Частина XII. Германчик

Дихати у тісному піддашші було, по-правді, нічим. Але, вчепившись в серце, щоб хоч трішки стишити його голосне биття, вслухався в кожен звук, що долинав з кімнати.

Перший почав Полковник. Він м’яко зайшов до кімнати, зображаючи саму невинність.

- Марієчко, скажи, коли ти останнього разу бачила Острова Володаря?

- Уже давно, Це той, що секретарем у діда?

- Так, саме так. Він займався протиправною діяльністю, м’яко кажучи. Сьогодні він зумів втекти з-під арешту.

- Я вже не маленька, дядя Вадим, що ви від МЕНЕ хочете? - нетерпляче перебила його.

- Хм, гаразд. Я достеменно знаю, що ти зустрічаєшся з ним, тому, думаю, він дав тобі знати, де знаходиться.

Володар ледь не закашлявся з несподіванки. Що він верзе?

- Кх-кх, - здається, Маша теж сторопіла, але відійшовши від несподіваної заяви, видала, - я не зустрічалась і ніяк не бачилась з ним вже давно!

- А от твій друг - Сашко чи , інакше, Горбатий, так не вважає, - він видав цю інформацію, як козир. І він подіяв.

Машка помітно занервувала.

- Я не знаю...

- Брешеш-ш-ш, - знайоме сичання. Волд весь напружився, готовий вистрибнути зі сховку. Падлюці не завдати дитині шкоди. Він не дозволить.

- Я також знаю, - продовжив тим часом Полковник, - що ви були на побаченні тиждень тому, якраз перед його ж затриманням. Маріє, Остров підступна, непередбачувана людина. Він тебе використовує...

- Це не правда! - Машка була ображена. До глибини душі.

У Володаря стиснулись кулаки, зараз він наваляє цьому гаду. І байдуже, що з ним далі буде. Серце бухало, а у виски бив адреналін. Останніми зусиллями волі таки стримав себе.

- Не треба його захищати, - слідчий не чув її слів, і продовжував гнути свою лінію, - я...

Раптом. Пауза.

- Він тут.

- Що? Звідки ви взяли. Дядя Вадім, та ви геть звихнулись вже.

- Не смій, мала брехунко! Тут його двері! Виходь Володарю! Не варто гратись в хованки.

- Та ви такий же, як він! Ай, пустіть!

Волд зірвався. Відкрив шафу одним рухом.

- Відпусти її.

- Так і знав, - полковник криво посміхнувся, відпустивши руку Машки.

- Ти ідеш зі мною, і не смій пручатись.

Він витягнув пістолет.

Володар випростався, в той час як Машка сахнулась в сторону, побачивши зброю.

- Не перегинай полковнику, я піду. Але більш не підходь, навіть не наближайся до Францкевичів.

- Це не тобі вирішувати.

І тут почалося.

З-за спини Полковника вискочила Маша, вгативши того гантелею по потилиці. З несподіванки він натиснув на курок, пролунав гучний постріл. Щось гаряче вгвинтилось Володарю в праве плече. Почувся галас ззовні й до кімнати ввірвалась Софія із Германчиком, і ще бозна хто. Підлога наче піднялась до рівня колін. Гучний вереск Маші, і слідчий під прицілом зброї. Хтось його підняв. Алі.

- Я думав, ти з ним заодно, - пробубнив про себе.

- Я вибрав сторону, - пропихтів Алі, тримаючи того попід руки, - сподіваюсь не пошкодую.

Тим часом слідчого тримав “на мушці” Андрій.

- Хороший же з тебе “друг”, - Плюнув.

- Я і досі друг, Андрію, - полковник намагався говорити спокійно, - я ж дбаю про вашу безпеку.

По його шиї бігла вниз цівка крові.

- Я бачив новини, вчора Остров визнаний загиблим в заколоті ув’язнених, - для чого він тобі? Щось я не бачу тут поліцейських, де вони, а? Захотілось урвати шмат нашого скарбу? Не вийде. Ми їдемо, не шукай нас.

- Він злочинець, Андрію. Тебе не дивує, що він тут, у спальні твоєї дочки?

- Мене більше дивує, чому ТИ тут? Ми всі трохи нечисті на руку. Робота така. Вважай, я його пробачаю. Кидай зброю.

 Раптом Машка зірвалась з місця й вгатила слідчому гантелею по руці, від чого той одразу впустив зброю. Навіть не намагався її підняти. Володар помітив, що він не бажає битви. Бо переможець буде він. Так, Лук’янов став самовпевненим. Це його слабкість. Він Хоче показати своє нутро.

 Полковник небезпечно примружився, його очі наче поглинула сама пітьма.

- Ти робиш неправильний вибір. В такому разі, не можу дозволити вам піти.

Раптом в правиці полковника сяйнув золотом променистий серп. У Германчика від подиву розширились очі.

- Вибач, - промовив Лук’янов, - з цієї секунди ви в моїй владі.

Софія перелякано вчепилась в рукав чоловіка.

- Хто ти такий? - рука з пістолетом помітна здригнулась.

- Я сам Сатурн, якщо хочеш знати,- він ледь підняв голову, - так і знав, що ви всі злодії по своїй природі. Не варто було лишати в живих нікого.

Він підняв серп, він зловісно замигтів.

Але Андрій, цей добрий малий, холоднокровно натис на гачок. Вистіл? Щось прошипіло в сторону Лук’янова.

 - Ха, що за іграшки? Мене цим не візьмеш! – Полковник раптом випростав руку і сніп іскор ринув в бік чоловіка в окулярах, той пригнувся й відскочив вбік, очевидно без значних втрат.

 - Що ви мені вкололи, - слідчий захитався, але послав ще один сніп іскор, цього разу в Софію.   Володар рванув, закриваючи її собою. Відчув пекучі опіки вогню. Але аж ніяк не смертельні. Алі загрозливо встав, готовий почати діяти в будь яку мить.

- Карфентанолін, слонячий транквілізатор, і ще дещо - один знайомий подарував, для захисту від особливо буйних “друзяк”. Скоро ти заснеш. А от чи прокинешся, не знаю.

Лук’янов пішов у напрямку до нього, але повалився на підлогу. Софія з жахом дивилась на всю цю картину. Вона вчепилась в Андрія, наче він був її остання надія..

- Ідемо! Алі!

- Убийте його, - раптом сказав Володар, - він не спиниться, убийте його.

- Ні, - Андрій повернувся до нього, - я не вбивця, сподіваюсь, - покосився на полковника.

Той, спаралізований свердлив їх очима, повними ненависті.

- Він такий як я, він не спиниться!

- Ідем.

- Марія, збирай речі, - та кинулась жужмом скидати все в ранець. Жінка кинулась допомагати дочці, і вони чимшвидше поспішили з кімнати.

Алі вивів Володаря до авто. Софія була вже там, в своєму чарівному жовтому пальто.

- Тримайся, Волде.

Хлопець посміхнувся. Вона його сонце. Вона ангел.

Болі майже не відчувалось. Стукнули дверцята. На сидіння біля Володаря хлюпнулась Машка. Авто завелось і вони рванули з відчинених воріт.

- Куди ми їдемо? – поцікавилась.

- Ми їдемо до твого діда, - відповів Германчик. Крутонув руля і виїхав на трасу.

- Як ти там, Гостряк? – спитав, озираючись, - виглядаєш оригінально.

- Та не кажи. Житиму.

Софія безвідривно дивилась на чоловіка, наче він золотом обсипаний був.

- Нічого нас обманювати було. Я сказав, що прощаю тебе. Але не так легко. Де листи Володарю?

- Я знищив їх.

- ЩО?

- Звідки ти знаєш, про скарб?

- Краще скажи, що це в біса за суперсили такі? Що то за чортівня там відбувалась? 

 Волд був вже в напівпритомному стані.

- Він має щит. Він у ньому, як у мені.

- Що за щит такий?

 - Амулет. Сатурна.

- Ах ось воно що, один з вас.

- Звідки ти знаєш? - ще раз повторив своє питання Волд. Він вже ледь говорив.

- Ох, Володарю. За своєю жадібністю ти і різки в оці не помітиш. Але всі питання краще потім. Спершу підлікуємо тебе.

- Софіє, люба…

- Так-так… Тепер направо. Тут він і живе.

 Вони під’їхали до якогось стандартно-високого паркану. Всюди гавкали собаки.

Алі мовчки витяг Волда з авто. Той ще намагався показати Маші, що все добре, але, по її переляканому обличчю важко було сказати, що це хоч якось допомогло.

Двері відчинились швидко і до них вибіг збентежений старенький лікар.

- Що тут відбувається? Софіє? О! О-о-о… Негайно в дім. Ідем, ідемо.

 Вони зайшли в хату по якомусь темному коридору, Волд чув як тихенько йшла за ним Маша, але Германчик її зупинив:

- Стій, далі вони самі.

 Та намагалась протестувати, але хлопець вже її не чув. Його майже занесли на кухню. Одразу поклали на стіл. І Волд відчув полегшення, йому дійсно страшенно хотілось полежати. Білою плямою перед очима забовваніла стеля. Навколо бігав, готуючи якісь інструменти лікар. Він бідкався, що у нього немає наркозу. Софія покликала Андрія в імпровізовану операційну. Укол. І свідомість попливла.

- Більше не можу дати, це справді смертельна суміш, краще хай потерпить, наскільки розумію, йому не вперше, - розмитий голос когось. Не зміг розрізнити. Звуки розмов сплітались між собою в затишну ковдру, що огортала його теплом. Дивно.

- Першу допомогу потрібно надавати на місці, хтось бубнів, - а не привозити знекровлене тіло. Чого вас в школі то учать?

- Він житиме?

- Судячи з того, що він ще живий, то житиме. Треба зняти тканину з рани, дайте ножиці. Ойой...

 Свідомість Волда підводила. Невелика кухня, інструменти. Як у гангстерському фільмі, подумалось. Болю не було, плече затерпло. Лиш раз запекло, неприємно сильно, а тоді знову все заніміло. В кухонну тарілку з металевим дзвоном впала куля. Права рука теж вже не відчувалась.

 Звідкись, з глибин важкої ковдри долинула нитка розмови.

- Ні в якому разі не перевозити. Як мінімум день-два.

 - Ми не можемо лишитись тут. Краще, якщо рушимо одразу, Микола Офанасійовичу.

- Втрати великі, я б сказав потрібне переливання. Не витримає дороги.

- Треба ризикнути. На кону життя сім’ї, - грубий голос. Неприємний.

 - Беріть мій мінівен, там більше місця, зможете його вкласти. Більше нічим помогти не зможу.

- Дякуєм.

Звідкись звуки ридань. У Машки істерика? Бідна дитина...

Більше він нічого вже особливо не пам’ятав. Він прокидався, а тоді знову падав у забуття, хтось тримав його за руку. Безкінечна дорога. Може, це мама? Він хотів би повернутись назад і побачити її ще раз. В грудях запекло вогненне кільце. Він був на межі.

 Але хтось тримав його за руку, переплівши свої пальчики з його власними. Хтось був тут, біля нього. І Волд буде триматись. Йому вистачить сил.

 В авто тихо перемовлялись, але втома зробила свою справу й нещасний Володар без володінь нарешті поринув у світ сновидінь.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.