Частина VII. Антикварна крамничка Францкевича

Рівно пів на шосту вони всі були на кухні, наминаючи овочеве рагу і пахнючу м’ясну підливу з булочками за обидва вуха. Софія з підозрою поглядала на таке їх мовчазне примирення. Але вона нічого не встигла сказати, бо пролунав дзвінок у ворота. До кухні зазирнув Алі:

- Там якийсь пацан, каже до Марії прийшов.

- Це до нас, - Маша підскочила зі свого місця, як на пружині, - ми збираємось убити черговий нудний (!), - наголосила на останньому,- вечір за ерпегешкою. Можна, ма?

- Та ти ж мене й не питала, - зітхнула “ма”, - тільки не до ночі.

Через вітальню прошмигнув прищавий підліток з сумкою навперечіп, пробурмотів вітання, й, як постійний відвідувач, одразу пішов на другий поверх — по галереї — до дальніх дверей. Маша ж схопила тарілку з печивом, до якої вже тягнувся Волд і рванула вслід за дружком. Вже на порозі своєї кімнати розвернулась.

- Володарю! Ви як, ідете?

- Та іду, іду, - хлопець зобразив незадоволену гримасу.

- І ти теж мене кидаєш? Це помста? - Софія зобразила бадьорість.

На півдорозі він обернувся:

- Саме так! Вважай ти покарана на наступні чотири години, - його очі дивно горіли в передвечірньому світлі.

В кімнаті Маша викладала суть справи високому, незграбному хлопцю, що вже сутулився за приставкою в кріслі.

- А у тебе миленько, - Волд бігло оглянув її кімнату, - справді, чорні стіни додають світла і роблять вишуканий акцент на твоєму гардеробі.

- Не біси, - вона скинула кислотне худі і нап’ялила чорну куртку поверх футболки.

- Одягайся, он там твій комплект.

- Вибач, не помітив чорне на чорному, - не втримався Волд.

- О, справді, де ти? Я тебе не бачу, невже ти злився з моєю чорною стіною? - не відставала мала.

- Навіщо цей маскарад? - поцікавився.

- Для гарних фото, - ох, і сарказму в неї, - насправді не хочу засвітитись на камерах, хоча, вночі на них все одно нічого не видно — Андрій взяв найдешевше, що випустило в світ китайське виробництво.

- Бачу, отчима ти дуже любиш, - Волд тепер теж натягував чорну куртку поверх худі.

- Не твоє діло.

- В чому річ?

- Він маму обманює, ось в чому річ.

Володар з несподіванки роззявив рота.

Горбатий зацікавлено блиснув очима в їхню сторону.

- Не тут, -дівчина тихо відчинила вікно, - вилазь на дах.

Вона легко вистрибнула на підвіконня і, вже за мить, зникла в сутінках.

Волд скоса зиркнув на “горбатого”.

- Чувак, ти типу її пацан? - раптом видав він.

Володар розгубився, що?

- Е-е-е...

- Пальцем тронеш її, не подивлюсь, що ти дорослий дядько, розмажу, ясно?

Он як? Підліткові пристрасті. Так і не відповівши, гайнув за Машкою у вікно.

- Стрибай у кущ, - долинув звідкись знизу приглушений голос.

- Та чорт розбере, де там що! - гаркнув він у відповідь.

Сковзнув вниз по похилому дашку, і, побачивши невиразну тінь внизу, зістрибнув прямо туди.

- Ай! Та не на мене, а в кущ!

- Вибач, - він чимшвидше піднявся, тягнучи її за руку, - ціла?

- Де там? Ти на мене стрибнув!

- Ой, не бийся! Явно видно, що з тобою все добре. Веди мене звідси.

- Волде, не в ту сторону! Та не до воріт, кажу!

Та Володар вже дещо побачив, і не звертаючи уваги на її шикання, став пробиратись попід кущами ближче.

Метрів в п’ятнадцяти від них, нервово жестикулюючи, ходив по колу Алі, схоже, він розмовляв з кимось по телефону.

Маша смикнула Волда за рукав.

- Ідем уже,- прошипіла крізь стиснуті зуби.

- Стривай, трохи ближче, - він підповз до нього ще метрів на п’ять.

Алі виглядав наляканим.

- Я сказав вам, я більш не буду цього робити! Він не людина!

- Та я все зробив правильно, цього разу точно. Він просто не здох, я бачив його в вогні! Він горів!

- Ні, все — цього разу точно кінець, я з чортівнею зв’язуватись не збираюсь!

Алі оглянувся навколо і Володар пригнувся ближче до землі.

- Ідем, - тихенько.

- Так, - прошепотіла Маша, було видно, що вона налякана, - до садка, у мене там драбина захована.

- А, то ось як ти тікаєш, - сказав він, щоб щось сказати, а сам гарячково обмірковуючи підслухане. Отже, це таки цей здоровило намагався його убити і підклав вибухівку, але з ким він розмовляв, хто його замовив? Навіщо?

- То що це, виходить, Алі — найманий вбивця? У нашому домі?

- Я думаю, твоя мама в безпеці, адже його ціллю був я.

- Ха, це ти говориш.

Володар підняв з-за скиданого гілля попід парканом невелику складну драбину. Ідея.

- Навіть не думай, я перша. І піднімеш за собою драбину.

- Ааргх, як хочеш. Може все таки додому,а? Тільки віддай ключі.

Вона була вже на паркані.

- Менше мови, більше діла.

- Ти прямо як Германчик, - пробубонів собі під ніс, заховавши драбину обабіч стіни, побачив, що Машка вже сидить на невеличкому синьому мопеді.

- Залазь, думав, пішки підемо?

- А ти вмієш хіба?

- Пф, та на нього навіть прав не треба, поїхали вже, мало часу!

Він незручно вмостив своє тіло на маленьке сидіння і обняв її за пояс, лиш би не звалитись з цього дитячого транспорту.

- Чого ждеш, рушаймо!

Мотор смішно забелькотів і вони рушили, все швидше і швидше в напрямку траси.

На дорозі все ще їздило чимало авто, то ж вони не розмовляли. По напружених плечах дівчинки можна було зрозуміти, наскільки вона вся сконцентрована. І раптом Волду подумалось, що їй, напевне, теж одиноко. В своєму домі, намагаючись привернути увагу матері, якій було важко зрозуміти, чому та так неохоче впускає нову людину в своє життя. Він би зміг стати їй другом, чомусь подумалось йому. Від цієї думки стало тепліше.

Вони мчали через широкий міст, а внизу мляво поблискувала холодна, помираюча річечка. Проїхали квартал, а тоді звернули в бічну вуличку, і Володар відчув, як вона полегшено зітхнула.

- Припаркуємось біля центральної підземки, ок? А далі пішки.

Вулиця ставала дедалі тіснішою, і, нарешті, закінчилась, впираючись в масивну будівлю гарячкового, навіть охристо-жовтого, кольору. Прямо посередині, в її основі, чорнів вхід до “підземки”.

Вони мовчки злізли з моцика, розтягуючи занімілі коліна, і пірнули в темний портал тунелю.

Взагалі, подумалось Волду, в Рівного з підземеллями якісь особливі стосунки. Можливо, після Короленка* люди стали пов’язувати це місто з підвальним простором? Ні, довжелезна лінія тунелю, вирита під головною вулицею міста, ніяк не була транспортним сполученням. Там не було авто, і тим паче, метро. Зате численні торгові соти поповнювали і так немаленький вибір перепродавальних точок, що губилися в своїй безликості самі серед себе. Ідеальне місце для контрабандиста.

- Я думаю, - раптом порушила тишу Марія, - він зраджує мамі.

- Хто? - не встиг опам’ятатися від своїх думок Волд, - Андрюха? Не кажи дурниць.

- Чого ж він весь час у відрядженнях? А? Які ще там дослідження? Він плете мамі різну дурню, а вона й вірить. У діда майстерня всякого хламу, а не, ну, там, де все досліджують.

В душі Володар погодився з нею, Германчик недостойний Софії. Але ж він і сам такий — не чистий. Та й не варто їм знати, чим займається насправді їхня рідня.

- Дурниці, я сам також часто їжджу. Потрібно шукати і купувати хороший товар. І антикваріат — це не хлам, а унікальні...

- Бла-бла-бла. Завершуй вже, всі дорослі такі зануди?

- Ха! Ти визнала, що я старший і мудріший!

- Ні за що!

- Я з твоїм вітчимом на одному курсі вчився!

- Все одно ти засранець!

- Ах ти ж маленька! - хотілось настукати малій хамці по голові, - козюлька!

- Забираю свої слова назад, - урочисто промовила вона, - ніякий ти не дорослий! - і з вереском кинулась тікати, коли Волд таки наздогнав і добряче потріпав і без того неслухняне волосся.

Розпашілі, вони, як ті рудокопи, вилізли на поверхню земну. Десь зліва в пробці сигналили автомобілі.

- Так, - скомандувала, владно показуючи рукою,- заходити з двору, тут усе заклеєно.

Справді, невеличкі загратовані двері “Антикварної крамнички Францкевича” були заклеєні жовтою плівкою, всередині промовисто світила табличка “зачинено”.

Вони заскочили в вузький перехід між будинками, та лиш Волд ступив на покришений майданчик, як ручка різко сіпнулась, і обличчя в обличчя, він зустрівся з Полковником. Високий, суворий чоловік, вже з сивиною у волоссі і вічно невдоволеним виразом очей, він явно був не в настрої.

- Вам що потрібно, - неприємно спитав він.

Машка пискнула за Володаревою спиною.

- Марія? Ти чого тут вештаєшся?

- Гуляю, - трохи виклично сказала, - з другом... Я лиш хотіла сказати...

- А це не задорослий для тебе друг? А? Давай ідем, прощайся. Я збирався зустріти твого батька з поїзда, тож ходім, завезу тебе додому.

Він пройшов повз Волда, наче той був порожнім місцем.

- А що ви там робили, хочу спитати, - не витримав хлопець.

Полковник розвернувся на сто вісімдесят градусів.

- Лук’янов Вадим Анатолійович, якщо можна, я слідчий по справі вибуху в цьому магазині, яким, як я розумію, так хотіла похвастатись ця юна дитина, - наголосив на останньому, - тому, якщо не хочеш бути підозрюваним, раджу розвертатись і йти в сторону гуртожитків, молодий чоловіче.

Очевидно, він вирішив, що Волд один з іноземних студентів університету неподалік. Хух, добре. Не впізнав.

Кинув “бувай” Маші, яка всім виглядом благала “не кидай мене”, і повільно пішов геть. Почув звук дверцят авто і пішов повільніше. Машка, здається, плакала. Ох, не вибачить вона йому. Підло. Але дієво. Це вже дорослі справи. Він навіть був радий, що позбувся малої. Підфартило. Але чомусь стало трохи одиноко. Серце гулко билось в грудях, рахуючи секунди. Ось авто завелось, зробило плавний маневр серед тісного дворика і виїхало на гулку вулицю.

Волд розвернувся. Постояв секунду. І побіг. Воно здавалось так близько. Десь там, за зачиненими дверима. Глянув на загратоване вікно поряд. Немає шансів! Тоді взявся за ручку дверей. Звісно, замкнені. Всередині мерехтіла червона точка сигналізації. Ох, ну чому ця противна мала одразу не віддала йому ключі! Так нестерпно хотілось потрапити всередину, йому конче потрібно увійти! Секунда, дві. З силою натис на ручку. Раптом вогник погас. Володар в подиві відчинив двері. Незамкнені. Зайшовши, зачинив. І почув, як клацнув замок. Червона лампочка заблимала і засяяла як раніше. Що? Перебої в електриці? А замок? Володар застиг в нерішучості. Ніде ні звуку. Це він зробив?

Щоб там не було, але він нарешті був там, де й хотів, місці, де його вперше зустріла смерть.

Пройшовши невеликий передпокій, дістався міні складу, а за ним одразу був їхній офіс. Двері туди стояли заліплені стрічкою. Видно, полковник там був, бо пломба лежала відліплена осторонь. Не думаючи, Волд штовхнув двері рукою.

Те, що він побачив, приголомшило його з новою силою.

Посеред невеликої кімнати чорнів випалений круг і, наче з епіцентру маленького урагану від нього тяглись глибокі тріщини в підлозі. Навіть пахло якось дивно озоном. По кутках валялися розкидані уламки того, що було колись меблями, папери і розбиті вазони. Усю техніку наче розплющило. Що в біса тут сталось? Що це за вибух... такий? Було таке враження, що зараз вибухнув він сам. Де ж закіпчені стіни і вибиті вікна?

Володар став пробиратись крізь весь цей мотлох обабіч стіни, ступати на чорний круг в центрі кімнати чомусь не хотілось. Розглядаючи папери, думав про той, що призвів до всього цього. Майже годину опісля кинув це заняття і почав обнишпорювати тріщини в підлозі. Кулона ніде не було. Лишався сейф і магазин. Він буде тут до ранку, але знайде. Набрав номер на металевій поверхні їхнього сховку і смикнув за ручку. Нічого. Змінили код? Коли встигли? З усіх сил потягнув ручку, бажаючи лиш одного, щоб ці противні дверцята злетіли з завіс. Коли раптом почувся тріск, і Волд з подивом побачив, що тримає ручку від сейфа разом з його стінкою. Але всередині виявилось порожньо.

Саме так, як він і думав, офіс зачистили від усього, що могло б викликати підозри в нелегальній діяльності.

Але кулон, куди дівся його кулон. Його ж весь час тягнуло сюди. Документи, знайдені в скриньці, явно в Германчика. Настав час з ним поговорити. Зайшов наостанок до крамнички. Припилені експонати лежали на своїх місцях. Поглянув на касу, пройшовся по прилавку. Нічого. Все дарма. Повернувся назад в офіс, став безсистемно перебирати уламки. Ну де ж той кулон! Здається, останнє він викрикнув вголос, бо раптом почув відповідь.

- Можеш не шукати, Володарю, він в тобі.

Волд повільно обернувся на голос. В дверях стояв Полковник. В його руці був пістолет.

- Бачу, Францкевичі не змогли тебе втримати.

- Я все поясню, - почав було Володар, але його перебили.

- Ні, все й так ясно, Остров Володарю Всеволодовичу, ви арештовані за підпал і спробу пограбування з нанесенням тяжких фізичних ушкоджень. Не рухайся.

- Що означає, він в мені? - Волд навіть, якби хотів, не зміг би поворухнутись.

Лук’янов раптом опинився поряд і з дивовижною спритністю скрутив його за руки. Зашипів на вухо зі злістю:

- Ти виродок, де листи? Листи дослідника Францкевича?

Володар нічого не розумів, а він тим часом продовжував.

- Ти скажеш, я бачу твою злодійську натуру зсередини. І байдуже, що ти посвячений. Я розв’яжу тобі язик.

І міцно начепивши наручники на хлопця, виволік його з будинку.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Іра Савчук
31.07.2022 16:52
До частини "Частина VII. Антикварна крамничка Францкевича"
Втретє вже читаю і це неймовірно! Далі 11 розділу не читала, тому з нетерпінням чекаю на повну версію. Сюжет вау, події вау, герої вау, світ вау... Дуууже подобається Володар, він просто топ! Софія та її донька теж круті! Взагалі навіть лиходії подобаються. Сюжет захоплює з перших же сторінок та від нього неможливо відірватися! Цілісність твору хороша, я ніби все розумію, але це не точно, адже в книгу поринаєш з головою і просто насолоджуються нею. Мова дивовижна! Легко та швидко читається... Взагалі в цій книзі подобається абсолютно все!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Avee Delmonico
    23.03.2022 16:45
    До частини "Частина VII. Антикварна крамничка Францкевича"
    Оце тааак, плюс нове слово у словничок. Посвячений. Але в що? І в сенсі кулон у Володарі? То отей кружечок? Значить, то він винний у тому, що з Володькою відбуваються такі метаморфози...
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше