Частина ХХIII. До острова

Приємний бриз бив в обличчя, свіжачи душу. Зустрічні хвилі підкидували човен, до реальності повертали лиш звуки мотору, що заглушували шум ріки та міста. Вдень Суліна знову оживала. Володар дивився на людей в різнобарвному одязі, вони неспішно прогулювались по набережній і зовсім не відали про те, що відбувається зовсім поруч.

Чи знав Володар, що його друг – негідник? Авжеж. Завжди. Ба, навіть, йому подобались всі ті схеми, які так спритно провертав Германчик. Але Софія… Ні, він нізащо не міг подумати на неї. На цю ніжну, повну життя жінку. Вони всі лиш розкрадачі могил. А Францкевич? Закривав очі на все. Авжеж, більш за все він хотів знайти ту скриньку. Він був певний, що Радеш повертався до того лісу. Й шукав. Шукав роками те дерево. А коли знайшов, там не було вже нічого.Бо Волд викинув ту скриньку, давним-давно. Серед галуззя й землі вона пролежала сотню років. Доки знову не опинилась в його руках. Чи не сама Доля сміється над ним? Всі його вчинки – минулі й майбутні – вже записані в тканині часу. Й Волд знав, коли сталась зміна. Саме тоді, коли він прочитав той довбаний лист. І прийняв рішення. В мить, коли щит вибрав його бути носієм, коли посвятив у свою силу, стався парадокс, бо минулий Волд читав той лист, а майбутній в тілі Корнія його забрав з коробки й загубив десь у хащах. Тому він втратив спогади про той день і ті події, що спричинив клятий клапоть паперу. Він робив це і водночас не міг зробити. Та інакше бути не могло. І там, в минулому, загине ще одна людина. Друг Полковника, який запустить цю божевільну петлю часу, бо Волд був певний, що це був Оракул, про смерть якого він читав у тому ж клятому листі. Здається, старі Мойри наплутали вузлів у своїх нитках.

Францкевич в захваті перекрикував шум мотору й вітру. Його очі світились якимсь диким азартом.

— Як відомо, Ахілл був скіфським царем й походив з Криму. Чимало дослідників взагалі пов'язують його з Гераклом. Можливо, це була навіть одна й та ж людина. Та завдяки знахідці його поховання, чимало таємниць було б розкрито. Адже ще дві тисячі років до нашої ери на північному причорномор'ї розквітала Еллада...

Далі Володар не слухав. Він знову поринув у свої думки. Якщо Францкевичі змовились з Полковником, то Маші нічого не загрожує. Зараз йому найменше хотілось турбуватись про неї. Обабіч ріки вздовж набережної прилаштувались судна. Великі й малі, пасажирські й вантажні, вони затуляли собою берег містечка. Поруч з ними на повній швидкості пропливла барка й катер похитнуло від піднятих ним хвиль. Врешті, вони допливли до звичайнісінького собі на вигляд риболовецького судна. Там по палубі вже бігала команда з трьох чоловік, завершуючи останні приготування до відплиття.

Володар миттю впізнав Куцого. Той кинув у нього недобрим поглядом, лиш тільки ніс їхнього човна торкнувся дерев'яної пристані. Хм, Полковник його не позбувся? Який з цього негідника наглядач? Пх, Володар знає всі його «больові точки».

— Виходь, — в спину підштовхнув Германчик.

— Слухай, Андрію, — роздратувався Волд, — я розумію, ми вже не друзі, але може не будеш вести себе як останній покидьок? Врешті, я також хочу допомогти!

— Вся твоя допомога вилазить нам боком, — Германчик насупився, — допоможи повернути Марію й вважай ми квити. Відчалюємо за п'ять хвилин.

Волд всміхнувся до себе. Яким же він був ідіотом. Сто відсотків, Софія розповіла Германчику про його почуття. Хоча тепер всі його почуття були лиш образа й розчарування. В цю мить, на човні, всі події стали скидатись на стару кіноплівку, яка з кожним переглядом ставала все більш подряпана й заяложена брудом, аж доки на екрані не лишались самі тіні.

Куций з ненавистю на мордяці ходив навколо Волда, який просто стояв, прихилившись до стінки невеликої рубки. Здавалось, це падло побоюється хлопця. Його обличчя ще світило зеленими синцями, але виглядав той краще, ніж Волд бачив його востаннє.

Він просто ігнорував це чудовисько. Софія відпочивала в каюті. Двох інших Володар не знав.

Схоже, це були місцеві найманці. Один з них якраз стояв у рубці й вів судно до Зміїного. Інший перевіряв обладнання для аквалангів. З рубки вийшов Германчик , й обперся на поручні поряд. Деякий час вони не розмовляли, а просто дивились на лінію берега, що поступово віддалялась, стаючи ледь помітною серед морських хвиль. Окуляри колишнього друга ловили «зайчиків» від хвиль й було боляче навіть дивитись на його обличчя, не те що намагатись вгадати його думки. Врешті, Германчик почав перший:

— Що з нами трапилось, друже? – Волд не поспішав відповідати на це явно риторичне питання.

— Давай начистоту, Гостряк.

Володар напружився. Ось вона, важка розмова. Ніхто не хотів позбуватись друзів, а Волду, тим паче. Тим часом, Андрій продовжив:

— Я щиро хотів тобі допомогти, правда. Допоміг влаштуватись, ділився ліваками. Взяв у діло, ми ж партнерами майже були. А ти що у відповідь? Ледь не вбив тестя. Віддав психові нашу дочку й піддав нас смертельній небезпеці. Послухай. Добре, ти зв’язався з тим малим стервом, я стерплю. Але тобі мало?

Волд не стримався.

— Не смій так говорити про неї, – звична манера Гермачика жалітись на дочку Софії тепер його злила.

— Тепер ти ще й на мою жінку око поклав? – наче не почувши, продовжив він. – І я маю тебе за друга?

— Та якби Софа не вчепилась в цю малу, я б її й на твою десяту частину не проміняв би. Чорти в пеклі знають, скільки вона з нас крові випила.

— Та ти її нігтя не вартий! – відтяв Волд.

Германчик побагровів.

— Я? Це ти! Ти, вічно заздрісливий, завжди в тебе все має бути кращим. Але це Мені пощастило з дружиною, це Я почав хапати грошенята. Мій тесть мав в руках ключ до найбільшого скарбу! Не зміг з тим змиритись, га? Як завжди, вирішив все собі присвоїти? Сам руки марав, а тепер красунчик, думаєш, вище нас усіх? Ти падло!

Різко замахнувшись, Володар поцілив йому просто в пику. Германчик зігнувся від удару, з його носу поюшила кров. Не довго думаючи він дав відсіч, вдаривши Волда в поперек. З несподіванки він під слизнувся й впав на палубу. Розлючений Германчик налетів на нього зверху й почав лупити Володаря міцними ударами в голову.

— Ти хоч спитав, як нам? Ми без дому, в розшуку… Не цікавився, де Алі? Га? На кла-до-ви-щі! А-а-а-а! – все це він присмачував ударами, доки хтось не відтягнув його від Волда.

— Супергерой називається! Ти не людина!

— Заспокойся, — гарикнув Францкевич, він силою попхав розлюченого Андрія до кают.

— А-га-га-га! – Куций ржав й смакував їхню бійку як якусь виставу.

Волд розпластався на палубі. А тоді поволі піднявся, стер рукавом кислотного худі кров з лиця й обперся на перила борту.

Так, море зараз прекрасне. Острів повільно наближався, коливаючись серед хвиль. Володар вперше дивився на Зміїний й не міг відвести погляд. Ось він – цей плаский шмат суші – причина всіх його страждань. Десь там – внизу, в темному полоні печер, похований Ахілл, великий кримський цар. Ким він був? Напівбогом? Невже міфи, пройшовши стільки століть, не зазнали впливу людської вигадки й брехні. Судячи з розповіді самого «сина» Сатурна, таки щось було правдою. Там внизу – живі свідки історії.

У Володаря виникло стійке відчуття, що він повертається додому. Туди, де його місце. І до чорта Францкевичів. Все решта стало якимсь далеким й гротескним, і Германчик з його битим носом, і Софія, і всі решта. Намагаючись їм догодити він тільки робив гірше. Йому слід було повернутись сюди. Де у нього було хоч якесь значення.

Плаский острів, що височів над морем, штурмували хвилі. Салютували піною, гучно розбиваючись на скелях, а тоді безсило відкочувались назад, не в змозі перемогти цей маленький клаптик суші. Десь за півгодини вони нарешті обійшли скелю з південного боку і підпливли до причалу.

На березі на них чекала одна-єдина людина.

— Ну шо, зараз буде твоя розплата, — шепнув на вухо Куций. Володар з несподіванки відскочив на добрих півтори метри.

Бандит знову заржав напівбожевільним сміхом.

Першою вийшла Софія, на милицях вона підійшла до самісінького причалу.

— МИ привели Володаря, кажи, де Марія?

Лук*янов заусміхався:

— Він і сам до мене прийшов би. Острів кличе його.

— Брехун, — пробурмотіла жінка про себе, а тоді голосно, — ми не віддамо його тобі, доки ти не покажеш мені дочку!

— Гаразд, — Полковник, як нічого не бувало, стояв, запхавши руки до кишень куртки. Поривчатий вітер ловив його слова й відносив кудись далі, у море.

Софія крикнула щось у відповідь й Куций спустив трап. Германчик спустився вниз, й проминувши Полковника подався вглиб острову.

Софія витягла з кишені пістолет й приставила Володарю до скроні:

— Вибач. Це для перестраховки.

Волд злегка кивнув. По правді, йому було якось байдуже.

Від острова йшла якась дивна, пульсуюча енергія. Він відчув її, як пульс крові, що стукотить у вухах, як потиск руки, як щось тепле й рідне. Полковник був правий. Острів кликав його. Поглянув нишком на Софію, на її бліде, напружене обличчя, на побілілі пальці, що легко тремтіли. Куций спідлоба спостерігав за ними з корми. Францкевич, певне, сховався в каюті. Румуни курили в рубці, сховавшись від вітру. Час ніби завмер на місці. Доки не з’явився Германчик в обнімку з заплаканою Машкою. Вона все ще була в його светрі, але ціла й неушкоджена.

Софія зірвалась до неї, стрибаючи на єдиній милиці. Машка побігла назустріч.

«Жива й здорова, що може бути краще, — Волд неспішно спустився трапом, прямо повз Машку й порівнявся з Полковником.

— Пішли? – майже нудьгуючи, буденно запитав.

Полковник здивовано підняв брови й жестом показав в бік острову.

— Одразу за тобою.

Вони рушили, лишаючи пристань позаду. Володар не хотів оглядатись. По факту, чим далі він був від корабля, тим йому ставало легше.

— Отже, ти прийшов таки сам до мене, щоб там Францкевичі не жебоніли.

— Я прочитав щоденник дослідника. Щоб я не робив, щит хотів, щоб я його прочитав, а отже, повернувся на острів. І водночас, я не міг його прочитати, бо сам створив парадокс, загубивши його. Однак..

— Однак? – плечі Полковника напружились.

— Ти боявся повернутись, я помітив це, — Володар замислився. – Але тепер ти сам покликав мене сюди. Чому?

— Хах, Ти став надто схожий на нього. Думаю, я знав, що ти задасиш це питання. Ходім до колодязя.

Вони зійшли з дороги й пішли прямо через куценьку траву навпростець до серця острову. Вітер шарпав Володаря за одяг й волосся, але серце повнилось дивного передчуття. Воно забилось гучніше, як… як у захваті?

— Спершу я був неймовірно злий, я хотів знищити всіх, я думав, якщо я поверну щит собі, то відверну його смерть. Як давно це було, я вже став забувати його обличчя, — Полковник зітхнув. Зараз він радше був сумним ніж злим.

— Проте, — продовжував він, — у тебе ще все попереду.

— Твій друг –оракул? Це ви його принесли в жертву. Я читав в листах археолога.

— Ні, це ти його вбив. Ми лиш виконали заповідений нам ритуал. Ти змусив мене. Він змусив. Я мав запобігти цьому. Убити Францкевича на місці, — Полковник спохмурнів.

Я вистежив його сім’ю, ув’язнив матір, та малий втік безслідно разом з щитом. Я шукав його десятки років. Доки не знайшов. А потім з’явився ти. Й вбив усі мої надії. Я ненавиджу тебе й хочу, щоб ти зник. Ти причина моїх страждань. Якщо я заберу щит, то врятую його, зміню шлях долі.

— Чому ж ти боявся повернутись?

— Бо порушив закон. Заради нього. Але тепер вже пізно. Пізно щось міняти. Лишився тільки один ритуал очищення. Ми зробимо його правильно. Й, можливо, вони дадуть мені повернутись.

Вони підійшли до кам’яної цистерни, викарбуваній в скелі.

— Лізь, — полковник виглядав втомленим. Володар легко застрибнув досередини й опинився по кісточки в воді. За ним одразу зістрибнув Лук’янов:

— Відчиняй двері.

— Куди? – не зрозумів Волд.

— Вниз, до святилища.

— Чому ти не відчиниш?

— Це під силу лиш оракулу. В мене інші задачі.

Волд обернувся до Полковника, той нависав над ним, як гора. Хребтом пробіг електричний струм страху.

— Я не можу.

— Я тобі допоможу, — й він блискавично витягнув з руки свій іскристий серп й загнав його Володареві прямо в груди.

Він не встиг ні зойкнути, ні закричати. Підлога під ногами почала кришитись, пускаючи разом з ними крізь себе.й воду.

Та крізь шум і стук каміння він почув ще один зойк.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.