Пісня серця мого

Вона ж прекрасно знала, що це не може тривати довго. Люди швидко старіють, а набридають ще швидше. Це частина її роботи — поетична, недосяжна любов, надія на поцілунок, якого ніколи не станеться. І як вона могла дозволити собі настільки добре вжитися в роль? Адже насправді вона думала зовсім не про луназира, коли складала пісню, та й протягом усього життя питання кохання оминали барду стороною.

Коли донька заснула, Лірія залишила її одну, а сама вирішила прогулятися, щоб розвіятися. Вона обрала маршрут коридорами, якими зазвичай ходила прислуга, і зовсім не очікувала почути за рогом голос, від якого так старанно намагалася втекти.

— Здається, мої розвідники зовсім розум втратили. Спочатку один каже, що в океані з’являється все менше проклятих чудовиськ і що там навіть було видно великі кораблі з невідомими знаменами, тепер ти говориш, нібито нечисть намагається укласти союз із людьми.

— Мій луназире, я б сам не повірив, якби не був тоді при дворі Юстиніана. Туди з’явився якийсь привид, що назвався «Гелена, лідерка Вічного Союзу». Вона стверджує, що править більшою частиною Мертвого Лісу і що їм, як і будь-якому іншому народові, потрібно налагоджувати дипломатію.

— Нечисть — це жертви Володаря Вічності,  прокляті створіння, що несуть загибель усьому живому. Ти ж сам воював проти їхніх орд, і я особисто бачив… У них немає розуму, а навіть якби був, про яку державу може йтися? Лише з поваги ти залишишся на своїй посаді, і надалі не говори мені таких дурниць.

Вклонившись, радник пішов. Добре, що в інший коридор. Лірія зачекала ще трохи і, коли почула, як її шанувальник рушив прямо, минувши поворот, почала задкувати. Вона пройшла до кінця коридору, звернула праворуч — і завмерла: Айсір стояв перед нею, ніби чекав. А може, він від самого початку знав, що бардеса все почула?

— Ти хотіла дізнатися мою таємницю, — почав він у звичному, спокійному тоні. — Гадаю, сама Пітьма дає мені знак розкрити її зараз. Адже не дарма цей ідіот приніс мені новини про мерців саме в коридорі, а не в залі ради, як належить. Ходімо.

Наче під гіпнозом, жінка пішла за ним. Вони давно покинули коридори для слуг і пройшли стільки переходів, що будь-який ельф, який слідкував би за ними, сам би заблукав. Мешканці замку вийшли до бібліотеки, де вночі нікого не було. Лише побачивши книжкові полиці, Лірія нарешті зорієнтувалася у просторі й відчула полегшення.

— Отже, я зберігаю сотні таємниць — сама розумієш, за століття життя можна побачити багато чого. І все ж тебе цікавить одна конкретна. Думаю, раз уже зайшла мова про родину й твоє коріння, мені варто згадати те, що стало табу для всього Нічного лісу.

До того, як ми знайшли своє божество, ельфами правила рада асасинів. Коли ж я прийшов до влади, було багато незгодних, і щоб їх вгамувати, я уклав союз із Тураною — однією з найсильніших особистостей у раді. Через рік на світ з’явилися наші діти, двійнята Таунур і Тауріна, що в перекладі означає «благословенний» і «благословенна». Іноді мені здається, що не лише моя душа, а й сама Темрява противилася цьому союзу. Пологи в королеви були важкими, вона ледь не померла. Цілителі змогли її врятувати, але, ймовірно, вона більше не зможе мати дітей.

Втім, брат і сестра не розчарували ні мене, ні мій народ — вони росли сильними й розумними, старанно вчилися й активно брали участь у житті двору. Подорослішавши, спадкоємці виявили бажання вступити до війська — тоді ми постійно воювали з людьми, і навички стратегії були вкрай важливими для майбутніх правителів.

Ти ж знаєш, що після першого перемир’я послідовники Люксіліни припинили напади на Нічний ліс, адже тут магія світла дуже слабка. Однак вони не бажали мати з нами нічого спільного й стали уникати цих земель, як раніше уникали Мертвого лісу. Так тривало, поки з володінь Володаря Вічності не хлинули орди нежиті.

Ніхто не знає, що саме сталося — хто розгнівив полеглого ангела чи, можливо, він просто відсторонився від своїх обов’язків, дозволивши бездумним упирям діяти на власний розсуд. Як би там не було, потвори терзали всю Паладію, і в цьому великому лихові два народи об’єдналися, щоб протистояти загрозі. Якби не та війна, ми б узагалі не спілкувалися з людьми. У своїй дипломатії, розвитку та союзах ми завдячуємо подіям тих років, але без великих жертв не буває великої перемоги.

Таунур і Тауріна загинули в один день, так само, як і народилися — спершу брат, потім сестра. Їхні тіла розірвали дикі скалі, розтягнувши по болотах і не залишивши нам можливості поховати їх. Тоді ж Люксіліна втратила свого нащадка, а від його дітей ведуть свій рід васали вашої Імперії, тож з мого боку було б нерозумно сказати, ніби це була лише моя жертва.

І все ж, хоч вони були моїм обов’язком, моїм даром державі та народу, хоч вони народилися від огидної жінки й загинули в бою як герої, я їх любив. І кожна згадка про них завдає мені нестерпного болю. Тому моїм підданим заборонено говорити про мертвих спадкоємців, навіть якщо вони роблять це, прославляючи полеглих. Тепер ти знаєш, бардесо. Сподіваюся, зі мною ти будеш такою ж відвертою.

Лірія мовчала майже хвилину, але в її очах було видно, що це не через небажання говорити. Вона справді не знала, як утішити батька, що втратив дітей, і не уявляла, чи змогла б сама пережити таке безумство. Жінка хотіла якось його підтримати, але скільки б поем не було написано цією геніальною виконавицею, з її уст досі не зірвалося жодного слова. Нарешті вона сказала те єдине, що спало їй на думку.

— Якби я опинилася в такій ситуації, ви б мене не побачили, господарю. Я розумію, що батьки повинні бути сильними, особливо якщо є інші діти в родині, але Венделла — моя єдина дитина, остання рідна кровинка в цьому світі. Я не воїн і не стратег, всього лише скромна барда, що намагається якось вижити. — В ту мить наче камінь упав з душі, і слова стали даватися легше. — Тепер дозвольте мені і вам розповісти історію, але буде вона довгою-довгою, тож краще нам присісти.

Як і обіцяла актриса (їх негласний договір був підписаний піснею, Варден ніколи б не зрозумів таких складних алегорій, зауважила про себе рудоволоса), вона почала з самого початку. Від того, що її мати була графинею, а батькові потрібен був шлюб, щоб правити, що довго не було дітей — багато хто помирав ще до народження, і що їй пощастило стати єдиною спадкоємицею Долини Верб.

Закінчувалась ця історія приходом до влади Юстиніана, його бажанням викорінити кумівство, масовими стратаками родичів. Мабуть, їй одній вдалося вижити, і то тільки тому, що колись вони дружили, а тим більше втративши всі титули, ставши звичайною служницею, яку скинули в Мередімах, щоб вона більше ніколи не претендувала на владу.

— Тепер ви розумієте, чому я не хотіла про це розповідати. Моє походження в Імперії — таке ж табу. Все своє життя я живу з відчуттям страху, що хтось почне переслідувати мене і мою сім'ю, щоб стати ближче до короля, або їм знадобиться кров Люксіліни для ритуалу. Звісно, лише діти короля несуть в собі сильні гени, а передаються вони нащадкам після коронації батька — така вже магія в династії, але хто знає, що прийде у голову культистам, божевільним і всіляким неучам.

— Володарко моя, так ти майже справжня королева! — Пестячи пасмо її волосся, що вибилася з-під хустини, сказав луназір. — Нехай наші таємниці залишаються при нас, але дозволь мені відзначити, що твій розум і краса видають справжню аристократку краще за будь-яке запевнення ангелів.

— Скажіть, ви дійсно так думаєте? Ця барда написала скромну пісню про Місяць, що здавалася їй недосяжним, і зустрівши його тут, на грішній землі, сама не помітила, як закохалася. Але ви лише побачили нещасну актрису на сцені, хіба мало в Паладії ельфійок з чарівним голосом?

— Що приховує їх голос, навіть боги не знають. Твоє ж добре серце я бачу наскрізь. В тобі немає тих таємниць, що плетуть проти мене інтриги, і в той же час є якась безневинна загадка, що не дає мені спокою.

Слухаючи його, вона знову потрапила в ту саму пастку, опинившись у полоні його погляду. Ось, вони знову в іншому світі, де нічого не існувало, окрім двох закоханих. Тільки тепер справді не було нічого, в тому числі й перешкод — пара сиділа на софі в тіні величезної книжкової шафи, де їх ніхто не турбував.

Кавова гуща очей ставала все ближчою, поки жінка не відчула його губи на собі. Від легкого дотику по тілу пробігли мурашки. Попри те, що Айсир був правителем, він не мав тієї нахабності, що притаманна імперським королям. Його поцілунок був легким і ненав'язливим, але барді було важко встояти перед спокусою. Рудоволоса сирена притислася до нього, дозволяючи продовжити. Ельф обійняв її за талію, і Лірія відчула, як під шкірою розжарилася сотня вуглинок пристрасті, якщо не більше.

Вона відкинулася на спинку софи, бажаючи, щоб її підхопили руки партнера, щоб він опинився над нею, пронизуючи своїми чудовими очима. Дивно, але луназір наче читав думки коханої. Він делікатно поклав її на м'яку тканину, однією рукою все ще тримаючи талію, а іншою зняв хустку, і на його обличчі засяяла усмішка.

— Твоє волосся вражає, душа моя, — прошепотів Айсир на вухо, а в наступну мить його поцілунки спустилися на шию.

Десь там останній клаптик свідомості чіплявся за будинок у Мередімасі і слова Вардена. Йому не було байдуже, що відчуває дружина, але він ніколи б не зміг подарувати їй подібного відчуття, тому й не намагався. Нарешті образ охоронця залишив рудоволосу в спокої, і вона вирішила повністю поринути в це задоволення.

Жінка першою почала розстібати його сорочку, і він навіть не одразу повірив, що вона готова до таких серйозних речей. Тим не менше, Лірія продовжувала роздягати свого партнера, не боячись ні його влади, ні можливої незгоди — вона бачила цей погляд, повний пристрасті, і прекрасно розуміла, що їх бажання співпадають.

Він роздягав її, ледве торкаючись тіла, але кожне доторкання викликало жар. Поступово весь їхній  одяг опинився на підлозі, навіть обруч, все, крім стрічки, якою було зав'язано волосся ельфа. Тепер вона відчувала його руки своєю оголеною шкірою і не могла не піддатися їм у відповідь. Партнер покривав цілунками вже груди, а волога стежка від його губ — всю шию.

Її руки пестили тіло. Було смішно визнати, але проживши в шлюбі більше десяти років, Лірія не дуже-то розбиралася в інтимному житті, тим більше в тому, що приносило задоволення. Лише кілька разів вони з чоловіком «роздумували над тим, щоб завести дитину, бо кому ж передавати спадок», і не можна сказати, що хтось намагався доставити іншому задоволення.

Багато пісень барди складали про те, як подарувати радість жінці, забуваючи, що чоловіки також можуть відчувати і бажати чогось. Найбільше партнеру подобалися дотики до шиї, а трохи менше — до спини.

Після такої солодкої прелюдії він знову поцілував барду, цього разу з усією майстерністю, на яку тільки здатні темні ельфи. Прості дотики губ, позбавлені будь-якої магії, наповнювали дикою спрагою, бажанням, затьмарювали розум. Потім жінка відчула всім своїм лоном його гідність. Це було різко, грубо, але в той момент так бажано, що в неї не залишалося сил на крики, тільки на придушені стогони.

Ритм прискорився, Лірія досить швидко під нього підлаштувалася. Їй навіть сподобалася така грубість, всупереч тому, що писали в романтичних поемах. Ледь ковтаючи повітря в перервах між мелодійним співом пристрасті, жінка не могла припинити дивитися йому в очі. Двічі в тілі зав'язувався тугий вузол, після чого приходило небувале блаженство, і тоді вона сповільнювалася, думаючи, що більше не здатна продовжувати, але вони віддавалися любові знову і знову, поки в бібліотеці не почало світлішати.

Рудоволосій вистачило сил одягнутися, але встати вона не могла. Тіло відмовлялося йти, намагаючись якнайдовше зберігати в собі блаженство, отримане цієї ночі. Вона дивилася на свого партнера як маленька сором'язлива дівчина, він же загадково усміхнувся їй, надягаючи корону.

—Сподіваюся, моя панно, ви отримали задоволення, - допомагаючи партнерці заправити волосся під хустину, сказав він.

— Володарю, ви дуже добрі до мене. Нехай це буде хоч перша, хоч остання наша близькість, ключі до вашого раю варті всіх гріхів.

Лірії не хотілося зайвий раз відкривати очі, тому вона не помітила, як луназір пішов. Однак її не залишили одну — незабаром прийшов Мардок, він же і супроводив господарку до покоїв. Варто віддати належне — без зайвих запитань.

— Я вже не знаю, скільком жінкам пощастило тут працювати співачками та бардами, але їм багато хто міг би позаздрити, — зізналася актриса, стоячи біля дверей своєї кімнати.

— Повірте мені, як ельфу, який знає луназира роками — він ніколи не опускався до зрад і брудних інтриг. Не знаю, наскільки ви йому запали в душу, щоб він велів доставити вас до палацу, але я б на вашому місці побоювався зраджувати його довіру.