Частина XVI. Гори золота

— Хто вони? — пошепки запитала Маша.

— Вбивці та грабіжники, — прямо відповів Германчик.

— Я впевнений, що впізнав одного з них, він був зі мною в камері, та очолював бунт затриманих злочинців. – Волд навіть не сумнівався.

Машка зіщулилась на своєму стільці.

Алі підняв пістолет:

— Будемо захищатись.

Впіймавши недовірливий погляд Володаря, запевнив:

— Повз мене й муха не пролізе.

Машка з Володарем хмикнули одночасно.

Прямо в цей момент, в повній темряві вони влаштували «нараду» з приводу новини, яку кілька хвилин тому приніс Володар. Хлопець оглянувся. В стіні кухні чорною плямою бовваніли двері, крізь які вони з Машкою увійшли.

А за стінами, здавалось, чувся шурхіт кроків та шепіт.

Францкевич виглядав схвильованим.

Володар продовжив почату розмову:

— Їх близько сімох, можливо восьмеро. Полковника серед них не помітив. Очевидно, вони планують зайти з чорного входу, доки всі сплять та захопити нас зненацька.

— Я вірю, що все ще можна обійтись без кровопролиття, Полковник, очевидно, пообіцяв їм щось, ми ж могли б запропонувати їм і більшу суму...

— Цілком резонно. Але що завадить цим головорізам нас потім повбивати?

— Я схиляюсь до думки Володаря, — чи не вперше заговорила Софія, — тату, нехай спробує.

Германчик, не витримавши, закрокував по кімнаті.

— Що ж, нехай. Не варто відкидати цей варіант, — старий, здається, ожив. Наче все життя готувався до таких ситуацій, його очі поблискували у слабкому світлі з вікна.

— Алі, захистиш нас з тилу, — охоронець мовчки пішов до чорного входу.

— Андрій, ти з рушницею наверх, до вікна. Підстрахуєш Острова.

— Дівчата, ви сховайтесь в комірці. І без заперечень. Я ж лишусь тут, з Алі буде безпечно, у нас є транквілізатори. Та не турбуйтесь ви, я ще дам негідникам відсіч.

Машка, почавши було протестувати, врешті, розвернулась і показово пішла поперед матері до комірчини, де нещодавно навів безлад Волд.

Руки тремтіли. Хлопець обтер їх об джинси, щоб хоч трохи стримати своє хвилювання.

— Готовий? – Францкевич очікувально підняв брови.

Волд кивнув. Він зможе.

— МИ ЗНАЄМО, ЩО ВИ ТУТ! – раптом голосно викрикнув антиквар, — НАЙКРАЩИМ ДЛЯ ВАС ВАРІАНТОМ БУДУТЬ ПЕРЕГОВОРИ! ПОПЕРЕДЖУЮ, МИ ОЗБРОЄНІ ТА ТРИМАЄМО ВАС НА МУШЦІ!

За вікном вітальні почулась лайка.

— Ви брешете!

— Ми озброєні також! Ги!

— Які ваші умови? – взяв на себе розмову Володар.

Францкевич підняв транквілізаторну зброю, всім виглядом показуючи, що готовий до бою.

— Віддайте нам цигана! І виходьте з піднятими руками!

— Тоді є шанс, що лишитесь живими. Ги!

Володар затримав подих.

— Я знаю, що вас послав Лук'янов. Що б він вам не пообіцяв, він не дотримається слова. Ми ж можемо домовитись. І сума буде немала.

З-за вікна почувся голос:

— Зате МИ дотримуємо. Нас випустили, свою частину пес зробив. Тепер моя черга.

Зверху пролунав гучний постріл. За будинком скрикнув Алі.

— Вони наступають!

Майже одразу пролунала кулеметна черга.

«Вбитий», — подумалось Волду, а вголос:

— Ховайтесь, домовленості не буде!

Волд вистрибнув у вікно, прямо перед величезним бандитом, що вже налаштувався був вибити шибки. З усього маху хлопець врізався ногами злодію в живіт, відкинувши того на вогку землю. А наступний з диким ревом вже заносив удар зліва. Ухилившись, Волд по-котячому застрибнув на того кабанюку й щосили заїхав кулаком по його мармизі.

«Два», — пронеслось в голові. Десь з вікна пролунав ще один постріл, а слідом — стогін. «Три».

Рахунок майже рівний. Метнувшись в бік кухні, побачив ще одного. Згадав, що має ножа, й, тихо підкравшись, приставив злодюзі холодне лезо під ребра. Але в останню мить завагався, й той, оговтавшись, вибив зброю з його рук. Секунда, й перевага вже на його боці.

— Так ось ти який, особливо небезпечний, — хрипко зареготав, — маленький слабачок. Не чекав, га? Здавайся.

З будинку долинув гуркіт. Ще один голос противно лайнувся:

— Де вони? Відповідай!

«Програли», — майнуло в голові. Володар підняв руки й з гіркою посмішкою зайшов до будинку. Це була найкоротша бійка в історії. Від самого початку у них не було й шансу. Решта колишніх в'язнів були вже всередині. Францкевич зумів вивести з ладу одного, але ще двоє приставили зброю до його вилиці, змусивши стати на коліна. Одним ударом його тіло пролетіло за софу та й так там і лишилось. З горішнього поверху донеслось ще кілька пострілів.

— Припиняй! А то ми постріляємо усіх! – загорлав Куций. Володар ледь впізнав його, поранений, він вмостився на софі, важко дихаючи. В повітрі пахло іржею і паленим одягом.

На східцях загупали чоботи.

— От гад, він завалив Ляпало! – показався бородань, на його брудно-коричневій куртці темніли бризки крові. – А я його!

— Де баби?

— Як ти смієш? – виплюнув Волд, й одразу отримав прикладом по потилиці. В очах потемніло бід болі й коліна самі зігнулись, зустрічаючи підлогу. Погляд побіг до комірки. Бородань гидко всміхнувся, наче то Він їх виказав. Володар лайнувся про себе. Через дві секунди дівчата вже були посеред вітальні. Як не дивно, жодна з них не проронила й сльозинки, а от він готовий був розридатись з розпачу. Машка лиш кинула стривожений погляд на Володаря, але більш нічим не видала своїх страхів.

Алі й Германчика не було видно.

« Потрібно тягнути час». Це єдине, що він зміг зміркувати. Мозок ще пульсував від міцного удару, але думки стали організованіші.

— Ви ж знаєте, що Лук'янов не лишить вас в живих після вашої маленької місії.

Двоє бандитів перезирнулись. Куций сидів на дивані й перезаряджав пістолет.

— Заткніть йому писок.

— О-о, — потягнув Волд, — то ви не знаєте, що стоїть на кону.

— Куций, хай говорить, — почав безбородий.

— А-ну, заткнись! – не стримався ватажок, й направив зброю на свого. – Пристрілюємо усіх і забираємо все що знайдемо. Цигана зв'язати.

Але Волд вже відчув слабке місце й був готовий укусити.

— І вас не дивує, чому Полковник так хоче мене живим? Я знаю, де лежать гроші, багато грошей. Цілий скарб. Чистим золотом. Вистачить, щоб купити кілька країн.

Подіяло. Очі бандюків заблищали.

— Брехун! Знав я одного такого чорнопикого. Навіть не повіриш, яким був його кінець.

— Я не боюсь смерті, — підняв голову Волд, але коліна зрадницьки затремтіли,— можете вбити мене. Відпустіть жінок і старого.

Францкевич заворушився у кутку кімнати.

— Але ж чому це ти Лук'янову живенький потрібен, дійсно? – Куций купився. Добре. Решта – справа техніки.

— Я поїду з вами. І все розповім. Коли ми дістанемо скарби, Полковник — чи сам президент… Вже будуть вам не страшні. Тому я йому потрібен.

— Куций, хай каже.

Той розкинувся на дивані й помахав пістолетом в знак згоди.

— Кажи.

Володарю тільки цього й треба було.

— Це в Суліні. В одному з будинків захована карта. Я не знаю адреси, можу лиш впізнати потрібне місце. Відпустіть їх і я поїду разом з вами.

— Це ж у Румунії. І як ми, по-твоєму кордон перетнемо?

— Паспорти, — почувся хриплий голос Софії, — вас троє, можете взяти наші паспорти.

Вона кинула пильний погляд на Волда. І він її зрозумів. Все, чого вона хотіла, це опинитись там, нагорі. Побачити своїми очима. Пересвідчитись. Софія. Навіть зараз, у своїй тривозі, вона була прекрасна.

Володар похилив голову й продовжив брехати:

— Карта покаже місце, де затонув римський корабель, повний золота. На кілька мільярдів, може більше. Це правда.

Головне, відвести їх якомога далі від Францкевичів. А помирати йому не вперше. Не страшно. Страшніше — потрапити знову в чиєсь тіло, стати чимось іншим, втратити себе. Цього Волд боявся.

Головорізи вже були згодні. Куций же сумнівався. Щось гидке зріло в його голові. Він позирав то на Володаря, то на матір з дочкою.

За вікном почувся стогін і відбірна лайка. Один з бандюків почав опритомнювати. Волду чомусь полегшало. Він нікого не вбив. Він ще не вбивця. Поки.

Ватажок прийняв рішення.

— Розберись з ним, — губа дриґнулась в подобі посмішки. Бородань і собі вищирив зуби й рушив надвір. Пролунали постріли, а потім ще. Кожного разу Софія здригалась й міцніше притискала до себе доньку. Очі у Маші були як два великих блюдця, здається, вона чи не вперше зрозуміла всю серйозність ситуації.

Францкевич у куточку вітальні не подавав ознак свідомості. Однак, Володар сподівався, що той був живий.

Доки громило стріляв своїх, другий тримав на «мушці» Володаря.

Куций навів пістолет на Софію.

— Спробуй тільки рипнутись, циган! Ми рушимо зараз. А щоб ти нас точно не обманув, мала поїде з нами.

— Ні, — голос Володаря був твердий, наче скеля, — я віддам карту, лиш якщо відпустите всіх. Я сам буду в заручниках.

— Я ТУТ СТАВЛЮ УМОВИ, — рявкнув той, тримаючись за бік. Піднявся й схопив за руку Машку. — Тільки спробуй щось втнути, і не побачите дівчисько.

Дівчинка скривилась, але навіть не обернулась до бандита, продовжуючи свердлити поглядом Володаря.

— Ти, жінко, метнись, збери все необхідне!

Софія, не дивлячись, кинулась нагору. Наче лиш чекала тої нагоди. Коли через кілька хвилин вона повернулась з сумкою, погляд її був наче спокійніший. Вона легенько кивнула Володарю й кинула спортивну сумку бандюкам до ніг.

— Тут гроші, паспорти й інші документи. А також кілька речей мого покійного чоловіка.

Та Волд знав, він вже знав. З Германчиком буде все добре. Житиме.

А на душі чомусь стало паскудно. Волд струснув головою. Він не має права бажати смерті другові. Ні. Що там сталось з Алі, він вже певне, не дізнається.

Куций першим вийшов за похняблені вхідні двері, тягнучи за собою Машку. За ним, під прицілом бороданя, шкутильгав Волд.

— Подбай про неї, — Софія несподівано шепнула, підійшовши майже впритул, а потім так само швидко відійшла й схилилась над батьком.

Володареве серце здригнулось. Вона була спокійна, вона вірила, що він захистить її дочку. Тому відпустила її. Тому що вірила, що він має план. Хах!

Але він вміє лиш помирати. У нього не вийшло їх захистити. Що ж він за захисник такий?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.