Примарна надія

ПЛАНЕТАРНА СИСТЕМА СКАРЦА

У момент, коли система Скарца ось-ось мала спалахнути вогнем, вантажний корабель «Ненажера» входив у стикувальний док «Левіафана-2». Вони ледь встигли повернутися з Саелії — напруга в системі відчувалася майже фізично. Щось насувалося.

З тихим шипінням розчинилися і знову зімкнулися шлюзові стулки. З перехідного відсіку вийшли Кара, Ібіс і Манакі — члени команди Лемурійців, які супроводжували експедицію. Повітря в доку було свіжим, але в ньому вже витала тривога; м'яке освітлення здавалося незвично тьмяним. На обличчях — легка втома.

Слідом з'явилися земні союзники: капітан Касаткін — пліч-о-пліч із першим помічником Тираном, стриманий Лисиченко, інженер Максудов і швидка, майже невловима в русі Ніка. Всі вони знову ступали на борт «Левіафана-2».

Пронизливе виття сирен розірвало тишу. Червоні вогні спалахнули вздовж стін, перетворюючи док і прилеглі коридори на залитий тривогою червоний лабіринт.

— Бойова тривога, — кинув Манакі.

— На місток! — різко скомандував Ібіс і першим рвонув з місця.

Група зірвалася з місця й побігла, їхні кроки глухо віддавалися в порожніх коридорах. «Левіафан-2» був колосальним. Судно, що колись вершило долі зоряних боїв, тепер скидалося на пробудженого титана, який лише починав усвідомлювати, що насувається нове побоїще.

Пробігаючи повз глухі люки й згаслі відсіки, вони бачили на стінах сліди старих битв: глибокі вм'ятини від влучень, обвуглені плями, ділянки, зшиті екстреним ремонтом. Тут кожен метр дихав минулим. Колись «Левіафан-2» бився в перших рядах, а тепер — знову поруч з епіцентром війни, що насувається.

Коридори розширювалися, стеля піднімалася вище, і нарешті вони вирвалися на центральну палубу. Сферичне приміщення осяяло яскраве світло, а в його центрі височів капітанський місток. Тут уже метушилися лемурійці: над голографічними консолями схилилися силуети, у повітрі миготіли тривимірні проєкції, і все — від кольору індикаторів до виразів облич — говорило про одне: сталося щось надзвичайне.

— Що там? — запитав Ібіс, вбігаючи на капітанський місток.

Капітан лемурійського корабля повернувся в бік тих, хто увійшов, і повідомив:

— Почався бій, а в сусідній системі активувалася Мітка Гранта.

Кара, Ібіс і Манакі після цих слів змінилися на обличчі.

— Оце так новини, — промовила Кара. — Ось це злітали подивитися на аварійний маяк.

— Де мітка? — уточнив Манакі.

— Сусідня планетарна система. У даних «Ненажери» вона значиться як Малькар, планета Сат-Тана, — повідомив один із лемурійців, зайнятих біля консолей.

Сат-Тана мовою одного з давніх родів лемурійців означає «Примарна» або «Туманна надія». Цікаву назву ви планеті вигадали, — промовив Ібіс.

— Що таке Мітка Гранта? — першим наважився запитати Касаткін, звертаючись до капітана Хел'Кората.

Решта землян — Тиран, Лисиченко, Максудов і Ніка — втупилися в лемурійців. На їхніх обличчях читалася тривога і здивування.

Капітан Хел'Корат спробував відповісти, але слова застрягли у нього в горлі. Його обличчя скривилося, немов він намагався висловити невимовне.

— Це... це попередження, — видавив він, але тут же осікся, не знайшовши точних слів.

— Дозвольте, капітане, — тихо втрутився Ібіс. В його очах майнуло розуміння.

Хел'Корат кивнув.

Ібіс повернувся до землян і подивився на Максудова:

— Коли ми летіли на Саелію, ти показував мені фотографію свого будинку. Там, на воротах, була табличка: «Вхід заборонено. На подвір'ї злий собака».

Він зробив паузу і кивнув у бік консолі, де мерехтіли складні графіки й символи.

— Так от, мітка Гранта — це теж попередження.

— Про що? — Касаткін подався вперед. Тривога наростала.

Цього разу відповів Хел'Корат. Його голос став твердішим, але не менш похмурим:

— Цією міткою позначали наявність на території Прикордонного Вартового. Це найнебезпечніше творіння нашого народу. Він був настільки смертоносним, що його встановлення та активацію заборонили в шести найближчих до материнської планети системах.

Касаткін оцінив масштаб загрози.

Місток ніби видихнув. Зависла важка тиша.

— Додам, — озвався один із лемурійців біля пульта; голос його був глухим, майже безжиттєвим. — На момент активації Вартового в системі Малькар перебувало шість кораблів. Зараз — жодного.

— То він їх... — фраза не була завершена. У цьому не було потреби.

— А тут що? — запитав Тиран, дивлячись на битву, що розгорнулася в системі Скарца.

Битва за Леду й планетарну систему Скарца вирувала, забарвлюючи холодний космос спалахами плазми та вибухів. Неподалік Егріса, за місяцем якого ховався «Левіафан-2», зійшлися дві могутні армади.

Харонська імперія кинула в бій свій флагман: велетенський «Караючий», хижий «Стерв'ятник» і зловісний «Вісник Порожнечі». Навколо них роїлися орди бойових модулів — стрімкі «Гарпії», невидимі «Тіні» та смертоносні «Кігті».

Протистояв їм пошарпаний, але гордий Зоряний Флот: лінкор «Сеул», крейсер «Незламний» і фрегат «Рішучий». Їх супроводжували ескадрильї винищувачів, стрімких перехоплювачів і маневрових квінджетів.

Битва почалася миттєво. З перших секунд стало зрозуміло, що сили нерівні. Гармати «Сеула» й «Незламного» вивергали потоки плазми та ракет, які з оглушливим ревом врізалися в сині енергетичні щити імперського флагмана й інших кораблів. У місцях влучань щити спалахували яскравим світлом, тремтіли, але лишалися непробивними. Енергія ударів розтікалася по їхній поверхні, не завдаючи «Караючому», «Стерв'ятнику» й «Віснику Порожнечі» видимої шкоди.

У відповідь кораблі Імперії обрушили на землян шквал вогню. Зелені промені пронизували вакуум, влучно знаходячи цілі. Кораблі Зоряного Флоту, які не мали аналогічних енергетичних бар'єрів, приймали удари безпосередньо. Обшивка «Рішучого» спалахнула, коли плазмовий залп пробив його носовий відсік, спричинивши декомпресію. На «Незламному» вибухнув один із допоміжних двигунів, і корабель небезпечно нахилився. «Сеул», попри свої розміри, теж страждав — численні влучання оплавляли його броню, із зяючих пробоїн виривалися язики полум'я.

У повітрі роїлися винищувачі. «Гарпії» Харонців зійшлися із земними пілотами в хаотичному танку смерті. «Тіні» намагалися обійти перехоплювачі Зоряного Флоту, щоб завдати удару по основних кораблях, але маневреність земних машин не давала їм такої можливості. Квінджети відчайдушно прикривали свої кораблі, відстрілюючись від «Кігтів», що напирали. У цій частині битви сили були рівні, і втрат зазнавали обидві сторони.

Зоряний Флот швидко зрозумів, що цю сутичку програно.

«Розірвати контакт!» — пролунав наказ командувача. Кораблі землян, сильно пошкоджені, насилу почали розворот, намагаючись вийти із зони ураження і відступити.

Але кораблі Харонської Імперії не збиралися відпускати здобич. «Караючий» дав повний хід — його масивний корпус, здавалося, невблаганно нарощував швидкість, наздоганяючи понівечений «Сеул». «Стерв'ятник» і «Вісник Порожнечі» блокували шляхи відступу, випускаючи нові хвилі бойових модулів.

Сутичка зав'язалася з новою силою. «Незламний» втратив ще один двигун, його ніс тепер сильно димів. «Рішучий» відповідав вогнем з усіх стволів, намагаючись відбити «Гарпій», які, немов рій комах, обліпили його корпус.

На містку «Сеула» панував хаос: вогонь і дим заповнювали простір, консолі іскрили. Полковник Аваков, із закривавленою бровою, дивився на тактичну карту, де червоні мітки ворога повністю оточили їхні поранені кораблі.

— Чорт забирай... — пробурмотів він. Його голос був сухим. — Справи кепські. Думаю, це кінець.

Кораблі Зоряного Флоту мали серйозні пошкодження: розбиті відсіки, палаючі двигуни, виведені з ладу системи. Але, на диво, усі вони залишалися цілими — хоча й ледь трималися. В імперців же, попри шалений опір землян, основні кораблі були практично без пошкоджень, їхні сині щити продовжували сяяти. Втрати були лише серед бойових модулів: кілька «Гарпій» і «Кігтів» було знищено.

Битва біля Леди досягла апогею. Полковник Аваков на містку «Сеула» вже змирився з неминучим кінцем.

І в цей самий момент, коли надія, здавалося, остаточно покинула землян, космос поряд з полем бою вибухнув. Спалах яскравого, сліпучого полум'я, подібного до вибуху наднової, на мить затьмарив навіть червоні спалахи імперських знарядь. Потім, із самого серця цього плазмового розриву на поле бою вирвалися нові дійові особи.

Прямо за грізними силуетами «Караючого», «Стерв'ятника» і «Вісника Порожнечі» — немов матеріалізувавшись із нізвідки — з'явилися п'ять кораблів. Їхні обриси були знайомими: ось масивний «Мародер», за ним — «Бродяга», «Заноза», «Сивуч» й «Орбітальний Лихач». А поряд із ними, немов зухвалий, але витончений осколок зірки, летіла гоночна яхта «Шустрик».

На містку «Сеула» панувало здивування.

— Адмірал Аваков, — доповів офіцер, голос його був сповнений шоку. — Невідомі кораблі! П'ять транспортників і одна гоночна яхта! Вони... вони з'явилися просто за імперцями!

Аваков, який щойно готувався віддати черговий наказ про відступ, підняв голову. Його очі, втомлені від бою, сфокусувалися на нових мітках на тактичній карті.

— Тільки їх нам тут не вистачало, — пробурмотів він. У голосі звучало щось більше, ніж просто роздратування. Контрабандисти? Тут? Зараз?

— Доповідь! — вимагав Аваков.

— Вони... вони розбилися парами, адмірале! — доповів інший офіцер, його голос тремтів від подиву. — І тримають курс... просто на кораблі Харонської Імперії!

На екранах було видно, як «Мародер» і «Шустрик» кинулися до «Караючого», а дві інші пари попрямували до «Стерв'ятника» і «Вісника Порожнечі» відповідно. Вони не відступали, не маневрували, а цілеспрямовано йшли на зближення з ворогом, немов не боячись його потужності.

Екіпажі Зоряного Флоту, виснажені й поранені, дивилися на це неймовірне видовище. Поява цих кораблів, немов із нізвідки, і їхній зухвалий маневр мали бути чистим божевіллям. Або... чимось, що могло все змінити.

Контрабандисти, наче привиди, ковзали крізь хаос битви. Харонська Імперія, повністю зосереджена на добиванні Зоряного Флоту, не звертала на них ані найменшої уваги. «Мародер» і «Шустрик», разом з іншими кораблями, майстерно, використовуючи навички, відточені в симуляції Елсі, заходили просто за корму велетенських імперських лінкорів. Вони рухалися з точністю тіней, непомітно проходячи по верхній частині ворожих суден.

І потім, майже одночасно, це почалося. У чотирьох із шести кораблів контрабандистів — «Мародера», «Бродяги», «Занози» й «Орбітального Лихача» — з-під днища почали народжуватися зелено-білі зірки. Вони повільно, немов неквапливі краплі світла, опускалися на кораблі Імперії. Ці згустки енергії були схожі на мініатюрні пульсуючі світила, і їхня поява була настільки несподіваною і чарівною, що навіть бувалі солдати Зоряного Флоту спостерігали за цим явищем із завмиранням серця.

Зірки досягли синіх енергетичних щитів імперських кораблів. Уся попередня битва показала, що ці щити були непробивними. Але тут сталося диво. У місцях контакту щит загорявся темно-червоним світлом, немов роз'їданий невідомою силою, і, на повне здивування всіх, пропускав зелено-білу зірку всередину.

Перша зірка, пробивши щит, розірвалася просто на поверхні імперського лінкора, оплавляючи обшивку і спричиняючи локальні детонації. Друга, ковзнувши глибше, розбила обшивку і вибухнула всередині корабля, стрясаючи його зсередини. Третя проникла ще далі і з громовим ревом вирвала цілий шматок із корпусу, залишаючи після себе зяючу, димлячу рану.

На містку «Сеула» запанувала гробова тиша. Полковник Аваков і його офіцери, які ще хвилину тому змирилися з поразкою, тепер із широко розплющеними очима спостерігали за тим, що відбувається.

— Що... що це за зброя? — видихнув перший помічник.

Пара «Мародер» і «Шустрик», зайшовши ззаду «Караючого», зробила три таких постріли, пронизуючи щити й броню лінкора, залишаючи за собою доріжку руйнувань. Потім, не чекаючи реакції ворога, вони пішли в різкий розворот і почали готуватися до нового заходу. Інші пари випустили по два таких заряди в свої цілі, завдаючи аналогічної, шокуючої шкоди.

Кораблі Імперії, до цього невразливі, тепер зазнавали пошкоджень. Сині щити, що вважалися абсолютним захистом, ламалися, як тендітне скло. Це було неможливо. Ніхто з Зоряного Флоту не бачив нічого подібного. Ця зброя — ця неймовірна, жахлива зброя — була в... контрабандистів?

На обличчях землян читалася суміш абсолютного шоку, недовіри й зароджуваної, божевільної надії. Їхній відчай змінився найчистішим здивуванням. Яким чином ці звичайні вантажівки, ці непримітні судна, могли мати технологію, яка перевершувала все, що було в Харонської Імперії — і навіть у самого Зоряного Флоту?

Битва вирувала. «Сеул», «Незламний» і «Рішучий» відчайдушно чіплялися за життя, поки кораблі Харонської Імперії методично їх добивали. І тут, у цей хаос, врізалося неможливе.

На всіх моніторах кораблів Зоряного Флоту спалахнуло зображення. На превеликий подив адмірала Авакова та всього його екіпажу, на екранах з'явилася рудоволоса дівчина. Зв'язку майже не було — харонці давно блокували всі частоти, а тут... Сигнал був ідеальним, чистим і, що найвражаюче, проникав навіть на захищені канали Флоту, використовувані в битві.

Дівчина — Єлизавета Лон — почала говорити. Її голос лунав по рубках, заглушаючи сирени й вибухи:

«Усім кораблям Зоряного Флоту, увага. Ціль — корабель супротивника, найближчий до Скарца. Вогонь з усього, що є, за моєю командою. Повторюю: вогонь за моєю командою».

І так само раптово, як з'явилася, її постать зникла з екранів.

— Та що відбувається?! — не помітивши, як мовив це вголос, видихнув Аваков.

Він повернувся до офіцера зв'язку:

— Їх треба прикрити. Спробуйте передати повідомлення на наші кораблі!

Але наказ запізнився. Командири ланок бойових модулів Зоряного Флоту, не чекаючи розпоряджень із флагмана, вже зрозуміли, хто становить найбільшу загрозу супротивнику. Нові, невідомі знаряддя контрабандистів пробивали щити, які були нездоланними для самого Флоту. Винищувачі, перехоплювачі та квінджети миттєво перешиковувалися, створюючи живий щит навколо кораблів контрабандистів і «Шустрика».

Якщо в перший захід кораблі з команди Сивого й Лон проривалися парами, то тепер вони перешиковувалися в трійки — злагоджено і впевнено. Вони заходили лише на два ворожі кораблі, вибираючи найбезпечніші маршрути, підказані Елсі. Контрабандисти рухалися як єдиний організм, використовуючи кожен відблиск від вибуху, щоб підібратися ближче.

Однак не тільки Зоряний Флот зрозумів, яку небезпеку приховують у собі кораблі контрабандистів — харонці теж це усвідомили. Шквал вогню — плазмові заряди, торпеди й рої бойових модулів — обрушилися на нових небезпечних супротивників. «Шустрик» Джона Картера, демонструючи неймовірну маневреність, метався в космосі, ухиляючись від ракет і відстрілюючи одну за одною. Квінджети, перехоплювачі та винищувачі Зоряного Флоту, подібно до розлюченого рою, відчайдушно збивали ворожі снаряди, що летіли в напрямку контрабандистських кораблів.

Єлизаветі Лон, яка стояла на містку «Мародера», найбільше запам'ятався молодий хлопчина на винищувачі. Він перебував зовсім поруч — можна було навіть розгледіти його обличчя в кабіні. Він усміхнувся Лізі, його очі світилися божевільною відвагою — і, не вагаючись, він направив свій маленький корабель прямо на ракету, що неслася. Ліза не могла знати, що у нього закінчився боєзапас, і це була єдина можливість уберегти «Мародер», здатний протистояти імперським кораблям, від прямого влучання.

І хлопчина зробив це. Без жалю і сумнівів. Яскравий спалах осяяв космос, поглинувши його і його винищувач. Ліза заплющила очі, а коли відкрила, в них стояли сльози. А на місці хлопчини, який віддав життя, вже був інший винищувач — новий пілот, готовий повторити його подвиг. Ліза не сумнівалася, що й цей вчинить так само, якщо доведеться.

Корабель знову зайшов на ціль. Ліза, змахнувши сльози, активувала зв'язок. Її обличчя — з блискучими від сліз очима — знову з'явилося на моніторах кораблів. Із тремтінням у голосі, але з незламною рішучістю вона віддала команду:

— Вогонь.

Ледь пролунала команда Лізи, як чотири кораблі контрабандистів — «Мародер», «Бродяга», «Заноза» й «Орбітальний Лихач» — синхронно випустили заряди. З-під їхнього днища народилися зелено-білі зірки і повільно, але невблаганно кинулися до цілей. Слідом за ними, немов за помахом чарівної палички, з усіх кораблів Зоряного Флоту стартували ракети. Це виглядало неймовірно красиво: темний простір космосу прокреслювали вогненні сліди смертоносної зброї.

Немов почувши команду Лізи, залпи дали й кораблі Харонської Імперії. Різниця була лише в тому, що імперці стріляли по всіх цілях одразу, тоді як Зоряний Флот бив по одній.

Першими своїх цілей досягли зелено-білі зірки. Цього разу не було того делікатного проникнення крізь щит, як під час першого залпу. Такого напору та інтенсивності захисна система «Караючого» — флагмана окупаційної ескадри і найближчого до Скарца корабля — просто не витримала. Весь корпус лінкора осяявся яскраво-бордовим енергетичним спалахом, і синій щит, що до цього здавався непереможним, припинив своє існування.

Результат перевершив усі очікування. Величезні вибухи в місцях влучень, розгерметизовані відсіки, люті пожежі — все це в одну мить стало свідченням того, що зброя неймовірно ефективна. Світло на мить зникло, а потім знову замерехтіло на корпусі «Караючого», тепер уже покаліченого і задимленого.

Слідом за «зірками» наспіли ракети Зоряного Флоту. Хвилями, з усіх кораблів, вони обрушилися на одну ціль — «Караючого». Борт флагмана, звернений до супротивника, осяяла серія потужних вибухів. Раз, другий, третій... Корабель підкинуло вгору, він почав завалюватися назад, закручуючись навколо своєї осі. Світло на ньому остаточно згасло — його місце зайняли лише відсвіти внутрішніх пожеж. Велетенський лінкор повільно помирав, але вперто не хотів розвалюватися на шматки, перетворюючись на гігантський, палаючий саркофаг.

Але цілей досягли не лише ракети Зоряного Флоту. Пробивши захист із кораблів прикриття, одна з ворожих ракет усе ж таки дістала «Мародер». Адмірал Аваков з жахом бачив, як влучання в корабель контрабандиста спричинило вогняний спалах на його корпусі, і «Мародер», втрачаючи керування, почав завалюватися за лінкор окупаційних військ, що помирав. Секунди томливого очікування — і він зник із поля зору, прихований величезним тілом «Караючого».

«Шустрик», використовуючи свою неймовірну швидкість і маневреність, зумів ухилитися відразу від двох ракет, які прорвали оборону його захисників. Йому дивом вдалося уникнути прямого влучання і проскочити. Найменше пощастило третьому кораблю контрабандистів, який йшов у групі Єлизавети Лон. Пряме влучення. Зоряний простір осяявся сліпучим спалахом, який зрізав не тільки частину корпусу «Караючого» разом з одним із двигунів, а й миттєво знищив вісімнадцять бойових модулів прикриття, що перебували поруч. «Шустрик» дивом урятувався, встигнувши за мить до цього сховатися за корпусом «Караючого».

Ракети, випущені кораблями Харонської Імперії, досягли й інших своїх цілей. На всіх трьох кораблях Зоряного Флоту завили індикатори, що свідчили про нові влучення, розгерметизації та пожежі. Світло то зникало, то з'являлося на капітанському містку «Сеула».

І в один із цих моторошних моментів адмірал Аваков побачив загибель корабля Зоряного Флоту. Пошкодження перевищили граничний рівень, серія вибухів стрясла корабель, і «Рішучий» розвалився на три частини, перетворившись на безмовні, палаючі уламки. Буря емоцій охопила Авакова — гнів, відчай, безсилля. Ще трохи — і він віддав би наказ на останню, безнадійну атаку кораблів супротивника, що залишилися.

Але знову ожив екран. Тільки тепер там було не обличчя молодої рудоволосої дівчини. Камера дивилася в підлогу. Виднілася пожежа і тіло, розпростерте на підлозі, з такими сильними опіками голови й руки, що було неможливо здогадатися, чи належить воно рудоволосій дівчині, чи комусь іншому.

Але гадати не довелося. У той самий момент знову пролунав упевнений голос Єлизавети Лон, що віддавала черговий наказ:

— Усім кораблям Зоряного Флоту — на вихід із системи Скарца! Живо!

І екран згас.

Команду рудоволосої дівчини з корабля контрабандистів виконали всі. Команди, що дублювали цей наказ, пронеслися по кожному кораблю Зоряного Флоту. Вцілілі судна здійснили маневр, намагаючись розірвати вогневий контакт із кораблями Імперії, зробили розворот і кинулися до виходу із системи Скарца.

Цього разу їх ніхто не переслідував. Віра у власні сили харонців була похитнута. Загибель флагмана «Караючий» і болісні удари від загнаної в кут жертви посіяли зерна сумнівів у душах тих, хто вважав себе новими господарями системи. І зробили це — випадково чи невипадково — кораблі контрабандистів, що з'явилися на полі бою.

Кораблі Зоряного Флоту, а разом з ними і вцілілі судна контрабандистів, все далі віддалялися від місця битви, спрямовуючи курс до виходу із системи Скарца. «Мародер», сильно пошкоджений, але все ще цілий, прямував за ними, оповитий димом і полум'ям. Ліза весь цей час залишалася на його містку, попри жахливі опіки. Її свідомість трималася лише на нелюдській волі й упертості.