Прокляття Лади

11

Життя племені змінилося. Не лише племені — цілого народу оріян. Великі поселення, гарний посуд і зерно, зерно, зерно… В Оріяну (так тепер називали краї, заселені людьми Орія та Дани) приїздили гості з далеких земель. Правили разом старійшини, вожді й жерці. Особливо вагомим стало слово нових — служителів молодого бога землі та землеробства. Сам Орій наглядав за смертними родичами. І дедалі гірше розумів свою чудову дружину.

Дану лякала надмірна увага чужоземців до їхнього краю. Вона постійно нагадувала, що такі багатства неминуче привернуть загарбників, ще гірших, ніж песиголовці. І наполягала, що він мусить стати військовим вождем їхніх людей. Орій у цьому цілковито покладався на Перуна. І, щоб переконати його, що громовержець не надто охоче допомагатиме їм, Дана розкрила таємницю Велеса і Додоли.

— Перун завжди намагається пролетіти наші землі якомога швидше. Адже тут у лісах живе Ярило.

— Син Велеса, якого Додола залишила на Землі?

— Так. Перун не розлучився з Додолою, бо сам перший зрадив її, узявши таємно другу дружину. Але у Вирії живе лише Девана, їхня спільна донька. А син громовержця Дажбог і син Додоли Ярило — тут. Бідолашні хлопчаки…

— Чого бідолашні? Вони ж боги від народження!

— Не все так просто, Ор. Богам, як і людям, Мокоша провіщає долю. І відкриває їхні сили. Але позашлюбному сину свого чоловіка Велеса вона провіщати відмовилася, як і малому Дажбогу. Якби не шлюб Перуна з простою русалкою, Велес ніколи б не отримав Додоли, хай і на одну лише ніч. Тому хлопці ростуть, не знаючи, куди себе подіти. Син русалки хоч із матір’ю, та й і батько їх провідує, а Ярило лісовикам не рідний, хай і син Покровителя. Велес його не помічає, Додола приходить нечасто.

— Але ж вони, мабуть, дорослі вже, свої роди заснувати можуть…

— Боги повільно ростуть, Ор. Добре, хоч Девана з братом познайомилася, провідує, лісами водить. Тільки у звірів і птахів стріляти забороняє, а Ярило ж мисливець, важко йому з нею...

— Ти стільки знаєш про того хлопчиська!

— Я про всіх на Землі знаю! Я ж їхня мати.

— Стала б ти справжньою матір’ю, на всіх би не розмінювалася…

Дана одразу припинила розмову. Образилася. На ревнощі його приховані, на докори невисловлені… А як йому залишатися спокійним? Така гарна жінка — кожен другий задивляється… Смертні ще його, Орія, бояться, а от боги… Особливо Сварог той! Мовчить, сидить у палаці своєму. А якщо вийти надумає? Вони ж обоє від початку світу разом були, та ще й настільки сильніші від нього, молодого бога Орія. Як Дану втримати? А народила б вона дитину — куди б уже ділася? Усім же відомо: жінка має на чоловіка знизу вгору із захопленням та шаною дивитися і дітей його берегти. А Дана он завжди десь зникає, в усіх куточках Землі побувати мусить. Ні, про їхніх людей теж дбає, але ж усі народи — її зі Сварогом творіння. І в цьому Орій не може стати поруч із нею.

Незатишно ставало від таких думок. Раніше хоч Всеславі міг відкрити їх. Але відколи померла вона й відійшла у Вирій, відсторонилася, зникло те гаряче обожнювання, той страх за нього, який пам’ятав, відколи себе усвідомив. Чужою й мудрою стала прийомна мати, віддалилися поштиво родичі, і навіть дружина, єдина й кохана, іншим час віддає, увагу приділяє…

Вони тепер жили в річці, у розкішному підводному палаці під тим берегом, де Орій уперше зустрів Дану. І, на жаль, там після їхніх розмов часто наставала гнітюча мовчанка: не допомагали ні співи веселих русалок, ні щедрі жертви племені.

А потім прийшло те злощасне свято у Вирії й забрало його щастя.