Частина VIII. Полковник

Володар ледь підняв голову. Очі злипались від втоми і болю. Різкий удар, подих перехопило і він завив від своєї безсилості. Руки за спиною заніміли й більш не відчувались. Глянув на годинник , що висів на стіні. Скоро світанок. Мабуть, вже не побачить його. А Полковник навіть не втомився. Наче вгадавши його думки, він нахилився й прошепотів:

- О ні, я не дам тобі померти! Ні-ні. Я буду тут, кожної ночі, і ти розповіси мені все.

І Володар розповів, все розповів, все, що знав, крім своїх снів. В злючих очах слідчого він бачив істину — той його не пошкодує. А тоді не пошкодує й сім’ю Францкевичів.

Як його завели до камери, не пам’ятав. Кинули на незастлане ліжко, і він так і лишився там лежати. І плакати.

Десь поряд чулись перешіптування, але він не звертав на них уваги. Це кінець. В обід його хтось підняв і допоміг поїсти ріденького супчика, на більше Волд не спромігся.

- Хто ж його так, - чулось бурмотіння, - жаль негрика. Що ж той хлопець зробив.

Хтось сплюнув:

- Наркотики, стопроців. Хтось не поділив територію. А ми, нєгри, страдаєм!

- Годі, Куций, хай поспить. Бач, даже фельдшера не дають.

- Наказать їх треба, от шо. Нас наказують, а їх? Ми й накажем.

- Та тихіше, тихіше ти.

Ввечері за Володарем прийшли.

Ноги одразу затремтіли, підкосились, а з очей потекли сльози:

- Ні, будь ласка, будь ласочка, - охоронець співчутливо на нього поглянув. Але повів. Безликим коридором з коричневими стінами в плитку, і таким же коричневим ковром. Все було відразливо-противне. Володаря знудило. Огидно. Нарешті завели до кімнати і замкнули двері. Стрілка настінного годинника вказувала на дев’яту. Він чекав. І чекав. Годину, дві. І щоразу руки тряслись все дужче і дужче, а серце билось все швидше. Ще секунда, і воно вирветься з грудей. Страх заважав мислити. Раптом двері сіпнулись, клацнув замок, і до кімнати зайшов Полковник. Ставним кроком він почав крокувати туди-сюди і Володаря переклинило — він вже бачив цю ходьбу. Той нахилився, і запалив цигарку.

- Куриш? - спитав.

Володар захитав головою.

- Добре, страшенно погана звичка, - він спинився й погасив цигарку об спинку його крісла. Володар зойкнув. І згадав.

- То це ти - Гюнтер! Я впізнав тебе, це ти... - Володар хотів було сказати “убив мене”, але це ж був не він тоді, а ворон, в клітці, багато років тому.

Полковник з усього маху вдарив його в обличчя.

- А-а-а-а-гх, - тільки й зміг прохрипіти хлопець.

- Як ти міг впізнати? Що ще знаєш, гад?

- Гад? - просипів Володар, - Я знаю. Як герой Іліади, я йду на Ілан-Аду,- тихо.

Лук’янов-Гюнтер замахнувся ще раз.

- То ти читав документи все ж...Чи... Ах, згадую, це ти був тою клятою пташкою.. як я міг не здогадатись. Ти і зараз на неї схожий. Так і хочеться в тебе вистрелити. Скільки разів ти вже повертався? Наскільки став сильним?

Володар видихнув.

- Ти такий як я. Ти знаєш про мене.

Полковник вдарив його ще раз. Йому явно не подобалось те, що говорив Волд.

- Дарма я намагався тебе вбити, так — це я влаштував вибух в твоїй квартирі, не своїми руками. Але хто ж знав, що щит вибере тебе, а не старого Францкевича. О, його я теж убив би з великим задоволенням.

- Алі..

- Саме так, моя людина.

Володар знайшов в собі сили запитати.

- Що там, на Ілан-Аді?

- Ох, Володарю, ти знаєш, - він скривився, дивлячись на нього.

- Щит Ахілла.

- Левке, Фідонісі, Серпілар, Філоксія, острів Ахілла. Острів змій. Піднятий з дна морського самою Фетидою, богинею моря.

Він розстебнув комір, там — на грудях — чорнів круг.

Підійшов ближче:

- Я можу розплющити тебе одним пальцем, Володарю. Ти не гідний цього дару. Ти викрав його підло. Ти і цей Францкевич, майже як сотню років тому.

- Н-навіщо тобі ці документи? Тобі потрібен той щит? - Волд змушував себе говорити, лиш би той не мовчав. І він хотів знати.

- Ним ніхто не може володіти, йому лиш підкоряються, але твої друзі вважають інакше. Документи повинні бути в мене. Де ти їх дів, Володарю.

- Ні, я не... ні!

Ще удар. І удар.

Вранці його відвели до якоїсь окремої камери, та й там і лишили. Ні, третього дня він не витримає. Думки так і обплітали Волда. Він бачив більше запитань, ніж відповідей. Але Гюнтер, скільки ж років йому? Невже і він, Володар, житиме так довго? Чому цей негідник так ненавидить його? Володар бачив його чорні очі, так, вони посилали вбивчі хвилі тільки для нього, все решта - лиш привід. Чому? Що він там буркотів про сто років?..

Той хлопчик, Радеш — з’являвся йому двічі у видіннях, чи то перевтіленнях? Його матір, Стефанію, він пам’ятав так добре, наче лиш вчора покинув її, і навіть зараз тепле почуття пронизало його серце болем - все реально. Всі почуття маленької пташки — вони лишились в ньому і жили далі. А батько того нещасного малого — той самий дослідник, той — що писав їм листи - джерело їх невзгод?Отже, всі думають — він знайшов щит Ахілла? Чому ж, як герой, не повернувся з ним на плечах? Де зник?

Щит обрав Володаря, хах — звучить цікаво, він теж — має силу? Яку?

І хто зробив той незвичний чорний круг посеред офісу, зробивши його таким дивним і...Францкевич, чому його ніхто не бачив, що з ним сталось? Питання кружляли і заплутувались в важкий вузол в голові Волда, і, не сміючи поворухнутись на жорсткому матраці, він поринув у важкий сон.

Ейфорія — от що він зараз відчував. Так, це те — задля чого він жив. Тепер він стане відомим, тепер він стане великим. Сидячи вдома, в своїй холодній квартирці на дев’ятому, почувався нарешті королем світу. Він тримав в руках кілька старих, пожовтілих листків. Послання якогось забутого часом археолога. Він описував дивовижне, він знайшов легенду, справжній Щит Ахілла. Поряд лежала детальна карта якихось печер. Скарб, який зробить його ім’я безсмертним, так. Що таке Францкевич, маленька сошка в контрабандистському світі. Ні, ці документи йому не дістануться. Уважно переглянув все, намагаючись нічого не забути. Завтра ж звільниться, і вирушить в дорогу. Перша зупинка — Дельта Дунаю. Ахах! А Софія? Вона кине свого Германчика, забачивши його сяйво. А якщо ні, то й сама винна! Запалив сірник і кинув папери в тарілку, тепер вони йому не потрібні. З насолодою дивився на полум’я — а в грудях раптом сильно запекло, наче жар палаючих рядків передався всередину.

Прокинувся весь спітнілий, у нього, здається, почалась гарячка. Що ж за огидна людина він? Чому він згадав це? Краще б не пам’ятав ніколи. Так, амбіції в нього були завжди, але щоб йти на злочин? Він, що... він сам, сам намагався вбити Францкевича? Божевілля. НІ, не може бути. Володар сів, і захитався в такт думкам, обіймаючи себе за плечі. Він міг бути таким? Як? І як він міг взяти, і отак знищити цінний документ. Покластись лиш на свою пам’ять. Що за дурість. Наче він був не він, а хтось інший.

“Авантюрист, як твій батько”, мамині слова зринули в голові. “Мама, звідки тато взяв той кулон? І чому я його зовсім не пам’ятаю. Ми навіть не часто говорили про нього. Мамо?”

Ввечері ніхто не прийшов, Володар сидів, спершись на холодну стінку, лиш би не спати і чекав. Вглядався в стелю, і не міг навіть плакати. Все що йому лишалось — його думки. І вони його не тішили. Згадувались останні щасливі хвилини, прекрасна Софія, як хотілось її обійняти. Смачна вечеря, може, вона була його останньою. Смішна і смілива Машка. Вона йому ніколи не пробачить. Як він міг віддати її тому нелюду? Хвиля відрази до себе знову затопила його єство.

Але. Він хотів відповідей. І чекав. Чекав візиту, дізнатись хоч трохи більше, підтвердити здогадки.

На четвертий день Полковник зайшов до камери. І в’язень навіть не здригнувся.

- Виглядаєш не дуже, Остров, - він був в хорошому настрої.

- Скажи мені, хто я? - Волд дивився на нього немигаючим поглядом, - Я більше не Остров, і не той Володар. Хто ж я?

- Уже відчуваєш, що змінився? Щит тебе змінює, потихеньку очищає весь бруд з твоєї мерзенної душі. Але ось що я тобі скажу, ти все одно лишишся злодієм і вбивцею. Так, - продовжив він, побачивши округлені від жаху очі хлопця, - ось ти хто.

- Вбивця? - очманіло запитав, подумав про свого начальника. Ні, ні. Він живий. Живий.

- О так, - полковник продовжував, - ти вбив мого друга. І я не вибачу тебе. Я бачив, як він помирає, втрачаючи свій щит — це ти! Ти підло забрав його життя і силу. І ти не достоїн носити Його річ в собі.

- Стій, я нікого не вбивав! - величезним зусиллям волі він таки підвівся, - медальйон подарував мені батько. Я, я ж пам’ятаю, - надії на пам’ять ставало менше.

- Волде, твій батько шахрай, як і ти. Ти його хоч бачив? Я знаю все про тебе. Але ти бачив свого названого батька, під час посвяти, так. Як ти не можеш знати, хто він?

- Я...

- Хто тебе посвятив? Францкевич? Тепер розумію, чому він зник. Та я знайду його.

- Що, що це за кулон? Я не пам’ятаю, мені нічого згадати... там лиш порожнеча.

- Це не виправдовує тебе, я пішов у вигнання, лиш щоб відомстити за нього. Я знайду іншого власника силі, більш достойного. А тепер кажи — де папери, і ми покінчим з цим.

- Сховані, - раптом відповів Волд, - але ти скажеш мені. Що це за амулет? Це його ти назвав щитом? І скільки нас таких є?

- Гаразд, - Лук’янов-Гюнтер зітхнув, - все одно ти сьогодні помреш.

- Фетида, була доброю богинею, як знаєш — вона була дочкою морського царя. В неї були особливі сили.

- Як супержінка?

Полковник одним махом вдарив Волда. Той беркицьнувся на ліжко.

Наче нічого не було, продовжив:

- Вона володіла стихіями і могла багато. Та не могла дати безсмертя своєму синові. Ахілл. Сам Гефест викував йому обладунки, що робили його непереможним. Але стріла Паріса наздогнала героя, обірвала життя. В своєму горі Фетида звернулась до інших богів, яким раніше допомагала сама, щоб повернути сина до життя. Але вони не могли їй цього дати, і, бачачи невтішну матір, вирішили натомість зробити сім амулетів, щитів, в які Гефест вкував частку вмінь кожного з семи Верховних, і стільки людських життів в кожен, щоб захисники Ахіллового храму, яких Фетида власноруч обрала , могли стояти на варті його вічно.

- Захищати Його? Тобто... на Ілан-Аді не просто храм Ахілла. Це — його гробниця? Ми, його охоронці?

- Не ми, а я,- Полковник враз здався втомленим, - ти не достоїн цієї ролі.

- Янус, на ньому був Янус, дволикий бог, - наче прозріння.

- Вартовий дверей. Бог всіх початків і звершень, бог часу. Так Володарю. Та він помилився.

- Але я нікого не убивав. Нікого!

- Це поки що.

- Хто, хто ж твій покровитель?

- Сам Кронос, або ж Сатурн - у його руці раптом щось спалахнуло й затріщало.

- А тепер кажи, де папери. Тобі більше нікуди дітись.

- Я спалив, - раптом заволав Волд, - тобі їх не побачити!

Полковник зірвався з місця:

- Добре, отже, твоя частина завершена, - в його руці  сяйнуло світло, заблискотіло і витягнулось у довгий, загнутий серп. Примарний, він пройшов крізь його груди і, як зачепивши живу струну — почав тягнути.

Волд не міг поворухнутись. Крик жаху застиг на його губах. Він побачив, як з його власного тіла вирвався промінь світла і з’явився край чогось неймовірно палючого.

Раптом звук Дверей. Тріск дверей. Їх винесло, вирвало з завіс. З гулким звуком вони врізались в протилежну стіну коридору. Простір наповнився вигуками. Хтось біг прямо до них. Полковник роздратовано розвернувся, дивлячись на діру там, де щойно було замкнено:

- А ти дійсно сильний. Та це тобі не допоможе. Я ще розберусь з тобою.

- Вадим Анатолійович! Всі двері відчинені! Саботаж, в’язні влаштували бунт!.

Кинувши погляд на хлопця без свідомості, Лук’янов міцно прив’язав його руки до ліжка і вийшов у тепер відкритий портал, в коридор, лишаючи його одного.

Думки приходили в рух повільно, обертаючись наче коліщатка, все швидше і швидше. Погляд вгору — стеля, холодна і темна. Десь бігали, кричали — майже поряд. Потягнув руки — прив’язані. Не ворухнутись. Хтось забіг до камери, Волд замружився, тепер йому справді кінець.

Але почув тільки знайомий голос:

- А хай тобі, Куций, Куций! Вали сюди! Поможи відв’язати!

Над ним хтось нахилився й почав розв’язувати вузол на руці.

- На ножа, - прийшов інший, - потерпи негрюня, ми тебе витягнем.

Володар відкрив очі:

- Дякую, - прошепотів.

Двоє досить зловісних здороваків нахилились над ним. В одного під оком розцвів синець.

- Вставай, манюній. Тобі пора на вихід. - Він протягнув грубі руки і, схопивши за баки, поставив хлопця на ноги.

Той похитнувся, але встояв.

Чоловік з синцем сплюнув.

- Таке робить з людьми. Це цей Лук’янов, йому давно пора дати урок! Пішли! Тільки акуратно! Ми їх відтіснили до кабінетів, але скоро прийдуть інші, так що часу мало.

З величезним зусиллям Володар зробив крок, та слабкість перемогла, і ноги підкосились. Підхопивши хлопця попід руки бандити понесли його кудись коридором:

- Тримайся, кучерявий, ти тримайся.

Забігли в невеликий кабінет, там сиділо ще з десяток людей. У всіх було щось зловісне в обличчях. Щось нехороше.

- Як там замок? - спитав той, що з синяком.

- Ще відкриваю! - запихтів інший.

- А це що за пацан? - хтось вороже блимнув з-під лоба на Волда.

- Це свій. Якийсь дуже небезпечний. Ми знайшли його прив’язаним, куций знає,- дядько з синцем кивнув, наче вождь.

Волд втомлено спустився на підлогу в кутку.

- Може він нам зброярню відкриє, га? Небезпечний.

- Ні, я не вмію, - Волд не хотів допомагати їм. Чомусь. Ці люди були готові до кровопролиття. Це вони були небезпечні.

- Що, нам на них голіруч йти? Га? - Куций розлютився і вдарив з усього маху по столу. Дзенькнув телефон.

Телефон. Волд скоса на нього поглянув. Якщо подзвонити, можливо він зможе попередити Софію. Вона в небезпеці. Вони всі в небезпеці. Значно серйознішій, ніж можна було б подумати.

Пролунав тріск і гуркіт падаючих меблів - це зломщик-невдаха кинув стілець в сталеві двері складу, за якими ховались так потрібні їм рушниці.

- Так, робим барикади, - скомандував головний, тягніть двері від камер. Кілька в’язнів вибігло за двері кімнати по одному. Десь вдалині почулись вистріли.

- Чорт, по наших вже стріляють!

Повітря розрізав виск гучномовця:

- Це Начальник державної установи "Рівненський слідчий ізолятор" Кувшинов Сергій Володимирович, наказую вам розбарикадувати кабінет охорони та здатись правоохоронцям! В іншому разі ми вимушені будемо застосувати зброю, в тому числі, й вогнепальну!

В’язні слухали, причаївшись на своїх місцях.

- Вони шо, подуріли там?! - викрикнув хтось.

- Я ж ще тільки на досудовому! Яка вогнепалка?

- Здаємся, та й годі! - третій голос.

- Ану тихо! - гаркнув здоровань, - бачите? - Він тицьнув в Володаря, що знесилено сидів в своєму сховку, - Чорний не боїться! А ВИ ПОПУДИЛИСЬ, ЯК ТІ КОНІ БЕЗГОЛОВІ!

Володар зловив кілька нехороших поглядів на собі. Стомлено відвернувся. Падати, куди ще йому доведеться впасти? Тепер він в’язень посеред заколоту.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Avee Delmonico
23.03.2022 17:04
До частини "Частина VIII. Полковник"
Я трошки впустила потік думки Волда і не зрозуміла, звідки він дізнався більшість інформації. Згадав? Тоді чого відразу не згадав, що спалив ті документи? Полковник його вбив ж ніби? Чи він не може? Тоді нема сенсу його бити взагалі. Медальйон його батька то і є щит тоді? І нащо тоді Гюнтеру на Ілан-Аду, якщо щит тут? І в нього є один. Або я щось не зрозуміла, або пропустила, або що 😅
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олі Гнатс
    24.03.2022 06:18
    Певне, йому трошки відбило пам'ять по погані вчинки в його житті. А тому й не пам'ятає ніц пов'язаного з Зміїним островом. Медальйон і є щит! Гюнтер має знищити всі згадки про острів, і найперш, те - що під островом. І ще він дуже ненавидить Володаря. Він хотів би щоб медальйон дістався комусь іншому. Хм, все що Володар дізнався про щит, він дізнався від балакучого Полковника. Хмм. І ще, в снах згадує потихеньку про задумисвої лихі🤔 багато питань це класно, дуже дякую😗 за наводочку підредагувати неясні моменти.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Avee Delmonico
    24.03.2022 10:22
    О, всьо, Дякую за відповіді ❤️ все так закручено, але від того тільки ще цікавіше)) інтрига тримається🔥
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше