Частина XIV. Притулок серед гір

Спершу він відчув обертання простору навколо себе, а лиш тоді легке усвідомлення, що під головою подушка, а тіло вкрите ковдрою. Ну чому, чому йому потрібно було згадати все саме зараз? Щит дволикого Януса дозволив? Невже він такий — підступний — той, що посміхається в обличчя, і тримає ножа за спиною?

— Ні-і-і-і, не може бути! — здається, останнє він прохрипів вголос.

Десь справа зарухались тіні. Повільно відкрив очі. Поряд сидів силует. Софія!

Майже зірвався, щоб встати, але різка біль в плечі спинила його. Вона втомлено посміхнулась.

— Я вже й не знала, чи ти прокинешся, ти марив три доби підряд.

—Я,— почуття падіння заполонило його нутро, чому, чому йому потрібно пам’ятати все це? Тепер він ніколи не зможе навіть глянути їй в очі.

— Це був не той Володар, якийсь інший я. Просто повір, я б нізащо не зашкодив твоєму тату, - він хотів пояснити, хоч якось означити своє каяття.

— Я знаю, Волде, але довіра — така крихка річ, — її погляд був сумний і тривожний водночас.

Він хотів ще щось сказати, але в горлі пересохло, і він закашлявся, не в змозі підняти себе. Жінка турботливо підняла йому подушку, щоб хворий міг сісти й випити склянку води.

— Ти, — говорити про це було вкрай важко для Володаря, як і про почуття загалом, — чому ти доглядаєш мене?

— Ти тепер у нашій сім’ї, — вона дивилась на нього з жалістю, — маски зняті, і тепер ми бачимо хто наш друг, а хто — ворог. Ти змінився, я в це вірю. І бачу.

— Полковник, він...

— Так, я знаю. Він шукатиме нас, але в нас є ти. То ж відпочивай.

— Так, я не дам вас в образу, ніколи — Володар так гаряче це сказав, що Софія навіть посміхнулась.

— Я принесу сніданок, тато скоро хотів би поговорити з тобою.

— Він тут? — в душу закрався страх. І сором. Як він міг. І чи є йому вибачення.

— Він скоро приїде і все тобі розповість.

Вона піднялась і граційно вийшла з кімнати.

Волд ще секунду дивився на дерев’яні двері, вкриті помаранчевим лаком, а потім ковзнув поглядом на таку ж, зашиту дошками, низьку стелю. Складалось враження, що він в якійсь коробці. З вікна праворуч било яскраве світло дня й роздивитись, що там, назовні, було неможливо. Очі сльозились і загальний стан був, наче після важкої хвороби. Але він викарабкався. Так, він живий. Розглянув свої руки, вони незмінно лишались темно-оливкового кольору. Як жаль, що це все був не сон! Торкнувся рукою обличчя, на ньому з’явилась нерівна щетина. Все ще слабкий, спробував встати, в голові одразу запаморочилось. Але не в його характері було зупинятись. Було чи стало? Вперше він подумав, що не шкодує, йому зовсім не хотілось би бути ТИМ Володарем. Спершись здоровою рукою об узголів’я, таки змусив себе встати. Хтось турботливо одягнув його в піжамні штани, зовсім як тюремні, в полоску, зі старих фільмів. Тепла підлога одразу зігріла ступні. Хитаючись, зробив крок. Кімната закружляла вихором, але цього разу Волд міцно вчепився в стіну й по ній таки дійшов до вікна. Там на нього чекав чаруючий гірський пейзаж.

Карпати! Ось куди вони поїхали.

До кімнати з підносом і тарілками зайшла Софія, звідти пахло дуже смачно. Підхоплена апетитним ароматом, голова закрутилась, захоплюючи все навколо за собою у химерний танок. Кімната попливла перед ним, зливаючись у темну пляму несвідомості.

Пауза. В голову ввірвались голоси ззовні.

— Володарю, Володарю! — хтось бив його по щоках.

— Я в нормі, — він спробував підвестись, ще чиїсь ручки вчепились в його плече, тягнучи в вертикальне положення.

— Машка, я і сам можу встати, ще надірвешся,— всміхнувся.

— Ну ти нас налякав, лягай в ліжко. Негайно! — в Софіїному голосі зазвучали стальні нотки.

Машка чомусь мовчала, вона виглядала надзвичайно блідою в своєму чорному худі й ховала очі. Вже все знає? Теж ненавидить його?

Софія мовчки поставила на ліжко пахнючий столик з наїдками. Не довго думаючи, Волд з’їв все начисто, навіть не запам’ятовуючи, що то було. Вершина насолоди, найсмачніша їжа з їж! Як давно була та остання його смачна вечеря!

Нарешті, наче хтось розтулив штори, світ навколо став заливатись щасливими барвами.

Тільки тепер помітив, що Машка з матір’ю так і лишись стояти поряд. Раптом жінка заметушилась:

— Так, що ж це я, давай сюди посуд, зараз повернусь з ліками. І навіть не думайте нікуди тікати! — вона неоднозначно поглянула на Машу, а та нахнюпилась ще сильніше. Що таке? Він щось пропустив?

— Вона ще сердиться на тебе за той вечір? — занепокоєно спитав.

Машка заперечно замахала головою у відповідь.

— Тоді не ненавидь мене будь ласка. Я знаю, що був не правий... — він лиш хотів, щоб вона знову була тою смішною дівчинкою.

— Я люблю тебе, — раптом випалила.

Серце пропустило удар.

— Я, я радий. Ти для мене як рідня, — він хотів би додати як дочка, але вимовити таке не наважився б і під дулом пістолету.

Але Машка чомусь поникла.

— Тобто я тобі не подобаюсь, так?

— Я, що? — до Волда з важкістю доходили її слова. О ні.

Ні, тільки не це. Машка мабуть побачила його витягнуте обличчя, бо стрімко підвелась і кинулась з кімнати, гримнувши дверима.

— От чорт, - Волд затулив обличчя руками. Тільки не це! От це вже дівчисько. Він поговорить з нею, так. І все вирішиться. Так.

Дні минали, але Волд так і не бачив нікого, крім Софії. Машка намагалась не перетинатись з ним більше.

В один сонячний день, він споглядав на красивий гірський пейзаж, обпершись на підвіконня, зі свого вікна. Він почувався майже здоровим, і все, чого хотілось, це, мабуть, вийти на свіже повітря. Але заради лишньої хвилини, проведеної з нею, був готовий, хоч вічність, прикидатись хворим. Вони цілими годинами розмовляли про все на світі, крім останніх подій. Уникали, наче по команді, будь яких згадок чи натяків на це. То були, схоже, його найщасливіші дні.

— Чому б тобі не прогулятись? — озвучив його бажання голос з-за спини.

Волд обернувся, щоб побачити її.

— Не помітив, коли ти зайшла.

— Я навчилась підкрадатись, — заусміхалась, — справді, я ж не у в’язниці тебе тримаю. Принесла тобі речей.

— Ти говорила, твій батько буде тут.

— Так, скоро ти його побачиш, — вона була здивована його питанням. Усі ці дні він нічого не говорив про це.

— Як скоро, — йому було нічого втрачати вже давно. Хіба що її. Але й вона, по правді, ніколи не була його.

— Не знаю, — вона знизала плечима, — це як він захоче, я тут ні до чого.

Усі речі дивно пахли лавандою і були, як не дивно, йому впору. Натягнув джинси й светр їм в тон. Обережно відчинив двері своєї кімнатки й опинився на маленькому сходовому майданчику. Внизу була досить охайна маленька кухня, суміщена з вітальнею. Як і все тут, обшита деревом під крикливим помаранчевим лаком. Софія метушилась на кухні, щось готуючи.

— Верхній одяг на гачку біля дверей, — проспівала.

Слухняно зняв пуховик зі стіни, поряд було й взуття. Свіже повітря вдарило в обличчя весняним потоком. Він навіть не дійшов до вхідних дверей, як вони відчинились, впускаючи сонце в дім.

В вуха вдарив шум річки, яка стрімким потоком бігла десь внизу, за високими деревами лісу. Не оглядаючись, пішов туди.під ногами приємно потріскували гілки, а десь високо співали птахи. Це було божественно. Він просто бездумно крокував, йдучи на шум води. Сонце підсвічувало високі смереки, та й все навколо, якимись нереальними, мерехтливими тінями. Йому було тут затишно. Одразу це зрозумів. Цей ліс нагадував йому його рідний. Вовчий. Дивно, скільки всього у ньому змішалось.

Перекинутися б зараз у ворона й злетіти поміж дерев. Розпростерти крила, планеруючи в потоках такого свіжого повітря. І сам, простягнув руки в сторони та побіг, стрибаючи з каменю на камінь до берега невеличкої річки. Вона срібною змійкою текла, пробивала собі шлях серед каменів.

На найбільшлму валуні, прямо посеред бурхливого потоку, хтось сидів. Володар незграбно пробіг по слизьких каменюках туди.

— Привіт, — сказав, посміхаючись, — не знав, що ти так любиш ризикувати.

З несподіванки та ледь не впала, якби Волд, як регбіст, не перехопив її за пояс.

— Що ти тут робиш? — спитала, знову вмощуючись на камінь.

— Та просто гуляю.

— Мама підіслала? — вона на нього не дивилась. Волду здалось, що вона плакала.

— Ні, звичайно, — просто побачив тебе, і вирішив підійти, привітатись.

— Ну ти вже поздоровкався, можеш іти.

Але Волд нахабно розсівся поряд.

— Щось не хочеться, місцинка тут гарна.

Машка тільки хмикнула.

— Нету немає, вай фай — і той не тягне.

— Зате, яка природа, і.. ой, рибка у воді. Форель?

— Де? — та перехилилась, розглядаючи воду.

Волд жартівливо постукав її по спині, вдаючи, що хоче скинути з валуна.

— Посунься, мені мало місця!

— Ей, це зовсім не смішно! Жити набридло? — в її очах сяйнув гнів, — це я зараз тобі! Ох я зла!

І схилившись, набрала пригоршню холодної води.

— Ай, холодно! — підстрибнув Волд, — я ж хвора людина!

А тоді:

— Це добре, що ти злишся на мене, ти маєш злитись.

— А я і злюсь! — закричала Машка, обливаючи його водою, — втопити мене хотів?

— Я нізащо не завдам тобі шкоди. І мені... жаль, що я ніяк не можу відповісти тобі на твої почуття, — Волд сказав все на одному подихові, говорити подібне другові було чомусь боляче.

Машка важко сіла на каменюку.

— Крім того, я на чотирнадцять років старший, як ти будеш гуляти з таким стариганом?

— Десять з половиною, — автоматично поправила.

— Точно, я ж скоро розвалюватись буду, вже радикуліт схопив в тюрязі. Геройські будні не цукор, знаєш.

— Геройські чи зеківські?

— Ахах, з тобою не посперечаєшся.

— Точно. Знаєш, я шкодую про сказане. Ти ще той засранець.

— Так і є, — Волд зітхнув з полегшенням, нарешті цю розмову можна закрити, — так, що. Все ще будеш помічником супергероя?

— Тільки пішли вже від цієї природи — не “жара” зовсім.

Вони піднялись по вузенькій, ледь помітній стежці між дерев, каменів та моху. Коли крізь віття став видний будинок, побачив поруч ще дещо. Великий чорний автомобіль. Волд зірвався на біг. На веранді сидів Алі. Махнувши йому головою, забіг до будинку. За кухонним столом сиділо двоє.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Айя Нея
26.05.2021 20:23
До частини "Частина XIV. Притулок серед гір"
Книга дуже крута! Сповнена пригод та неочікуваних міфів! Неймовірно цікаво спостерігати за змінами героя, не лише фізичними! Волд перевтілиться в духовному плані! Дуже очікую на завершення книги, цікаво все ж, як має закінчитися історія (і любовна лінія також)).
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олі Гнатс
    31.05.2021 07:03
    Дякую, Айя! Дуже приємно читати твої коментарі!!! П'ятнадцята глава написана, лишилось гарненько віддрукувати, попереду на героїв чекає справжня битва і ще купа пригод.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше