Зміст
  • Замість передмови
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 1
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 2
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 3
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 4
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 5
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 6
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 7
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 8
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 9
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 10
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 11
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 12
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 13
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 14
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 1
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 2
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 3
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 4
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 5
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 6
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 7
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 8
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 9
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 10
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 11
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 12
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 13
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 14
  • ІІ. СУПЕРНИЦІ. ХЛОПЕЦЬ БЕЗ ДОЛІ. 15
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 1
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 2
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 3
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 4
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 5
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 6
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 7
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 8
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 9
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 10
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 11
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 12
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 13
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 14
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 15
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 16
  • ІІІ. ЗАБУТТЯ. КЛЮЧІ З ВИРІЮ. 17
  • Словник імен богів, використаних у романі
  • Післямова Данилевич М. М.
  • І. ОДЕРЖИМІСТЬ ВЕЛЕСА. ПЕРСТЕНЬ СВАРОГА. 2

    2

    Сонячні промені, здавалося, гріли навіть крізь воду. Рось повільно виринула на поверхню, заплющивши очі, і вдихнула пряного й наче аж гарячого повітря. Тиха русалка воліла не чекати ночі, як усі її веселі сестри. Вона любила денне світило, тому часто сиділа на березі сама, мрійливо розглядаючи надводний світ. Батько-Водяник не дуже схвалював такі усамітнення дочки, але й не перечив.

    Та цього разу щось було не так. Мовчав вітерець. Птахи перемовлялися далеко. А просто на березі…

    — … Мати-Вода! — тільки й спромоглася вимовити вкрай здивована русалка.

    — Ні. Я аж ніяк не Мати-Вода! — глузливо озвався срібноволосий воїн, який нахабно розлігся в її улюбленому місці між вербами.

    — Воно й видно… Ні доброти, ні привітності… — пробурмотіла Рось, занурюючись назад під воду.

    — Ану стій! — сів він якось миттєво.

    Довелося скоритися. ЙОМУ не заперечиш. Крізь золоті вуса зблиснула усмішка. Русалки не можуть червоніти, але Росі здавалося, що її обличчя полум’яніє маками. Перун! Вона глузливо розмовляла із самим громовержцем! Повільно виринула і спинилася. Тепер над водою виднілася лише її голова, обліплена мокрим зеленим волоссям.

    — Ти русалка?

    — Так, — несміливо звела на нього свої великі сірі очі Рось.

    — А чого затихла? Боїшся мене?

    — Тебе всі бояться…

    — Дурне дівча! Я не чіпаю русалок, та ще й таких гарних.

    — Тоді дозвольте попрощатися, могутній громовержцю, — Рось ще раз намірилася сховатися під водою, але Перун, схоже, мав настрій погомоніти, тому знову її зупинив.

    — Куди?! Виходь на берег, розкажи щось. Не з’їм.

    — Мудра Додола теж не з’їсть? — перепитала Рось, не рухаючись.

    — Ти що, боїшся моєї дружини більше, ніж мене?

    — Я поважаю нашу богиню дощу і не хочу бути причиною її… запитань.

    — Он як… — Перун спохмурнів, щойно вона згадала ім’я його дружини.

    Чи не посварилися вони? От дивно було б — боги, а сваряться…

    — Скажи, а якби ТИ була моєю дружиною, у тебе були б… запитання? — усмішка знову спалахнула між його золотими вусами. Як сонячний промінь… І в очах — сірих — теж промені… Та про що вона думає?!

    — Усі жінки хочуть щастя.

    — Це не відповідь, — Перун, не відриваючи погляду, зробив якийсь стрімкий рух і миттєво опинився у воді, поруч із нею.

    Перелякана Рось ледве сягала його плеча. Русалка почала несміливо задкувати вздовж берега, не знаючи, як спекатися співрозмовника. Водяника кликати чи що?!

    — Батьку! — заголосила.

    — Що сталося? Чого кричиш?! — розгніваний Водяник миттєво виринув поруч.

    — У нас… гості, — неслухняний язик, здавалося, зів’яв, тож на Перуна вказала очима.

    — Це честь — приймати громовержця, — почав було річковий володар, уклонившись так низько, що зелена борода сховалася під водою. Але Перун вже перехотів балакати.

    — Мені вже час. Неввічливі в тебе русалки, діду. І перелякані. Усі такі?

    — То від несподіванки, могутній. Якщо ви з Додолою прийдете на наш берег уночі, дівчата радо станцюють для вас.

    Перун, звісно, помітив, що Водяник із притиском вимовив ім’я богині. Мовляв, нічого одруженому чоловікові лякати русалок. Сховав у срібний вус усмішку, глянув ще раз на Рось — та де там, її вже немає! І пропав.

    А Водяник, повернувшись у свій підводний палац, задумався. Чому громовержець зачепив саме Рось? Збіг? Чи це те, напророчене Мокошею, якого він давно з острахом чекає? Що зустріне Рось кохання і покине рід, що її сина знатимуть усі, а сама вона все життя ховатиметься...

    Краще поки що дочці не гуляти самій, та ще й удень.

    А Перун не міг з дива вийти. Якась дрібне зеленокосе дівчисько посміло його виховувати! І чомусь зовсім не з гнівом згадував він здивовані сірі очі й рожеві губенята, що так раптово кинули в нього ім’ям дружини.

    Ні, з Додолою в них усе добре. Рівно й глибоко, як і належить у хорошому шлюбі. Тільки дітей бракує. Може, тоді вона не була б такою… розсудливою. Холодною…

    Цілий тиждень подружжя поїло землю дощами. І Перунові знову захотілося відпочити на березі тієї тихої річки, де він зустрів русалку. Громовержець пробув там до темряви. Але Рось не з’явилася.

    Не видно її було й наступного тижня. Але Перун затявся: побачить її, хоч би там що! Він і сам не міг зрозуміти, чому так прагне цього. Ніколи не переймався зальотами — забагато клопоту. І, звісно, й на думці не мав зраджувати дружину. Просто… Хотілося ще раз відчути те плетиво здивування, зачудування, радості, що огорнуло його під час розмови з русалкою.

    Урешті, громовержець вирішив прийти на річку вночі. Невидимо зупинився між вербами. Русалки танцювали, славлячи Дану й Хорса. Радо ляскала долонями по воді огрядна Водяниця. Водяник повагом гомонів про щось із Лісовиком. Тільки Росі ніде не було видно.

    Постоявши трохи, Перун помітив якийсь рух трохи далі, під кручею, у густих кущах ожини. Підійшов. Так і є! Рось сиділа над водою і розчісувала довгі зелені коси.

    — Доброї ночі, русалонько!

    — Що?! — вона заозиралася, не розуміючи, хто говорить.

    — Це я, — ставши видимим, підійшов громовержець і сів поруч.

    — Ти прийшов на гостину? То треба покликати батьків, сестри там танцюють… — лепетала вона збентежено, не знаючи, як поводитися.

    — Не треба нікого кликати. Я прийшов лише до тебе, — Перун навіть не намагався її торкнутися. Розумів, що втече.

    — Навіщо? — спитала рішуче, ніби звинувачуючи.

    — Хотілося… — тепла усмішка бога грози перевернула серце русалки, і вона швиденько відвернулася.

    — Дивно, — тужливо промовив він. — Усі хочуть догодити мені, лише ти відвертаєшся.

    — Я боюся, — кудись темряву прошепотіла дівчина. — У тебе є дружина. А я ніхто!

    — Ти можеш стати другою дружиною. Житимеш тут, я збудую палац, подарую все, що захочеш, — громовержець сам не чекав від себе таких слів, але, щойно вимовивши, зрозумів: саме цього він жадає.

    — Та як… Батьки весь час мене вчили: краще бути єдиною в смертного, ніж другою в бога! — з мукою в голосі прошепотіла Рось.

    — Я з батьками твоїми я дам раду. Тільки скажи: ТИ згодна?

    — А як же Додола? Вона ж помститься мені!

    — Я не дозволю!.. Сховаю тебе від усього світу!.. Тільки скажи: згодна?.. — допитувався Перун, обіймаючи жадану дівчину, радо відчуваючи її ручки на шиї та похапцем цілуючи ніжні вуста.

    — Згодна!

    Пророцтво богині долі почало збуватися.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.