Сандра Мей

Моя мета – це не дебати,

не люблю лізти в боротьбу.

Мені б у спокої давати

чіткість, ясність, правду, правоту.

Тут поспіху немає місця,

над хаосом панує спокій.

І жодна темна таємниця

не з‘явиться й за сто років.

Я чіткість поселю в рядок,

і ясність запрошу в життя,

покине правда темний закуток

і спір порине в забуття.

Та непідкорена стихія вогню,

Знімає свою сталеву броню.

Кажуть, він нікого не кохає,

У битвах лиш серце палає...

На диво вже давно не чекає.

Із народження його не знає.

Мовчки править без страху й зневір,

Наче, той дикий звір.

Ти йому ніколи не вір,

Адже погубить цей вир.

Його уст небезпечний спів

За собою у бій людей вів...

Уміло стримуючи свій гнів

При поразці багатьох днів.

Та коли терпіння зникає —

Меч усіх карає.

Ворог навколішках благає,

Одначе це його не зупиняє.

Серце холодне, мов лід

Зроду не знає сліз...

Це дар чи проклін ?

Йому потрібен всесвітній уклін.

Ні любов, ні благання, ні крик

Не зупинить його душу навік.

Від нього ще ніхто не втік.

Своїх, чужих на смерть прирік...

Щоб лунало забуте ім'я звідусіль,

З уст чужих, ось і причина усіх зусиль...

Не загоїть рану сіль...

Не зникне так запросто біль...

Його очі — крижані та глибокі,

Мов, вітри ті холодні та жорстокі...

Ховають у собі спогади далекі

Про ті людські погляди ідіотські.

Про мрії свої геройські, солодкі...

Пам'ятає дитя слова злі відьомські:

" Помреш одиноким,

Ніким не знаним.

Не матимеш спокою.

Ти маритимеш славою. "

У чому ж вина керувати твариною,

Користуватись ворожою вадою ?

Зміцнювати на землі власну владу.

Не боячись гніву неба та розплати.

Всеодно все довкола буде палати !

То ж чому це йому не розпочати ?

Нехай догорають міста у вогні,

Нехай стогін несе вітер в стерні.

Йому не страшна ця людська боротьба,

Його королівство – крига й журба.

Яке заполонила внутрішня пітьма,

У серці короля одвічна зима,

Тож не витрачайте сил ви дарма

Адже людини там давно нема...

У нього тронний зал для потіх

Де збережені корони переможених.

Світ кланяється йому в страху

А він сам замерзає у снігу...

Не знаючи,що таке кохання й любов

Залишив на троні самотню кров.

Ти мене розлюбиш

До настання першої зими.

Із плином днів забудеш,

Як усе казково починалось...

Зараз же дивно закрутилось

І так несподівано скінчилось

Наш світ зупинився.

Тільки "нас" ніколи не було.

Коли твоє серце кричало

Моє безжально мовчало.

Коли ж моє забилось

Інше вже не кохало...

Та чомусь говорили

Не помітно згасали

До останнього тримали,

Не відпускали...

Можливо, ми кохали

Поки чужими не стали ...?

Якось випадково перепрелись

Двоє незнайомих сердець.

Можливо, душі споріднились,

Коли уста листам всміхались... ?

Ми так добре тримались.

Вибач, що зламались...

Тебе так просто не забути.

Підкажи як перестати відчувати ?

Може, ти навчився все так глибоко ховати,

Що емоції став забувати ?

Щоб своє сонце залишити

І нестерпний біль заглушити.

Ти, почав по малу марніти

Для інших радіти...

Посміхатись у світі тіней,

Досягати омрієних цілей

Існучи серед згаслих вогнів,

Не кажучи нікому ні.

Навіть мені...

Ось такий ти милий,

Розуміючий вогник —

Для мене ж милий котик.

Такий бажаний наркотик

До якого заборонений навіть дотик...

Знаєш я зламалась

Від того що ми непорозумілись

Чи можливо вчасно не зупинились ?

Людські серця - метелики.

Властиво їм літати

Та швидко згасати.

Моїж відлетіти

В небесну блакить

Ще того літечка.

Мої метелики не пережили

зимової пори.

А пам'ятаєш, тії любовні поеми

Та нахабні залицяння ?

Ми не зійшлись.

Наші стежки перетинались

І не раз

Ми б могли...

Знову піти у звабливий танок.

Та гордовитий ти

Так само як і я.

Приспані паразити

Придушені метелики.

Решта під замком.

Викинутий ключ.

То ж перегорнута сторінка.

Гомін книжкових романів.

Втомлена від малих новел

Тож відкритий черговий фоліант

Випадкова зустріч,

Як у тих романах.

Погляд любові

Минули ті часи

Королева та пан

Слуга та мадам.

Небо зоряних зірок

Та вир заборонених кінцівок.

Переплетені два світи.

Танок дня та ночі.

Рівнодення.

Низький поклін.

Розлука.

Паперові листи.

Все таки романтики.

Знайдені відмички

Поламані грати.

Звільнені метелики.

Перед ними цілий світ

Та знаю, що не одні

Із твоїми гарцюють

Веселий тан.

Десь там посеред хмар.

Людські інтриги

Та інтимні листи –

В усіх на слуху.

Для них чомусь цікаві —

Мені ж поєдинки.

Розпалений камін

Дочитана останнія із поем.

У тебе на умі коханіє

У мене ж камера та холода.

Ти говориш про любов

А я про війни...

В тебе весняна пора

Спекотна вона.

Та це не біда.

У мене – зима.

При виді тепла

Тепліють холода.

Розправлені крила

Вже розставлені сіті.

Моє серце – баліста.

Вибрана ціль

Три пострілі

Нуль попадань.

Поставлені на кін життя.

Та по факту серця...

Тут правила свої.

Пройдені світи.

Любов у карих очах

Та палких устах.

Ти ж вибираєш слухи

Я ж продаю совість.

Переможець та переможений

Обоє розбиті.

Не хвилюють відчуття

Тут немає місця почуттям.

Нічого, окрім політики

Та брехні

Вибраний не ти.

Та обручка твоя.

Весільний обряд

А в голові той літній романс...

Збудована казка на іменах людей

Розвіяних вітрами історичних часів.

Забута серед предків

Одна із легенд богів.

В країні де троянди цвітуть у смерті

А правда ховається у тіннях

Народилась цариця неба.

Пишні крила

Людям не притаманні.

Лиш дратували...

Її політ посеред хмар

Не вартий душі без божної. – Так люди говорили.

Там де земля ридала од крові богині

Проклятим став люд.

Їм були потрібні крила,

Щоб сягнути небес

Тепер ж прикуті до землі ланцюгами.

Там де квіти з війною вплетені

Там світ став чорно-білим.

Єдиний рятунок – це біга за чужими кольорами у не звідані края.

Свій гріх вимолювали щиро

Припавши до землі

На коліна.

Та диво їх не простило,

Адже знало, як сильно болять зламані крила...

В імперії чорних троянд

Де правда з брехнею змішана

Існувало не заслужене людьми,

Крилате диво.

Там в замку огорнутих шипами троянд

Чекає принцеса юних літ на рятунок.

Та не прескаче принц

Він давно загубився в лабіринтах тіней.

В імперії шипів, де прокляті усі.

Ворони крюкочуть

Віщуючи смерть.

Там люд тремтить,

А диво сміється.

Без крил відьмою нарекли.

А вона сміючись промовляє:

" Нарешті, хоч кимось іменуєте."

Там де земля темніша ночі

Та шляхи непрохідні

Колись існувало королівство

Подібне Едемському саду.

До нього, так говорили, свою руку приклала сама Афродіта.

Та це його не спасло.

Тепер там руїна належуща відьмам.

Ішов за примарою

Промайнувши літ

Вбачаючи у ній діву із своїх снів.

" Дурень " - си шептали вітрьові голоси.

Дідух намагався врятувать

Та муза заплутала ум.

Й душу спокусила.

Крокую за нею,

Наче покірне ягнятко

Шкода, що не звірятко.

Тихо шепочуть стежини лісові:

" Тікай"

Вітер гойдає гілля старих дубів

Мавка співає пісню про кохання

Де серця зливаються воєдино.

І все б чудово

Лиш серденько зрадливо ридало:

" Це все омана "

А я лиш безглуздо всміхався.

В дурні пошитий

Самим собою

Убитий.

Мавчиний тан

Прудкий, наче ураган.

Змінить все в мить

Мене вже не врятувать.

Раз

Я бачу дива.

Два

Попереду провалля

Три

Музою згублений митець.

І забута ця оповідка

серед сторінок легенд.

По ній залишилось

лиш три нещасні рядки:

" Чорнобогом проклятий.

Мавкою убитий.

Мареною забратий. "

От і вся дань митцю,

Котрий музу полюбив.

Хтось колись сказав:"

Троянди – любов. "

Цікаво з якого боку ?

Звабливі пелюстки, промовляють:

" Доторкнись"

Та ранить стебло

Із легкістю,немов скло

Розіб'ється серце.

Хтось сказав, червоний колір, то любов.

Тепер ж стікає кров по вустах.

Червоні пелюстки, криваві вони.

Зовсім не ніжні.

Ранять серце

Як нездійснені мрії

Нехай краса в них

Але більше зради

Болючі сни

Звабливі пелюстки

Для кожного вони.

Троянди гострії,

Небезпечнії

Та кого це спиняє ?

То ж розкажи мені,

Чому троянди, то любов,

А фіалки – смерть ?

Ніколи перше,

Завжди друге.

То ж печальніє життя.

До душі бузок

Та вже минув той час.

Тому, мабуть, і ранить трояндовий аромат...

Путівець дольовий –

Несерпний ручій.

Мойру вкотре проклянули синії очиці, п'яниці.

Не любима усіма.

Для всіх не та.

Немов життя –

Це її вина...

Проклятая вона.

Як і кожен хто благословля

Її ім'я.

Людьми ненависная

Богами ув'язненая

Мойрене ім'я линуло в забуття.

Та для неї це не новизна.

Ще із народження знала власне майбуття.

Шум людських сердець.

Та радості тихий смішець.

Переможець та переможений –

Одвічная тема

добра і зла —

Дилама

Дві долі переплетені шляхцем путьовим.

Їхня зустріч –

Це початку кінець

Й водночас кінця початок.

В ненависті немає красоти так мені казали.

Мабуть, вони не знали, не пізнали красоту цього відчуття, зате пізнала я.

Кров закипає у жилах, коли погляди наші зустрічаються – це подібно до кохання, але гарячіше.

Ми не друзі й не коханці.

Ми – вороги.

Довкола нас ненависті сміх і презирства погляд та це наш секрет.

Погляньте на шоу. Ми маски

вдягаємо і граємо у приятелів та це таємниця.

" Коханці"

Розплющте очі, сліпці !

(По секрету вам скажу, колись кохали та почуття зів'яли. )

Погляньте, довкола нас ненависті горить вогонь, він спалить до тла одного із нас.

І це буде для другого перемоги солодкий час.

Наш секрет у тому, що хочемо знищити, розтоптати та спалити одне одного, бо лиш так відчуємо насолоду.

То ж нехай горять міста.

Хай падуть небеса. І ти разом з ними.

Й нехай мене поглине темрява пуста та на цей раз боляче буде тобі...

Хай почнеться шоу !

Запалюйте вогні, нехай все горить !

Благання та сльози – солодкий нектар.

Та за все на світі солодша твоя смерть та це мій секрет.

*******

Коли поглядами зустрічаємося, то божеволію від бажання задушити та це таємниця.

Я ненавиджу все одно, що люблю.

(якби ж я любив)

Погляньте ,вельможі, на наше шоу !

Тонка гра та умілий фальш, навіть я б повірив, якби був ідіотом.

"Коханці"

Не смішіть мене.

Довкола нас ненависті війна та пристрасті пустота.

Багряна кров повільно стікає по губах, нею я нап'юся...

В очах вогонь згасає, серце більш не б'ється – це так прекрасно !

Я станцюю на твоїх похоронах та це мій секрет.

Я не свята

 порочнії бажання мої 

Та це все лиш думки. 

Алкоголю ручій. 

В бокалі вино. 

Ігристая я. 

Мелодія чиясь...

Навколо тисячі людей. 

Всі як на підбір. 

Лиш я не така.

Святая серед грішних 

Та грішна серед святих. 

Мене святая не злюбила

Та й диявол хорошою іменував. 

А я потопала серед любові ручію.

Це вперше у житі коханням захлинулась сповна. 

Урок один – забагато любила.  

Думи невірнії.

Та діяння хорошії

( окрім алкоголю з лихослів'ям ) 

Мене судили незнайомці. 

Вирок ухвалили 

Катовий лик страшний. 

Та він не мій. 

Янголом нарекли 

Та крил не дали.

Чорная одежина

Ховає лик. 

Скажіть мені на милість

Ким є.

Це точно не смерть. 

Між двох світів 

Воротар. 

Слово вирішальне

 Моє. 

Шалька терезів

Рівнії на віки. 

На одній добро, а на іншій зло.

Зважується душа

Рівная вона. 

Вас вітає Чистилище – 

Володіння моє. 

Ні Рай, ні Пекло 

Не прийме.

Для цих світів чужії.

То ж насолоджуйтесь вічним незнанням. 

Живіть у світі моїм 

Створеним для нас.

День за днем тягнуться хвилини. 

В очікуванні дива загубились думки. 

Ти не напишеш.

Ти ж не любиш... 

Це був літній романс.

Ще на початку прочитали кінець.

Сценарій наших побачень був неймовірний. 

На третій день.

Ми вдихали сторінки

І кожне слово смакували.

Та божеволіли. 

На четвертий ж.

Вели гру звабливу

Тобою ж прописаною. 

Майстер та гравець. 

Все одно, що 

Король та слуга. 

Поставлені на кін серця. 

Ця історія без кінця. 

На п'ятий 

Скидали одяг 

Слова шкіру обпікали 

А дотики змушували хотіти більшого. 

Шостого числа 

Відкрились серця. 

Тоді ж й призналась. 

Музики гра чарівна вона

Піаніно та сопрано.

Тільки замість співу стогін. 

Розкинуті ноти. 

А піаніно грає. 

Сьомого числа згоріли до тла. 

Попелом стали наші серця. 

А всім все одно. 

Розвіяні вітром тіла

Стали чужими.

Восьмого числа були поминки. 

Над труною наших почуттів сказали одне одному :" 

Прощавай " 

Повний келих вина. 

Я його до дна 

Без останку.

Так жорстоко

 І не щадно. 

Дев'ятого дня 

В мені грав алкоголь

А у навушниках мелодія твоя. 

Смуток на вустах. 

Розбитий стакан

Пішло все під три чорти. 

Десятого ж числа 

Не залишилось сліз. 

До мене говорила самота

Вустами щасливими розповідала, як сумувала. 

Келих вина 

Знайомий серіал 

Чай із смачненьким 

Спалені папери

Я хочу їх назад...

Наш романс був лиш на листах

Та безмовних устах...

Гра дощу.

Смуток на віку. 

Сміх на устах. 

Все сховають краплі поодинокі. 

Танець вихровий. 

Переплівся із рухами людськими. 

Танок подібний іскрам вогняним. 

То ж чому такий смутний ? 

Емоцій ручій. 

Наче малий потічок. 

Серед урагану сліз. 

Зовсім незначний. 

Мелодія хмарная.  

До чого ж дивная вона. 

Та така милая

І близька. 

Немов моя

Ця історія давня.

Їй не має віку.

Це історія моя, котра сповнена небезпек.

Вас я прокляну царю й королю.

Прихвоснів ваших, ох як зневажаю.

Я б'юся за омріяну волю.

Вона - мій трофей і найкраща винагорода.

Її так жадаю, що тисячі зву із собою й вони радо йдуть зі мною.

Лиш би її хоч раз відчути у своїх руках.

От-от і ти вступиш у бій за свободу!

Гей Фортуно ти мені посміхнись!

Бо так давно тебе не стрічав.

Гей, Ніко, супроводжуй у цій місії важкій!

Бо вже остогидло невільником буть!

Гей, браття, от-от настане кінець стражданням віковим!

Розцвітуть вулиці, зникне беззаконня.

Ти лиш вір й не сумнівайся!

Падають голови додолу.

Серед них і наші...

За волю іде війна.

Кожен із нас борець.

Афіни дух не зганьбили.

Нас не страшать царські мури.

Нам не страшні царські тортури!

Боротьба дена та нічна жорстока вона.

Благословив сам Арес.

Не найкращий із богів...

Та краще нас ані ж їх.

Ми - це мрійники, котрі відкинуть реалії цього буття й будуть линути до кращого майбуття!

У мріях жить неможливо.

Мусим щось робить для того щоб життя змінить.

Коли прийде час, коли за нами підуть мільйони, лиш тоді ми зломимо царське беззаконня й сваволю!

Лиш тоді ми здобудемо омріяну волю для народу.

Лиш боротьбою.

І коли настане перемоги мить, кожен із нас вільним стане!

Іде війна не на життя, а на смерть...

Лиш сміливці не злякавшись небезпек підуть у бій.

Лиш відважні дійдуть до кінця.

Та волю здобудуть у цій боротьбі лиш ті, котрих не зломили тортури вікові.

Ходімо браття за мною, вас поведу у бій.

Я вам обіцяю ще узрієм сонця блиск.

Тож ходіть зі мною!

Нас манить волі смак !

Ми штурмуємо палац!

У кайдани нас вже не закувать !

У небі ворон кружляє.

Він злісно крекоче передбачаючи смерть.

Самі обрали цей шлях битися поки живі.

Не відступати!

І не здаватись!

Багряна сталь меча.

Панські очі відображають страх та він лиш звеселяє.

Ваша смерть, владико, - то моя потіха.

Спогади, ясні болючі вони.

Важкі кайдани душать дух.

Болючий батіг вибиває усю дурість з голови.

Покарання суворі лякають.

Та скільки на милість скажіть можна жить, як раби безмовні ?

Це історія моя.

Ще не забув і не простив.

Що посієш врешті решт те й пожнеш.

Скинуті маски.

Зламані, надані царем, кайданки .

Падають панські рожі додолу.

Земля просякнута кров'ю ворогів та героїв.

І ось переді мною постала Лібертас.

До чого ж прекрасна без кайдан.

Благословення дарувала та й злетіла у вись.

Ось вона в моїх руках, омріяна воля.

Гей, браття, ось й закінчився утисків час й неволі болючий смак!

Гей, мій низький уклін й подяка, усім хто зі мною був до кінця!

Віє вітер той самий що завжди, та тепер я відчуваю у ньому перемоги смак та віщування щасливого майбуття.

( Переробка мого старого вірша, який був написаний рік тому або й два. Надихалася творчістю І. Франка. Є щос від котрогось із його віршів. Також присутні слова з пісні Скай "Не відступати і не здаватись" та з переспіву Grandma's Smuzi " Warriors of the World "Ця історія давня.

Самотня кімната такі холодні кайдани це наша історія. 

 Про тебе говорили "диявол в ангельському тілі " 

А ти сміявся ламаючи життя. 

Чутки стихли, як понаходили трупи. 

 Нас звела сама Доля. Як ж хочеться її вбити... 

Від тебе линула зла аура, а я не помічала. 

Мене застерігали, але не слухала.

 Адже кохаю ...

 " Сама вина. Сама вина. Знала на що підписуєшся " 

Якби ж ви бачили його личко. 

" Фу як так можна " 

Якби ж ви знали яким він був ідеальним. 

" Ти його зіпсувала " 

Як би ж ви чули, як складав оди про кохання. 

" Наївна дурочка, а чого ти чекала ?"

Того що він обіцяв.

Де ж край мій милий, де ж він ? 

Скажи де кінець моїм одвічним бідам ? 

Ну чому ти мовчиш мій коханий ?

Поглянь на колись красиве личко.

Поглянь на колись щасливу людину.

Ти обіцяв казку, а натомість пекло. 

Та за все страшніші твої очі. 

Вони полонять і я на все згідна. 

За все на світі ненавиджу твої вибачення, адже пробачаю. 

" Дура, дура, дура. " 

Така моя натура ! 

Твої доторки, погляд та слова – це каторга моя. 

Я залежна від тебе... 

І для цього не потрібний повідець.

Їм потрібна мішень.

Ціль вибрана давно.

Так завжди було.

Не такий як всі – він інший.

Всі стріли націлені на тебе.

Пильні очі спостерігають.

Вони чекають кроку, неважливо якого : усі невірні.

Ця гра жорстока, без виграшна.

Пробуджує тисячі страхів.

Страх помилок.

Людей.

Цей світ жорстокий він не для добряків.

Про щирість промовчу та по секрету скажу:" зникла давно "

Куди не поглянь подвійні мотиви та вигода.

Ти міг подумати, що це пекло та це всього-на-всяго людський світ.

Не дивуйся ти так ми вже звикли.

Давай екскурсію проведу ?

Куди не поглянь усюди хаос.

Хіба це не прекрасно самі сотворили та й звинувачують, кого завгодно та лиш не себе ?

Подивись навколо: Віруючі фанатики та гуманні Атеїсти.

Куди ж котиться світ ?

Десь там вдалі Ангели людські вмирають.

Решта ж на небесах сльози лють.

Ти лиш послухай дияволи людей намагаються врозумити та схаменути.

Цей світ приречений.

Він потоне у крові святих.

Спершу хороші потім вже без розбору.

Всі стріли твої.

- Отже, цілю буду я.

Так завжди було.

Вони не варті спасіння мого.

Я не святий, помилки робив, та що там говорить навіть грішив.

То ж скажіть чому для вас я хороший хлопчик ?

Простіть, забувся, що стріляєте, через те що не такий.

І ,можливо, ви праві – я святий.

Святість моя у доброті.

Ви праві я хороший, адже людей не зневажав ні за зовнішність, ні за віру, ні за орієнтацію.

Більшість із жартів для мене не смішні, а навіть навпаки страшні.

Та за це не суджу, окрім випадків, коли це реально токсі.

Для більшості дурний.

Та вже який є.

За це вибачатись не стану: набридло.

Так я вимираючий вид.

То ж не зволікайте, стріляйте.

Мішенню завжди був, є й буду.

І знаєте проти вас святий...

Ох, простіть випадково корону надягнув та й думку свою виголосив на загал.

За це мене знову засміють та вже якось байдуже.

Лебеді летять за небокрай.

Туди де сердинько грає ,а душа співає.

Та твоє ховається між небом блакитним , між травою, між річок у печерах.

Ти знаєш про все.

Відчуваєш усе.

Та вирішила мовчати.

Ти мовчиш і в день, і в ночі.

Смуток твій нерозвійний.

Ти в жалобі за живими.

Ночами плачеш.

Кричиш в душі.

Ти забула за ці дні ,що таке щастя, радість.

Ти втратила іскру свою.

І я тебе прошу не сумуй, не плач, посміхнись.

Я знаю це важко та я тебе прошу живи далі не губись, іскру свою знову віднайди...

А лебеді летять...

Усім всеодно.

Лиш ти за ними спостеріга.

В надії повернутись у щасливії дні.

( Цей вірш був написаний давно й я ніколи б не подумала, що він опише сьогодення... )

Всі почуття зупинились в одну мить.

Мирно спить дитя літаючи у мріях своїх.

Замість нього буду я.

Почуття і фальш все як завжди.

Я ненормальний поводир душ.

Подих останній.

Мені шкода.

Минає цей день в пам'яті кожен із них.

Доля несправедлива - одвічна карма моя.

Невинний ні я, ні ти.

У всьому виною людська натура.

Добрих тут не люблять.

Ви їх зупиніть.

Марні надії в останнє розбились.

З мене досить.

І знову все те саме.

Я урок засвоївши іду вперед.

Та руки лихії хапають та тягнуть назад у безодню страждань.

Я винуватець нещасть

Своїх.

Каторга одвічна - покарання моє.

До тла згорів.

Не пам'ятаю як любить.

Не знаю як кохать.

Єдине що можу - сльози пускать на самоті.

Свій вогонь не вберіг.

Зате чужі серця запалював на раз два.

Образа за образою, навіть жартома ламає.

Сміх, шепіт, я параноїк.

Знову посмішка фальшива на вустах.

Все гаразд - я тримаю до кінця шоу самотнього актора.

Похваліть, обійміть, любіть як і я вас.

Щойно піду не згадаєте навіть імені.

То ж давайте будемо грати до самого кінця.

Це все брехня знаю я, знаєш ти.

Це гра без кінця. У ній програю, як не крути.

Мені болить, що я з вами, що без вас.

Та у театрі щасливий.

То ж хай триває шоу.

Я гратиму в дурня до кінця.

Ви жахливі актори, завіса впала, маски зняті.

Вогонь згас.

Це останнє шоу.

Пограємо ще трохи

Театр розвалився.

На цьому прощавайте.

" В усьому винен ти. "

Ну авжеж винуватець це я сам.

Адже театр дозволив збудувать. Ще й тріщини латав, щоб довше тривав.

" З тобою дружить одна душа, а за нами отара "

Ну звісно на кожного поводиря своя отара.

На кожного пророка свої слухачі.

На кожного короля свої прихильники.

Добрий він чи злий, розумний чи дурний неважливо. За ними підуть такі ж.

В цьому правда уся.

То ж піду шукать своїх людей і я.

Дивний мемуар

Він чорний гримуар.

Прокльони навіюють сильнії слова.

Сторінка за сторінкою змінює світогляд.

Правдиві рядки.

Смутні вони.

Сторінка за сторінкою я пізнаю таїну зла.

Темная душа світлою була.

Змінюється добро на зло.

А зло на добро.

І винне завжди лише вторинне зло.

Причини не важливі.

Темний маг мемуар свій написав.

Він його закляв мене проклянувши.

Сторінка за сторінкою скоро кінець.

Ще на половинні зламався.

Жаль пробудив та й очі відкрив.

Що ж буде на кінці ?

Остання сторінка.

Я відчуваю його біль.

Останні рядки добили мене:

"Зненавидівши весь світ.

Схилив більшість з них.

А скількох убив?

Із рахунку давно збився...

Себе виправдати так і не зумівши змирився прийнявши вибір свій.

Я людина жахлива і причини зовсім не важливі.

То ж не смійте виправдовувать.

Я щасливим був при пошані їхній.

І зовсім не важливо, що це було через страх. "

Злодіяння є і навіть він це визнає.

Вину свою знає.

Вибір не правильний зробив та щастя знайшов, що правда у стражданнях інших.

Мені його шкода.

Кожного із них...

Ця книга вбивця застарілих установ.

Світогляд мій зламавши тішиться вона.

Вивів би її на загал та цензура спалить навіть оригінал.

То ж хай буде схована навіка.

Може, колись настане її час.

Однак навіть тоді не кожен збагне жаху усього.

Я ж збагнув...

По землі янгол блукає. 

Добро усім він дарує. 

Не один вік гуляє. 

Він не літає...

Його крила давно зламані, та попри це свято вірить у свій злет. 

Він хоче назад на небеса та цьому не бувать.  

Знову своє серце відкриває та чужі лікує. 

Як шкода, що з тріскотом розіб'ється. 

Що ночі молиться Творцю зі слізьми на очах. 

Прощення благав за дурість свою. 

Та знову довіряв. 

Життя його не вчило, знов і знов все те саме. 

Злети і падіння. 

Біль та сльози. 

Та вогонь надії жеврів у серденьку:

" Не всі вони такі " 

А мозок стомився вже давно промовлять:

" Дурень " 

Він намагався сягнути небес та щоразу падав об твердий асфальт. 

Рани кровоточать, він ридає та байдуже усім.

Блякнуть почуття. 

Йому все болить. 

Багатьом сказав прощавай

Не все гаразд. 

Він крила сам обірвав, щоб більш не вірить у дива. 

Самотній одинак любові випивши болючий яд зненавидів себе ж. 

Він так звик до болю, що не вбачав жаху усього. 

І кожен раз немов закляття промовляв:"

Винуватий лиш я один

Вина моя у доброті. 

Боже, забери цей біль. 

Позбав рис слабких та силу даруй. " 

Вдарив дзвін.

Він лякав. 

Все боліло до нестями.

Я помирав, забуваючи синії небеса. 

У вогні згоріло серце.

Мені більш не боліло. 

Залишилась лиш образа та ненависть. 

Спогади немов туман.

Я мусів забуть. 

Я мав би простить. 

Та увесь біль, що пережив поверну у тисячу раз сильніш.

То ж нехай проклинають сині небеса. 

Хай молять про прощення Творця. 

Та я все одно прийду. 

Адже імення мені Карма.

За мотивами гри "Dragon Age: Original"...

~•••~•••~•••~

"Я підштовхую історію, коли це потрібно. Але іноді її доводиться штовхати"

Флемет

~•••~•••~•••~~

На південь, до найнезвіданої мерзлоти

Є небезпечне місце повне відьом, варварів та чудовиськ...

Там шукають надії найдивніші сни,

Там нишпорять пороки та страхи, там багато дивних збіговиськ...

Оповіді легенд про те, що на тих болотах живуть

Старі велетні-дерева з серцем зі сталі...

Що немає там світла... Лише сніг і пустка живим "затишок" пророкують,

А крижана темрява поглинає гріхи, біль, сум небувалий...

Що там світ туману, що приховує зло -

Прокляття ввібрало помсту матері безкрилої,

І лють клинків окропила кров'ю давно

Густі рани землі, ставши добротною могилою...

Що там виповзає з темряви нежить, катувати дурнів,

І погань грається по стилих венах дурманом...

Руїни та привиди, що все ще чекають на свої дев'ять кіл...

Там холод і голод шириться у глибині душ бездоганно...

Там мешкає відьма, що живе віки не за законами смертних -

Вирощує "дочок", сміється над світом, сперечається з богами...

Де світло змикається з пітьмою її дочки-перевертні,

Уникаючи побуту людей, красу ховають за розбитими дзеркалами...

У їхніх снах незнайомі обличчя та маса дивних дверей,

Таємниці доріг, гори, спрямовані на небо, за обрій...

Дивачкам, що виросли серед дерев, звірів та тіней,

Чужий людський світ - небезпечний, недобрий...

Відомо їм, що приходить із темряви, з-під гір,

Вражає собою, опоганює все живе, землю...

Коли Стародавній Бог прокидається – починається Мор.

Зло завжди на чеку... Тих, кого веде Клич, не сплять, внемлють...

Вироджується світ, висихають поля та моря,

Небо ніби безодня з щільно-чорними хмарами як у нуарі...

...Відьма Диких Земель невпинно твердить дочкам:

"Нехай знайдете ви шлях у темряві... Підказки в моєму Гримуарі..."

Чи то помста, чи то кара Творця за Стародавніх Богів

Жадібним дурням, що жагою гордості старовинні -

Вини гралися з Тенью, закликаючи її зі снів,

Магією крові вляпавшись на віки в моровому павутинні.

Хай прибуде порятунок, або ж світ у прірву впаде -

Не нам вирішувати... Людське серце часом чорніше за морок...

Кожен у цій подорожі своє місце чи смерть знайде.

Але хто скаже, чий шлях у пітьмі - то порожній сполох?

...Оповіді легенд не завжди земний затишок пророкують...

Той, хто вірить, - буде вірити; той, хто мовчить, - мовчатиме бездоганно.

Відьму з Диких Земель бачать то там, то тут...

Кажуть, вона теж Стародавній Бог - перероджуватися їй притаманно...

~•••~•••~•••~~

P. S. "Якщо запитати, чи реальна вона, Флемет розсміяється і скаже, що не обмежує себе необхідністю бути одночасно лише в одному місці."}÷)

~серпень•2020~

Зі збірки "Казки, які не розказані на ніч"