Частина IV. Ворон

Вогонь. Він всюди. Володар захлинався вогнем. Весь його світ палав. Чи лиш він сам? Мало б бути боляче — так, біль, він був — вертлявим фоном його думок. Хитаючись, встав.

Руки, його руки! Все в вогні! Одяг, плавлячись, капав чорною калюжею на гарячу підлогу.

Його життя горіло, і він відчував його останні краплі. Почорнілу стелю вилизувало полум’я. Вода струменіла всюди, заповнюючи простір гарячою парою, вона змішувалась з димом, палила зсередини. Він майже навпомацки, як зомбі, вийшов з того, що колись було його домом. В грудях горіло. Він навіть бачив світло від того вогню. Трохи нижче ключиці. Крок, ще крок, давай, людино-факел!

Останній крок і нога провалилась у бездну. Так, це бездна смерті. Ось що він встиг подумати. Невже знову?

***

Легкість. Хотілось летіти.

Перші відчуття — хотілось розправити крила, вибратись на свободу... Але так — клітка, вона явно замала, за що? Що це, нагорода за його самовпевнене життя? Ні. Він був тут завжди. І він пам’ятав. Все. Ворон все пам’ятає.

Потроху світ знову став розширюватись. Там, за кліткою, його свобода. І тьмяна кімната, важкі штори. Багато диму. Ох, який же неможливий цей дим. За невеликим, круглим столиком сиділа вона — любов всього його життя, прекрасна жінка з лазуровими очима. О, як іноді вони виблискували в сутінках вечора, випускаючи його в обійми ночі. Саме тому він повертався, завжди. Тільки для неї. Хтось ходив по кімнаті, заважаючи йому думати про неї. Володар невдоволено каркнув.

- Заткнись, дурна пташка, або я зараз же тебе прикінчу!

- Годі вам, не чіпайте його, він ні до чого, пане Гюнтер, -озвався втомлений її голос.

- Слухай, Стефаніє, ти що, не розумієш, про що йдеться? Твій син, про нього ти не думаєш?

- Про нього я тільки і думаю, він лишився без батька!

- Думаєш, я не знаю? Я впевнений, зараз півсвіту шукає його. Його дослідження, роботи — були безцінними для нас і для всього світу загалом.

- Знаю я все про тебе і ваше Товариство Археологів! - викрикнула вона, підіймаючись зі свого місця.

- Я не соромлюсь своєї приналежності. Я найперш вчений, і ти могла б допомогти знайти свого чоловіка..

- Тільки не для Вас!

- Я його друг, ти знаєш! Будь-які матеріали, дослідження, в тебе повинно бути хоч щось. Він повинен був писати тобі листи!

- Я вже все вам віддала! ВИ не лишили мені і клаптика!

Гюнтер закрокував ще швидше по кімнаті. Він починав злитись. Володар миттю це відчув і настовбурчив своє чорне, жорстке пір’я. Терпіти сморід вже було майже неможливо.

- Ти знаєш, знаєш, що він шукав. І знайшов, я впевнений, знайшов, бо був так близько. Наче герой Ілліади, я мчу на Ілан-Аду. Хіба не його останні слова? Думала не побачим? Ми розшифрували його останній лист тобі. Але, це ж не все. Пані Новак, що шукав ваш чоловік?

- Що ж тоді ви сидите тут? Їдьте — обшукуйте той клятий острів. Хоч усе кляте Чорне море! - Її голос зірвався на справжній крик.

В кімнату заглянув маленький чорнявий хлопчик:

- Мама? Тато приїхав? - його очі на мить загорілись радістю.

- Радеш, синку, іди спати, це татовий друг прийшов, - вона поквапилась за сином, щоб знову вкласти його в постіль.

“Друг” втупився в Володаря злючими очима. Повільно погасив цигарку об його клітку.

“Якщо я вийду, я виклюю тобі твої очі” - майнуло в його пташиній голові.

Коли Стефанія повернулась, чоловік різко розвернувся, клацнувши каблуками:

- Ми тобі не віримо, ось в чому справа, пані Новак. Як довірена людина, я мав би тебе затримати, але, як друг, прошу востаннє — де твій чоловік? Він щось передавав тобі? Може, ключ?

Це ж на благо всього людства, тільки уяви...

- Я не вірю в ці казочки, Гюнтере, як і мій чоловік, ми матеріалісти, - вона, здається, з ніжністю подивилась на Володаря. І він зрозумів, тут — лист тут, внизу — гарно захований в його клітці, і Він вічний його охоронець. Що ж в тому листі, якщо непомітно підгледіти, глянути хоч разок...

- Може, ви думаєте, він знайшов сам щит Ахілла, хочете сказати?

- Ну так все ж щось знаєш. Краще.

- Облиш, історію всі знають!

- Ти не всі, ти ж його дружина, - чоловік закурив знову.

Все, годі, Волд більше не міг терпіти, терпкий дим душив його. Може, якщо він підніме шум — і голосно забив крилами, закричав страшним криком, яким тільки володіли його пташині легені. Випустіть, випустіть!

Обличчя Гюнтера скривила маска люті. Він відштовхнув жінку і витяг револьвер.

- А ну заткнись, паскудна пташко! - Вистріл. Гучно. Крик. Крики. Тепер легше.

***

- Володар! Володар!

Він чув чиїсь голоси. Наче за вікном. Як кликали хлопці часом вдома, пограти у футбол. Тільки голос був не хлопчачий.

Навколо — звуки сирен. Так, тепер він помітив їх, щораз вони звучали все гучніше і гучніше.

В грудях палало кільце болю, воно все звужувалось і звужувалось в маленьку точку під ключицями.

- Нарешті відкрив очі, - поряд хтось полегшено зашепотів.

Хтось став діловито оглядати його тіло.

Перед очима бовванів туман, голова гула, але він був живий. Живий. Якого дива він живий?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Avee Delmonico
21.03.2022 20:10
До частини "Частина IV. Ворон"
І справді, чого він все ще живий😅 це що, магія? Хай ділиться! О, перші підказочки, таке я люблю. Я так розумію, що Ілан-Ада це острів десь у Чорному морі, який пов'язаний з Троянською війною. Ну, або щось таке. Цікавенько...🤔
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше