Частина XVIII. План

Володар замружився з несподіванки.

“Ні, не може бути”, -- голова вибухала від паніки, а тіло відмовлялось підкорюватись розуму.

Машка схвильовано зашепотіла:

-- Що будемо робити?

-- Тікати, -- ледь чутно, пошепки, а тоді голосніше, майже істерично, -- тікати!

-- Але тут нікуди йти, -- заламувала руки дівчинка, -- хіба, стрибнем у воду, але я недобре плаваю..

Хлопець обхопив голову руками. Як він їх знайшов? Куций здав? Не повірив йому? Він же був певний, що той повівся на його гру. На борту пролунали постріли.

Вони сиділи в контейнері й боялись ворухнутись. Без сумніву, назовні щось відбувалось.

-- Якщо я помру, -- раптом почала Софіївна, але Володар не дав їй мовити й слова більше.

-- Навіть не думай такого, Маріє, ми виберемось. Вибирались і не з такого, -- завмер, прислухаючись. -- Сюди хтось йде. Тримайся за мною.

Замок клацнув, й металева панель відчинилась навстіж. Вечірнє світло вдарило в очі, але цей силует він впізнав би будь де.

-- О, привіт! Як вам подорож? -- вишкірився Полковник.

Очі почали розрізняти силуети за його спиною, озброєні люди тримали за руки явно побитого Куцого. Його огидних напарників поряд не було.

-- Нічогенько, -- як ти нас знайшов?

-- Цікаве питання, -- криво всміхнувся перевертень, -- як щодо зустрічного? Які це гори золота ти пообіцяв цим жалюгідним злодюжкам?

Володар й собі заусміхався.

-- Мільярдні. І твою голову на тарілочці.

Очі Полковника злісно сяйнули.

-- Здавайся, Володарю. Я знайду тебе, куди б ти не подався.

-- Я збираюсь на Зміїний, -- піднявся з свого місця Волд, і, чи йому здалось, чи на обличчі Лук’янова дійсно майнула тінь страху?

-- Ти не посмієш. Не знайдеш. Не тепер, -- він знову зло подивився на них й жестом вказав на вихід.

-- Не чіпай Машу, -- намагаючись звучати якомога сміливіше, попередив.

-- Я не боюсь його, -- прошипіла вона хлопцю в плече.

Разом вони рушили до виходу. Волд стиснув її руку, наказуючи підготуватись. За мить він вже штовхнув Машку в бік напіввідчинених ним дверей. Якийсь з прикордонників пустив за ними чергу куль під крик Полковника, та вони встигли вибігти у вузький прохід. За стінкою почувся удар й тупіт, та втікачі вже звернули за наступним контейнером й бігли у напрямку води. Волд різко розвернувся навпроти останнього металевого ящика й, зібравшись з силами, відчинив двері. Вогненне кільце щита злегка поколювало. Всередині стояли коробки з чимось легким, тож Волд, безцеремонно розштовхав їх, залазячи всередину. Машка не відставала ні на крок.

-- Він десь тут, -- почулось зовсім близько, -- відчинив двері. Йому нікуди дітись. Ми знайдемо його рано чи пізно.

-- Він відчуває, коли я користаюсь щитом, -- здогадався Володар. -- Так він знає, де ми знаходимось. Це через мене він знайшов вас в Карпатах. Машо, тобі краще тут лишитись, а я...

-- Ні, нізащо, -- Машка лиш сильніше вчепилась в його руку.

-- Послухай, -- Волд обійняв вільною рукою її за плечі, і те, як дівчинка слухняно схилила голову на його груди, злякало Острова сильніше, ніж пришестя Полковника.

--П-послухай. Я розберусь з ним, а ти мене тут зачекаєш, добре?

Машка підняла свої карі очі й кивнула.

-- Г-гаразд, -- він потихеньку позадкував до дверей, тут, принаймні, вона буде у відносній безпеці. І його серцю не доведеться так голосно битись в грудях.

Володар глибоко вдихнув чисте морське повітря й попрямував до борту фідера.

Море плескалось і тримало міцно корабель в своїх обіймах. Скоро Полковник прийде. І тоді він буде готовий виконати свій план. Забере цього гада з собою.

Перші вигуки почулись дуже скоро.

-- Він тут! Біля лівого борту!

-- Не стріляти! -- прогримів голос Лук’янова.

Волд навіть не обернувся. Лиш випрямився, дивлячись то на обрій, то в морську глибину. Легкий бриз ворушив волосся й прохолодою віддавав у тілі. На небі засяяли перші зірки.

Зараз все так гостро відчувалось, кожна мить стала довжиною в вічність. За спиною почувся гул електрики. Нарешті, Волд повільно, без поспіху, обернувся:

-- Хороший сьогодні день, егеж?

Обличчя Полковника побагровіло з люті. Серп в його руці похитнувся, розсипаючи іскри навсібіч.

-- Тут нікому тебе рятувати, Володарю.

-- Ти казав, я вбив твого друга? -- хлопець ніби й не бачив зброї в руках чоловіка.

-- Так.

-- Ні, ти помиляєшся. Я нікого не вбивав. Тому, певне, якщо ти мене позбудешся, то й друг твій лишиться живим.

-- Так, -- крізь зціплені зуби Лук’янов підійшов ще ближче.

Волд розправив плечі й подивився тому прямо в очі. Давай. Почни. Повір, що я здаюсь.

На секунду, все ж, Володарю здалось, що той засумнівався. Та ось, як в сповільнених кадрах, колишній друг заніс іскристу зброю над головою й вдарив нею хлопцю прямо в груди. Володар закричав, але втримався на ногах, коли крізь пекельний біль відчув, як Полковник витягає з нього медальйон. А тоді вхопився за його руки й перекинув їх обох вниз, в тягучу темну воду. Хтось збоку скрикнув: “Ні!”

“Машка, -- з біллю подумав Волд, -- ніколи не зробить те, що скажуть.”

Лук’янов не зреагував на падіння й продовжував стискати свій пекучий серп. Вони, міцно вчепившись один в одного, опускались все глибше й глибше.

Яскраве світло освітлювало дно фідера та не могло показати чорну, безплідну пустелю внизу. Іскри шипіли, пропалюючи тіло, доки пекучі обручі глибини вичавлювали рештки повітря з легень. На мить переможний оскал з’явився на обличчі Полковника, коли палюче сонце вирвалось з грудей Володаря. Та ненадовго, бо той міцно обхопив Лук’янова руками, не даючи повернутись на поверхню.

Він нарешті зрозумів, в яку пастку втрапив, й став шалено пручатись, намагаючись вивільнитись, рвучи Волду волосся, царапаючи тіло. Серп змигнув й погас, лишаючи того зброї. Але Волд був готовий. Цей гад не піде від нього. Там, на поверхні, Машка, й вона зовсім сама. Він не дасть Полковнику повернутись. Тіло накрила агонія і Волд вдихнув води. Та не відпустив руки, вони намертво заклякли на тілі ворога.

І тоді Полковник зробив те, чого він не очікував. З останніх сил, він втиснув медальйон йому в груди.

Наче маленький вибух роз’єднав їхні тіла, й Волда відкинуло щонайменше на кількадесят метрів. Останнє, що він відчув, було тепло в тілі. Тепло серед холоду й болі.

І він протягнув руку, відкриваючи двері до іншого, чужого життя.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Avee Delmonico
29.03.2022 16:29
До частини "Частина XVIII. План"
Що? Знову? Про якого друга вони говорять? Про Францкевича? Він же ж живий. Чи не про нього? Мабуть, про того, кому, на думку Полковника, повинен був дістатися медальйон🤔 Бідна Марія Софіївна. Стільки на її підліткову долю навалилося.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олі Гнатс
    29.03.2022 16:45
    До частини "Частина XVIII. План"
    О, дуже близько. Весь жаль в тому, що Володар Ще не вбив друга "полковника". Тоді як для останнього все вже відбулось дааавноооо😏😈
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше