Частина X. Вуж

Вода! Всюди вода! Його несло кудись течією і єдиною ціллю було лиш вижити. Вижити, дістатись хоч малого клаптика суші, зачепитись хоч за щось своїм блискучим, гнучким тілом. Володарю хотілось закрити очі, не бачити цієї глибини, солоної безкінечності. Його затягувало все далі й далі незримою течією. Ось на горизонті з’явились скелі. Так, він зможе дістатись берега. Звиваючись, поплив у напрямку суші. Наче шостим чуттям відчув. Там є їжа. Прості, звичні думки стали захоплювати його єство. На скелястих берегах селились птахи. Знесилений, він виповз на сушу, і так і лишився лежати на плескатих каменях, гріючись на сонці. Для нього воно було повелителем і цілителем водночас. Та ніч не чекала, йому варто знайти прихисток. Повільно, ліниво заворушився, тіло приємно відчувало теплий камінь під собою. Повернувся в бік скелі і помітив теплі контури тіла серед каменів пристані. Контури відсапувались і кахикали. Володарю стало цікаво.

Легко, майже без зусиль ковзнув у тому напрямку. Так, у зміїному обличчі йому подобалось, все єство, зігріте сонцем, миттю повернуло собі всі сили. Він міг все.

- Ей! Е-е-ей! – закричали контури, й Володар миттю перемкнувся на звичайний зір, й був здивований, побачивши людину в дивному водолазному костюмі.

І звідки він це знає? Але знає, як і те, що він Володар. Тихо звиваючись, він повз за цим чоловіком. До нього хтось підбіг і допоміг зняти шлем. Зчинився шум, але чолов'яга все повторював, що там якийсь обвал і всіх завалило, і в печеру не дістатись. Водолаза заступили інші людські істоти, і змій втратив концентрацію. Десь там, на скелі, його чекає смачна пожива.

Змій-Володар вже збирався поласувати смачним яйцем, коли з води вигулькнула ще одна постать. В такому ж скафандрі. Чоловік неспішно вийшов на берег і поглянув угору – там, на висоті стояв інший, в оточенні людей. Очі чужинця потемнішали, а в руці, о ні, запалахкотів наче зітканий з туману й іскор, примарний серп. Володар сфокусував свій зір. Такого цей маленький вужик ще не бачив ніколи, але він, Володар, бачив.

Полковник! Від жаху змій беркицьнувся зі скелі, падаючи у водяну піну. Ледь не втонувши, зумів таки вибратись на камені невеличкого пляжу. Навколо чорною вартою стриміли скелі. Заходив вечір. І раптом він усвідомив себе у тілі цієї змії, в цьому часі. Його думки роздвоїлись і відділились від голодних помислів тварини. Він був на Ілан-Аді, він був на Зміїному острові, і він сам в тілі змія. А ще, він повинен знайти дослідника, повинен вберегти його від Лук'янова. І він поповз, без зусиль змусивши себе рухатись тихо й швидко. Через трохи дістався до наметів, побачити потрібні контури живого тепла крізь тонку тканину виявилось легше ніж він думав.

За столом сиділа людина, вона схилилась майже впритул до свого письма і строчила рядки на довгих аркушах паперу, час від часу звіряючись з картою, що була у нього під рукою. Володаря затопило дивне відчуття сорому, він знищив роботу життя цього чоловіка. Дивне, тому що змії не відчувають таких почуттів. Пройшовши крізь фільтр її розуму, вона просто їх приймала, а він – він і був нею.

Двері палатки зашурхотіли і до кімнати хтось зайшов. Волд зацікавлено підняв голову, Гюнтер був одягнений в блакитну румунську уніформу, але археолог, здається, впізнав його. Тому що, вже наступної миті він підхопився й позадкував до брезентової стіни намету.

- Я... я нікому не розповім про вас! Чесно, я закриваю проект, там загинули мої люди. Будь ласка!

У руці Лук’янова засвітився серп. Тихо, з акцентом той спитав:

- Де щит, Францкевичу, де щит Януса? Я знаю, він у тебе.

- Я не-не брав! Не брав нічого!

- Бррешшшешш, - засичав вартовий острова. Його очі були такими чорними, що можна було подумати — їх виїла з нього сама темрява. Він підходив все ближче.

“Йому потрібно зашкодити!” - не знаючи, що вигадати, вирішив просто виповзти й відволікти Полковника від цілі.

Та Францкевич його випередив:

- Змія!!! - заверещав він, як не свій. До польової кімнати майже одразу вбігло кілька чоловік, та доки Полковник переконував , що він вже вирішив проблему, Володар, не гаючи часу, гайнув до сумки дослідника, саме тоді, коли він проповзав під полотняним покриттям.

За тентом археолог піднявся, і побіг. Середину намету, який вони покинули у такий негідний (чому він так подумав?) спосіб, підсвічувало якимись спалахами світла.

"Куди ж він втече з цієї скелі?" - думалось Волду в поштовій сумці, але раптом почув, як археолог спинився. Перекинувся кількома словами з кимось. І почав спускатись. Через десять хвилин, відчуваючи плавний ритм хвиль, Володар змінив свою думку про нього. Схоже, Францкевич користувався неабиякою повагою тут. А ще, він був ще той відчайдух. Прямо як Машка.

Десь за кілька годин, чи більше, навколо нарешті запала тиша. Море лишилось позаду. Чоловік постійно обертався, наче перевіряв, чи не женуться за ним. Дійшов до якоїсь будівлі з червоної цегли і постукав у двері. Вони прочинились зі скрипом, таким характерним для старих будівель. Далі йому виднілись лиш стеля та сходи. Один марш, другий, третій.. на шостому спинився й повернув у вузенький коридор. Відмикнув ключем двері. Володар зачаївся в темній глибині сумки, лиш би його не помітили. Поряд пахло папером і графітом. Листи. Потягнувся інстинктивно до них, але сумка раптом струснулась і відкрилась, показуючи свій зміст. Незграбним рухом Францкевич дістав документи й розклав їх на ліжку. Задумавшись, Володар витягнув голову, дивлячись на археолога. Вперше йому вдалось його добре розглянути. Десь далеко чимось він нагадував Софію, і Волд міг уявити, що в того таке ж шоколадне в’юнке волосся, що так зграбно падало йому а носа. І допитливі каро-зелені очі. Туга скувала його серце.

Невже цей Полковник слідкував за сім’єю цього чоловіка аж сотню років? Через що? Ці листи? Вони захищають свою гробницю, допустим. Але якщо такою силою володіє Його амулет, то якою ж силою володіє сам Щит Ахілла? Які сили вклали в нього, лиш би зберегти могилу вічно?

Францкевич стояв, і оглядав свої записи, щось явно замислюючи. А тоді вийшов, клацнувши замком.

У змії прокинувся дослідницький інстинкт. Він виповз із сумки і пройшовся поглядом (і тілом) по паперах. Але щось прочитати у нього так і не вийшло. Природа підказувала, пора пошукати підкріплення. Десь у стіні бігала миша. Та двері рвучко відчинились і до кімнати, з коробкою інструментів, зайшов Францкевич. Володар ледь встиг чкурнути до старого сховку. Чоловік не зволікаючи почав зривати підвіконня з невеликого віконця. Знявши кілька шарів штукатурки, він спромігся добути цеглину з простінку. В утворену нішу кинув всі документи. Зупинився. Забрав листи, лишивши там товстеньку книгу. Додавши трохи води в цемент, заліпив те все й заходився встановлювати підвіконну дошку на місце. На грудях щось сяйнуло. Амулет, його! Володар відчув гнів, як він може?

Та, схоже дослідник і шукач пригод не збирався відпочивати, він ретельно прибрав всі сліди нещодавнього ремонту, і лиш тоді дозволив собі кинутись на ліжко й провалитись в неспокійний сон.

Лиш через кілька годин він прокинувся з криком, І маленька змійка миттю юркнула назад, в затишок торби. Той умився і кинувши папери в сумку, знову вийшов на вулицю. Навколо було передвечірнє місто. Пройшли по людній містечковій вулиці. Зупинились навпроти невисокого будинку з прапором і, прочинивши скрипливі двері, зайшли всередину.

“Пошта” - здогадався Володар. Доки Францкевич заклеював конверти, став розглядати приміщення. Висока стеля, дерев’яна пілога, люди в дивних вбраннях. І великий заголовок над віконечками - “Пошта Суліна”. Над останнім листом видно було, що вчений зволікає. Але охайно знявши з шиї прикрасу на грубому шнурку, таки поклав її до конверту. Володар жаднючим поглядом дивився, як знайомі риси профілів, вигравійованих на одному з боків амулету, зникають в обіймах цупкого паперу. Поспішно замовивши спеціальну доставку, чоловік покинув пошту, явно не маючи наміру повертатись до квартири. Володар поняття не мав, куди той іде, доки запах річки не вдарив йому в ніздрі.

Францкевич явно знав, з чим зіткнувся, бо тікав, і не збирався лишатись в місті. Перед ними був річковий порт. На пристані вже стояв пароплав.

Раптом йому хтось заступив дорогу. Полковник на цей раз не зволікав. Маленький змій лиш відчув як падає. Сумка розірвалась від рук убивці, але тепер Володар не ховався, пружиною він стрибнув оголюючи свої ікла, впиваючись в плоть руки, наче то було саме зло.

Вигук несподіванки. І удар.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Avee Delmonico
24.03.2022 21:49
До частини "Частина X. Вуж"
Так, ох ці сновидіння. Чекайте, починаємо пісню знову: на Ілан-Аді є гробниця, яку захищають, здається сім людей з амулетами і один із них дістався Волду від батька, а тому — від Францкевича, який його вкрав, так? Полковник/Лук'янов/Гюнтер вважає, що амулет дістався Волду не по праву. Хоче забрати листи Францкевича (питання відкрите: що в них таке? Лук'янов не хоче, аби вони взагалі існували? Але ж у реальності Волд їх таки спалив, хоча чогось до якогось часу цього не пам'ятав. чогось). Питання 2: що з щитом? Питання 3: як взаємодіє реальність з цими спогадами? Бо я заплуталася, що робив Волд, а що ні.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олі Гнатс
    25.03.2022 12:04
    Сходу, на питання 1 ти сама й відповіла)) А з щитом те, що він чарівний і не дає Володарю померти. Основна тема в тому, що сон після смерті не сон зовсім. Володар справді перевтілюється, "відчиняє двері" до чужого життя, всмоктуючи енергію, яка робить його сильнішим, заживляє його рани. ТОму він і змінюється, стає схожим на того, в кого життя вкрав. І в часі він не обмежений. Я думаю, що його розум все ще спротивляється змінам, що приносить щит Януса, тому саме щит заблокував ці його спогади, які є ключем до його "темної сторони". Ох, я накрутила. Для мене історія то вже відома і в поспіху я часом пропускаю щось важливе.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Avee Delmonico
    25.03.2022 12:08
    Я розумію, бо сама у своїх "Туманах" накрутила і для мене те, що для інших не зрозуміло, просто очевидно 😅 О, тепер зрозуміліше 😁 дякую)) думаю, дійшовши до кінця, я зрозумію все до кінця)))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше