Примарна надія

ПЛАНЕТАРНА СИСТЕМА СКАРЦА

Тим часом «Ненажера» перетнув межу планетарної системи Скарца і взяв курс на планету Леда. Усе йшло за планом — якби не дивна тиша в ефірі. Зв’язок із Ледою, як і з кораблями на її орбіті, був відсутній. Ба більше, спостерігався підозрілий рух невпізнаних суден. А поява гоночної яхти «Шустрик», яку переслідували шість невідомих кораблів, чию приналежність так і не вдалося встановити, лише посилила тривогу екіпажу.

Тиран — міцної статури, з короткою стрижкою та очима хижака — встиг переглянути реєстр Зоряного флоту і впевнено заявив:

— У реєстрах таких кораблів немає.

— Військові? — припустив Лисиченко.

— Можливо. Але чиї? — кинув Родрігес, довготелесий бородань із філософським виразом обличчя і татуюванням ящірки на шиї.

Відповіді не було.

І тільки Сміливець, що встиг улаштуватися в затишному куточку у відсіку лікарки, згорнувся клубком і тихо замуркотів. Він знав: попереду нові пригоди. А поки можна трохи поспати.

«Ненажера» продовжував рух у бік Леди. Екіпаж із напругою спостерігав, як невідомі переслідують єдиний ідентифікований корабель. І раптом…

— Та вони по ній стріляють, — сказав Лисиченко, вказуючи на екрані на чіткі сліди ракет, випущених у бік яхти.

Напруга в командній рубці стала майже відчутною. Усі, ніби загіпнотизовані, дивилися, як ракети стрімко наближаються до цілі... досягають її... і —

Далі багато хто перестав вірити своїм очам.

Жодна з шести ракет не влучила в яхту. На екрані чітко було видно, як «Шустрик» граціозно ухиляється від смертоносних зарядів, наче передбачаючи траєкторію кожної ракети. А потім, наче нічого й не сталося, продовжує свій курс. А ракети... ракети відлітали все далі, так і не влучивши в ціль.

Шістка переслідувачів, що до цього призупинила свій рух, знову рвонула вперед. Касаткін віддав команду увімкнути запис того, що відбувається, а потім, натиснувши на кнопку тривоги, голосно оголосив:

— Говорить капітан. Усім членам екіпажу негайно зайняти свої місця та приготуватися до екстреної зміни курсу. Це не навчальна тривога. Повторюю: не навчальна тривога!

Сирена завила по всьому кораблю. Екіпаж поспіхом займав свої пости, а шістка бойових кораблів знову вийшла на дистанцію гарантованого ураження — і здійснила повторний залп. Цього разу — вісімнадцять ракет помчали до цілі.

— Родрігесе, зміна курсу на вихід із системи! — скомандував Касаткін.

— Тиране, розрахуй пульсацію!

Під чийсь гучний вигук: «Боже мій!» — вантажний корабель «Ненажера» почав різкий розворот.

— Що там? — уточнив Тиран. — Влучили?

— Та ні, — із подивом озвався Максудов. — «Шустрик» увімкнув форсаж і тікає. Причому швидко — і від ракет, і від переслідувачів.

— Повтори? — перепитав Касаткін, не повіривши вухам.

— Кажу, вони тікають. І дуже швидко.

— Цікавий поворот... Чого ж вони раніше чекали?

— Може, хотіли перевірити, на що здатні супротивники? — обережно припустив Родрігес.

— Смішно, — буркнув Тиран.

— От дідько... Дідько, дідько, дідько! — заголосив Лисиченко. — Капітане! П'ять кораблів, що до цього гналися за «Шустриком», змінили курс — і тепер летять до нас. А шостий прямує до одного з кораблів на орбіті!

Ця новина занурила команду в тишу.

— Тиране, — вимовив Касаткін. — Як гадаєш, чому п'ятеро летять до нас, а шостий — повертається?

Перший помічник на секунду замислився і видав:

— Думаю, той, що переслідував «Шустрик» із поверхні планети, повертається назад. А ті, що стартували з корабля — йдуть до нас.

— Ось і я так думаю. А це означає, що запас ходу в цих внутрішньосистемних модулів обмежений. У цьому — наш шанс на порятунок. Питання в тому, що скінчиться швидше: час у нас чи паливо в них. Родрігес, максимальне прискорення!

Напруга на капітанському містку зростала щомиті — кораблі Імперії, що переслідували, невблаганно наближалися. На запити та виклики ніхто не відповідав. Від цього ставало лише страшніше.

Єдиним, хто зберігав повний спокій, був кіт. Після недавнього стресу та ситного обіду Сміливець досі спокійно собі вилежувався. Влаштувавшись на своєму теплому лежанні, він мріяв про вечерю. Гонитва та переслідування його не хвилювали. Важлива була вечеря. Лише вечеря.

Касаткін, на відміну від кота, мав усі причини для тривоги. Останнім часом він навіть перестав поглядати на радар, що фіксував швидке наближення чужинців, і зосередив усю увагу на оглядових екранах.

Можливо, саме тому він і помітив дивний відблиск — праворуч по борту, трохи попереду.

— Це що? — вказав капітан на об'єкт, що майнув на екрані.

Екіпаж дружно обернувся, але ніхто нічого до ладу не розгледів.

— Тиране, що в нас по правому борту? Є щось на радарі?

— Нічого, капітане. Ані аномалій, ані об'єктів.

— Там щось було. Щось дивне. Лисиченко, спрямуй камери далекого огляду на правий борт. Перевір пройдену ділянку маршруту.

Наказ було виконано. На екрані — лише зорі. Зорі й нічого більше. Але погляд екіпажу не відривався від монітора.

— Наближай зображення. Повільно, — розпорядився Касаткін.

З екрана зникали старі кадри, з'являлися нові. Зорі. Знову зорі. Знову...

І раптом, в одну мить:

— Стоп…

— Стій…

— Зачекай…

— Ось! — видихнули разом.

На моніторі капітанського містка чітко виднівся корабель. Дивної форми, незрозумілого розміру, зібраний із матеріалів, які зовсім не фіксувалися корабельним радаром. Для екіпажу вантажного судна «Ненажера» цей чужинець був справжнім кораблем-невидимкою. Лише завдяки уважності капітана про нього взагалі стало відомо.

— Тиран, — покликав Касаткін.

— Уже працюю, Олексію Івановичу.

Перший помічник без слів зрозумів, чого хотів капітан: він уже звіряв зображення незнайомця з базою даних зоряного флоту.

— Збігів немає. Це не наш.

— Прямо зліт кораблів невідомого походження, — пробурмотів Касаткін.

— Він же не рухається. Який зліт? Це більше схоже...

На що саме, Лисиченко сказати не встиг.

На екрані, куди були виведені дані з камер далекого огляду, з'явився рух: до завислого в порожнечі корабля-невидимки наблизилися переслідувачі — ті самі, що йшли по сліду «Ненажери». І тут чужинець ожив.

З-під правого крила та носової частини вирвалися потоки білого диму. І корабель тепер був повернутий просто на п'ятірку Кігтів Харонської Імперії. І не лише він.

— Ще дві цілі, капітане, — промовив Тиран і вказав на екран, де позначилися два таких самих кораблі, до цього прихованих.

— Оце так... — видихнув Касаткін.

У ту ж секунду з трьох кораблів, що не фіксувалися радарами, вилетіли ракети. Три спалахи — три вогняні кулі — осяяли простір, сліпучо яскраві, навіть крізь фільтри екранів.

— Оце так... — пробурмотів Лисиченко.

Пілоти двох кораблів, що залишилися, виявилися непогано підготовленими. Вони швидко зреагували на зміну обставин і розлетілися в різні боки. Кожен уже вибрав собі ціль і щосили гатив зі зброї, що залишилася на борту. Кораблі-невидимки були значно більші за «Кігті» Харонської Імперії, але не поступалися їм у швидкості та маневреності. А чисельну перевагу, отриману після раптового удару, їхні пілоти використали грамотно.

Космос осяявся ще одним спалахом — ракета з одного з кораблів-невидимок наздогнала черговий імперський корабель. Однак пілот «Кігтя», що залишився, відмовлявся вмирати, як його товариші. Він спритно уникнув і черги смертоносної зброї, і ракети, проскочив повз уламки, і опинився ніс до носа з одним із кораблів-невидимок. І вистрілив першим.

Касаткін був упевнений: той ухилиться. Відстань дозволяла, часу на маневр вистачало. Але корабель не рушив. І не відповів вогнем.

Черга з імперського судна досягла цілі — обшивка корабля-невидимки була пошкоджена. Його закрутило, і він почав повільно віддалятися від місця бою.

Але перш ніж «Кіготь» устиг відвернути, його наздогнала ракета. Простір спалахнув знов. Від останнього переслідувача не залишилося нічого.

— Може, війна почалася, а нам повідомити забули? — запитав Максудов.

Ніхто не відповів.

Кораблі-невидимки не стали переслідувати вантажний корабель. Замість цього вони спрямувалися до підбитого товариша. Швидко наздогнали його, зрівнялися за швидкістю й обертанням, обійшли з обох боків. За допомогою крил зупинили не лише обертання, а й рух самого судна.

— Родрігес, стоп. Зупиняємося, — спокійно, але твердо скомандував Касаткін.

Пілот виконав наказ свого капітана, хоча й з великим небажанням.

— Олексію Івановичу, — подав голос Тиран, але, натрапивши на погляд капітана, похитав головою і замовк.

Ніби прочитавши думки помічника, Касаткін пояснив:

— Якби вони хотіли нас знищити, зробили б це одразу. Якби хотіли наздогнати — кинулися б у гонитву. Мені здається, вони нам не вороги.

Тиран кивнув. А Касаткін знову втупився в монітор:

— Назаре, йди сюди, — покликав він інженера. — Як гадаєш, що вони роблять?

Максудов, що до того мовчки сидів на капітанському містку, підійшов до екрана і почав розглядати те, що відбувається. Над підбитим кораблем завис другий корабель, розташувавши оглядові екрани обох суден поруч. Це дозволяло не лише бачити пілота підбитого судна, а й обмінюватися жестами — якщо радіозв'язок недоступний.

Але навряд чи цього чекав капітан. Максудов прокрутив у голові все, що встиг побачити, і відповів:

— Думаю, у них є якийсь спосіб транспортування. Вони намагаються використати його, але щось не виходить — не вдається захопити і зафіксувати корабель.

Касаткін замислився. Перевів погляд на пілота і, дивлячись тому в очі, зобразив пальцями коло в повітрі:

— Розвертайся, Серхіо. Повільно підходимо до них.

По обличчях присутніх було видно, що ідея їм явно не до вподоби, але заперечувати ніхто не став. «Ненажера» здійснив розворот і наблизився до підбитого корабля. Рух тривав, поки просто на шляху не з'явилася третя невидимка. На містку було добре видно, що ракети цього корабля спрямовані не на «Ненажеру», а під нього — можливо, щоб показати: стріляти він не має наміру, але й пропускати вперед теж не буде.

— І що тепер, Олексію Івановичу? — запитав Тиран.

— Як зі зв'язком?

— Відсутній, — відповів Лисиченко.

— Максудов, як гадаєш, якого він розміру?

Інженер здивовано звів брову, і капітан уточнив:

— У вантажний трюм увійде?

Це була безперечно божевільна ідея.

— Олексію Івановичу... — подав голос Тиран. — У нього на крилах ракети. Якщо хоч трохи помилимося...

Він не договорив. Усе й так було зрозуміло.

— Вони врятували нам життя, — тихо сказав Касаткін. — А тепер у нас є шанс допомогти їм. Може, подружимося. Або хоча б дізнаємося, що тут відбувається. Ну то що, інженере?

— Впритул, але ввійде, — кивнув Максудов.

Команда відповіла згодою.

— Відкрити вантажний трюм, — скомандував капітан.

Після виконання наказу всі завмерли в очікуванні. Другий корабель, що висів над підбитим, облетів «Ненажеру» з усіх боків, мабуть, розуміючи задум екіпажу. Потім він відійшов, звільняючи простір. Третій корабель теж почав маневр, завалюючись назад, щоб пройти під пошкодженим.

І в цей момент…

— Та що він коїть?! — вибухнув Лисиченко, дивлячись, як третя невидимка відкриває вогонь.

— Схоже, вони вирішили, що з крилами він у трюм не ввійде, — спокійно відповів Касаткін. — Або вважали, що так безпечніше.

Корабель не знищили — йому просто відстрілили обидва крила.

— Дорога вільна, — сказав капітан. — Родрігес, підбирай його. Малий — уперед. Максудов?

— Я стежу, капітане.

Умілими діями екіпажу «Ненажери» пошкоджений корабель швидко затягнули в трюм. Тепер усі чекали, як поводитимуться невидимки, що залишилися. Чекати довелося недовго: один із кораблів зайняв позицію попереду, інший — позаду, і незабаром уся трійка — дві невидимки й «Ненажера» — почала розгін у бік супутника Егріса на ім'я Харнас.

— Там же нічого немає... — здивовано промовив Лисиченко.

— Мабуть, ми чогось не знаємо... або не бачимо, — зауважив Тиран.

— Схоже на те, — підтвердив Касаткін. — Незабаром усе проясниться. І, думаю, там, на Харнасі, ми знайдемо відповіді на багато наших запитань.

Три кораблі — дві невидимки та «Ненажера» — йшли вглиб системи, тримаючи курс на безмовний супутник Харнас. Ніхто на борту не знав, що чекає їх попереду. Але назад шляху вже не було.