ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 7
7
— Приходь на Купайла!
Недоля не повірила власним вухам. За ці кілька років Неждан підріс і багато чого навчився. Посуд у нього за формою поки що виходив так собі, але розписував він його неймовірно — кольоровими квітами, птахами… Вона пишалася учнем, довіряла йому, але це… Якась помилка, незрозуміла забаганка! Навіщо йому її присутність на такому святі?
— Я?!
— Так. Ти ж сама казала, що тобі подобається людське життя. А це ж не лише робота. Хороводи водитимемо, через вогонь стрибати будемо. Ти колись стрибала через вогонь?
— Ні…
— Ну то приходь!
— Добре. Але що ми скажемо всім? Хто я?
— Скажемо — моя наречена, — нахабно заявив шістнадцятирічний отрок.
— Наречена?!
— Щоб тебе не чіпали. Чи хочеш із людськими хлопцями поженихатися?
— Я про тебе думаю. Там же дівчат багато буде, правда? Як же ти до них при живій нареченій підходити будеш?
— А це вже мій клопіт! Підеш?
— Добре!
— Вінок тільки не забудь. Ти ж умієш вінки плести?
— Умію.
Недоля сама не розуміла, чому вона погодилася. Сама себе переконувала, що їй просто цікаво. Ніколи не святкувала нічого зі смертними.
Отож, вінок. Спочатку назбирати квітів і зілля, сісти зручненько на лісовій галявині… Просте заняття виявилося на диво захопливим, тож красеня Леля Недоля помітила, аж коли він до неї заговорив:
— Не думав, що твоя сестра злякається, — усміхнувся так, ніби в житті не було жодної краплі смутку й сів поруч. Його золоті супутниці-бджоли забриніли над головою.
— Ти про що? — аж від вінка відірвалася.
— Їй судилося закохатися сьогодні. А вона втекла від своєї долі.
— Що може знати про долю пастух бджіл?
— Нічого. Але в кожному серці рано чи пізно знайдеться місце моїй бджолі. І я передчуваю, коли це станеться. Твоя сестра відмовилася від кохання. А ти займеш її місце. Сьогодні… — він досі всміхався, але погляд був пильний, стривожений.
— Чому ти мені кажеш таке? І звідки я знаю, що це правда?!
… Та золотоволосого бога вже не було на галявині. Недоля потрусила головою, проганяючи несвідомий острах, і повернулася до вінка, бурмочучи під ніс:
— Кохання… Солодощі меду і гіркість жала… Воно хоч того варте?
Світило сонце. Надходило свято Купайла. Золоті бджоли Леля гуділи над головою, і їй почулося: «Сама побачиш».
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!