Примарна надія

ПЛАНЕТАРНА СИСТЕМА АКЕРОН

ПЛАНЕТА САЕЛІЯ

Саме в той момент, коли команда розділилася, на борту вантажного корабля «Ненажера» корабельний кіт на прізвисько Сміливець завершував обхід своєї території. Він збирався виглянути назовні — подивитися, куди вони потрапили цього разу, а заодно, можливо, погрітися на сонці. До відкритого люка залишалося якихось тридцять метрів. Кіт, із почуттям виконаного обов'язку, впевнено рухався до виходу.

Саме тоді поява непроханого гостя, який без дозволу проник на борт, застала Сміливця зненацька. Істота лише віддалено нагадувала величезного волохатого собаку з масивними передніми лапами, оздобленими пазурами, що видавали огидний скрегіт при кожному кроці. Подовжена щелепа, позбавлена шерсті, була утикана жовтуватими зубами страхітливого розміру. З пащі капав жовто-зелений слиз. Очі — червоно-чорні, з вертикальними зіницями — з цікавістю оглядали відсік. Передні лапи й шия істоти були вкриті сіро-бурою шерстю, що переходила ближче до голови в темно-коричневе забарвлення, тоді як задні лапи та більша частина тулуба були повністю голими. Гострі вуха вільно рухалися в різні боки, а сама істота не лише вивчала відсік, а й уважно прислухалася до кожного звуку.

Сміливець застиг на місці. Він бачив, як чужинець оглянув приміщення, а потім помітив його самого. Від цього погляду шерсть на загривку кота стала дибки. Цей корабель був його домом, і Сміливець збирався його захищати.

Зібравши залишки хоробрості, він зробив крок уперед і злісно засичав. Але ефект виявився зовсім не таким, на який він сподівався. Замість того щоб ретируватися, як це робили інші шкідники, чужинець розкрив пащу, заляпав підлогу слиною і видав глухий, розкотистий рик. Потім він почав наближатися до кота.

Перший крок викликав у Сміливця ще більш грізне сичання. Другий крок — повну мобілізацію всіх м'язів. Здавалося, кіт готовий із честю прийняти бій. Однак третій крок призвів до… катастрофи. Сміливець злякався так, що аж обісрався — у прямому сенсі цього слова. А оскільки харчувався він рясно і часто, результат був вражаючим.

На захист його стійкості варто зазначити: попри фізіологічний конфуз, він стояв на місці з розширеними очима і дивився прямо в жахливу морду чужинця, що наближався. І продовжував… гадити.

Коли відстань між ними скоротилася до трьох метрів і чужинець стрибнув уперед, маючи намір розірвати кота на частини, Сміливець раптом зрозумів, що переоцінив свої сили і час давати драла. Його тіло, що ще секунду тому стояло як висічене, рвонуло вперед зі швидкістю молодої лані. Кіт відчував надзвичайну легкість — мабуть, «розвантаження» пішло на користь.

Коли він проскочив у відгалуження коридору, чужинець з гуркотом гепнувся на те місце, де щойно був кіт, і влетів просто в його свіжі «виділення». Величезна істота посковзнулася, завалилася набік і голосно заревла.

Навіть у молоді роки Сміливець не бігав кораблем з такою швидкістю, з якою давав драла від Чужинця цього разу. Перші два повороти корабельний кіт подолав, використовуючи стіни як точку опори для прискорення свого руху, а третій взагалі не пам’ятав, як проскочив. І коли здавалося, що до порятунку від небезпеки залишалося зовсім трохи, життя повернулося до Сміливця задом. Двері, через які корабельний кіт пройшов в ангар, виявилися зачиненими. Ця обставина не одразу дійшла до свідомості переляканої тварини з сімейства брисєй, і кіт ледь не врізався в перешкоду, що виникла. Але, мабуть, Бог зглянувся над своїм творінням: зовсім поруч у стіні виднівся отвір, залишений інженером Максудовим після лагодження стабілізатора. До нього й кинувся Сміливець, рятуючи свою шкуру.

Якби у кота була можливість на секунду зупинитися і подумати, Сміливець неодмінно дійшов би висновку, що тіло такого розміру, як у нього, не зможе протиснутися в отвір, який виднівся в стіні. Але такої розкоші, як час, у корабельного кота не було. А цокіт пазурів Чужинця, що наближався, гнав перелякану тварину вперед із подвоєною силою.

Сміливець розігнався, стрибнув уперед — і з гучним «ЧПОК» та «ПРРРРР» проскочив в отвір у стіні.

Сховати хвіст Сміливець не встиг. Чужинець зумів помітити, куди зник пухнастик, і вирішив слідувати за ним за будь-яку ціну. Малий розмір отвору в стіні непроханого гостя зовсім не бентежив. Логіка чужинця була залізною: куди проник сніданок — пролізу й я.

Прискоривши розбіг, непроханий гість здійснив стрибок, націлившись на отвір у стіні. До чужинця Боги виявилися не такими прихильними, як до корабельного кота. З гучним «БАХ» та «ПРРРР» істота врізалася в стіну, зависла за кілька сантиметрів від підлоги, а потім гепнулася з дзвінким «ШМЯК». Падіння було вражаючим. Але чужинець зіткнення, схоже, і не помітив. Чи то кістки голови були доволі міцні, чи то мозок у черепній коробці був розміром із горошину — і струс був апріорі неможливий.

Істота практично одразу після падіння схопилася на ноги й підставила голову до отвору в стіні. Збоку могло здатися, що після невдалої спроби проскочити перешкоду з наскоку чужинець мав намір протиснутися в нього поступово. Але й це йому не вдавалося. У межах досяжності маячила постать кота, і чужинець намагався схопити його зубами. Виходило не дуже.

Сміливець тулився до стіни, голосно сичачи на кривдника. Шерсть кота стояла дибки, а серце стукотіло зі швидкістю кулемета. Щоб зметикувати, що голова в отвір не пройде, чужинцю знадобилося хвилини три й з десяток ґуль. За цей час корабельний кіт встиг озирнутися і чітко усвідомити, що влип. Тікати було нікуди.

Переконавшись, що цілком в отвір не пролізти, чужинець змінив тактику і спробував дістатися до Сміливця лапою.

Корабельний кіт, заскочивши в отвір у стіні, потрапив у невеликий простір, де, окрім розподільного куба, було ще чотири труби з кабелями, намертво прикрученими до стіни. Простір для маневру у Сміливця практично був відсутній, але кіт зумів розвернутися. Злісна морда Чужинця раз у раз з'являлася перед переляканим котом.

Коли Сміливцю вже почало здаватися, що небезпека минула, непроханий гість застосував нову тактику — і замість пащі з великими зубами засунув у прохід лапу з величезними пазурами. Кіт давно вже впирався задом у протилежну стіну. Але коли лапа Чужинця потягнулася до нього, Сміливець несподівано зметикував, що він від неї утікає. Та ще й як! Передні лапи штовхали тіло назад, а задні кінцівки тварини, слідом за передніми, почали свій рух. Тільки не назад, а вгору.

Проскочивши всередину замкнутого простору, Сміливець не звернув уваги, що труби, прикріплені до стіни, дійшовши майже до її кінця, далі йшли вгору. У цей крихітний простір зараз і протискувався кіт — задніми лапами та хвостом. Передні, як і раніше, залишалися на підлозі. Кіт балансував у вельми незручній позі і широко розкритими очима дивився на лапу та пазурі Чужинця, що майоріли за лічені сантиметри від його мордочки.

Інстинкт хижака, що дрімав десь глибоко всередині, нашіптував котові, що настав час дати здачі: вчепитися зубами й пазурами в цю нахабну лапу і змусити суперника відступити.

Інстинкт самозбереження благав цього не робити і прикинутися, що нікого немає вдома.

У нерівній сутичці інстинкту хижака та інстинкту самозбереження впевнену перемогу здобув останній. Мабуть, інстинкт хижака в корабельного кота дрімав десь дуже глибоко всередині.

Тихе і розмірене життя на космічному кораблі привчило Сміливця до розв'язання питань не лише силою, а й хитрістю. Кіт залишився стояти на місці навіть тоді, коли пазурі чужинця зачепили Сміливця за вуса.

Скільки тривала спроба непроханого гостя дістатися до своєї жертви, Сміливець не пам’ятав. Для нього ці миті здалися вічністю. Усе закінчилося вельми несподівано. Якийсь звук, що пролунав ззовні, змусив чужинця залишити свою жертву і спішно покинути корабель.

Кіт не вірив своєму порятунку. Не вірив, що йому могло так пощастити, і тому ще якийсь час продовжував стояти без руху, прислухаючись до звуків в ангарі. Там було тихо. Лапи боліли.

Набравшись хоробрості, Сміливець зробив кілька кроків у напрямку виходу з пастки, в яку його загнав чужинець. Визирнувши назовні і переконавшись, що чужинця в зоні видимості немає, кіт спробував вилізти.

На кота чекало велике розчарування. Ані перша, ані п'ята, ані десята спроби вибратися назовні успіхом не увінчалися.

Сміливець у розпачі вимовив протяжне: «М'яу...» — і продовжив шукати спосіб для подолання перешкоди.

Постати перед екіпажем у такій безглуздій ситуації в кота не було ані найменшого бажання.