ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 10
10
Семен вирішив зварити каву. Дві ложки в турку, без цукру — як і завжди. А вона не любить кави без молока, несолодкої — раптово згадалося… Даринка. Дара. Дарія. Дарка. Дарина. Даруська. Згадав, як вона супиться, якщо її називати Даркою, бровенята збігаються до перенісся, очі палахкочуть злістю… Гарна. Дуже гарна.
Тяжко, кажуть, буває, коли все закінчується, але якщо оте «все» закінчується, не почавшись, то, мабуть, ще гірше.
Ех, знати б, що вона думає насправді!
Між ними весь час якісь дурні непорозуміння… Слова… Не так сказані, не так почуті, не так витлумачені… Тому вони й уникають останнім часом одне одного, а йому ж хочеться навпаки!
Батьки, на щастя, поїхали кудись на весілля. У хаті спокійно. Завтра буде напруга — тато, після того, як вип’є, весь час до чогось чіпляється, мама намагається пригасити конфлікт, але ще більше його роздмухує… А він, мабуть, відсидиться десь у друзів. Набридли ті одноманітні скандали, все набридло.
Семен був пізньою дитиною, і звична проблема батьків-дітей у їхній родині поглиблювалася відсутністю спільних інтересів. Класичний «ботан», він вступив на програмування і частіше за все випадав із реальності, а їх це лякало. Старші брат і сестра давно жили в Києві, «робили кар’єру», навіть, здається, із кимось зустрічалися… Члени Семенової сім’ї якось не звикли ділитися одне з одним найпотаємнішим.
Отож, кава — і любий друг комп.
Сим (він волів, щоб його називали саме так) поставив турку на плитку і вже потягнувся до сірників, коли з його власної руки вирвалося полум’я і запалило газ!
— Ого! Це я зробив?
Він сам не знав, чи промовив ті слова вголос, а чи ні, але несподівано йому відповіли:
— Взагалі-то, це я зробив, аватаре!
Що таке аватар, Сим, звісно, знав. І фентезі читав чимало, і різні ігри комп’ютерні любив. Але щоб отак: на кухні, У ВЛАСНІЙ ГОЛОВІ…
Глибоко вдихнув. Видихнув. Розкуйовдив руде волосся (стригтися пора!) і витягнув звідти дрібну червону квітку. Троянда, здається. Похмуро подивився на неї:
— Що це за сміття?
І потягнувся викинути, але голос у голові буквально заволав:
— Ти що робиш?!
Рука запинилася на півдорозі.
— А що?
— Постав, де взяв!
— Не буду. Мені тільки квітів у волоссі не вистачало!
— Постав назад, кажу! Сторонні її не бачать.
— Ну, якщо ти так просиш…
Щойно підніс вже добряче пом’яту рослинку до голови, вона, як жива, влізла у волосся. Брррр… Доволі єхидно запитав:
— То хто ти такий, із гм… квітами в косах?
Голос-то був не жіночим!
— Батько я твій… І от зараз дуже хочу дати тобі добрячого прочухана! За неповагу.
— Батько?! Старий, ти скільки курив, щоб таке придумати? І що це за фігня з гербарієм? І взагалі — де ти є, що я тебе в голові чую?
— Бо я в твоїй голові і є. Тимчасово. Дуже сподіваюся — до завтра, не більше. Земля стала геть іншою, незатишно тут… І як ви тільки живете?
— Земля?.. Стала іншою?.. Ти що, інопланетянин?!
— Хм… Можна і так сказати, Симаргле. Ти, до речі, теж…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!