою дружину – наскільки дозволяло здоров'я. Та була приємно здивована його раптовою палкістю (виявляється, деяким відвідування Озонової Діри навіть може піти на користь), а Хасан завжди був трошечки садистом. Особливо коли бачив перед собою гору білого пухкого м'яса, як у картинах Тіціана. Нічим не ризикуючи, зґвалтувати дружину найлютішого ворога – ще недавно номер шістсот шістдесят шостий не смів про таке і мріяти!
Врешті-решт і він стомився. Незважаючи на це, він відходив до сну з великою неохотою. Можна було б, звичайно, скористатися стимулятором, але Хасан вирішив поберегти чахле сердечко інспектора.
Сновидіння Резника були вельми незвичайними. Всю ніч тривало глибоке зондування, яке почалося у момент перетину Блокади. Хасан злегка побоювався цієї процедури, але його новий хазяїн про все подбав. В результаті вісім годин із шістнадцяти ніякого Хасана просто не існувало. Тричі за добу він зазнавав розпаду на елементи, уникаючи ідентифікації, а потім відбувалося повторне відновлення відповідно до програми маскування.
Сама програма була органічно вплетена в дисоціативний комплекс Резника, але ступінь розщепленості не виходила за межі середньостатистичної норми, прийнятої для індустріальної зони, і не викликала підозр. Надлишок психічної енергії розсіювався на фізичному рівні. Простіше кажучи, температура тіла інспектора піднялася до сорока одного градуса. Коли дружина прокинулася серед ночі, на неї чекав ще один сюрприз, цього разу неприємний: Резник був мокрим від поту. Загорнувшись у вологе простирадло, він жалібно стогнав уві сні. Схоже було, що бідолаха підхопив грип. Розбудити його до певного моменту виявилося неможливо.
У цей час він бачив сон, дуже схожий на передсмертний кошмар Мегреця. Йому снилося, що він кохається зі своєю матір'ю, а потім його катував батько.
У когось було тяжке дитинство.
Але у кого?
* * *
Вранці всі симптоми грипу зникли так само раптово, як з'явилися. Хасана пересмикнуло, коли довелося поцілувати дочку старшого інспектора – потворну істоту, усіяну підлітковими прищами. Вона викликала в нього омерзіння саме тому, що була «плоттю від плоті».
Поснідав він без жодного апетиту. Їжа здавалася огидною, але він змусив себе їсти виключно заради підтримки життєдіяльності. Наковтавшись пігулок і намагаючись не звертати уваги на ниючу виразку, Хасан приступив до реалізації плану. Для початку він зробив те, чого інспектор Резник боявся як вогню. Він добровільно вирушив на дослідження до урядового медичного центру.
Діагностика зайняла яких-небудь тридцять хвилин. Приблизно стільки ж часу зайняло прогнозування біологічних змін. Попередньо Хасан підписався під застереженням про «особисту відповідальність» відповідно до кількох статей Цивільного кодексу. Вирок, винесений його новому тілу, він вислухав, як і належало, з убитим виглядом, однак приреченість тільки зміцнила запеклу рішучість безнадійного пацієнта.
До активізації «гена смерті» залишалося два з половиною роки плюс-мінус три місяці. Старшому інспектору було рекомендовано часткову зайнятість та поступову передачу своїх обов'язків та робочих матеріалів «перспективним» колегам.
Отже, він офіційно вважався трупом, який отримав тридцятимісячну відстрочку. Той, хто ініціював «рокіровку», не помилився у розрахунках. Тепер Хасан звільнився від тягаря і мав усе необхідне, щоб здійснити задумане. Зондування не загрожувало йому викриттям, і навіть сам Йозеф не зможе виявити підробку.
* * *
Хасан насолоджувався та упивався своєю останньою грою. Такої витонченості він ще ніколи не досягав. Терор на рівні випромінювань, формуючих реальність, -- від подібної перспективи захоплювало дух. Хасан готовий був будь-якої хвилини вчинити ритуальне самогубство, якби іншого способу боротьби і протесту не існувало, проте він не вважав себе релігійним фанатиком. На щастя, інший спосіб все ж таки знайшовся. У кожного свій шлях до райської обителі. Його шлях пролягав через Універсальну Церкву Йозефа. Він бачив у цьому вищу мудрість, яка не підлягає обговоренню.
Небагато було тих, хто віддавав перевагу «втечі в мережу» перед індивідуальною смертю. Це означало тільки одне: ідея безсмертя душі виявилася надзвичайно живучою, а Йозеф уявлявся зараженому забобонами натовпу чимось на кшталт переддвер'я вічного пекла. Але Йозеф сам керував натовпом; він був намісником «Абраксаса» в даному районі земної поверхні, і всі дозволені «ідеї» відрізнялися обов'язковою вторинністю, оскільки були пропущені через подвійний фільтр, який не залишав шансів ворогам системи.
Якщо проводити блюзнірську аналогію, то явно бракувало третього в гаданій і аж ніяк не святій трійці. Третій – безтілесний посередник, носій коду – завжди перебував у тіні, був присутній у поки не проявленому вигляді; можливо, це було дещо, впроваджене в підсвідомість щасливих рабів.
Служіння двом демонічним сутностям означало відмову від особистої свободи. Однак і ті, хто намагався триматися осторонь, тільки обманювали себе. «Нейтральні» пішаки також були передбачені у цій глобальній грі; їм навіть відводилося особливе місце. Орбітальний Контроль та Йозеф поділили сфери впливу. Втім, сам вплив був однаковим – поневолюючим та практично непереборним. Але ж вони формували віртуальний виворот світу – на противагу абсолюту. Їм не залишалося нічого іншого, окрім як бути виконавчими органами «сатани» – адже інша половина так званої реальності була зайнята первісно.
Від новонаверненого це вимагало вищої жертовності, куди більш глибокого самозречення, ніж при скоєнні звичайного самогубства. До самого кінця уявити собі наслідки злиття з роєм було абсолютно немислимою справою. Повернення до колишньої форми існування також було неможливим. І у разі неповної інтеграції для новачка дійсно наступало вічне пекло, у багато разів гірше, ніж невиліковна параноя.
Хасан розумів, на що йшов. Злиттю традиційно передувала більш-менш тривала сповідь – відлуння старого примітивного звичаю, який набув нового сенсу. Після так званої сповіді йому вже ніколи не бути колишнім, тому що Йозеф не тільки скасує його гріхи, а й безповоротно змінить саму гріховну природу індивідуальної істоти.
Катарсис через об'єднання – у цьому було щось надзвичайно привабливе, ледве не сексуальний акт, в результаті якого на світ одразу ж з'являється нове утворення, що містить у собі «родителя» і всі можливі інкарнації.
* * *
Хасан вирушив до Йозефа на машині, викраденій неподалік від бару, де збиралися «прокажені» -- мешканці зони відчуження.
День був чудовий на всі смаки і для будь-якої мети – хоч для пікніка, хоч для смерті, хоч для воскресіння. Ласкаві промені сонця, що пробивалися крізь смог, переконували в тому, що буття прекрасне саме по собі. Хасан вірив і в це, однак він потребував чогось більшого. З ранішнього часу він перебував у відмінному настрої і навіть відмовився від думки особисто передушити дитинчат Резника, обставивши цю страту як ритуальне вбивство. Якщо його афера завершиться успішно, жити їм все одно залишиться недовго. Хасан міг бути поганим, жорстоким, підступним, але дріб'язковим він не був ніколи.
На місцевому жаргоні всі проходи на територію Йозефа іменувалися засідками. Хасан попрямував до південної засідки. Він проїхав спорожнілими вулицями. Тут було особливо помітно, як дичавіє вціліла рослинність. Останній відкритий магазинчик торгував уживаними примусами, керосинками та різним допотопним залізяччям, а перед дверима останнього відкритого кана-бару валялися в пилюці собаки. В однієї було більмо на оці. З вікна навпроти висунувся чоловік з дебільним обличчям і заволав: «Увага! Повітряна тривога! Негайно слідуйте до найближчого укриття!»
Хасан посміхнувся. Все своє життя, за винятком періодів відсидок у в'язницях, він боровся за ідеали, навіяні йому в юності. Те, що він залишав позаду, не заслуговувало жалощів або порятунку. Минуле – сміття, відпрацьований матеріал. Чіплятися за нього – все одно що живитися екскрементами. Їх треба закопувати глибше і прямувати на пошуки чистої їжі та води.
Лише радикальне оновлення давало певну надію. Це навіть не хірургічна операція, бо метастазами уражений весь організм. Хасан вірив у те, що єдиний спосіб створити ідеальне суспільство – це віддалений аналог клонування, при якому для запуску процесу потрібна тільки одна жива і здорова клітина. І якщо Хасан не помилявся, Йозеф був на правильному шляху.
Він повернув направо, куди вказувала величезна стрілка, намальована на глухій стіні напівзруйнованої будівлі під написом «Царство небесне». Що дозволяє зберігати вибраний курс, коли втрачаєш все або відкидаєш непотрібне? Тільки гумор. Інакше ти – безвільна тварина, якою рухає інстинкт... або батіг хазяїна.
Фінішна пряма була короткою і вже зовсім безлюдною. Завали з битої цегли захаращували проїжджу частину, і Хасану довелося вилізти з машини. За п'ятдесят метрів попереду було видно піднятий шлагбаум з облізлою фарбою. Вражала велика кількість птахів. Верхні поверхи перетворилися на пташники під дірявими дахами. У повітрі дзвенів безперервний гомін, і цей невідв'язний звук непомітно підточував навіть найміцніші нерви.
Біля шлагбауму стирчав стовп із покажчиком. Напис на щиті лаконічно повідомляв: «Новий Ватикан. Населення – 1». Хасан перетнув кордон володінь Йозефа і занурився у засідку.
* * *
Він з'явиться на цьому ж місці через тридцять дві години – і не з порожніми руками. Зовні він, як і раніше, не відрізнятиметься від старшого інспектора Резника. Йозеф відтворить його матрицю практично без спотворень.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!