Примарна надія

ПЛАНЕТАРНА СИСТЕМА СКАРЦА

З пульсуючого марева просторової аномалії на околиці системи Скарца, немов хижаки, що прокидаються від сплячки, один за одним виринули двадцять три кораблі Зоряного Флоту. Їхні корпуси, відполіровані міжзоряним пилом, сяяли холодним металом у світлі далекого сонця. На цих велетнях не було ані натяку на енергетичні щити – їхній захист полягав у важкій броні та нестримній швидкості. Ескадра не вишиковувалася в позиційний бойовий порядок; натомість кораблі миттєво зімкнулися у велетенський, стрімкий клин, готовий до вирішального прориву. На командних містках панувала напружена тиша, що переривалася лише короткими доповідями офіцерів. Системи наведення фіксували цілі, гармати заряджалися, а двигуни ревіли на межі, готові до повного форсажу.

Десь далеко в космосі, на командному пункті харонців, сигнал про появу ворога спалахнув тривожною червоною зіркою. Миттєво запущений протокол евакуації вирвав їхнього командувача з Білоріченська. Кораблі Харонської Армади рушили назустріч Флоту. Але їх було всього чотири — кожен огорнутий мерехтливим полем активних енергетичних щитів. Жодних дипломатичних ініціатив, жодних спроб зв'язатися чи домовитися. Лише холодна, абсолютна рішучість знищити ворога.

І ось вони зійшлися. Біля Егріса, шостої планети системи Скарца, у її блідому світлі, дві армади зближувалися з неймовірною швидкістю і люттю. Зоряний Флот перетворювався на невблаганний наконечник списа, що наїжачився стволами й націлився на прорив. Навпроти харонці, попри чисельну перевагу ворога, були готові: їхні кораблі, наче сталеві фортеці, вишикувалися пліч-о-пліч, прикриваючи один одного пульсуючими щитами й готуючись зустріти удар усюдисущою вогневою міццю.

Кожна секунда здавалася вічністю. Повітря в рубках було наелектризоване передчуттям, запахом розпеченого металу й озону. Пілоти стискали штурвали, інженери стежили за показниками реакторів, а тактики прораховували перші ходи. Очі кожного члена екіпажу були прикуті до голографічних екранів, де ворожі маркери горіли зловісним багрянцем.

Глухе, наростаюче гудіння силових установок, що вібрувало крізь шпангоути й віщувало неминуче вивільнення руйнівної енергії, було єдиним звуком, який порушував внутрішню тишу кораблів. Обидві сторони йшли на бій, і битва, що обіцяла стати легендою, вже висіла в повітрі, готова спалахнути будь-якої секунди. Тиша перед бурею ніколи не була такою оглушливою. Швидкість наростала, дистанція стрімко скорочувалась.

Наказ адмірала Авакова був простим і зухвалим: «Удар у лоб!» Двадцять три кораблі Зоряного Флоту, без щитів, але з невблаганною рішучістю, не сповільнюючись, кинулися вперед, формуючи велетенський таранний клинн. Їхня мета — проскочити заслін із чотирьох кораблів Харонської Імперії та зайняти позицію з боку Леди, забезпечивши оточення противника.

Першими у смертельний танець вступили два передові кораблі Флоту. Вони обрушили всю свою міць — рій ракет і каскад плазмових зарядів — на харонців, що наближалися. Снаряди досягали цілі, але силові щити спалахували яскравим синім, поглинаючи удари та утримуючи корпуси цілими. Вогонь у відповідь Харонської Імперії був нищівним. Першу пару кораблів Флоту струснули потужні влучання: розриви обшивки, пожежі, свист розгерметизації. Здавалося, ще мить — і вони вибухнуть. Але ні: в останній момент пошкоджені кораблі здійснили різкий маневр ухилення і, немов за командою, відійшли в тил, звільняючи шлях для «Незламного».

Саме «Незламному» судилося стати тараном. Адмірал Аваков пожертвував ним заради найнебезпечнішого задуму – прямого удару у ворожий корабель. Ціллю був «Вісник Порожнечі», і величезний корабель Флоту спрямував курс прямо на нього. Пробити щити стандартною зброєю було неможливо, і Аваков вирішив застосувати старий, але перевірений спосіб – фізичний удар. Це спрацювало б, але харонці розгадали задум. Щоб врятувати свій корабель, вони миттєво розірвали стрій. Ні «Стерв'ятник», ні сам «Вісник Порожнечі», ні інші два харонські кораблі не припиняли обстріл «Незламного». Обшивка вкривалася новими пробоїнами, але корабель витримав. Він не вибухнув. Він прорвав стрій противника, проскочивши між їхніми кораблями, і тим самим дозволив «Мародерові» та «Бродязі» – кораблям контрабандистів – вийти на відстань удару по «Вісникові Порожнечі».

Тепер «Вісник Порожнечі» виявився ізольованим від решти групи. Під днищами обох кораблів контрабандистів народилися яскраві зелено-білі зірки – зброя, надана Елсі. Згустки нищівної енергії попрямували до харонського судна. Щит не витримав натиску: він змінив колір на критичний багряний, спалахнув і зник вже після першої «зірки». Друга, третя та четверта, вдаривши вже по відкритому корпусу, завдали «Вісникові Порожнечі» фатальних руйнувань. Але це був лише початок. Слідом за контрабандистами попарно йшли кораблі Зоряного Флоту. Один вів вогонь по «Вісникові Порожнечі», що вже втратив щит і перетворився на ідеальну мішень, і вибухи освітлювали його корпус. Другий концентрував залпи на трійці харонських кораблів, від яких уміло відсікли одного супротивника.

Основним завданням було провести через смертоносний заслін «Шустрик» та десяток перехоплювачів, давши їм можливість дістатися до планети. З нею кораблі Зоряного Флоту впоралися блискуче. Поки основні сили відволікали харонців, «Шустрик» з ескортом приховано просувався в самому центрі бойового клина, між першою і другою парою атакуючих лінійних кораблів. Саме ці велетні приймали на себе основний удар, надійно прикриваючи «Шустрик» і перехоплювачів, які проривалися відносно безпечним маршрутом усередину системи.

План спрацював: десять кораблів Зоряного Флоту прорвалися і зайняли позиції з боку Леди, замикаючи кільце. Ще десять залишилися біля Егріса, не намагаючись повністю прорватися, щоб замкнути харонців між двома групами земних кораблів. Поки бойові громади займали стратегічні позиції для наступного ходу, «Шустрик» і десять перехоплювачів, вільні від основного бою, рвонули до Леди, щоб забрати Матвія Леопольдовича. Завдяки Елсі знайти його виявилося легко: Картер уважно стежив за приладом, що показував точне місце розташування цілі.

Після тарану та прориву битва біля Егріса перейшла в нову фазу. Двадцять кораблів Зоряного Флоту, розділившись на дві групи, утримували харонців у щільному тактичному кільці, блокуючи їх з боку Егріса та Леди. Три серйозно пошкоджені судна трималися осторонь, усуваючи наслідки бою та латаючи пробоїни. Адмірал Аваков чудово розумів: попри чисельну перевагу, прямий бій проти захищених щитами харонських кораблів був смертельно небезпечним. Кожне життя бійця Флоту було на рахунку, і витрачати їх у самогубній атаці ніхто не збирався. Земляни маневрували, немов досвідчені танцюристи, постійно змінюючи конфігурацію ланок. Перестрілки спалахували то тут, то там, коли харонці намагалися прорватися, але кораблі Флоту миттєво реагували, ухиляючись від прямого зіткнення та позначаючи свою присутність потужними залпами, які лише відскакували від синіх щитів противника. Це був не бій на знищення, а танець стримування, головна мета якого — виграти час.

У цей момент напруженого очікування командування Флоту покладалося на обіцяну другом Єлизавети Лон допомогу. Вони знали: ключ до перемоги полягав не в грубій силі, а в хитрості та несподіванці. Потрібно було лише доставити батька Єлизавети, Матвія Леопольдовича, до таємничого союзника. І «Шустрик» зобов’язаний був впоратися зі своїм завданням. Кожна секунда, яку вдавалося утримувати харонців, наближала вирішальний момент.

На капітанському містку «Мародера» стояла Єлизавета Лон. Попри те, що після важкого поранення Сивого формальне командування прийняв Хан, усі накази, як і раніше, віддавала дочка Матвія Леопольдовича. Її погляд був прикутий до голографічної проєкції планети, де мала з’явитися позначка «Шустрика». На її обличчі читалася суміш вищої зосередженості та майже відчутного трепету. Час тягнувся, мов гума: кожен маневр, кожен залп у далині здавалися кроками до виконання їхньої головної місії.

На містку «Стерв’ятника» Дракс метався з боку в бік, його терпіння вичерпувалося з кожною секундою, що вислизала. У ньому кипіла лють від безсилля змусити екіпажі вступити у вирішальний бій. Він чудово розумів: його кораблі перевершували будь-яке із суден противника за вогневою міццю і захистом. Єдину реальну загрозу становили два невеликі судна контрабандистів зі зброєю невідомої сили. Варто було їх знищити — і тоді...

Підкоряючись наказам командувача, харонські кораблі робили відчайдушні спроби атакувати, але Зоряний Флот був невловимий. Земляни ухилялися від бою, немов тіні, постійно перешиковуючись та уникаючи прямого зіткнення. І Дракс, і його капітани вже розуміли: ворог чогось чекає. Але змінити ситуацію вони не могли. Битися з великими кораблями Флоту можна було лише великими суднами. А малі — «Гарпії», «Тіні» та «Кігті» — не мали достатнього захисту і стали б легкою здобиччю в цьому космічному танці. І хоча важкі харонські кораблі легко справлялися з будь-яким противником один на один, їх було занадто мало, щоб протистояти всьому Зоряному Флоту відразу.

Раптом на екранах спалахнула нова позначка. «Шустрик», що вилітав із Леди в супроводі десяти перехоплювачів. Це прояснило для Дракса все. Очікування землян було навмисним, а головною метою було не знищення його флоту, а те, що знаходилося на цьому дрібному кораблі. У грудях у Дракса спалахнула лють, але холодний розрахунок взяв гору. Він не сумнівався: це був той самий корабель, що вже одного разу вислизнув із Леди, і вдруге дарувати йому таку можливість він не збирався.

— Перегруповуємося і вперед! — гаркнув Дракс, вказуючи на позначку «Шустрика» на головному екрані. — Необхідно перехопити цей корабель!

Наказ Дракса був чітко виконаний. Три харонські кораблі, немов голодні хижаки, вирвалися з оборонного шикування. Їхні щити мерехтіли, корпуси розпласталися в просторі, набираючи швидкість, ніби вони відчули запах крові. Це був не маневр — відчайдушний кидок, спрямований на єдину ціль.

Зоряний Флот миттєво відреагував. Розуміючи критичну важливість місії «Шустрика», Адмірал Аваков без вагань кинув усі свої кораблі на перехоплення харонців, що стрімко атакували. Рішення, прийняте на межі ризику, вимагало величезних жертв. Земні кораблі, ігноруючи власну безпеку, стали живим щитом для кур’єра. Вони маневрували, прикриваючи його корпусами. Кожен вибух, кожна розгерметизація на обшивці — це секунди, які вигравав «Шустрик». Заради цього Флот втратив три кораблі, але саме вони створили пролом, подарувавши кур’єру шанс.

На містку «Шустрика» Джон Картер, стиснувши зуби, стежив за приладами. Кожен спалах за кормою був для нього героїчним самопожертвуванням. Коли дистанція між переслідувачами та ціллю стала критичною, Картер прийняв сміливе, що межувало з божевіллям, рішення. Він витиснув максимальний розгін і, попри попередження систем, здійснив пульсацію прямо з планетарної системи. Навіть курсантів навчали ніколи не робити стрибок так близько до гравітації планети, але вибору не було. Ризик був колосальним — і він виправдав себе.

«Шустрик» пішов у пульсацію, зникаючи з поля зору, несучи з собою Матвія Леопольдовича та надію всього Флоту.

Тепер, після стрімкої сутички, карти на столі змінилися. Кораблі Зоряного Флоту, що кинулися на захист «Шустрика», опинилися ближче до Леди, зосередивши сили на цій стороні системи. Три харонські кораблі, відірвані від свого побратима, зависли біля Егріса. У Дракса була можливість піти, здійснити стрибок і зникнути. Але хижак, що упустив здобич, був розлючений. Він жадав розплати. Втративши «Шустрик», Дракс готувався до нової, можливо, ще більш запеклої сутички.

І саме в ту мить, коли «Шустрик» ризиковано пішов із планетарної системи, на периферії бою, з-за блідого місяця шостої планети, виринув колосальний силует. Він був немов поранений велетень: корпус, вкритий шрамами вікових битв, ледь відбивав тьмяне світло зірок. Це був «Левіафан-2» — стародавній корабель, чия поява змусила завмерти і харонців, і землян.

На містку «Стерв’ятника» Дракс дивився на екран, і холод жаху поступово сковував його. Це було те, що їхні перекази згадували лише пошепки, міф, від одного імені якого кров холола в жилах. На дисплеях корпуси його кораблів нервово смикалися, радари божеволіли, намагаючись вловити розміри та параметри непроханого гостя. «Левіафан» — це слово спалахнуло у всіх каналах зв’язку харонців швидше інстинктивно, ніж усвідомлено. Їхній страх був відчутним, тваринним.

На борту «Мародера», де Єлизавета Лон стежила за полем бою, і на флагмані Зоряного Флоту, в рубці адмірала Авакова, запанувала гробова тиша. Ніхто ніколи не бачив таких гігантських кораблів. Це було за межею уявлень про можливе. Масштаби вражали і лякали.

— Що це за… маркер?! — пробурмотів один з офіцерів на містку Авакова, голос його тремтів від недовіри.

Напруга зростала, а в очах землян читалося лише одне: це підмога харонцям. Інакше як пояснити появу такого монстра саме зараз, коли противник був загнаний у кут? У повітрі повисло німе запитання: невже всі жертви були марними?

Однак за мить ситуація змінилася. Харонські кораблі, яких хвилину тому охопив панічний страх, почали розвертатися, і їхні знаряддя націлювалися не на землян, а на цього новоприбулого велетня. Дракс, долаючи первісний жах, готувався битися на два фронти.

На містку Авакова офіцери з подивом спостерігали за тим, що відбувається.

— Вони… що, збираються атакувати його? — недовірливо запитав один із них.

Обличчя адмірала Авакова прояснилося.

— Схоже, це не їхня підмога, лейтенанте, а наша. Обіцяна таємним другом Єлизавети Лон, — сказав він.

— Впевнені? — запитав офіцер.

— Ні, — відповів Аваков, — але дуже хочеться сподіватися, що це так. Я не маю жодного уявлення, як упоратися з…

Екран на містку флагмана ожив — три обличчя з’явилися перед офіцерами. У центрі — старець у білій формі із золотими погонами, що здавався неземного походження. Поруч — його молодий помічник, трохи осторонь — капітан Касаткін. Кого-кого, а старого знайомого Аваков упізнав одразу.

— Увага, — пролунав голос Касаткіна, чий тон не залишав сумнівів у серйозності моменту. — Говорить капітан вантажного корабля «Ненажера». Слухайте уважно: якщо хоч один корабель харонців піде із системи, вони прийдуть сюди цілою армією. Їх потрібно знищити. Усіх. Ми допоможемо в міру сил і можливостей. Атакуйте їх! І хай допоможе нам Бог!

Слова Касаткіна розчинилися в гуркоті битви, що почалася. З велетенського корпусу «Левіафана-2» вирвався десяток стрімких кораблів, що нагадували хижих птахів. Вони, немов випущені соколи, блискавично накинулися на приголомшених харонців, врізаючись у їхній стрій. Одночасно в бій вступили і кораблі Зоряного Флоту: їхні гармати знову заговорили на повну силу.

Знаряддя «Левіафана-2», як і гармати «Мародера», з легкістю пробивали щити харонців. Сині бар'єри спалахували і гасли під впливом невідомих променів, відкриваючи кораблі противника для прицільних ударів землян. Битва спалахнула з новою силою: усі чотири харонські судна, включно з раніше пошкодженим «Вісником Порожнечі», який, попри пошматований корпус, знову вступив у бій, опинилися затиснуті між двох вогнів. Вони відчайдушно чинили опір, їхні щити падали один за одним, але їхній вогонь у відповідь залишався смертельно небезпечним.

Це була жорстока, безкомпромісна сутичка. Кожен метр простору оплачувався кров’ю і вогнем. «Бродяга» — один із кораблів контрабандистів, що прийняв на себе головний удар, — спалахнув сліпучою кулею і розсипався на мільйони уламків. Слідом за ним один за одним гинули кораблі Зоряного Флоту: їхні корпуси розривалися під лютими залпами харонців. Але їхня жертва не була марною — вони утримували ворога доти, доки «Левіафан-2» і «Мародер» не пробили оборону.

Опір харонців було зламано. Останній з їхніх кораблів, охоплений полум'ям, розірвався на частини, залишивши по собі лише хмару понівечених уламків і пилу. Противник був знищений повністю.

На містках земних кораблів запанувала мертва тиша, яку порушували лише сухі доповіді про втрати. Усі, хто вижив, чіплялися за одну думку: якщо ніхто не втік — значить, вони перемогли. Це справді кінець загрозі. З побоюванням, але і з полегшенням, екіпажі Флоту переводили погляд на велетенський «Левіафан-2», що дрейфував віддалік. Кожен, від адмірала до рядового техніка, мимоволі сподівався, що цей стародавній гігант дійсно союзник.

Ніхто не знав, що фахівці Дракса знайшли спосіб швидко передавати інформацію на величезні відстані — хай і лише в одному напрямку. І новина про слабкість землян уже досягла Ради П’яти Великих Домів.