Частина XXI. Щоденник

Софія зачудовано розглядала все навколо.

— В горах зараз набагато прохолодніше. Неймовірно, — сказала, дивуючись миттєвим змінам клімату. Її голос пролунав аж занадто дзвінко на безлюдній вулиці.

В нічному містечку виявилось надзвичайно тихо. Здавалось, в завулку було чутно як шепочуть хвилі Дунаю.

Трохи обабіч бічного входу в супермаркет, тепер темного й не такого нереального, був непримітний службовий. Ним вони вдвох з Софією й мали зайти всередину. Волд взявся за холодну металеву ручку в незрозумілому хвилюванні. А що, як він не зможе відчинити двері? Якщо відчинить портал до якогось іншого місця, не надто приємного? Досі спокійна Софія стала за спиною, готуючи балончик з фарбою для камер безпеки.

Рука спітніла. Повернув ручку й почув, як клацає замок.

— Ну, що там? — Софія не розуміла, чому він тягне.

Рвучко відчинив двері на себе, наче зриваючи пластир, й застиг з жаху. Перед ним був кабінет судмедексперта в Рівному. Там, де він відчинив перші свої двері. На підлозі лежала збита шпаклівка. Погляд вихопив стіл зі стільцем — на ньому новий помаранчевий светр — і чимшвидше зачинив їх з грюкотом.

— Що там, Володар? — запитала стривожена Софія.

— Н-нічого, — Володар кілька разів глибоко вдихнув, щоб заспокоїти нерви.

Братись за ручку знову зовсім не хотілось. Він позбувся будь-якого уявлення як контролювати ті сили, що сиділи в ньому.

— Може, тобі потрібна допомога?

— Все добре.

— Але… — бажання Софії допомогти тільки дратувало.

— Все добре! — заричав.

Софія замовкла, злякано відступивши.

Так. Бійся монстра. Схопився за ручку, намагаючись думати лиш про щоденник, й рвонув ті кляті двері на себе. Ті наче вибухом зірвало з завіс й вдарило в протилежну стінку. Софію врятувало лиш те, що вона відійшла в сторону за секунду до цього.

— Що це було? — викрикнула, — Ти розбудив чи не пів міста!

Володар отетеріло на неї подивився.

— Я не очікував, — поглянув на свої руки. Це буде складно, подумалось. Навчитись користуватись цією силою. Все занадто залежало від його бажань, думок, та емоцій. В грудях раптом кольнуло якесь знайому відчуття. Він знає. Знає, що Володар тут. І прийде?

— Ідемо, — вивела з полону думок Софія, й проковзнула повз нього в чорний коридор, що був за дверима.

Володарю здалось, що він вже чує відгомін Його кроків, що ставали все гучнішими, й поспішив вслід за жінкою в темряву будівлі.

Хлопець невпевнено рушив вздовж ряду підсобних приміщень. Під стелею завила сигналізаційна сирена. Стало моторошно. Священник не став би так чинити. Й від цієї думки Волда аж трусонуло від огиди до себе. Софія вже була на непримітних службових сходах, вона запитально повернула свою красиву голівку до хлопця.

— На третій, — трохи хрипло відповів на її німе запитання.

Блискавично злетів на шість сходових прольотів вище, й опинився в невеличкій рекреації. Десь внизу тупотіли охоронці. Сигналізація нестерпно тиснула на барабанні перетинки.

— Куди далі? 

Софія нервово тупцяла ногою, чекаючи його рішення.

— Вздовж стіни, вікно має бути передостаннім.

Схоже, тут була адміністрація супермаркету. Сіни виглядали набагато охайнішими, а на дверях кабінетів висіли таблички кабінету директора та менеджерської. Все. Й глуха стінка замість коридору. У що він втягнув Софію?

— Володарю, я думаю, ти повинен  відчинити двері. Як тоді, у нашій вітальні.

Волд не зрушив з місця, нервово стискаючи спітнілі руки.

— Я не можу, — ледь чутно витиснув з себе.

— Можеш. Я на власні очі бачила, — попри все, вона зберігала холодний розум. В той час, як тіло Володаря починало панікувати.

— Ні, — знову спробував слабо заперечити, — це безнадійно.

— Послухай, — вона вхопила його за плечі своїми тендітними руками, — зберись. Ми вже тут, на місці. Пройшли весь цей шлях. Ми повинні знайти цей щоденник. Заради моєї дочки. Заради Маші. Якщо ти в цю ж секунду не зберешся докупи, присягаюся, я сама висаджу цю стіну!

Від її криків Володар прийшов до тями, й таки підійшов до стіни. Торкнувся рукою поверхні, від чого та негайно почала лущитись, оголюючи криваво червоне дверне полотно. Не дивуючись зміні, торкнувся рукою ручки. Оглянувся на Софію, та стояла напоготові. Одним рухом, безшумно відчинив їх, й ледь не ступив за двері,  вчасно помітивши висоту під ногами. Справа й зліва від нього виднілись труби вентиляції й ферми перекриття. Внизу слабо підсвічувались торгові ряди. Поліція ж прибула й почала обшукувати будівлю.

Вхопився за найближчу балку й поволі почав повзти вперед. Голова закружляла від висоти, слідом стрибнула Софія. Двері за нею зачинились й злились зі стіною. По той бік почулись здивовані вигуки.

— У нас мало часу, вони побачили мене, — прошипіла, чіпляючись за найближчу ферму.

Ліхтарики поліціянтів направились вгору.

— Швидше, — прошепотів Волд й підповз до зовнішньої стіни, — це має бути тут. Потрібно витягнути декілька цеглин.

Софія передала йому маленький електродриль, і Волд, обпершись на балку, швидко став длубати грубу шпаклівку. Збити її вдалось досить швидко, а ось з цеглинами довелось помучитись.

— Acolo, le văd! Там, я їх бачу! – почулись вигуки знизу. Володар лиш пришвидшився. Софія сіла на балку поруч.

— Hei, tu! Руки вгору й негайно спускайтесь! 

— Не слухай. Я розберусь з цим, — жінка розвернулась і витягла пістолет.

— Що ти робиш? – Володар на мить остовпів.

— Не зупиняйся, — вона навіть не глянула в його бік, й почала відповзати в сторону дверей, явно намагаючись відвернути на себе увагу.

— Are arme! У нього зброя! Кидай та здавайся, або ми відкриємо вогонь! – один з помічників був явно знервований, Софія зробила рух й він, не витримавши напруги, гучно вистрелив в повітря. Куля страшно дзенькнула об металеву конструкцію й влучила десь у стіну поряд з хлопцем. Волд чортихнувся.

— Швидше! – просичала Софія, й собі стрельнула кудись вниз. Поліцаї одразу ж сховались за ряди з кукурудзяними паличками й щось забелькотіли у свої рації. 

Волду нарешті вдалось розколупати цеглину, вона вивалилась зі свого ложа брунатними шматками й упала гучно додолу. Та хлопець вже цього не чув, перед ним виднівся кутик чорної матерії.

— Волде, чого баришся? – Софія гатила зі зброї по продуктах, адже поліціянтам вже підійшла підмога.

— Я… на… ма… гаюся! – Волд щосили тягнув за сусідню цеглину, аж доки та не перехнябилась й не полетіла долі вслід за першою разом зі вмістом маленького сховку.

— От зараза!

— Що там таке? – Софія пригнулась від кулі.

— Він впав.

— Що? Тоді стрибай за ним!

— Тобто? – очі у хлопця зробились як ті дві кульки.

— Стрибай. Від нього залежить життя моєї дочки, і я пошлю тебе в саме пекло, якщо ти повернеш її!

Волд поглянув на неї й все зрозумів. Не вагаючись, зіслизнув з ферми й стрибнув на верхню полицю найближчого торговельного ряду. З десяток пістолетів одразу навелись на нього, але майстер відчиняти двері блискавично перемайнув ряд з пластівцями й проскочив до проходу, де лежали розкидані уламки цеглин й запорошений сірий згорток. Вхопив його й одним рухом відчинив у стіні двері. За ними був пляж й чорне нічне небо. Боковим зором побачив як  поруч зістрибнула Софія й з зойком одразу впала.

— Здається, я зламала собі ногу. – прошепотіла крізь зуби.

Без слів Володар підхопив її на руки  й вийшов у нічну прохолоду. За ним зачинились двері й одразу зникли крики й шум пострілів. Навколо запанувала лиш лунка тиша й ритмічний шум хвиль. Жінка тихенько застогнала. Волд обережно опустив її на пісок.

— Дай, я погляну.

— Ні, треба йти, — почала вона, але Волд її перебив.

— Вони не зайдуть сюди, ніхто не знає, що ми тут. І навіщо ти стрибнула за мною?

— Я подумала, що ти мене покинеш.

У Володаря в горлі пересохло.

— Я… ні, звісно, ж. Я нізащо не покинув би тебе там саму.

Софія лиш сумно всміхнулась.

— Потрібно накласти шину. – Володар заметушився. Але жодних підручних матеріалів поруч не було.

— Щоденник в тебе?

За всім цим Волд і забув про невеличкий припорошений пакунок, що лежав недалеко на піску. Хлопець втомлено схилився й підібрав його.

— Ось він.

То був невеликий записник, загорнутий у шкіряну обкладинку. Всередині, на титульному листі, вицвілими чорнилами були написані лиш кілька слів: YILAN-ADA SIRLARI. 

Всередині було кілька ілюстрацій та малорозбірливий текст, скоріш всього на турецькій.  В самому кінці було вкладено кілька листів на польській. Певне, їх написав сам Францкевич. Поряд із пластиковою будкою, крізь яку вони вийшли на пляж, на піску білів ще один лист. Волд недбало підійшов і підняв папірець. Його серце на мить зупинилось. На папері чорнів почерк Полковника:

Чекаю тебе на острові.

Лиш один цей рядок вибив повітря з легень. Руки зрадливо затремтіли. Волд похапцем запхав папірець до кишені й повернувся до Софії.

Софія спробувала підповзти ближче, але скривилась від болю.

– Тепер я розумію, що означає “не повторюйте це вдома”, – спересердя пожартувала вона, –  Доки ти розглядав книжечки, я зателефонувала Андрію. Він не в захваті від нашої затії, але скоро буде тут.

Володар допоміг їй сісти зручніше, й вони завмерли поруч в очікуванні. Після всіх гонитв тиша й плюскіт моря здавались чимось нереальним. Володаря не полишали думки про записку, знайдену на піску. Полковник був тут. Чому ж він не зустрів його? Чому певний, що той прийде? Хоча, й так ясно, що через Машку. Він би не кинув дитину.

Десь через пів години почув звук мотора крізь хвилі. За кермом невеличкого катера сидів Германчик. Його окуляри виблискували у світлі місяця. За метрів шість він незграбно зістрибнув у воду й почав підтягувати човен до мілини. Володар незрушно спостерігав за цією метушнею. Софія щосили йому махала й вигукувала щось на кшталт “ми тут”.

Погляд хлопця прикував далекий відблиск маяка зі Зміїного. Маленька точка виблискувала на фоні темного неба й Володар не знав, чого очікувати від неї. Вони були так близько від таємниць острова, і все ще далеко. Та з щоденником, він надіявся, цей клубок розплутається і вони нарешті врятують себе.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Avee Delmonico
03.04.2022 20:03
До частини "Частина XXI. Щоденник"
Значить, буде як на ваттпаді, коли можна коментувати по абзацу, а я буду по частинці цього розділу 😂 Мене лякає те, якими силами володіє Володар (пардон за тавтологію, це була не я :). І він сам, здається, лякається. Просто якщо такі ж сили опиняться не в тих руках, йоййййй... Хапайся за голову і тікай.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше