Частина XI. Втеча

Володар ледь підняв повіки. Все тіло затерпло, повсюди наче бігали маленькі мурашки, а в груди кололо вогненне кільце. Він міг би і звикнути, але до такого не звикають. Тихенько поглянув на себе. Ніби цілий. Холодно. Під ним твердий металевий стіл.

Намагаючись нічим не видати себе, оглянув кімнату. Біла плитка на стінах, металеві столики тут і там. Якась маніпуляційна? Великі, незаграчені вікна. Це тому, що звідси не тікають. Здогадався. Біля дальньої стіни був якийсь чоловік. Постукуючи пальцями по плитці, він ходив туди-сюди вздовж кімнати.

Полковник? Чому виглядає так розгублено? Чому просто не забере його щит собі? Доки він слабкий, без свідомості. Волд заворушився, намагаючись встати.

Лук’янов миттю рванув до нього, і, заглядаючи в очі, вчепився в плечі цупкими пальцями.

- Очі, чому в тебе карі очі? - охриплим голосом висловив своє незбагненне здивування. А потім його накрило спогадами.

- Ти вбив його, — тихо, майже як сичання, — убив археолога. Але, ні, тобі було мало, ти переслідував його сім’ю. Став другом його внукові.

Полковник різко відсторонився, оглядаючи його цілком.

- Змія, — здогадався він, — ну, тоді ти все знаєш.

Його очі знову стали чорними вуглинами. Так, наче його поглинула темрява. В руці іскрами спалахнула зброя.

Але цього разу Остров не чекав щастя з неба. Спритно вивернувшись, по-зміїному, стрибнув на підлогу.

- Дременути надумав? Я сильніший тебе! - Лук’янов підступав все ближче, відрізаючи шляхи до відступу, доки Володар не відчув голими плечима холод настінної плитки.

Його серп іскрив і мерехтів навіть при денному світлі. Може, так і є? Йому не втекти від цієї жахливої людини? Може просто взяти, і прийняти свою участь? Але в мить, коли Лук’янов заніс над ним променисту зброю, згадалась маленька змія, що віддала йому своє життя, вона не здавалась. І дослідник Францкевич, чийого імені ніколи не буде в посібниках. Він був не менш видатним від цього. І він не здавався. До останнього.

І Володар не здасться. Йому. Потрібно. Вийти.

Стіна раптом задрижала, плитка стала падати навсібіч, розбиваючись об підлогу. Уникаючи уламків, Полковник відскочив убік з голосним вигуком. Волд обернувся. Двері! Під плиткою було справжнісіньке дверне полотно. Невиразне, в згустках розчину і залишках кафелю. Потягнув за білу, всю в цементі ручку, не надіючись ні на що. А вони піддались, легко відкрились без єдиного звуку. Не гаючи часу вскочив до наступної кімнати і зачинив за собою, доки полковник не опам’ятався. Почув як клацнув замок. Оглядівся.

Хлопець опинився в невеликому кабінеті, очевидно, лікарському. На спинці стільця висів в’язаний кардиган. Схопив його і натягнув на себе, щоб хоч трохи зігрітись. Зовні почувся тупіт ніг, вхідна ручка різко сіпнулась. Хтось ламався всередину. Та втікач вже відчиняв вікно. Перший поверх. Яка удача. В обличчя подув свіжий, прохолодний вітер. На маленьке подвір’я падав сніг. Не гаючи часу вистрибнув з будівлі й побіг. Ворота були відчинені.

Так він не бігав ще ніколи, як цього разу. Здається, десь за рогом чулись крики.

Щоб він не робив. Полковник знайде його. Сховатись, йому потрібно сховатись. Пробіг ще кілька кварталів, перш ніж зрозуміти, де він опинився.

Об'їзна! Звідси як рукою сягнути до обійстя Францкевичів. Треба їх попередити! Почувся звук сирени. Волда не збирались лишати так просто. Пробігаючи повз невисокий будинок, гайнув у найближчий під’їзд. Замок домофону, здається, навіть не намагався спинити його. Забіг на четвертий поверх. Причаївся. Звуки сирен віддалялись, очевидно, звернувши на трасу.

З квартири вийшла бабуся, й, з осудженням на нього глянувши, міцно зачинила вхід до оселі. Стало якось соромно. Він не став би вламуватись в чужу квартиру, як злодій. Натомість піднявся ще на півповерху і поклав долоню на невеличкі дверцята, що вели на дах.

Йому треба ввійти. Треба ввійти. Давай. Але нічого не виходило.- Чому, чому, чому? - вдаряв кулаком в ті трикляті дверцята. Тому що не час ховатись. І він знає це. Проклинаючи все на світі, спустився вниз. Страшно. А якщо він там, чекає на нього?Потихеньку відчинив двері. Морозне повітря вдарило в легені. Він і забув, що на ньому лиш один светр. Нутро наче підказувало — здайся. Чи воно тобі потрібно. Там холодно й у тебе немає взуття.

Але прочинив під'їзд і вийшов, побігши в напрямку набережної — якомога далі від підступних думок. Перехожі зі здивуванням озирались на нього, але Волду було вже байдуже. Добіг до гідропарку, і звернув до мосту. Ще трохи та побачить озеро. Здаля побачив поліційне авто. Майнув в сусідню вуличку, доки його не помітили. Сперся об шершаву стіну паркану одного з будинків, коли на голову посипались уламки цегли.

Відскочив — вони там були, цього разу чорні, запилені, з простою металевою ручкою — двері. Як? Вони відчинились безшумно, як того - першого разу, показуючи невеликий, доглянутий дворик. Лиш портал зачинився, як злився зі стіною. Але Володар знав — він там, і відчиниться, як тільки він попросить.Сподіваючись, що нікого немає вдома., просто пройшов перед будинком. Сніг змінився дрібним дощем, поливаючи вже пророщену, густу траву газону. На деревцях набубнявіли бруньки, стільки деталей кидалось в очі, наче бачив все-все вперше. Наступна стіна, і він у Францевичів. Торкнувся рукою високого паркану і закрив очі. Звідкись зверху посипався бетон. Поглянув. Так. Вони з'явились, не такі явні — припорошені сірим цементом, але все ж — двері. Волд ледь не закричав з радості. Неймовірно! Потрібно було всього лиш захотіти, по справжньому мати причину бути там, і стіна піддавалась, пропускаючи його. Окрилений своєю здогадкою, він нарешті опинився в садочку. Надворі нікого не було. Пробігши до кущів, виліз на один з них, використавши як опору, і вхопився за край піддашку. З легкістю підтягнувся й опинився нагорі. Потихеньку підповз до вікна Машиної кімнати. А от вікно не хотіло піддаватись. Воно було наглухо закрите. Тому Володар просто відкрив вхід поряд.Всередині було тихо. Хлопець зайшов і зачинив двері, проте вони так і залишились чорніти в стіні. Як знак, що йому не слід бути тут.

З ліжка сонно підхопилась Машка, готова заверещати з переляку. Одним стрибком втікач опинився поряд і затулив їй рота.

- Не кричи, тихіше. Це я — Волд. Впізнаєш мене? Це я.

Маша повільно кивнула головою, на очах у неї виступили сльози. Володар поспішно відступив.

- Якого...- у неї, здається, закінчились слова.

- Тебе що, знову кокнули?

- Звідки такий лексикон?

- Ти мене кинув, гад! Я ж тобі допомагала! А тепер я сиджу тут, і навіть вийти не можу нікуди. Мене покарали!

Володар стомлено сів на ліжко:

- Повір, це не найгірше з того, що могло бути.

- Що ж сталось? Ти виглядаєш, як якийсь індіанець. Це що — жіночий светр? - вона раптом засміялась.

- Дуже смішно. Я так біг крізь все місто.

Сміх став сильніший. Не втримавшись, Володар теж засміявся.

- Ах ти ж малявка.

- Стривай, дістану тобі норм речі, - Зіскочила з ліжка й, відкривши шафу, стала копирсатись в купі зваленого там одягу,- на, лови.

Кинула йому велетенське худі і штани.

- Дівчачі не вдіну, - Волд закрутив носом.

- А в бабусиній кофті, значить, гуляти можна, - розчервонілась Машка, - Вони оверсайз, хто побачить.

- Добре, добре, - вдячно пробурчав.

- Ванна отам, - вказала на двері в протилежній стіні. А потім перевела погляд на чорні двері в стіні поряд з вікном.

- Якого...

- Це довга історія, розкажу потім.

- Мама нізащо не повірить, - Маша все ще розглядала дверне полотно в своїй стіні. Спробувала відчинити, але вони не піддавались.

- Маш, не кажи поки їй, добре? За мною полюють, і їй не варто знати.

- Добре, добре, - вона не відводила погляду, наче побачила восьме чудо світу.

Зітхнувши, Волд подався до ванної.

Вона не була такою великою як гостьова, але все ж мала досить велике дзеркало, і ванну. Рожеву. Посміхнувся про себе, як не схоже на Софіївну з її любов’ю до всього готичного. Буде з чого потім покепкувати. З насолодою прийняв душ, змиваючи з себе все минуле. Шампунь пахнув жуйкою. Та Марія, смішна дитина. Але тепер його єдиний союзник. Тепер, коли він тут, йому спокійніше. Він захистить цих людей. Тепер вони для нього сім’я. І байдуже, що Софія любить іншого. Так, знову почав шкодувати себе. Годі.

Одягнувшись, поглянув на себе в дзеркало. Його шкіра, здається посвітлішала на кілька тонів, ставши темно-оливковою, а чорне волосся сягало ледь не до плечей. Клас. За десяток днів. Чи більше? Він відчував себе сильнішим, гнучкішим, наче забрав у змії все найкраще.

- Ну нарешті, - Машка закотила очі, - я думала ти там будеш вічність собою милуватись.

Вона натягнула величезне худі прямо на піжаму.

- Я не... Звідки ти взяла?

- Якщо хочеш знати, з темнішою шкірою тобі було краще.

- Е-е, так тобі дійсно чорношкірі подобаються?

Маша запустила в нього подушкою.

- Я не це мала на увазі! Розказуй! Що це за дурня в моїй стіні? - вона тицьнула пальцем в двері.

- Ну, гм, я не знаю як пояснити. Я можу робити їх в стінах, ну, знаєш, тільки якщо мені дуже треба пройти.

- Здуріти можна! - вона ще раз торкнулась гладкої чорної поверхні, - пішли, пограбуємо банк!

- Ех, Маріє Софіївно, хіба супергерої так себе ведуть? - підняв брови Володар.

Все навколишнє здавалось йому нереальним. Сидіти тут і просто розмовляти з цією дитиною. Жартувати. В голові ще досі чувся шум вітру. І власні крики.

Софіївна, певне, помітила зміну настрою в його обличчі, бо по-швидше запевнила:

- Я ж жартую, ти в курсі?

- Так, та не в тому річ. Лук’янов. Він мене піймав і тримав у СІЗО весь цей час. Він такий як я.

- Тобто? - і одразу знайшлась. - Я так і знала, що він гад! Здав мене Андрію! У нього такі ж сили? Як у кощія, чи що?

- Ахах, то я як кощій, клас! - як легко бути підлітком, подумалось йому, ділити світ на неправих і себе. Але не все так просто. Насправді гад він. Тільки чому? Краще Маші не знати.

- Ні, у нього зброя. Вона може забрати щит, який дає мені цей.. ці... Здібності, - він вказав собі на груди, там де чорнів круг.

- Ого, звучить, як в якомусь аніме. Ти типу кричиш — Амулєт, дай мені силу! - вона зобразила героїчну позу, - і перед тобою з’являється вхід до іншого світу, ніштяк.

- Ахах, ні, все не так. Все залежить від того, чи дійсно мені туди потрібно. Важко пояснити. Тобто, коли я втікав з... лікарні (він таки не сказав вголос, звідки він тікав), я відкрив двері, навіть не думаючи про них, просто хотів втекти, - здається, Волд переосмислив нарешті те, що з ним відбувається.

- З кожним разом все більш, я стаю сильнішим, - задумливо повторив свої думки.

- Що? - Марія знов не зрозуміла, - так давай тебе кокнем пару раз..

- Ні, годі, - несподівано твердо, - це не жарти, Маша. Цього разу я був дуже довго, аж надто довго там. І, це капець як невесело. Це не просто сни, намагаючись врятуватись, я відкривав “двері” до чужих життів, ніхто не хотів би такого, повір. Все живе, в якому я ховаюсь — погано закінчує. Полковник казав — я вбив когось, в минулому.

- О, - у неї відкрився рот, - вибач.

Вона так і сиділа, дивлячись на нього.

- Ні, ти вибач. Просто це ні разу не весело. Давай про щось інше поговоримо.

- Вечеря, - схаменулась вона, - скоро мама принесе вечерю.

- Так, а це хороша думка, - всміхнувся.

- Але ти сховайся, - вона думає, тебе посадили.

- Що?

-Так, - буденним тоном продовжувала Маша, - мої джерела інформації підказують мені, що не раніш, як три дні тому до нас приходив пан слідчий, і дуже важно сказав, що ти, уявляєш (?), хотів убити діда, і обікрасти його крамничку барахла. Мамочка, легковірна, подумала мабуть, що в неї інфаркт буде...

- ЩО ти сказала? - Володар схопився, - і вона повірила?

- Але це ж було не так, я от ні краплі йому не повірила, хоч ти ще той, киданув мене,- вона надулась, мов маленький сичик.

Знову сів:

- Так він приходив сюди. І прийде знов, шукаючи мене.

Почувся звук когось з вітальні, і Володар повернув голову в напрямку виходу.

- Хто це.

- Та Андрій, мабуть, знов хазяйнує,- пхикнула Маша.

В двері постукали.

- Маша, - голос Софії,- нам потрібно поговорити.

- Ненавиджу тебе, - категорично заявила.

- Машо, привіт, - інший голос, підступно спокійний, - мені хотілось би поговорити з тобою.

Полковник! Він так і знав!

- Доведеться відчинити, - пошепки передав Волд.

Маша зблідла і занервувала:

- В шафу, там є подвійний простінок. За середню планку потягни, - і заштовхала Володаря у свій безлад.

- Іду, я спала, взагалі то! - лиш Володар заліз в тісну комірчину, вона без поспіху відчинила двері своєї кімнати.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Avee Delmonico
25.03.2022 20:46
До частини "Частина XI. Втеча"
Так хто вбив Францкевича? Полковник чи Волд? Тобто Францкевич це якийсь із предків Софії та її батька, якого також намагалися вбити. А вбили його за те, що він знає надто багато? Марія прикольна. Вона мені нагадує жувальну гумку, ахахах, дурне порівняння. Але навіть зі своїм підлітковим підходом вона мислить досить по-дорослому і чим чіпляє)) До речі, чого Полковник не вбив Волда уві сні. Але ж його вбивають, але він повертається. Його взагалі можна вбити? Чимось особливим, мабуть, може, тим серпом?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олі Гнатс
    26.03.2022 14:20
    Полковник!!! Волд ще нікого не вбив, поки. Він же у тілі вужа був, а ті геть не отруйні. Саме так, от генеалогічне дерево для наглядності : Археолог Георг Францкевич -> РАДЕШ-> син його антиквар Францкевич-> Софія-> дочка її Марія. А чого хотіли вбити старенького (трохи перебільшую, бо чоловік він ще міцний), нікому не заважаючого антиквара, то дізнаємось у наступних частинах. Чого не вбив полковник Волда уві сні, сікрєт. 😏 Спойлер -> серп не убиває. Він може забрати щит. Кронос взагалі завжди був миролюбивим богом землеробів, чого я вирішила зробить його охоронцем острова.. ну є причини.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Avee Delmonico
    26.03.2022 19:13
    Фух, а то я трошки заплуталась 😁 дякую. Ну, Кронос не зовсім мирний (згадаємо, що він жер своїх дітей) і не зовсім бог😁 але причини є причини🤟 Ооооо, може, Волд ще може чимось бути корисним Полковнику? Через те не вбив?🤔 А щит сам обирає, кому допомагати? Чи якось не так?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олі Гнатс
    26.03.2022 20:51
    О так, той Кронос був титаном. Але потіім... потім будуть спойлери так шо я мовчу)) Чи може Волд бути корисним полковнику? Нуу, з натяжкою. Але він не хоче, щоб той помирав, поки в ньому щит, з певних причин. Крім того, З кожним разом Волд стає сильнішим. Щит і доля самі обирають достойного.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше