Частина XXII. Маяк

На човні Андрій майже нічого не говорив. Володар навіть дивувався такій його зміні. Раніше вони були добрими друзяками, доки ревність не засліпила Волду очі. Ревність і заздрість. Вони покинули море й зайшли в дельту Дунаю. Обабіч берегів росли безкрайні поля очерету. Вони коливались від вітру й зустрічали хвилі від стрімкого руху катера. Володар навіть пошкодував, що за шумом мотора не почути його шепоту, ніжного перегуку з водою.. Так, в юності йому довелось побувати на Дунаї.. Володар струснув головою. То не його спогади, це був не він, не він.

Човен почав стишувати свій хід й проминув кілька закручених поворотів. Перед ними повільно виріс, як з-під землі, старий, покинутий маяк. Він стояв серед води й трав як самотня примара. Наче кістяк монстра, на фоні неба стирчали залізні поручні зламаних сходів. В одному з верхніх віконець слабо світило світло. Нашвидку вони наклали шину на ногу Софії й почали підіймати її вгору небезпечними східцями. Підлоги на майданчику не було, тож довелось балансувати на тонкому карнизі, тримаючись однією рукою за поручень, іншою ж підтримуючи Софію. Як тільки Волду вдалось пролізти у вузьке вікно, слідом проштовхнувся засапаний Германчик.

Всередині, коло невеличкого вогнища сидів старий Францкевич. Його ліва рука була в гіпсі, він схвильовано підвівся, побачивши гостей. Софія ледь чутно застогнала, опускаючись на підлогу. А старий міцно потис Володареву руку.

— Ти тут! Живий, неймовірно! Знову інший. О, Дволикий Янус!

Володар трохи відхитнувся, Францкевич дивився на нього так, наче в нього дійсно виросло ще одне обличчя на потилиці.

Антиквар почав виправдовуватись:

— Ні, я не про лицемірство, насправді це поширена помилка в трактуванні його образу. Януса завжди зображали з двома обличчями, а то й більше, тому, що він уособлював початок і кінець, молодість і...

— Старість, — Завершив його думку Волд.

Очі Францкевича засяяли захватом. І як він міг продумати свої схеми разом з Полковником?

Андрій вказав хлопцю на місце коло багаття.

— Сідай, Гостряк. Софія не все розповіла, звісно. Але що маємо.

Володар не зрозумів, до чого він веде, але той вже обернувся до жінки, допомагаючи їй комфортніше розташуватись.

— Ми в міжнародному розшуку, — трохи тихіше додав Францкевич, — дарма ти взяв Софію з собою. Тепер і вона муситиме переховуватись з нами. Впевнений, що то наш спільний друг здав нас.

Володар зціпив зуби.

— Я не збираюсь сидіти осторонь. На кону життя моєї дочки.

– Ти ж знаєш, ми зробимо все можливе.

Германчик з Софією сперечались аж надто голосно.

— Цього мало, Андрію, — вони голосно розмовляли, забувши про присутність Волда з антикваром.

— Отже, — прокашлявся Францкевич, — все-таки щось дістали?

Володар мовчки витяг з кишені щоденник. Францкевич одразу вихопив його з рук.

— О боже, так, це новоперською! Певне, пізнє середньовіччя. А назва на латиниці. Yilan-Ada Sirlari, таємниці Зміїного острова, схоже це було приписано пізніше. На жаль, автора не бачу, на розшифровку піде час... О, тут є кілька листів польською... ось він, почерк діда... — старий повністю поринув у щоденник і в захваті бурмотів свої думки вголос, вже не помічаючи нікого навколо.

Володар поглянув на Германчика, той все ще виглядав якось відчужено, навіть вороже. Вогонь виблискував в його окулярах, роблячи загадкою напрям його погляду. Софія знову застогнала, влаштовуючи ногу зручніше на брудній долівці.

Запала незручна тиша. І Волд відчув себе стократ гірше, ніж раніше. Всі наче чекали на його історію. Версію, яка б виправдовувала його. Лиш антиквар сидів зі своїм скарбом й не звертав уваги ні на кого. Лиш кинув заклопотане:

— Я ж казав, що ти не загинув, інакше б він.. — й замовк, кинувши винуватий погляд на дочку.

Софія ж, як здалось Волду, у відповідь застережливо глянула на батька.

— Ми два тижні нічого від вас не чули. Пошуки нічим не увінчались. То ж... не мали надії.

Володар опустив голову. Стис папірець в руці й дістав з кишені до світла багаття.

— Це від нього. Він відчуває, коли і де я відчиняю двері. Так він нас знайшов на кораблі, і в сховку в горах.

Софія заговорила:

— Володар відчинив двері з нашого сховку прямо до Суліни.

— Крізь простір і час, — забурмотів собі під ніс Францкевич.

— Дотримуймось нашого попереднього плану, — рішуче нагадав Германчик.

— Але, — почав Францкевич, але Германчик не дав йому договорити.

— Спробуй розібратись з книгою. Вранці я відведу Софію до надійного лікаря. А тоді попливемо до острова.

— Я з вами. Крапка, — жінка надулась мов сич.

— Гаразд, але лишишся на кораблі, й більш жодних пригод без мене.

Софія ніжно йому всміхнулась й Володар відвернувся, лише б цього не бачити. Вона знала весь цей час. А він? Вони вдвох сміялись над його почуттями? Гаряча хвиля крові припливла до щік. Який сором.

Германчик повернувся до Володаря.

— Ти мав би знати, що Полковник таке може. Шкода, що допетрав так пізно.

Хвиля обурення піднялась з глибини душі Волда й лиш міцним зусиллям волі він зміг подавити уїдливу відповідь.

— Доки ти займався плаванням, ми винайняли корабель для дайвінгу і завтра рушаємо до острова.

— Доки я що? — Володар таки не витримав, — ці два тижні я був мертвим! А ти знаєш, як воно — тонути? Я скажу тобі — препаршиво!

Софія зойкнула. Андрій зміряв Волда презирливим поглядом й відвернувся до дружини:

— Заспокійся, Ми розберемось.

— Й повернемо Марію. Відпочиньмо вже, я дійсно дуже втомлена.

Германчик поспішно допоміг їй залізти у спальник й докинув кілька трісок у багаття.

— Ви лягайте, я ще трохи посиджу, — старий не відривав погляду від списаних рукою сторінок щоденника, — Це справжній скарб. Перської я не знаю, але маю надію розібрати хоча б дідові листи. Про скарб я вже казав?

— Так тату, добраніч.

Володар сперся об стіну й закрив очі. Що буде завтра? У нього не було ідей. Але він надіявся, що вони стануть ближче, хоч на трішки, до розгадки таємниць Зміїного острова.

Сонячне проміння било в очі. Володар схопився, але в маяку нікого не було. Лиш попелище посеред кімнати нагадувало про вчорашнє багаття. Спальники лежали складені осторонь. Отже, вони не поїхали.

У вікно заглянув Францкевич.

— Довгенько ж ти спав, хлопче.

— Де Софія з Германчиком? — Волд миттю схопився й пригладив скуйовджений вузол на голові.

— Попливли до лікаря. Нога зовсім розпухла. Певне, перелом. Кави?

“Авжеж. Це було ясно ще вчора”, — спересердя подумалось Волду.

Францкевич сів поряд й дістав дві консервні банки з супом й пакетики розчинної кави. Очі його виблискували, чоловіка аж розпирало від новин.

То ж Володар ніби знічев’я запитав, посьорбуючи суп.

— Як робота над щоденником?

Антиквар розквіт:

— Це неймовірно! Володарю! Ти знайшов справжній скарб! В щоденнику містяться докладні описи Храму Ахілла його сучасником, тобто, коли він був ще не зруйнованим, порівняно. А також! Є свідчення про вхід до підземної частини острова. Через колодязь! Чому ніхто не здогадався! Також, в одному з гротів може бути вхід. Цей Баязид виявив прісну воду на його стінах! А, як відомо, в системі печер, виявлених моїм дідом під островом, текла дивна чорна, але питна, вода..

— Чорна ріка мертвих, — пробурмотів собі під ніс Володар.

— Думаю, — я зміг би відкрити двері в гроті. Якщо печери там близько до поверхні.

Францкевич підскочив:

— Ми могли б вже зробити це. В щоденнику є опис, карта підземних шляхів. Так! За легендою Фетида сховала у своїй печері бога Діоніса, коли на нього полював божевільний цар Лікург Едонський, вхід колись був, точно був. Ми могли б знайти те місце й .. — А потім різко сів.

— Ні, не можемо. Маємо дочекатись Андрія.

— Він поспішно встав, струснув штани від пилюки й почав збирати речі.

Володар насторожився. Що задумав Германчик?

За кілька годин, коли сонце почало добряче припікати, з боку міста почувся гуркіт мотора.

Францкевич раптом став зовсім знервований. Здається, щось його роздирало зсередини. Зрештою, він наважився й швидко підсів до Володаря:

— Слухай, я не маю тобі казати, але по тижню після вашого від’їзду з’явився Лук’янов й запропонував віддати тебе йому в обмін на Машу. Ти не ображайся, але Софія одразу погодилась. Вона вже намучилась за той тиждень. Андрій з татом одразу поїхали тебе шукати. І зараз...

— Вони відвезуть мене Полковнику.

— То ж краще тікай зараз, хлопче. Ти наш ключ і я ніяк не можу тебе віддати...

— Ні, — Володар помовчав, а тоді додав, — Я сам хочу зустрічі з Полковником. У мене багато питань.

— Я не думаю, що він стане слухати...

— А я думаю, стане, — роздратовано відрізав Волд.

— Скажіть, вам відомо було, як саме ми отримували товар для вашої крамниці? Відомо, який бізнес створив ваш зять? Де ми були у “відрядженнях”? Ми грабували, чорт. Купували награбоване, купували в плюндрувальників, чорних археологів. Ми нищили й продавали свою культуру.

Францкевич сторопіло на нього поглянув:

— До чого тут це? Ти сам був ініціатором половини наших угод. Це ти спілкувався з тою мерзотою, Андрій лиш допомагав з замовниками.

— Он як, — Володар відчув злість, дарма він зачепив цю тему, — то як, це була ваша чи Андрієва блискуча ідея?

— Це була моя ідея, — пролунало збоку.

Біля човна стояла, опираючись на чоловіка, Софія.

— Твоя? — не повірив Володар.

— Так, — Софія гордо підняла голову, її очі сипали іскри від гніву, — саме я координувала всі ваші “рейди”. Годі розмовляти так, наче ти білий та пухнастий. Це лицемірство з твого боку.

Волд повернув очі до Францкевича. Той лиш скрушно похитав головою. Стало так гидко на душі. Подумалось, справжній Володар не відчував би такої ганьби. Він робив те, що любив. І чому щит обрав його?

— А зараз, як вже тобі, певне, сказав батько, ми підемо й повернемо мою дочку.

— Я не можу вам цього дозволити, — зробив крок антиквар. — Тепер, коли ми так близько...

— Годі батьку. Це я підняла наш бізнес. Я зробила наше життя достойним, а не твої фантазії про скарби! Якби не ти! Моя дочка не була б зараз в небезпеці. Її життя не залежало б від тричі мертвого негідника, якому я повірила! Я віддам любого, чуєш! Живого чи мертвого, щоб її забрати!!!

Кров прилила до обличчя Володаря, весь гнів, весь запал зняло як рукою. Це його вина. Лиш тепер помітив, що Андрій тримав у руці пістолет. Перевів подих:

— Немає жодної потреби мене вбивати. Я поїду з вами.

Він просто переступив борт катера й всівся на вільне місце.

Чи не вперше йому захотілось бути будь-де, лиш би не тут. З цими людьми.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.