Зміст
  • Замість передмови
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 1
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 2
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 3
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 4
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 5
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 6
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 7
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 8
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 9
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 10
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 11
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 12
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 13
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 14
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 1
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 2
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 3
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 4
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 5
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 6
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 7
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 8
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 9
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 10
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 11
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 12
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 13
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 14
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 15
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 1
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 2
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 3
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 4
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 5
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 6
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 7
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 8
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 9
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 10
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 11
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 12
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 13
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 14
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 15
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 16
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 17
  • Словник імен богів, використаних у романі
  • Післямова Данилевич М. М.
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 2

    2

    Відунка… Таке непросте ім’я дав їй колись волхв Велеса, розгледівши в дівчинці дивну долю та схильність до передбачень. Її мати померла пологами, а батько, воюючи весь час (песиголовці нападали чи не щороку), не дуже й заперечував, що єдину дитину готують у жриці. А потім його не стало, то й не було кому заперечувати. Відунка виростала у великій родині: жила потроху в кожного вуя-стрия, але вдома почувалася лише поруч із різьбленими дерев’яними й кам’яними подобами богів. Рідні дбали про неї, але справжніх друзів вона не мала. Невисока, темноволоса, на позір незахищена і водночас із неприступно-гострим поглядом. Її шкодували. Намагалися допомогти. І боялися.

    Так, боялися, бо людей завжди лякають ті, хто бачить їх наскрізь.

    Відунка бачила СУТЬ. Так вона називала дивні образи, які вирізняли її чіпкі очі всередині грудей співрозмовників: язички полум’я, чорна зачинена шкатулка, листя дуба, сипкий пісок… І завжди це ставало підказкою, що за людина перед нею. Відунка і сама не розуміла, як треба тлумачити те, що вона бачила. Але якось робила це… Чи боги нашіптували? І ніколи, ніколи не помилялася.

    Родичі, пам’ятаючи провіщення волхва, не заважали їй ходити до капища посеред священного гаю в будь-який час. Це її і врятувало.

    Дівчини не було в селі, коли загін песиголовців перебив орачів у полі, а потім спалив хати з усіма мешканцями. Не пожаліли ні старих, ні малих, навіть не взяли нічого і, лишивши на згарищі чи не половину своїх (ніхто з родичів не пішов на Луки Сварожі без опору), зникли там, звідки прийшли.

    Коли вона повернулася, на згарищі вже господарювали жителі із сусідніх селищ. Мертвих, кого не забрав вогонь, готували до урочистого спалення: усе ж усі — найближчі родичі Орія-бога, треба шану віддати.

    Відунка жодної миті не сумнівалася: песиголовці не грабувати так рано вийшли в похід, а саме знищити їхнє поселення. Щоб не залишилося нікого тої ж крові, що й Орій. Щоб його меч більше не захищав оріян…

    Вузька стежка звично петляла гаєм (щоб відвідувачі мали час подумати — а чи справді їм потрібно до жертовника богів рівноваги), і Відунка знову й знову прокручувала в голові страшні звістки.

    Стрия Недотика немає.

    Стрия Горислава немає.

    Стрия Бистромисла немає.

    Вуя Живодана немає.

    Вуя Мечислава немає…

    Немає їхніх дружин, дітей та онуків. Усіх її родаків… Вона зовсім сама лишилася, та це ще не найгірше — у кого бог у серці, той ніколи не сам. Осиротів її народ, її люди. Нікому взяти в руку меч Орія. Нікому слухати його поради, приводити у світ його силу і вести народ у бій проти песиголовців. І скоро орда прийде сюди. По рабів і коней, по хліб і срібло, чинячи кривду всім, до кого зможе дотягнутися.

    Песиголовці не знають милосердя, бо в себе ніколи його не бачили. Вони всі — раби їхнього правителя і жадають мати своїх рабів, аби було на кому зривати злість і над ким вивищуватися. Вони моляться Марені й Чорнобогу, але не знають їх, бо смерть для них — кара, а не милосердя, темрява — зло, а не таємниця. Вони думають, що сила — це страх, а не любов. Схилитися перед такими — впасти ще нижче, ніж вони самі.

    Тому й ішла дівчина до капища братів-богів, несучи їм єдину свою цінність — вишитий перлами пояс покійної неньки. Батько подарував ті намистини матері перед весіллям. Він вцілів, бо тримала його в таємному сховку під кручею. Не тому, що не довіряла рідним. Просто Відунці подобалося мати таємне місце, про яке знала тільки вона.

    Капище зустріло звичним спокоєм. Два боввани — зі світлого і темного каменю — височіли поруч. Перед ними — один вівтар, на який годилося класти річ, що її зробив/виростив сам, чи особливо для тебе дорогу

    Стала на коліна. Тремтячими руками опустила на вівтар пояс. І, несподівано для себе самої, заплакала:

    — Що мені робити, Світлий і Темний? Песиголовці вбили тих, у кому кров Орія. Залишилася тільки я. Але меч мене не слухається! Він нікого не слухається… Що робити всім оріянам? Чим захиститися від орди?!

    Навряд чи Відунка сподівалася на негайну відповідь. Швидше, на підказку, знак… І просто отетеретіла, коли до неї заговорив Чорнобог. Не кам’яна грубо (бо такий звичай) різьблена подоба! На її місці височів чорнявий чоловік, чисто виголений, з веселими темними очима.

    — Завтра увечері підеш до джерела, що в балці, на межі лісу і степу. Вмиєшся, вийдеш на шлях і чекатимеш. Із багряних хмар на заході вирине вершник, його кучері будуть як вогонь. Попросиш у нього допомоги. Він візьме меч Орія і віджене песиголовців від земель оріян.

    Дівчина мовчки хапала ротом повітря, розглядаючи двох велетнів: чорнявого і білявого, що теж звідкись з’явився на місці другого боввана. Хоча й, чому «звідкись»? Це їхнє капище. Раніше, кажуть, теж приходили. Але сама Відунка бачила Білобога з Чорнобогом уперше, адже повноправною жрицею вона ще не стала, не пройшла усіх посвят. Тому зовсім розгубилася. І розійшлися усі, як на те, коли потрібні!

    — А щоби не боялася, ось тобі оберіг, — додав Білобог, усміхаючись у довгу бороду, і простягнув їй її ж пояс, але тепер аж срібний від сяйва.

    — Іди! — вимовили голосно й разом.

    Якась сила поставила дівчину на ноги, віднесла на край галявини, і Відунка, швиденько підперезавшись, побігла геть.

    — Темний, навіщо ти відправив дівчину саму в степ? Вона ж тепер подумає, що їй там із ним розплатитися треба буде! — щойно галявина спорожніла, повернувся до брата Білобог. — Сам знаєш, Симаргл надвечір натрапив би на те, що залишилося від їхнього селища і допоміг, хоч би там що! На те він і бог-захисник.

    — Ех, старий! — Чорнобог поплескав брата по плечі, а той одним нервовим рухом прибрав бороду, тепер видно було, що він молодий, дуже схожий на брата, тільки білявий. — Як ти рне розумієш!… Я ж їм незабутню зустріч підготував! Вечір, юнак і дівчина на самоті… Чудова вийде пара.

    — Та звідки тобі знати, що між ними щось виникне?

    — Леееелю! — голосно покликав Темний. — Що там кажуть твої бджоли?

    — Завтра одна вжалить двох, — негайно з’явився усміхнений красень. — На краю степу, біля джерельця. І з’єднає їх навіки. Недовго Симу парубкувати!

    — Ну от бачиш! — повернувся Чорнобог до брата. — Усе просто. Люблю знати майбутнє. А в Мокоші ж не допитаєшся… Усе я їй «легковажний»… Не знаю, що в голові в Орія і чому він покинув своїх людей, але залишати їх без захисту не можна. То є кривда!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.