Пісня серця мого

Будучи юною герцогинею, Лірія по вуха скупалася в казані придворних інтриг, політичних суперечок і безглуздих чуток. І хоча тепер вона опинилася у свиті правителя (хай і не зовсім офіційно), маючи досвід у подібних справах, жінка воліла триматися від них якнайдалі, навіть коли робота переросла у щось більше. Барда чула багато, достатньо для того, щоб якийсь із особистих охоронців Луназіра купив у неї інформацію, втім, втручалася лише тоді, коли сам коханий запитував.

А траплялося це вкрай рідко. Айсір правив століттями, у нього були і надійні слуги, і знання, і, зрештою, бажання самому впіймати ворогів. Не раз він ділився історіями про давно померлих суперників, що попадалися на якихось дрібницях, іноді навіть таких, які роками діяли за його спиною. Так само йому не хотілося втягувати коханку в справи ради.

— У бардів робота — балади складати, пісні співати й світом мандрувати. Ну, може, трохи знати самозахист, щоб розбійники не пограбували, але вже точно не воювати з темними ельфами. Не думай, що ти розчаровуєш мене своїм невмінням володіти зброєю, просто тобі не дано воїнського духу, тож навіщо ставити людину туди, де їй зовсім не місце?

О, у свої десять-тринадцять Лірія б багато йому сказала з цього приводу. Завела б пісню про те, що всьому можна навчитися, що вона, взагалі-то, не лише вірші пише, і що зовсім їй не важко... Втім, юнацький максималізм у неї вже минув. Рудоволоса сирена не прагнула хапатися за все й одразу, навіть якщо у світі й існували барди-воїтельки. Вона ніколи не хотіла махати мечем, не любила виду шрамів, крові і не переносила вбивств. Робити те, що тобі не подобається, лише щоб довести щось, про що тебе й не питали, — це ж нерозумно!

І все ж одного разу Нуїгард не втрималася.

Тієї ночі Турана вирушила до особливої бібліотеки — тієї, де зберігалося безліч книг з темної магії та лежав той клинок-реліквія, висловивши бажання просидіти за темними томами до самого світанку. Так траплялося два-три рази на місяць, це було щось на кшталт хобі негласної глави ліги. Користуючись нагодою, Луназір відволікся від справ, покликавши кохану до своїх покоїв.

Вони чудово провели вечір. Ніжність шовку на ложі правителя не могла зрівнятися навіть із дотиком ангела. Поринаючи в глибини океану насолоди, Лірія зустрічалася то з очима партнера, то з коштовними зорями на стелі, й їй здавалося, що душа її перетворилася на пернатого духа, який цієї ночі летів до Місяця.

У них було багато часу — один з особистих охоронців лідера (якщо йому довіряв Айсір, то й барда теж) обіцяв розбудити його, коли Лунасавіра наблизиться до замку. Пара довго спала в обіймах одне одного — вдруге після тієї зустрічі під зводами печери.

Але в очі Лірії вдарило світло свічки, що стояла на робочому столі правителя. Переборовши дрімоту, жінка підвелася з постелі й (кожен крок давався крізь не хочу, з великими труднощами) підійшла до полум'я. Напівсонні очі роздратовано дивилися на папір, сльозилися, просили темряви та продовження сну. Документ був написаний чужим почерком, та ще й ельфійською. Рудоволоса сирена знала багато слів і могла говорити цією мовою, але читала погано.

Втім, їй одразу впали в око слова. Повноваження. За умов. Мандати. Право влади. Луна***. (друга частина слова була надто закручена). Лірія не знала, що це за документ — може, взагалі чернетка чи щось зі старих законів. Але він їй не сподобався, тому барда так і залишилася сидіти на стільці, вдивляючись у незрозумілі письмена. На жаль, так нічого нового й не вичитала.

— Якщо тобі так цікава письмова мова, я міг би знайти вчителя, — сказав Айсір, стоячи позаду неї вже у своїй нічній сорочці. — Але зараз повертайся до покоїв. Не знаю, коли вона повернеться, краще не зволікати до останньої миті, правда?

Кохана кивнула, ще раз глянувши на злощасний папірець.

— Не мені вирішувати долю ельфійської держави, але цей документ мені не подобається. Можливо, я чогось не розумію, швидше за все, взагалі нічого не розумію, це просто відчуття... Але мені хочеться спалити ті папери, а попіл розвіяти над річкою.

Він не відповів. Барда вирішила, що сказала щось недоречне, мовчки одяглася, попрощалася кивком голови й пішла. Решта ночі минула спокійно, а вранці серед замкової прислуги поповзли чутки. Казали, що правитель із дружиною влаштували сварку, та таку, що пів замку чуло. Ну, Лірія не могла розпитувати — пора на роботу, а там вона, до речі, все й дізналася.

Документ був величезним, містив багато зайвих слів, а також старовинних виразів, яких половина ради (молодші ельфи) не розуміла. Якщо відкинути всі формальності, йшлося про узаконення давньої традиції: у відсутність луназира столицею керувала його дружина, а без неї — головний скарбник, який завжди мав залишатися в Саксарі. Але маленька приписка свідчила, що за певних умов (відсутність правителя понад рік, допомога людям у військовий час чи вторгнення в Гаргаїн) обранець Місяця автоматично втрачав свій титул на користь дружини.

О, тоді б їй нічого не завадило розлучитися — на думку самої ельфійки, ліга була на її боці — і знайти більш вигідного чоловіка. А спадкоємці... Ну, брати й сестри, кузени й кузини, зрештою, можна було знайти якогось сироту, видати його за власну дитину. Якщо навіть людські графи примудрялися провернути таке, то досвідчена інтриганка й поготів.

Але Айсір уважно перечитав папери й нічого підписувати не став, а без його печатки план провалився. Того дня тихі звуки музики звучали майже так само мелодійно, як виправдання гостровухої.

— Ти ж ніколи не покидав столицю більш ніж на пів року, на сина нападати не будеш, та й із людьми союз не укладеш, — говорила дружина, заправляючи волосся за вуха.

— То навіщо вплітати цю нісенітницю в документи?! — обурювався луназир.

— Щоб заспокоїти молодих підданих. Як тільки Таунур з’явився, всі вони думають, що ти кинешся його усмиряти й навіть укладеш союз з Імперією.

— Але і їм, і тобі слід нагадати, що останні роки люди на нас не нападали. Перемир’я. Навіщо зайвий раз його хитати й обливати брудом сусідів?

— Думка нашого народу понад усе, — склавши руки у молитовному жесті, праведним голосом відповіла лунасавіра. — На твоєму місці я б...

— Забудь! Не підпишу я цієї гидоти. Якщо вже хтось мене й позбавить влади, то тільки сама Пітьма, а не правка у стародавньому законі.

— Ну, якщо моє слово для тебе нічого не значить, мабуть, я зайва в раді.

Гордо піднявши голову, лунасавіра пішла, кілька радників невдоволено заворчали. Після обідньої перерви (це було одне з тих засідань, що тривали майже цілий день) її місце залишилося порожнім, і навіть за вечерею, судячи з розмов кухарів, ельфійка не з’явилася. Спочатку Лірії навіть стало ніяково, що вона втрутилася в чужі справи й зіпсувала стосунки подружжя.

«Але ж вона могла нашкодити йому своїми правками, потім би знайшла спосіб сфабрикувати докази й... Ні, добре, що обман розкрився, і йому нічого не загрожує. А ще на місці Айсіра я б більше ніколи не спала в одному ліжку з такою гадюкою», — розмірковувала рудоволоса сирена, приймаючи ванну перед сном.

Невже це була ревнощі? Такого від себе доросла жінка точно не очікувала. Не пристало коханці ревнувати чоловіка, тим більше не того, хто «колись любив, та вже давно згасла ця любов», а того, що був даний угорі за договором. І що, якби вони з темним ельфом побралися, що б це дало? Юстиніан ніколи не визнає Лірію родичкою, і союзу на цій підставі не укладе, згадає про нього лише в тому разі, якщо ельфи розгромлять Імперію в черговій війні або домовляться з нежиттю.

А що вона отримає натомість? Вся рада збунтується, та й народ відвернеться, навіть ті, що родом з Мередімаха. Мало того, що простолюдинка, так ще й людина — скажуть, що він з глузду з’їхав, і ніяка Пітьма його не врятує. Ні вже, усе це дурні фантазії маленької дівчинки, якщо така ще лишилася десь у глибинах душі, і ніколи...

Серце жінки завмерло, коли в спальні скрипнула підлога. Може, поверхом вище, або щури з підвалу перебралися нагору, їх же якраз труїли? Але тут старе почуття параної, те саме, що почало забуватися, дало про себе знати. Рухаючись повільно, немов вона була змією, а не людиною, рудоволоса підвелася з ванни й потягнулася за рушником. Не встигла навіть узяти, як двері розчахнулися.

Ось вони й зустрілися, віч-на-віч. Турана була на голову вища, одягнена в те саме плаття, що й на раді — сріблясте, з численними золотими підвісками. Лірія стояла перед нею зовсім гола, ще й із пасмами волосся, що липли до плечей. Лунасавіра носила безліч прикрас: елегантні персні, масивне намисто, корону, якої суперниці ніколи не бачити. Руку ж негласної любові правителя прикрашав єдиний браслет, і той здавався іграшкою на тлі розкоші. Нарешті, обличчя господині виражало тріумф, гордість, разом із тим зневагу й холод, а ось її жертва була розгублена, налякана, й ледь стримувала себе, щоб не згорнутися в клубок і не почати прикриватися, як зовсім залякана собака.

— Ось така ти, значить, бардо. Непогано збереглася для своїх років. Не дивно, що йому так сподобалося твоє тіло, і що ваша зустріч не завершилася після першої ж ночі.

Схопивши з вішалки рушник, лунасавіра гидливо жбурнула його в рудоволосу, мов ганчірку. Та ж, хай і як це було принизливо, узяла його й обмотала навколо тіла — вона більше не могла витримувати сталевого погляду на своїх оголених місцях.

— Ти ж не думала, що я не знаю? — проворкувала дружина правителя так, наче няньчилася з дитиною. — Навіщо він притягнув тебе сюди, чому залишив при дворі, що і коли ви там робили... Та вас не спіймали тільки тому, що я знала про кожну зустріч, навіть про ті, що здавалися тобі та йому випадковими.

Подальше мовчання означало б поразку. Або ж швидку смерть. Або все відразу. Відкинувши страх куди подалі, зваживши всі варіанти за кілька секунд, жінка відповіла:

— Якби вас справді турбували пригоди чоловіка, ви б припинили це ще раніше. І за що ж мені така честь, що сама лунасавіра вирішила зі мною розібратися? Невже після виходу з ради у неї більше немає інших справ?

Гнів, мов батіг, полоснув по обличчю ельфійки, зриваючи маску кам’яного торжества. Тепер навіть вид мертвого сина здався блаженством — відмітини ніби засяяли яскравіше, нагадуючи про її статус, а білки очей налилися кров’ю.

— Дурна простолюдинка! Тебе тут тримали лише через раду! Поки Айсір тягнувся до тебе під сукню, він не так уважно вчитувався в договори й намагався мене усунути, відправляючи спілкуватися з радниками та придворними. Від тебе ж вимагалося всього лиш з’являтися до нього в постіль за викликом. Чи не про це мріють усі коханки?! Але ти, не будучи ельфійкою, навіть не знаючи нашої мови, якось умудрилася влізти в найважливіший документ.

Лірія мимоволі задумалася: а скільки ж таких указів пройшло повз її відома? Які непоправні речі вже терзали ельфійський народ, і чим вони з Айсіром насправді розплачувалися за свої миттєві зустрічі? Вона думала, що це лише заради розваги. Наївна бардо! За все у цьому світі треба платити.

— Але тепер це вже не має значення — ні для тебе, ні для мене, — тим часом продовжувала Турана. — Хай мій чоловік і зрадник, і недалекоглядний правитель, я все ще залишаюся його вірною дружиною та прикладом для наслідування. У мене не підніметься рука на його свиту, як, втім, і у будь-кого з моїх підлеглих.

Барда не вірила в ці слова. Безсумнівно, лунасавіра прибрала багатьох на своєму шляху, зокрема й знайомих Айсіра. Але навіщо вона це сказала? Навряд чи для того, щоб убити суперницю через кілька днів, коли могла зробити це просто зараз.

— Проте, якщо ти покинеш палац, то такою більше вважатися не будеш. Я могла б поставити охоронців біля всіх виходів — вони там і стоять — але стріляти не будуть. У тебе буде день фори, якщо вирішиш піти. Ну, — тут вона всміхнулася точнісінько, як Таунур, — можеш і залишитися, покувиркатися з привабливим темним ельфом, до того ж королем, як це у вас зветься, хоч до старості, хоч до смерті в його обіймах, тобі й слова ніхто не скаже. Але в такому разі доведеться забути кожного, кого ти знала в минулому житті, бо я зітру їх з лиця землі.

Навряд чи вона змогла б впоратися з імперським правителем, навіть якщо знала про їхній родинний зв’язок. Але в той момент Лірії було байдуже на нащадка Люксиліни й майбутнє Імперії. Її турбувала лише одна людина у всій цій проклятій Паладії — маленька Венделла, що зараз була за два тижні шляху від неї.

— Мовчиш? І правильно, не треба слів. Просто зроби вибір, а далі вже нарікай на себе.

Кинувши останній зневажливий погляд на рудоволосу, Турана зробила кілька кроків назад і наче розчинилася в тінях.

Залишившись одна, барда сіла на край ванни, намагаючись усе обдумати.