Частина XXVI. Дардан

Крижані хвилі води били крізь його тіло. Володар здригнувся й скотився з щита на долівку. Тепер все навколо видавалось таким знайомим.

Хтось підняв його за плечі й легенько труснув. Володар спробував відкрити очі, але не зміг нічого побачити, навколо панувала лиш темрява.

-- Я не бачу, я нічого не бачу, -- голос тремтів і не слухався.

-- Я тут, я поруч, -- Данів голос ошелешив його. Так, наче й не було тієї сотні років. Так, наче він – Гай.

Але це був він, Володар, і ніхто інший.

-- Володарю! – десь здалека почувся голос Машки.

Володар спробував вирватись з цупких пальців Дардана-Полковника, але осліплий, почувався зовсім безпорадним.

-- Звершилось, -- голос Басилевса, щитоносця Аполлона, був сповнений радості, -- через сотню років у нас нарешті є оракул!

-- Я навчу його всьому, -- схвильовано проговорила Бріс, -- й боги повернуться до нас.

-- Можливо, ми могли б пробачити щитоносцю Кроноса його зраду? – тихо почав Пілос, служба Гефеста. Він завжди мав добре серце.

Все відбувалось, як і хотів Полковник, чи то пак Дардан, воїн Кроноса.

-- Я прийняв свою долю, -- почав Полковник-Дардан.

У голові Володаря тим часом просто варилась каша зі спогадів з різних життів. Попри ту дивну любов, що тепер оселилась в його серці до цього чоловіка, він відчував ще й неймовірну огиду. І вибрати, вирішити яке з них було його справжнє, Володареве, було неможливо.

І зараз цей лицемір, вхопивши його в свої лещата, ніжно цілував у вуста наче коханого. Та як Волд його не ненавидів, проте відповів на цілунок, не міг не відповісти. В душі бушував ураган, а серце робило кульбіти.

-- Я не він, не він, -- повторював щоб хоч якось заспокоїти потік почуттів, що хотів розірвати його зсередини.

-- Ти не він, хоч так на нього схожий, -- крізь зуби промовив йому Дардан, -- і ніколи ним не будеш.

Він відступив від Волда, зникаючи у мороці його сліпоти.

-- Хоч очі тепер у тебе точно як у нього. Абсолютно білосніжні й прекрасні, Володарю. Знав би ти, як я ненавидів твої блакитні зіниці. Ненавидів та любив.

-- Ми вирішили, Дардане, -- порушила тишу Бріс, верховна жриця храму Ахілла. Її в послушниці обрала сама Фетида, згадалось Волду. За першого життя вона знала Ахілла й була його вірною подругою.

-- Твоя зрада повинна бути покарана. Те, що ти привів оракула, збереже тобі твоє останнє життя. За це можеш подякувати Пілосу. Але ти покинеш храм й не повернешся ніколи!

-- НІ, я не відпущу тебе! – Володар таки зробив крок й вчепився в сорочку Дардана. Су3перечливі почуття знову затопили його.

Полковник теж був шокований таким поворотом подій. Здається, він розраховував на зовсім інше рішення.

--Я, я…

Далекий шум перервав їх. Шум людей. Волд одразу зрозумів хто це й повернув голову до входу в зміїні печери.

-- П'ятеро, -- незворушно відповів Володар. – Це ти, ти домовився з Францкевичами, ти розповів їм, привів їх на смерть.

-- Що ти накоїв, Дардане? – злякано озвалась Істрія, щитоносиця Діоніса.

-- Ні, -- Полковник почав відступати, -- це не правда. Я нічого їм не говорив. Нічого!

-- Вони знайшли щоденник. Ілан-Ада Сірларі. – Прошепотів Володар, -- Дане, де ти? Я нічого не бачу!

-- Який щоденник, -- голос Дардана став суворий, як північний вітер.

-- Сто років тому Францкевич знайшов записи в одній з печер. Молодий османець вів його, детально записуючи свій похід. Смерть застала його на шляху до втечі. В нижніх коридорах. Я сам знайшов його, захованого дослідником між цеглин старої будівлі. І віддав в руки крадіям, -- для Володаря це було наче в далекому минулому, а не кілька днів тому. – Я не думав, що вони зважаться прийти.

-- Але зважились, -- Басилевс витяг меча.

-- Це Зрада! – Брісеїдо, Істріє. Зв'яжіть їх. Розберемось з ними пізніше. До зброї, Пілосе. На захист Ахілла!

-- На захист Ахілла! – заревли жерці.

Володаря, зовсім безпомічного, зв'язали знову по руках і ногах. Почулось клацання зброї й вигуки, що віддалялись в бік зміїних коридорів.

-- Марно пручатись, -- прошипіла на вухо Бріс, міцно затягуючи вузол, -- зараз ми розберемось з вашими друзяками, а тоді вирішимо, що робити з вами.

Володар опустив голову. Відчув, як довгі пасма волосся вкрили обличчя. Та йому було байдуже, все одно жоден промінчик світла не досягав його очей. Як він не здогадався, оракули завжди незрячі. Щоб пророкувати, земний зір не потрібен. І він забрав це собі разом з силами Гая. І його любов'ю до цього негідника. Чому він взагалі так тягнувся до нього? Він Володар, не Гай. Він почав потроху отямлюватись від спогадів оракула, що налетіли на нього бурею.

-- Ну навіщо ти це зробив, Гай, -- почав Полковник, -- тепер вони помруть. Хоч я й не проти.

-- Я не він, -- процідив крізь зуби Волд, -- твій Гай пішов в обійми до Ахілла. Сам, добровільно. Хоч міг бути зі мною. Не забув, хто допоміг йому?

Полковник скрипнув зубами.

-- Володарю, -- хтось прошепотів його ім'я на вухо. Маша, -- я зараз розв'яжу тебе.

-- Ні, Маша, -- гаряче зашепотів у відповідь Волд, -- тікай, ховайся, щоб вони не побачили тебе. Чуєш? Вони повернуться.

Та вона вже розплутувала мотузки на його руках. Лиш тільки вузол послабився, він зірвався на ноги, стягуючи з себе пута.

-- Маша, де ти? Я нічого не бачу.

-- Намагаєтесь втекти? – пирхнув Дан, -- навіть не надійтесь.

-- Він завжди любитиме лиш мене, Маріє. Щоб ти знала.

Волд кинувся розв'язувати Полковника, доки Маша завмерла, чи то від шоку чи відрази. Лиш опинившись в його обіймах він знову опам'ятався. Якого чорта він робить?

-- Маша?

-- Вона пішла, як ти й просив, -- зарозуміло відповів Дан. – Йдемо, доки решта не повернулись.

Але Волд вчепився в його руку.

-- Ні, вона сама не вибереться, ти відведеш її до виходу.

-- З чого б це? – зашипів Полковник, -- наказуєш мені? Хоч ти й маєш його почуття, та ти лиш слабка його подоба. Тоді, перед посвятою, це я зробив так, що Кассія не стало. – Щось дзенькнуло в серці Волда, дуже далекий та гіркий спогад, -- а тепер я маю рятувати твою пасію?

-- Це ти! Ти не зачинив двері, -- з жахом мовив Волд, -- Як ти міг?

Він заточився назад й намацав рукою край щита, на якому спав Ахілл. В коридорах почулась автоматна черга.

-- А вони підготувались, -- пирхнув Дан, -- та слуг Ахілла це надовго не спинить.

-- Їм і цього буде достатньо, -- промовив Волд. Йому здалось, що він чує Германчикові вигуки. І навіть трохи зрадів йому.

Звуки наростали подібно лавині, і вже за секунду бій увірвався до святилища.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.